Николай Томенко: О выдающейся украинке и европейке Лесе Украинке – Блоги | OBOZ.UA

Про видатну українку та європейку Лесю Українку:

"Та й осоружна ся мені Москва".

Сьогодні, в день, коли ми відзначаємо день народження Лесі Українки, хочу поділитися статтею про цю видатну особистість з моєї нової книги "АБЕТКА ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ".

Леся Українка, як і Тарас Шевченко, стала мішенню для російсько-радянської пропаганди більшовицько-комуністичної ідеології. Особливо активно почали переписувати її життя і творчість під "пролетарську діячку" з 1939 року. Саме тоді на могилі Лесі на Байковому цвинтарі в Києві встановили надгробний бронзовий пам'ятник на гранітному постаменті, де розмістили напис із газети "Правда":

Леся Украинка, находясь близко к освободительным идеям и, в особенности, к пролетарскому движению, посвящала ему все свои усилия, сея разум, доброту и вечные ценности.

У 1941 році Київський театр російської драми отримав ім’я Лесі Українки. Ця видатна письменниця за своє життя створила 22 драматичних твори, жоден з яких не був написаний російською мовою!

Пропагандистська робота з перетворення Лесі Українки на прихильницю російської літератури та комуністичної ідеології була настільки потужною та результативною, що лише після бомбардування Києва путінською росією 24 лютого 2022 року з назви театру її імені в центрі української столиці прибрали словосполучення "російської драми".

Натомість Леся Українка все своє життя прагнула довести, що Україна та росія лише географічні сусіди й мусять жити окремо. Кожне своє повернення з Європи в російську імперію вона сприймала як приїзд у "тюремне життя". Ба більше, навіть прагнула зректися російського громадянства:

"Я б із задоволенням обрала життя в абіссінському (Ефіопія) суспільстві, лише б уникнути статусу російської підданої, адже не вважаю це підданство ні національною ознакою, ні чимось позитивним, скоріше навпаки — це національне прокляття."

Російська імперська політика супроти України теж не шанувала погляди та творчість Лесі Українки. Так, у січні 1907 року Лесю, її сестру Ольгу й інших українських діячів арештували. Вона із сестрою провели ніч у камері, де, до речі, свого часу сидів і Борис Грінченко. Показовою в реальному ставленні російської імперії та СРСР до Лесі Українки є доля її відомої п'єси "Бояриня". Цей твір написаний у 1910 році під час лікування в Єгипті, а опублікований уже після смерті авторки в 1914 році. Цікаво, що вперше театральна постановка "Боярині" у виконанні трупи Миколи Садовського відбулася в Кам'янець-Подільському під час перебування там Уряду Директорії УНР. На прем'єрі в 1919 році було все керівництво тодішньої України на чолі із Симоном Петлюрою. Натомість як у російській імперії, так і в Радянському Союзі цей твір Лесі Українки заборонили. Коротко кажучи, заборонена "Бояриня" Лесі Українки - це оповідь про принципову відмінність у культурі, ментальності й побуті двох різних народів - українського та російського. Зауважимо лише, що, якби "Бояриню" нині прочитав путін та його "московські посіпаки" (так Леся Українка називає у своїй пʼєсі тих, хто перекинувся на службу російській імперії), вони теж спробували б її заборонити. Бо головна героїня твору чітко й однозначно висловлює своє світоглядне кредо: "Та й осоружна ся мені Москва". І осоружна вона їй у всьому, бо "в Україні й місяць ясніше світить, ніж сонце у Росії". Цією українською культурною інакшістю та унікальністю переймалася велика українка й на фольклорній і етнографічній ниві.

Заслуговує на повагу спільна праця Лесі з її чоловіком Климентом Квіткою над пошуком і записом українських кобзарів. Леся Українка анонімно стала одним із головних меценатів експедиції для записів на фонограф народних пісень у виконанні українських кобзарів, для чого виділила 300 рублів. Остаточно цей проєкт був зреалізований під керівництвом відомого композитора й етнографа Філарета Колесси.

Однак найважливішою творчою метою "великої європейки української літератури", як охарактеризував Лесю Українку Михайло Драй-Хмара, було ознайомлення українського суспільства з класичними творами світової літератури. Відомо, що вона, крім рідної української мови, володіла більш ніж десятьма іншими. Як зазначала її сестра Ольга Косач-Кривинюк: "Леся мала чудові здібності до мов і сама стверджувала, що, мабуть, немає такого звуку, який би вона не змогла відтворити. Вона писала свої твори українською, російською, французькою та німецькою мовами, а також перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов. Їй також була знайома латинська мова, а під час свого перебування в Єгипті вона почала вивчати іспанську".

Свою кар'єру в перекладі 13-річна Леся Українка розпочала разом із братом Михайлом, перекладаючи на українську "Вечорниці на хуторі під Диканькою" Миколи Гоголя. Перший друкований поетичний переклад, виконаний вже 16-річною Лесею, став фрагментом поеми Адама Міцкевича "Конрад Валленрод". У подальшому вона переклала твори Гомера з давньогрецької мови, "Каїна" Байрона та "Макбет" Шекспіра. Загальний обсяг її перекладацької роботи перевищує 1 100 сторінок, що увійшли до восьмого тому повного академічного зібрання творів у 14 томах. Це видання охоплює уривки з "Рігведи" та Біблії, твори Гомера, Данте й Шекспіра, поезії Байрона, Гейне та Гюго, оповідання Гоголя, драми Метерлінка і Гауптмана, а також наукові та публіцистичні статті Драгоманова, Верна та інших. Більшість цих творів входила до первинного списку перекладів класики світової літератури, який молода Леся Українка підготувала у співпраці з гуртком "Плеяда" для утвердження рівноправності української літератури. Серед цих творів були роботи Байрона, Петрарки, Гете, Гюго, Шекспіра, Флобера, Шиллера, Сервантеса, Скотта та інших. Леся ставила перед собою амбітну мету – "модернізувати українську літературу" та вивести її за межі "літератури для домашнього вжитку".

Як племінниця відомого дядька Михайла Драгоманова, вона активно долучалася до процесу європеїзації молоді в Україні та інформувала його у своїх листах, що "серед молодих киян останнім часом починає розвиватися європейський дух: вони починають вивчати європейські мови та виявляти інтерес до європейської літератури". На додачу, вона вважала, що час романтичного українофільства та народництва вже минув, і настав новий етап для сучасної української літератури.

Однак зазначена європейська місія Лесі Українки не перешкоджала їй залишатися справжньою патріоткою свого народу та рідної землі. Яскравим прикладом цього є її відомий, повчальний та надзвичайно актуальний твір "І ти колись боролась, мов Ізраїль...", створений у 1904 році.

"І ти колись боролась, мов Ізраїль,

Україно моя! Сам Господь призначив.

супроти тебе силу невблаганну

сліпої долі. Ти опинився в оточенні

народами, які звучать як леви в безкрайній пустелі,

Трепетали, жадаючи твоєї життєвої сили,

направив на тебе таку темряву, що в ній

брати не впізнавали своїх родичів.

і в тьмі з'явився хтось непоборимий,

якийсь дух епохи, що кличе з ворожим натиском:

"Трагедія для України"

Але що тепер? Яким чином нам варто розпочати пошук?