Наталка Діденко, метеорологиня
Наталко, коли вам стало зрозуміло, що прогноз погоди - це не просто стереотипи на кшталт "на півночі лівобережжя можливі дощі" чи "в інших регіонах без опадів"? Коли у вас виникло усвідомлення, що погоду можна обговорювати з людської перспективи?
- Це радше особисте, бо я в принципі не люблю ані кліше, ані стереотипів. Я якось на підсвідомому рівні їх відторгаю. Звичайно, сухі прогнози та здорові професійні стандарти існували й будуть існувати. Оці чотири-п'ять рядочків: "без опадів", "вітер змінних напрямків", "на дорогах ожеледиця" - воно було, є і буде. Головне, щоб це було професійно.
Уся наша діяльність, як синоптиків, спирається на професійну основу. Важливо також, який особистий внесок ти робиш у цю справу. Це питання вибору. На щастя, ми маємо таку можливість, і я завжди надавала перевагу творчому підходу.
Я безмежно вдячна своїм батькам і школі за те, що в молоді роки вони ніколи не ставили мені обмежень і не примушували йти проти своїх уподобань. Коли я працювала в Гідрометцентрі, мені дійсно пощастило: у нас були прямі ефіри на "Українському радіо". Це дало мені можливість представляти прогнози так, як я вважала за потрібне, щоб вони приносили реальну користь людям. Хоча цифри важливі, вони не завжди легко сприймаються і можуть звучати як білий шум. Люди звикають до них і перестають їх критично аналізувати.
Коли я почала подавати авторські прогнози на радіо, спочатку мала заперечення і навіть неприємності від керівництва. Але коли цей персоналізований підхід "пішов у народ", почали приходити листи й дзвінки, ситуація кардинально змінилася на позитивну. Вже тоді я чітко зрозуміла: якщо ти щось любиш, тобі потрібна, по-перше, базова освіта, а по-друге - твоя творчість. Навіть у прогнозі погоди може бути багато цікавого й теплого - і для себе, і для людей.
Чи звертали ви увагу на те, що у прогнозах погоди можна не лише обговорювати творчі ідеї, але й висловлювати свої політичні думки? Чи дозволяєте собі це?
- Я не тільки дозволяю, я вважаю, що кожна людина повинна собі це дозволяти. Ми вже "наїлися" оцих "без різниці" та "поза політикою". І в прогнозах, і в спорті, і в мистецтві, і будь-де. Ми часто плутаємо поняття і вважаємо, що плітки у високих кабінетах чи скандали - це і є політика. Насправді це підміна понять.
Політика - це все наше життя. Ми робимо крок із дому і вже поринаємо в неї. Ми спілкуємося з навколишнім світом, який пронизаний політикою. Звичайно, я не закінчую кожне речення в прогнозі політичним лозунгом. Тут потрібна велика особиста відповідальність. Але мати свою позицію і висловлювати власну думку, особливо в такі часи, необхідно. Головне - не нав'язувати, а ділитися.
- Була історія, здається, з Людмилою Савченко, яка зробила дуже сміливий прогноз погоди, де було не стільки про ситуацію синоптичну, скільки про Януковича і політичну погоду ("Незрозуміло, як можна не любити цей райський куточок на землі, цю країну, український народ, щоб так знущатися з нього. Поки що нас пестить лише лагідне весняне сонечко...", - це цитата із прогнозу погоди 2011 року, травень. Після такого прогнозу Українське радіо закрило трансляції синоптиків у прямому етері, перевівши випуски лише у запис, - ред. ) Пам'ятаєте цей випадок?
Так, це була Людмила Савченко, яка на той момент очолювала відділ метеорологічних прогнозів. У цьому випадку вона вчинила абсолютно правильно, адже це вимагає великої мужності. Це нагадує історію нашої колеги Наталки Дмитрук, котра під час Помаранчевої революції займалася сурдоперекладом. Коли з телевізійних екранів лилася хвиля дезінформації, вона проявила відвагу і жестами заявила: "Не вірте, це неправда, Ющенко — наш президент".
На мою думку, такі дії є справжнім героїзмом. Це не завжди подвиги з гранатою в руках, як зазвичай зображують у кліше. Це більше про внутрішню чесність і прагнення залишатися вірним своїм переконанням.
Навіть у цей момент, поки ми обговорюємо, погода стала ключовим фактором у політичному дискурсі. Кожен, від звичайного громадянина до глави держави, починає свій ранок з перегляду прогнозу погоди. Нинішні холоди в Україні мають значний вплив не тільки на здоров'я людей, але й на загальне життя країни. Хіба це не є справжньою політичною реальністю?
Багато ваших читачів вловлюють, насамперед, ваш емоційний настрій. Чи відчуваєте ви обов'язок за те, що для них ви є не просто синоптикинею?
Так, я переживаю це кожного дня і ставлюся до цього з великою відповідальністю. Я щиро вдячна людям за їхню підтримку, але найважливіше - не піддаватися ілюзії "месіанства" і залишатися вірною своїй професії.
У мене було кілька зустрічей, після яких я просто приходила додому і плакала. Мені розповідали, як на окупованих територіях, наскільки це було можливо, читали мої прогнози в соцмережах чи дивилися канал. Розумієте, такі речі дуже сильно впливають. Ти розумієш, що все не дарма. Довіра в нашому суспільстві зараз дуже ослаблена, її треба зміцнювати.
Мене часто називають оптимістом. Але справа не лише в тому, чи я песиміст, чи оптиміст. Я зрозуміла, що якщо дивитися на калюжу лише як на бруд, а не помічати зірок, то нічого не зміниться. Обставини, особливо в умовах війни, змушують нас адаптуватися. Впадати у відчай, ізолюватися або щодня ділитися песимістичними прогнозами - це шлях до руйнування як психічного, так і фізичного здоров'я. Коли настає хвиля смутку, важливо різко змінити діяльність. Переключитися. Можна зайнятися миттям посуду, вишиванням, винести сміття чи впорядкувати шафу - виконувати прості справи, аби не дати обставинам взяти верх над собою.
Ви організовуєте трансляції на телебаченні, ведете особистий блог та YouTube-канал. Чи адаптуєте ви свої методи в залежності від цільової аудиторії? Чи не є це занадто складним завданням — підбирати різні підходи для кожної групи глядачів?
Хоча основа прогнозу залишається незмінною, стилі його представлення суттєво відрізняються. На телебаченні я дотримуюсь більш формального підходу, без надмірностей. Натомість на YouTube можу спілкуватися в неформальному стилі: з різних локацій, будь то інше місто, парк або поблизу пам'ятника, під час прогулянки чи подорожі. Також у мене є авторська програма на радіо, де акценти зовсім інші. Оскільки FM-станції слухають переважно водії, я більше уваги приділяю таким темам, як тумани, ожеледиця та видимість на дорозі.
Я займаюсь цією професією вже багато років: отримала диплом університету в 1983 році і до 2000 року працювала в Гідрометцентрі. Щодня знаходити нові теми для роботи - це справжнє випробування, адже можна відчути вигорання. Проте, якщо ти цінуєш світ навколо і людей, життя саме підкидає цікаві ідеї. Наприклад, нещодавно я прогулялася Голосіївським парком, побачила качок біля ставка - і це вже стало натхненням для нової теми.
Мене завжди вражала доля тих, хто щодня зранку до вечора працює на роботі, що не приносить їм радості. Це справді сумна картина. Звісно, іноді і я відчуваю "творчу кризу", але загалом моє життя наповнене спілкуванням з людьми через призму синоптики. Це те, що приносить мені задоволення.
