"Інформаційне звільнення повинно йти на крок попереду військових дій": що засоби масової інформації (не)передають про території, що перебувають під окупацією.
На форумі Donbas Media Forum обговорювали, чому медіа все менше уваги приділяють тимчасово окупованим територіям, а також чому важливо висвітлювати не лише злочини, скоєні Росією, а й повсякденне життя, досвід та опір місцевих жителів в умовах окупації. Ця дискусія проходила за підтримки програми "Партнерство за сильну Україну" (PFRU).
Як українські ЗМІ відображають реалії життя на тимчасово зайнятих територіях, чому ці питання все частіше зникають з медійного простору і яким чином можна висвітлювати історії людей, що живуть в умовах окупації, не зводячи їхні переживання лише до тем колабораціонізму, переслідувань та військових дій?
Ці теми були висвітлені під час панельної дискусії "Життя в окупації поза заголовками: як українські ЗМІ висвітлюють ТОТ" (за сприяння PFRU) на Donbas Media Forum.
У дискусії взяли участь: директорка громадської організації "Детектор медіа" Галина Петренко, голова Наглядової ради Суспільного мовлення та заступниця шеф-редакторки "Детектор медіа" Світлана Остапа, голова ГО DII-Ukraine і оргкомітету Donbas Media Forum Любов Раковиця, засновник та головний редактор "Реальної газети" Андрій Діхтяренко, провідний експерт з медіа розвитку в ГО "Інтерньюз-Україна" Дмитро Зінчук. Модератором заходу виступив директор Інституту соборності Сергій Стуканов.
На початку бесіди модератор Сергій Стуканов згадав про дослідження, проведене Інститутом масової інформації, яке показало, що станом на січень 2025 року всього 1% публікацій в українських медіа присвячено темі тимчасово окупованих територій. Потім він запросив Галину Петренко, щоб вона поділилася детальнішою інформацією про результати нового дослідження Центру "Детектор медіа" під назвою "Ключові фрейми оповіді про життя в окупації у інтернет-медіа України", яке охоплює період з 2022 по 2025 роки.
Галина Петренко зазначила, що цей показник у 1% також має тенденцію до зниження. Таким чином, Центр досліджень зібрав приблизно 400 тисяч статей з різних українських онлайн-медіа за період 2022 року, охоплюючи 25 років.
Згідно з даними, пік публікацій за цей період припав на 2023 рік, тоді як 2025 рік став відзначеним низьким рівнем активності в досліджуваній сфері. Аналізуючи великий обсяг інформації, ми вирішили поділити його на дві категорії: в одній – матеріали, що фокусуються на окупованих територіях, а в іншій – ті, що торкаються цієї теми опосередковано. Наприклад, публікації про мирні переговори не завжди стосуються безпосередньо тимчасово окупованих земель, але все ж таки зачіпають цю проблему. З 2022 по 2025 рік ми спостерігаємо значне скорочення частки публікацій, де захоплені території виступають у ролі основної теми, і, водночас, зростання тих, де окупація є лише фоновою темою. Це свідчить про певну рутинізацію обговорення цієї проблеми як у суспільстві, так і в медіа, — зазначила Галина Петренко.
Слайд: ТОТ переміщаються з першого плана на другий.
Згідно з проведеними дослідженнями, матеріали, що зосереджуються на окупованих територіях, вже сформували певний перелік основних тем, які, як правило, пов'язані з насильством. Серед них можна виділити дії окупаційних органів, репресії, незаконне усиновлення дітей та колабораціонізм. Інші ж теми займають лише 4% від загальної кількості.
Слайд: ТОТ — основна тема
Публікації, в яких окупація виступає фоном, формують категорію "Інше" – це найбільш численна група тем. "Це свідчить про існування великої кількості досить розрізнених тем, таких як екоцид і вивезення культурних цінностей. Хоча на кожну з цих тем є лише обмежена кількість публікацій, ми вирішили об'єднати їх в один кластер, що дозволило отримати таку картину", – зазначила Галина Петренко.
Слайд: ТОТ у ролі фону
На її думку, теми, пов'язані із заявами окупаційних посадовців та процесом реінтеграції захоплених територій, втрачають актуальність. Хоча різноманітні соціологічні опитування показують, що питання реінтеграції все ще викликає інтерес у українців, кількість інформаційних приводів для медіа зменшується. Галина Петренко зазначає, що зменшення цитування представників окупаційної влади є цілком обґрунтованим: українські медіа не сприймають заяви таких чиновників як легітимні джерела інформації, тому їх цитування стає менш поширеним.
Водночас збільшується кількість тем, присвячених освіті й спротиву на тимчасово окупованих територіях. Також різко збільшилася кількість публікацій про мирні переговори й тема ударів Сил оборони.
"Насправді зараз кожна тимчасово окупована територія має якийсь свій набір тем, який застосовується для того, щоби про неї говорити, немає спільної картини. І є тільки одна тимчасово окупована територія, стосовно якої дуже впевнено, послідовно використовується тема реінтеграції -- це Крим. По інших ми не можемо, на жаль, таке сказати", -- пояснила директорка ГО "Детектор медіа".
У дослідженні, проведеному Центром, наведено поради для редакцій, медіа-спільноти та стратегічних комунікацій щодо покращення ситуації. Варто зазначити, що основний досвід у висвітленні питань, пов'язаних із тимчасово окупованими територіями, зосереджений у регіональних медіа, які працюють у цих областях. Тому доцільно реалізувати проєкти співпраці між національними та регіональними медіа стосовно цих тем. Щодо стратегічних комунікацій: якщо існує попит з боку аудиторії на інформацію про реінтеграцію, але не вистачає новинних приводів, можливо, варто створити нові інформаційні приводи, які підтримуватимуть цю тему в медіапейзажі. Загальною порадою для всіх є намагатися, наскільки це можливо, зберігати суб'єктність мешканців тимчасово окупованих територій у своїх публікаціях.
Сергій Стуканов звернувся до Андрія Діхтяренка з питанням, чому, на його думку, спостерігається зниження інтересу до окупованих регіонів, і чому, згідно з наведеним дослідженням, їх висвітлення обмежується лише кількома ключовими темами.
Андрій Діхтяренко назвав дві причини. Перша -- закономірність між тим, які питання висвітлюють українські медіа, і тим, якими темами займається держава.
"Наприклад, розглянемо питання реінтеграції. Наразі немає достатньо фахівців, які б займалися реінтеграцією анексованих територій. Через це ми спостерігаємо відповідний спад у цій сфері. Проте, коли держава активізує ініціативи, такі як Bring Kids Back або програми зі спрощеного вступу для дітей з окупованих регіонів до українських університетів, ми бачимо позитивну динаміку у цих питаннях," -- зазначив журналіст.
Андрій Діхтяренко зазначає, що держава поступово втрачає контакти з територіями, які перебувають під окупацією, а медіа в значній мірі слідують державній інформаційній політиці. При цьому редакціям не вистачає ресурсів для генерування власних інформаційних приводів.
Другим фактором, на який звернув увагу Діхтяренко, стало занепокоєння журналістів щодо роботи з інформацією, що надходить безпосередньо з окупованих регіонів. Це стосується не лише питань безпеки, але й складнощів у верифікації фактів, а також небезпеки розповсюдження російської пропаганди.
"Медіа бояться напряму вишукувати інформацію безпосередньо з тимчасово окупованих територій. Передусім через питання безпеки, але не тільки. Вони самі не впевнені, що здатні верифікувати інформацію. Вони не впевнені, чи можна користуватися джерелами з окупованих територій, зокрема з так званих офіційних джерел, як приводом для того, щоб зробити новину. Ну от я зразу можу відповісти: можна. Просто питання далі, що ви з цією інформацією будете робити", -- сказав він.
Зображення: Любов Раковиця, Володимир В'ятрович, Сергій Стуканов, Світлана Остапа, Дмитро Зінчук, Андрій Діхтяренко і Галина Петренко.
Діхтяренко зазначає, що дані з територій, які знаходяться під окупацією, можуть бути корисними, якщо редакція має можливість їх верифікувати та усунути пропагандистські елементи. Водночас, місцеві медіа, особливо ті, які походять з таких регіонів, зазвичай мають більш тісний зв'язок з ними.
"Для національних медіа та редакторів існує природний страх помилитися, допустити помилку, за яку їх можуть критикувати, звинувачуючи в поширенні, можливо, ворожих наративів. Цей страх, на жаль, стає серйозним бар'єром. Щоб постійно перевіряти та працювати з новинами з окупованих територій, необхідно мати, принаймні, одне джерело або верифікатора в цих регіонах," – зазначив журналіст.
"Реальна газета" підтримує зв'язок з людьми на окупованих територіях, проте з огляду на питання безпеки, ці особи не надсилають редакції новини, фотографії чи відеоматеріали. Водночас вони мають можливість перевіряти інформацію безпосередньо на місці подій.
Ще однією суттєвою проблемою він вважає те, що медіа часто покладаються на дані від державних установ: "Чомусь для національних медіа, незалежних видань та медіа з "Білого списку" державні органи регулярно постачають інформацію про окуповані території, яка іноді, перепрошую, містить елементи пропаганди або ж є копією інформації регіональних медіа, поданою в спотвореному або запізнілому вигляді. Це призводить до того, що люди ризикують своїм життям, здоров'ям і свободою, щоб здобути правдиву інформацію. Ви працюєте, але національні медіа часто не звертають на вас уваги, беручи дані з державних джерел. Ми спілкуємося з людьми на окупованих територіях, маємо своїх кореспондентів, хоч і не завжди відкритих, на відміну від представників якихось адміністрацій, що були релоковані. У них також є важлива інформація, але чому журналісти, які висвітлюють події на окупованих територіях, не відвідують мій сайт чи сайти моїх колег, залишається для мене загадкою".
Сергій Стуканов запитав Світлану Остапу, як вийти з порочного кола, коли медіа не шукають теми про тимчасово окуповані території з власної ініціативи, а деколи навіть побоюються їх висвітлювати. Він також поцікавився, як заохотити редакції приділяти цій темі більше уваги та розширювати спектр матеріалів.
Світлана Остапа зазначила, що така проблема існує вже протягом багатьох років. Наприклад, у 2015 році частка інформації про події в Криму складала лише приблизно 1%.
"Звісно, не хотілося б, аби українці в Україні втрачали з поля зору жителів Криму, Луганщини та Донеччини. Особисто я не маю якогось універсального рішення, але вважаю, що це також відповідальність редакторів і головних редакторів, які мають приділяти цьому питанням належну увагу", -- зазначає вона.
Остапа також розповіла про конкурс "Честь професії", у журі якого вона була цього року. Вперше в ньому запровадили номінацію для матеріалів про тимчасово окуповані території. Попри значну кількість поданих робіт, їй забракло матеріалів, які показували б життя в окупації очима самих жителів.
"Багато було матеріалів, але статистика фактично така сама. Я хотіла побачити тимчасово окуповані території очима тих людей, які там живуть. Просто навіть побут, як там усе відбувається, тобто не пропаганду російську. Звичайно, легше взяти і зробити матеріал із людьми, які виїхали з окупації, які тут, із якими можна поговорити", -- пояснила Остапа.
Обговорюючи діяльність Суспільного, Остапа зазначила, що ці регіони залишаються в центрі уваги редакцій "Суспільне Крим", "Суспільне Донбас", "Суспільне Херсон" та "Суспільне Запоріжжя". Журналісти активно слідкують за різноманітними подіями — від проблем з паливом, коливання цін та труднощів у логістиці до кримінальних справ стосовно осіб, які співпрацюють з окупаційними структурами.
На її думку, редакції не зосереджуються лише на офіційних відомостях від державних установ, а активно шукають підтвердження у свідченнях осіб, які знаходяться безпосередньо на місці подій.
Звичайно, до цього процесу слід підходити з великою обережністю, тому імен не називають, а фотографії не використовуються. Якщо й трапляються зображення, то вони робляться так, щоб не можна було ідентифікувати їхнє джерело. Відомо, що в Криму та на інших окупованих територіях вже є десятки, якщо не сотні людей, які постраждали через те, що оприлюднили певні матеріали. Отже, перевірка інформації з цих тимчасово контрольованих зон є надзвичайно складним завданням для будь-якої редакції, — зазначила Остапа.
Серед проектів, реалізованих Суспільним, Остапа відзначила ініціативу "Щоденники окупації", що була представлена "Суспільним Новинами" у 2024 році. Цей проект включав десять оповідей українців, які проживають в окупованих регіонах Криму, Донеччини, Луганщини, Запоріжжя та Херсонщини. Завдяки особистим свідченням героїв, журналісти змогли продемонструвати щоденні труднощі життя під окупацією, такі як пошук медикаментів, тиск з боку російських військових та труднощі з виїздом.
Ще одним прикладом вона назвала висвітлення так званих виборів до Державної думи Росії, які відбулися у вересні. Журналісти Суспільного аналізували кандидатів, їхнє минуле та формування виборчих списків, збирали свідчення про голосування під дулами автоматів і пояснювали, як Росія використовує ці процеси для легітимації окупації.
Світлана Остапа висловила думку, що зібрані дані про ці фальшиві вибори слід направити до Офісу генерального прокурора. Вона наголосила, що ці свідчення можуть бути важливими для організації майбутніх виборів в Україні після закінчення війни.
"Тому необхідно мати документально підтверджені факти, які слід в належний час представити, щоб довести, що мова йде про фальшиві вибори, і захистити нашу владу на цих територіях. Я вважаю, що це має велике значення", -- зазначила пані Світлана.
Серед недавніх прикладів діяльності Суспільного, Світлана Остапа згадала про ситуацію в захоплених Олешках на Херсонщині. Кореспонденти "Суспільне Миколаїв" спільно з бійцями Національної гвардії зафіксували операцію з доставки продуктів за допомогою дронів. Журналісти не лише були присутні під час підготовки та виконання місії, але й продовжують слідкувати за подальшими подіями в цій справі.
Сергій Стуканов звернувся до Володимира В'ятровича з пропозицією розглянути питання висвітлення окупації з перспективи історика. Як зазначив пан Стуканов, медіа орієнтуються на миттєві новини, які швидко втрачають актуальність, а суспільство звикає сприймати інформацію в сплесках. Проте окупація триває вже 12,5 років, що є значним терміном навіть для навчальних історичних видань.
Модератор також вважає, що щоденне висвітлення подій формує суспільне сприйняття окупованих територій, зокрема через вокабуляр, який використовують журналісти: "колаборанти", "сепаратисти", "зрадники" або "населення, яке чекає на визволення". Він запитав, які довгострокові тенденції формує нинішній стан медійного висвітлення.
Володимир В'ятрович спочатку висловився з позиції політика. Він вважає, що нестача комплексного освітлення питання зумовлена, зокрема, непослідовністю державної політики стосовно окупованих регіонів.
"Що таке державна політика? Державна політика -- це певна візія, бачення, це певний інститут, орган або інструмент, який цим займається, і це ресурс. Усі ці речі загалом і є державною політикою. Що ми маємо по відношенню до окупованих територій? У 2014 -- 2016 роках у нас було Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Державна служба Криму. У 2016 році нарешті було створено Міністерство з питань тимчасово окупованих територій. Потім почалося зовсім весело у 2019 -- 2020 роках: приєднували, від'єднували до Мінветеранів і до всіх інших структур, аж поки врешті-решт у 2024 році було створено Міністерство національної єдності, яке теж працювало не дуже довго, до 2026 року. Зараз це Мінрегіон, який займається ніби цим питанням. Оцей хаос управлінських рішень, формувань, переформувань і так далі не може не відобразитися на тому, що немає якоїсь політики", -- розповів Володимир В'ятрович.
Зображення: Журналістка Ірина Семенюта з Детектора медіа в компанії Павла Лісниченка, представника ІМІ в Кіровоградській області.
Потім пан В'ятрович звернувся до історичного фону. Він підкреслив, що російська окупація цих земель не є новим явищем для України. Раніше повністю окупованою була територія Української Народної Республіки на початку 1920-х років, а також Західна Україна в 1939 і 1944 роках. За його словами, тактика, яку застосовували окупанти тоді, має багато спільного з сучасними подіями.
"От коли я читав матеріали про теперішні псевдовибори, вони абсолютно збігаються з тим, що я писав про вибори на заході України 1946 року. Абсолютно те саме, тобто під дулами, залякуваннями і так далі. Але історія дає не тільки приклади того, як діяли окупанти, вона може нас трошки повчити, що ми можемо робити для того, щоб отримувати якусь інформацію з окупованих територій і як використовувати цю інформацію", -- сказав він.
Він навів приклад української діаспори, котра сприяла збереженню української ідентичності на міжнародній арені під час радянської окупації. Діаспора активно інформувала світ про прагнення українців до незалежності та, незважаючи на численні перешкоди, встановлювала контакти з опозиційними рухами в Україні — спочатку з озброєними, а згодом і з ненасильницькими, зокрема дисидентськими.
"Мені справді дуже прикро, що здебільшого те, що ми чуємо про тимчасово окуповані території, -- це про колаборантів. Звичайно ж, там колаборантів багато. Але неправильно, що це фактично єдиний наратив", -- сказав він.
В'ятрович каже, що повідомлення про ураження військових об'єктів також справді важливі, однак вони теж формують певний образ окупованих територій і їхніх жителів як чогось ворожого. Натомість, на його думку, медіа мають більше розповідати про людей, які чинять спротив окупації. Якщо суспільство дивитиметься на окуповані території виключно через призму колабораціонізму, то може дійти висновку, що там немає з ким працювати.
"Є люди, з якими варто працювати. І дуже шкода, що такої інформації не вистачає. Ще більше прикро, що іноді вона стає об'єктом скандалів. Можливо, я не зовсім точно розібрався в ситуації з "Жовтою стрічкою", але, на мою думку, це завдало серйозної шкоди тому, як ми висвітлюємо рух спротиву на окупованих територіях. Аргументи про те, що ми не маємо права говорити про події, пов'язані зі спротивом, оскільки це може зашкодити людям, виглядають, м'яко кажучи, наївно. Адже ті, хто долучається до руху спротиву, прекрасно усвідомлюють ризики, з якими стикаються, і готові їх прийняти. Для них це не лише акт мужності, але й вираження своєї ідентичності як українців. А для нас це підтвердження того, що вони потрібні, і що у нас є куди повертатися," – зазначив він.
Він зазначив, що висвітлення опору має відбуватися з максимальною обережністю, аби не піддавати людей ризику. Якщо виникне потреба, варто утриматися від публікації їхніх прізвищ, а інформацію слід ретельно перевіряти, зокрема у співпраці з українськими правоохоронними органами.
Сергій Стуканов звернувся до Любові Раковиці з питанням щодо змін у висвітленні теми життя людей під час окупації протягом років. Він поцікавився, наскільки ці люди є активними учасниками своїх дій та бажань, або ж частіше виступають лише об'єктами певної наративної побудови?
Відповідаючи на це запитання, Любов Раковиця зазначила, що цьогорічна тема "Донбас медіа форуму" зосереджена на людині: "Я_медіа: людина — для людини — про людину". Це означає, що мова йде про тих, хто створює контент для аудиторії, а також про тих, про кого пишуть медіа. Якщо зосередитися на мешканцях окупованих територій, то вони часто залишаються поза увагою в цьому процесі.
"Ми створюємо цей контент, аби поділитися своїми переживаннями та проблемами. Нас описують не лише як журналістів або медійників, але також як людей, які залишили окуповані території і вже стикаються з новими викликами. Мені дуже імпонує вираз 'люди з досвідом окупації', адже нині чимало людей мають цей досвід. У когось він опосередкований, у когось — безпосередній, але тема окупації торкається багатьох. Я рада, що є професіонали, які працюють над цими питаннями. Це надихає. Ми спостерігаємо різні проекти, які реалізують 'Детектор медіа', Суспільне, PFRU та інші колеги. Важливо, що цю тему досліджують не лише ті, хто відчуває її наслідки на собі."
За її словами, "Донбас медіа форум" продовжує вважати важливим піднімання цих питань. На сьогоднішній день форум набув значно більших масштабів і фактично залишається найбільшою медійною подією в Україні.
Незважаючи на те, що термін "Донбас" викликає різні асоціації у багатьох, ми залишаємося "Донбас медіа форумом" і продовжимо в цій ролі. Це важливо для нас, адже ми маємо зв'язок з цим регіоном. Сьогодні можна помітити, що вся Україна, в певному сенсі, наблизилася до того стану, в якому наші території перебували 11-12 років тому, — зазначає Раковиця.
Сергій Стуканов поцікавився у Дмитра Зінчука щодо етичних аспектів висвітлення ситуації в тимчасово окупованих регіонах, а також про можливі формати, які могли б привернути увагу до цих територій, не вдаючись до сенсаційних підходів.
Дмитро Зінчук зазначив, що в умовах когнітивної війни існує двостороння проблема: в Україні недостатньо інформації про тимчасово окуповані райони, а мешканці цих територій стикаються з обмеженим доступом до надійних джерел інформації. Тому необхідно вжити комплексні заходи, орієнтовані як на внутрішню, так і на зовнішню аудиторію, зокрема для подолання стереотипів, які існують серед населення вільних територій та на окупованих землях.
Значення регіональних і національних медіа, а також державних структур, є надзвичайно важливим. Критично важливо, як ми обговорюємо тимчасово окуповані території та яку інформацію туди передаємо, щоб уникнути підсилення ворожих дезінформаційних наративів, які там дуже активно поширюються. Без доступу до інформації та роботи наших колег з регіональних медіа, які мають власні джерела та публікують матеріали, виникне величезна завіса нерозуміння щодо ситуації, що відбувається, і того, чи чекають нас, чи ні, -- зазначив Зінчук.
Зінчук також розповів про результати дослідження програми "Партнерство за сильну Україну", згідно з якими майже половина жителів тимчасово окупованих територій отримує інформацію не з сайтів, а через соціальні мережі. Близько 40% користуються телеграмом. На його думку, це потрібно враховувати під час підготовки журналістських матеріалів і добору форматів.
"Необхідно налаштувати формати для зручного доступу в соціальних мережах. Зменшити кількість відео та фото, і зосередитися на текстах, які швидко завантажуються. Важливо, щоб контент можна було легко відкривати та поширювати, що вимагає значних зусиль у взаємодії з соціальними платформами. Чудові мультимедійні лонгриди можуть залишитися непоміченими. Все має бути максимально просто для поширення", – зазначив Дмитро Зінчук.
Також Дмитро Зінчук згадав результати дослідження КМІС за 2024 рік, згідно з якими 40% населення України не мають узагалі жодних асоціацій із Донеччиною, Луганщиною. Для них це просто точка на карті. За його словами, особисті історії та спогади про регіон допомагають долати стереотипи. Такі історії дають змогу показати Донеччину та Луганщину не лише через новини про війну, а й через досвід людей, їхні зв'язки та повсякденне життя. Водночас, каже Зінчук, окремих особистих розповідей недостатньо -- потрібні скоординовані дії.
"Ми разом із програмою "Партнерство за сильну Україну" запустили проєкт із побутово-сильної медійної екосистеми, де ми могли би згрупувати навколо себе тих, хто працює з цією темою, хто хоче працювати з цією темою. Можливо, вони не можуть, не знають, як доєднати експертів. Щоб, по-перше, моніторити наративи, які виникають про тимчасово окуповані території, про переселенців теж, тому що насправді тема теж дуже пов'язана, про реінтеграцію, про те, щоб дивитися, яких тем не вистачає. Тобто щоб говорити не лише про обстріли, але й про особисті досвіди.
Цей досвід не можна однозначно оцінити як позитивний чи негативний. Про нього варто говорити. Описувати людей, які там знаходяться, виключно як жертв – це невірно. Вони демонструють не лише стійкість і мужність, але й продовжують жити в цих складних умовах. Це важливо донести до інших. При цьому, звичайно ж, потрібно враховувати контекст, який ми маємо, і перевіряти інформацію наскільки це можливо, – зазначив Дмитро Зінчук.
Зінчук повідомив, що разом з Олександрою Горчинською створив посібник, який присвячений термінам, подоланню стереотипів, виявленню тем та взаємодії з джерелами. У цьому виданні також буде розглянуто питання висвітлення сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом (СНПК), а також інших злочинів.
За його словами, посібник буде корисним не лише журналістам, які вже працюють із темою, а й тим, хто уникає її через побоювання припуститися помилки, порушити етичні норми або поставити під загрозу інформаторів і колег. На момент виступу документ перебував на розгляді Комісії з журналістської етики.
У підсумковій частині дискусії Галина Петренко сказала, що всім, хто працює з темою окупації, потрібно постійно займатися самоосвітою і самовдосконаленням, тому що з'являються нові виклики, нам треба вчасно на них реагувати і обмінюватися експертизою: "Навесні цього року, коли почалися наші блискучі дипстрайки Сил оборони, ми розмовляли з одним із керівників великої української медіакомпанії. І я йому кажу: "Як ви висвітлюєте удари по тимчасово окупованих територіях, чи є у вас щодо цього редакційна політика, словник?". Бо з одного боку ми всі їм радіємо, а з іншого боку -- там живуть наші люди. І я побачила по його обличчю, що він до цього запитання не думав про це".
Андрій Діхтяренко також зазначив, що інформаційними сліпими зонами стають не лише райони, що перебувають під окупацією, а й досвід переселенців. Він підкреслив, що люди, які залишили окуповані території, часто стикаються з недовірою, особливо в процесі пошуку роботи, коли від них можуть вимагати проходження детектора брехні.
Коли особа обіймає певну державну посаду чи працює в місцевому самоврядуванні, з’являються новини про те, що у цієї людини є близькі на територіях, що знаходяться під окупацією. Загалом, ставлення до окупованих регіонів та наявності родичів у цих зонах починає нагадувати радянські часи.
Коли хакери опублікували дані Федеральної прикордонної служби Росії на сайті "Миротворець", це викликало чималий резонанс. В цих даних міститься інформація про осіб, які з 2014 по 2025 рік відвідували окуповані території для вирішення своїх особистих справ. Ці люди, сотні, а можливо, й тисячі, тепер значаться на "Миротворці". Уявіть, які почуття вони мають до України, українських медіа та держави в цілому. Як ця інформація спотворюється та передається на окуповані землі. Насправді, те, що ми часто залишаємо поза увагою – життя людей в умовах окупації та переселенців – створює величезні ризики, - зазначив Діхтяренко.
Дмитро Зінчук закликав медіа уникати узагальнень, які формують негативне ставлення до вимушених переселенців. Згадка в заголовку, що людина є переселенцем або родом із території, яка наразі є окупованою, недоречна, якщо ця обставина не має стосунку до суті новини.
"Зосереджуймося на тому, щоб відповідати темі цьогорічного форуму, докладаючи зусиль для того, щоб трансформувати людей з об'єктів у суб'єктів, надаючи їм голос і акцентуючи увагу на їхніх унікальних досвідах. Не варто узагальнювати, незалежно від того, чи мова йде про позитивний, чи негативний досвід. Навіть успішні історії, від яких, на мою думку, вже виникає певна втома, адже останні роки ми чули багато про тих переселенців, які змогли досягти успіху. Але це не стосується всіх – багато людей не змогли подолати труднощі. Іноді виникає думка: навіщо їм допомагати, адже вони мають ресурси і можуть відновити бізнеси? Проте не всі мають таку можливість. Не слід узагальнювати – кожна доля є унікальною, і ми повинні розглядати кожну людину окремо. Її досвід вартий уваги, і ми маємо говорити про гідність кожної особи. Якщо ми зможемо змінити підхід до цього, значить, ми рухаємося у правильному напрямку," – зазначив Зінчук.
Світлана Остапа закликала медіа частіше розповідати людські історії з окупованих територій. Вона згадала матеріал про трьох дівчат, які виросли в окупації, але самостійно дійшли висновку, що вони українки, і шукали можливості виїхати на підконтрольну Україні територію. Їхні родини не підтримували цей вибір, а шляхи до повернення були різними: одна дівчина усвідомила свою українську ідентичність через сучасну українську музику, іншій допомогли знайомі з України, з якими вона спілкувалася під час комп'ютерних ігор, а третій -- тітка.
"Це абсолютно нове покоління, і ми повинні відстоювати їхні інтереси, за цих молодих людей," -- зазначила Остапа.
Володимир В'ятрович підкреслив, що перед військовою та політичною окупацією відбулася інформаційна і культурна експансія, яку Росія реалізовувала в Україні, навіть після проголошення незалежності у 1991 році. На цих територіях панували російські медіа, які швидко інтегрувалися в російське інформаційне середовище. Багато українських ініціатив змушені були до 2014 року діяти практично в умовах партизанської інформаційної боротьби.
"Так само військовому і політичному звільненню цих територій має передувати інформаційне звільнення. Тобто це теж мусить бути інформаційною політикою. Ми дуже багато говоримо про те, що це війна когнітивна і так далі. Так от, елементом когнітивної війни, елементом інформаційної війни має бути долучення цих територій у загальноукраїнське інформаційне поле, тобто їх поступове інформаційне звільнення. А за цим піде вже і військове, і політичне", -- підсумував він.
Любов Раковиця закликала журналістів уникати узагальнень щодо жителів сходу та півдня України, підкреслюючи, що їхні погляди, досвід та внесок у боротьбу за Україну суттєво різняться. "Деякі з нас запустили ініціативу 'Поштовх' ще в 2006 році, задовго до подій 2014 року (громадська організація, заснована в Донецьку — 'ДМ'). Інші реалізували безліч важливих проектів. Багато людей активно працюють над відновленням та деокупацією України і зараз. Я настійно закликаю всіх, хто займається цією темою, пам’ятати, що є різні люди з різними долями. Продовжують існувати міфи про те, що вони підтримували Путіна або закликали його. Я пригадую себе, Сергія та інших у 2013-2014 роках: Євромайдан, Донецьк... Ми виходили, щоб довести, що, хоча нас було небагато, ми все ж існували."
