Міжнародна підтримка не буде тривати вічно (Володимир Ар'єв)

Міжнародна підтримка не буде безкінечною. Я і багато інших висловлювали цю думку вже кілька років тому, щоб Україна могла знайти час для підготовки.

Дональд Трамп із своїм слоганом "Make America Great Again" став яскравим символом цієї політичної тенденції. Йому можуть наслідувати подібні рухи в Німеччині, Франції, Чехії та Польщі, де зростає підтримка крайніх правих чи лівих партій. У цих країнах все частіше лунає заклик: (назва країни) - на першому місці.

Ті, хто виступає за зменшення підтримки Україні, не усвідомлюють реальної загрози для себе. Успішні дії агресора можуть розв'язати низку проблем і спонукати інші країни до використання сили для досягнення своїх терористичних цілей. Це особливо критично для Європи, яка сама є мішенню для жадібних амбіцій путінської Росії.

Ми повинні були усвідомити, що може настати момент, коли нам знадобиться значно більше спиратися на свої власні можливості. Тому було важливо здійснити аналіз ресурсів, витрат і потенціалу держави.

Однак велика кількість людей все ще виявляє довіру до Зеленського, і багато блогерів продовжують з ентузіазмом представляти його як єдину надію для України. Але чи справді він може бути такою надією? Чи скористався він широкими повноваженнями, які має як лідер держави, щоб підготувати країну до можливого зменшення міжнародної допомоги?

Розпочнемо з питання довіри до партнерів. Виборці, на яких намагаються вплинути противники підтримки України, задають прості, але важливі запитання: яким чином використовуються наші кошти і чи немає ризику їх розкрадання?

Тут постає серйозна проблема. Як українське суспільство, так і громадяни країн-донорів стикаються з численними корупційними скандалами. Навіть якщо вони не пов’язані безпосередньо з фінансами партнерів, політичні опоненти можуть легко використати ці факти у своїх агітаційних кампаніях: "Ми надаємо кошти, а вони їх присвоюють". Для виборців, які не вникають у подробиці, таке просте твердження стає достатнім аргументом.

Окреме питання стосується бюджетних витрат, зокрема, куди йдуть кошти, надані донорами. Програма кешбеку, ініціатива "Вовині тисячі" та інші піар-виплати слугують для підвищення популярності влади серед населення, тобто виборців. У наступному році заплановано збільшення дорожнього фонду на 26 мільярдів гривень. Це нагадує ситуацію 2022 року. Проте чи є доцільними такі витрати для країни, що перебуває у стані війни та залежить від зовнішнього фінансування?

На мою думку, зменшення витрат на непотрібні речі могло б призвести до економії до 15 мільярдів гривень щорічно, не кажучи вже про зростання безглуздих витрат.

Ще близько 125 млрд гривень, за достатньо скромними підрахунками, держава втрачає через контрабанду та сірий імпорт. Натомість вигоду отримують ділки й ті представники влади, які їх прикривають.

Ставити під сумнів здатність держави протистояти цим схемам — це не досить переконливо. Правоохоронні та контрольні органи володіють значними повноваженнями для вирішення цих питань. Якщо б їхні зусилля були спрямовані на боротьбу з контрабандою, а не на тиск на підприємців чи стеження за журналістами та опозиційними активістами, бюджет міг би отримати істотні додаткові надходження.

Є й інші резерви, про які я вже писав: Дроблення великого бізнесу на ФОПи - 25 мільярдів

Схеми обналичення - до 28 мільярдів.

Податкові ухилення можуть сягати 15 мільярдів.

Незаконна комерція підакцизних товарів - втрати на суму до 40 мільярдів.

Внаслідок використання офшорних схем, збитки можуть сягати 14 мільярдів.

Схема оподаткування земель і нерухомості може принести до 17 мільярдів.

Один гральний бізнес здатний сплачувати до 30 мільярдів гривень податків без значних зусиль. В цілому, на основі моїх розрахунків, шляхом зменшення непріоритетних витрат і залучення додаткових фінансових потоків можна було б отримати близько 300 млрд гривень. Для реалізації цього необхідна політична воля.

Натомість і ми, і виборці в країнах-партнерах бачимо корупційні справи щодо людей з оточення президента. Репутаційні наслідки цих скандалів несе вся Україна, а використовують їх, зокрема, політичні сили, які виступають за скорочення допомоги.

Водночас Зеленський не припиняє звертатися за підтримкою до міжнародних партнерів. Проте ці заклики повинні супроводжуватися реальними кроками у виконанні власних зобов'язань щодо реформування правозахисних і судових інститутів, ефективним контролем за фінансами, а також переконливими досягненнями в боротьбі з корупцією.

Тому, коли я чую, що Зеленський є нашою єдиною надією, моя думка кардинально інша: його підходи заважають Україні підготуватися до зменшення зовнішньої підтримки та увійти в цей етап з більш стабільною внутрішньою ресурсною базою. Його політика орієнтована на конфлікти і безлад, а не на співпрацю.

Країна, яка в умовах конфлікту значною мірою залежить від зовнішніх ресурсів та не приділяє достатньої уваги розвитку власних, стає вразливою до зовнішніх політичних впливів. Ми не маємо впливу на вибори та зміни урядів у країнах-союзниках. Проте уряд має шукати фінансування не лише у громадян з порожніми кишенями, а й зобов'язаний контролювати свої витрати, планувати їх прозоро та ефективно. Важливо також підтримувати добрі стосунки з партнерами, надаючи їм можливість повного доступу до державних фінансових звітів для проведення аудиту та контролю.

Саме цим критерієм слід вимірювати ефективність влади: чи здатна вона зміцнити можливості України для продовження боротьби в умовах зовнішньої загрози.