Кремль не приймає і не прийме запропоновану концепцію гарантій, заявив політичний аналітик Морозов.
Про тристоронні перемовини між Україною, Росією та США, склад російської делегації, політику Дональда Трампа, зокрема щодо Євросоюз та Раду миру президента США - свої думки щодо цього висловив політичний експерт і політолог Олександр Морозов в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на Еспресо
Розуміємо, що ще не досягнуто етапу переговорів на найвищому рівні, проте технічний склад групи суттєво посилився: російська сторона делегувала адмірала Костюкова, який відповідає за важливі аспекти глобальної військової розвідки Росії. Це свідчить про те, що обговорення ведуться на серйозному рівні і стосуються суттєвих питань. Як ви вважаєте, наскільки може змінитися позиція Кремля? Чи є сенс сподіватися на те, що обговорення, які відбулися в Абу-Дабі, продовжаться найближчим часом?
Очевидно, що консультації в Абу-Дабі триватимуть. Однак існує одна проблема: незважаючи на те, що Кремль змінив склад своєї делегації та багато аспектів обговорювалося, важливо зазначити, що нещодавно Дональд Трамп, який є ініціатором цієї переговорної ініціативи, висловив сподівання на те, що до травня можуть з'явитися певні результати. Існують два різні погляди на цю ситуацію: перший полягає в тому, що ми вступаємо в новий етап переговорного процесу, а другий - що насправді залишаємося на місці, без істотних зрушень.
Я схиляюся до того, що не варто покладати великі надії, тому що, попри зміну формату переговорів і появу тристороннього формату, Кремль продовжує наполягати на тих самих вимогах і немає сенсу розраховувати на те, що Кремль обмежиться якимсь одним пунктом, наприклад територіальним питанням так званим.
Звісно, помітно, що через різні канали Кремль постійно підкреслює свої вимоги щодо вирішення питань, що стосуються становища приходу Московського патріархату в Україні, а також питань, які стосуються формування культурної політики в Україні після завершення військових дій тощо.
Крім того, варто підкреслити, який вигляд це має, адже важливо забезпечити гарантії для України. Ідеться про два аспекти: по-перше, гарантії, що стосуються підтримки режиму припинення вогню, якщо його вдасться досягти, а по-друге, довгострокові гарантії.
Кремль не погоджується і не погодиться з концепцією гарантій, яка пропонується. Тому я б сказав, що, попри те, що пророблена велика робота наприкінці 2025 року, в останні три місці, розроблені документи, які загалом фіксують рамочно позиції, прийнятні і для України, і для європейських країн, і для США. Та поза тим від цих документів пройти далі до якогось рішення так само неймовірно складно.
А якщо говорити про функціонал адмірала Костюкова чи Дмитрієва - різниця між ними є, але це в теперішньому путінському політбюро помітні фігури. Тобто це не Мединський, це не про декларації, не про демагогію. Ці люди покивають, щось запишуть, але вони мають своє бачення і відчуття інституційності процесу, там не буде додаткових фантазій. Зв'язок між Путіним і Костюковим єочевидним.
Якщо розглядати можливості перегляду або ведення торгів, то з неофіційних джерел стало відомо, що росіяни активно обговорювали питання Запорізької атомної станції. Як ви вважаєте, наскільки сильною є позиція та повноваження представників у цих переговорах? Які шанси на те, що Кремль буде готовий змінити реальний порядок денний? Вони можуть поширювати в інформаційному просторі безліч різних тем - від пушкіністських наративів до московсько-православних ідей Гундяєва, але все ж існують питання, що викликають у Кремлі значно більший інтерес, ніж ця ідеологічна складова. Чи переплетені ці два аспекти — ідеологія та так звана матеріальна частина — між собою?
Можна сказати напевно лише одне - що Кремль представив таку делегацію, яка гіпотетично може підписувати угоду про припинення вогню, тому що таку угоду можуть підписувати не очільники держав, а військові керівники обох сторін. Чи потрібно так читати цей сигнал - так, принаймні Кремль такий сигнал надсилає.
Однак існує одна проблема: адмірал Костюков не має жодних додаткових повноважень як очільник переговорної команди в порівнянні з його попередниками. Ми виходимо з припущення, що російська група під його керівництвом більше зосередиться на військових питаннях конфлікту. Саме з цієї причини багато експертів вважають, що ця команда може перейти до переговорів або хоча б розпочати діалоги щодо зменшення інтенсивних обстрілів за межами фронтової лінії, зокрема, стосовно об'єктів енергетичної інфраструктури.
Однак не слід занадто покладатися на оптимістичні очікування, оскільки, на мою думку, Путін неодноразово демонстрував свою здатність маневрувати. Він підбадьорював американську сторону впродовж 2025 року спочатку через Мединського, а потім через Дмитрієва. Використовуючи різноманітні тактики, Путін старанно затягував переговори, постійно підтримуючи Трампа в надії на можливий прогрес.
Отже, я вважаю, що існує певна надія на те, що до середини року або до осені обстановка для Кремля може змінитися, і в такому випадку з'явиться можливість для нових кроків у цих переговорах.
Зараз я направду чекаю тільки переговорів про обмін полоненими.
Звісно, багато хто чекає на консультації в Абу-Дабі про відновлення цих переговорів. Так, можливі якісь консультації про припинення далеких обстрілів, але перехід до теми припинення вогню - я не бачу, як це може статися зараз.
Чи вдалося б, на вашу думку, винести за дужки удари по об'єктах критичної інфраструктури наших міст? Путін обрав цю тактику, злочинну в буквальному сенсі, вона підпадає під визначення багатьох міжнародних статей для трибуналів. Але Путін зробив ставку, і ми розуміємо, що з кожним тижнем ситуація може погіршуватись, тому що регулярно проводиться дорозвідка за допомогою БПЛА і супутникового зв'язку тих чи інших об'єктів.
Американці висловлювали ідею про те, щоб відокремити такі питання від контексту війни. Як вважаєте, чи згодиться Путін на це? А якщо він відмовиться, то яка причина його дій – чи це просто бажання заподіяти ще більше страждань нашим громадянам, чи, можливо, надія на певний політичний виграш?
На мою думку, якщо Дональд Трамп і американські переговорники чітко сформулюють свою позицію, що у разі продовження обстрілів критично важливої енергетичної інфраструктури, санкції, подібні до тих, що були накладені на "Лукойл" і "Роснафт", будуть відновлені, Кремль, усвідомлюючи це, ймовірно, погодиться на тимчасове припинення атак. Якщо ж цього не станеться, я не бачу причин, чому Кремлю не варто продовжувати свою агресивну політику.
Існує досить очевидний, хоча й не зовсім оптимістичний довід: Кремль та Російська Федерація потребують паузи, щоб відновити сили та поповнити свої ресурси.
З огляду на активне використання ракет, що їх виробляє Росія, а також усіх типів безпілотників, Путін може вирішити призупинити атаки на інфраструктуру. Це може бути викликано або необхідністю поповнення запасів, або ж певним жестом доброзичливості до Дональда Трампа, якщо така ініціатива буде чітко озвучена.
Суть в тому, що країни Європи дуже серйозно реагують на обстріли та ситуацію в Україні. В Європі триває масштабна кампанія зі збору генераторів, в якій беруть участь як уряди, так і різноманітні громадські організації. Що стосується Трампа та його адміністрації, то вони поки що не коментують цю ситуацію. Тому мені важко зрозуміти, чому Трамп повинен звертати на це увагу. Було б добре, якби він це зробив, адже це могло б призвести до позитивних змін.
Це жахливе звірство, яке можна порівняти зі злочинами, що мали місце під час Другої світової війни. Проте Трамп надав Путіну певний початковий крок, який втілився в оновленій американській Доктрині національної безпеки, де чітко вказано, що НАТО не планує розширення. Цей документ був оприлюднений саме в період активних переговорів між Вашингтоном і Москвою за участі Віткоффа, Кушнера та інших. Мені здається, що Трамп сподівався отримати щось взамін. Чи йшлося про угоду, наприклад, щодо Венесуели чи можливих сценаріїв з Іраном? Відомо, що режим аятолів, згідно з неофіційними даними, забрав життя десятків тисяч мирних жителів.
Ви абсолютно праві. У 2025 році трампівська ініціатива переговорів стала справжнім подарунком для Путіна, і ще й на досить вигідних умовах. Це обговорювалося протягом усього року. Однак, варто зазначити, що Путін використав цю можливість зовсім не так, як сподівалися багато експертів. Він не зробив кроків до налагодження нових відносин зі Сполученими Штатами.
Якщо уважно проаналізувати коментарі кремлівських експертів у сфері зовнішньої політики, можна помітити їхній виразний скептицизм. Не так давно Пєсков, який є фактичним голосом Путіна, висловився про "багатополярність", що її нібито створює Дональд Трамп, і зазначив, що Кремль цим вражений. Це свідчить про те, що Москва не має наміру робити кроки назустріч. Більше того, в Москві відзначають, що "дух Анкориджа" — потенційно нові відносини між Путіним і Трампом — вже втратив свою актуальність. Тому, хоча Трамп, безумовно, ще має певний кредит довіри, його дії на прикладі Ірану демонструють інше. Трамп, підготувавши всі умови для можливого удару по Ірану, все ж таки продовжує вести переговори, пропонуючи Тегерану угоду, що може бути сприйнято як спроба досягти компромісу з Хаменеї, а також з теократичним режимом, який панує в Ірані.
Всі були здивовані, коли дізналися, що Дональд Трамп розмістив у своєму Овальному кабінеті портрет із зображенням себе поруч із Володимиром Путіним. Не виключено, що в майбутньому він може вирішити прикрасити стіни ще одним портретом – цього разу з Хаменеї.
На мою думку, все це виглядає досить легковажно, але така вже реальність. Незважаючи на всі наші критичні зауваження щодо дій Трампа та відчуття розгубленості через його непостійність, нам все ж доведеться взаємодіяти з американською адміністрацією у 2026 році і з тими переговорними групами, які він формує.
У загальному, можна стверджувати одне: у першій половині 2026 року, на мою думку, нам доведеться активно працювати над тим, щоб увага адміністрації Білого дому залишалася сконцентрованою на російській агресії проти України. Спостерігаємо, що в США продовжуються обговорення різних варіантів врегулювання, як це зазначає Трамп. У його порядку денному також фігурують питання щодо Ірану, ситуації в Газі та Латинської Америки. Нещодавно він зробив заяву про Кубу. Світ великий, але надзвичайно важливо, щоб, незважаючи на цю непередбачуваність і незрозумілу позицію Трампа, який, як ви правильно зазначили, надав великі можливості Путіну, але поки що без жодних результатів протягом 2025 року, ми все ж мусимо боротися за те, щоб США продовжували інституційно підтримувати Україну.
Я з вами цілком погоджуюсь, коли ми говоримо про Сполучені Штати як державу і як Pax Americana. Але де-факто ми бачимо, що американська теперішня адміністрація задекларувала свою прив'язку насамперед до західної півкулі - це один тривожний момент. Тобто не йдеться про Європу, про інтереси Сполучених Штатів у Європі. У будь-якій незрозумілій ситуації американські ізоляціоністи казали: ви знаєте, нас не цікавлять балканські проблеми - це занадто дрібно й занадто складно.
Однак існує ще один тривожний аспект: можливо, нинішня адміністрація США має намір зруйнувати Європу як певну інституційну гармонію. При цьому справа не обмежується лише створенням нових військових підрозділів або командних центрів. Серед питань, що викликають занепокоєння, є також економічна сила держав Європейського Союзу: європейська економічна синергія стала джерелом значних досягнень.
А ми якщо зариємося в сумну історію Другої світової війни, можемо згадати, наскільки ретельно Сполучені Штати, прекрасний президент Рузвельт займавсядемонтажем Британської імперії. Він казав Черчілю: друже Вінстон, ми з тобою разом будемо давити нацистську гадину, але нас цікавлять ваші імперські володіння і країни, які перебувають під британським мандатом, то давайте ви їх віддасте, а через пару років ми їх приберемо собі.
Це явище найяскравіше проілюстровано на прикладі британських військових баз, значна частина яких перейшла під контроль американських сил або їхніх місцевих союзників. Президент Рузвельт активно піднімав питання деколонізації Британської імперії, що свідчило про вплив Сполучених Штатів. Схоже, що подібна стратегія може бути застосована й до ситуації з Європейським Союзом, Гренландією та іншими регіонами.
Дійсно, те, про що ви говорите, - парадоксально, та в багатьох зараз таке враження, що ми маємо справу з дивною ситуацією. Дональд Трамп і його адміністрація наприкінці 2024 - на початку 2025 року, як складалося враження з їхніх слів, збирається вирішити довгострокову проблему - проблему взаємовідносин США з Китаєм. І дійсно, у 2025 році лунали слова про те, що США збираються обмежитися західною півкулею тощо.
Але в реальності ми бачимо зовсім інше: замість перебудови відносин із Китаєм дійсно раптово Трамп обрушився на Європу. І його дії сьогодні є проблемою саме для Європи. Тобто для Китаю Трамп не створив жодної проблеми. Трамп не створив реальної проблеми, принаймні поки що, навіть для Ірану. А для Європи створюється величезна проблема, жодних сумнівів.
Я дивлюся оптимістично і вважаю, що розвалити Європу і Євросоюз як військове і політичне ціле і як альянс найбільших європейських економік Трампу не вдасться.
Європа володіє значним потенціалом, який діє практично автономно. Крім того, існує технічна інерція, що ускладнює швидке руйнування структур таких, як НАТО та Європейський Союз, навіть у короткостроковій перспективі, як це може статися в умовах управління Трампом. Я переконаний, що, незважаючи на те, наскільки складними можуть бути відносини між США та Європою, якщо вони продовжать загострюватись, Європейський Союз залишиться стабільною структурою принаймні протягом наступних 20 років. Це перший аспект.
І по-друге, формуватимуться й міцнітимуть регіональні альянси в Європі, що теж дуже важливо. Це не скасовує в жодному разі загальноєвропейських справ, але вони активно розвиватимуться. Це так, тому що це вже відбувається, є новий рівень взаємодії Північної Європи між собою. По-новому бачить себе Центральна Європа в новій ситуації.
В околицях Середземного моря також активізується новий тип політики, що охоплює не лише країни Південної Європи, а й держави, що розташовані по інший бік цього моря. Виникає дискусія щодо можливості створення нового оборонного механізму в регіоні Середземномор'я.
Іншими словами, Європа і європейські країни відповідатимуть. Казати, що Європа надто слабка й не в змозі нічого зробити, що лише розвалюватиметься під вагою власної бюрократії, - це було б дуже наївно. Історично такого не бувало, і навряд чи буде тут так само. Звісно, якщо порівнювати з тими часами, про які ви сказали, - тоді все ж таки суттєвим було те, що сама Британія ухвалювала рішення про свій демонтаж як імперії. Проте Євросоюз не ставить собі таку мету сьогодні. Навпаки, Євросоюз активно зараз діє, щоб посилити свої відносини з Індією, з Китаєм, бачачи, що США ведуть досить небезпечну гру.
Гра насправді надзвичайно небезпечна. Сценарій, пов'язаний із демонтажем тої чи іншої конструкції, зазвичай використовує додатковий інструментарій. І як не парадоксально, але Трампу вигідний інструмент, який називається "Путін і кремлівська позиція". Так, у будь-якій незрозумілій ситуації Дональд Трамп готовий погрожувати Європі Путіним і незакритим кейсом російської агресії проти України. Ми розуміємо, що в разі досягнення навіть проміжних домовленостей в Європі надзвичайно сильно напружаться, тому що в будь-якому разі Росія не збирається згортати свою агресивну присутність і свій агресивний військовий тиск. В Європі - в Брюсселі і в окремо взятих столицях європейських країн усвідомлюють всі небезпеки. Ви правильно кажете: всі будуть працювати на зміцнення безпекового контуру.
Війна, як відзначали класики, часто виникає несподівано. Сьогодні вона вже на горизонті Європейського Союзу. Історія з Гренландією - це не лише про загрози Трампа, що стосуються військового захоплення. Це сценарій "Гренландія" - наш, український. Трамп намагається донести до європейців: "Слухайте, друзі, якщо ситуація продовжить розвиватися таким чином, можливо, вам доведеться взяти участь у конфлікті – і не обов'язково з нами, американцями, адже ми в НАТО, а, можливо, з російськими агресорами". Відчувається, що в Кремлі також є бажання жорстко відреагувати на це. Ми не випадково згадуємо про "дух Анкориджа" та "формулу Анкориджа", які залишаються загадкою для багатьох, але певні моменти вже були обговорені.
Так, я погоджуюся: та картина, яку ви малюєте, за підсумками 2025 року, того, що ми бачили, дуже близька до реальності. Адже незалежно від того, що говорить Трамп, як це формулюється, ми бачимо, що Трамп створює ситуацію. А якби він цього не хотів, то діяв би інакше і казав по-іншому.
Він створює ситуацію, за якої дійсно Кремль виявляється деяким інструментом боротьби з Європою. Тим самим послаблюються також позиції України в цій війні. Адже якщо, на думку Трампа, європейські справи - це виключно справи Європи, ба більше - якщо можна так діяти щодо Гренландії, як він діє в умовах, коли вся Європа обговорює те, що з іншого боку нависає над нею, продовжуючи довгу, нескінченну війну, Російська Федерація, і при цьому в самій РФ не видно реально жодних намірів закінчувати цю війну й переходити до врегулювання, то це інакше не може називатися як те, що Трамп завдає удару Європі й використовує Путіна дійсно як інструмент проти Європи.
Це дуже погана новина 2025 року. Європейці, як могли, дуже акуратно пройшли цей 2025 рік, щоб не довести справу до важкого й небезпечного конфлікту зі Сполученими Штатами. Усі боялися не без підстав, не хотіли підштовхувати Трампа до того, щоб він взагалі зробив заяву про вихід з НАТО (а це обговорювалося кілька разів). Ясно, що ці процеси завдали б дуже великої шкоди, зокрема, усій Центральній Європі, як і країнам Північної Європи.
Ця загроза продовжує існувати й у 2026 році.
Без жодних сумнівів, до кінця 2025 року Європа опиниться у складній ситуації, оточена двома серйозними викликами: з одного боку - Путін із його агресивними діями, а з іншого - Трамп, який несе невизначеність і має намір ігнорувати традиційні зобов'язання між США та європейськими країнами.
І в мене немає відповіді на питання, яким чином це питання вирішиться. Ми бачимо, звісно, що в Конгресі США є люди, які чудово розуміють, що "гра в Путіна" в цьому розумінні слова дуже небезпечна. І якщо хтось говорить, що ця робота Трампа спрямована на те, щоб відірвати Путіна від Китаю, - ні, на мій погляд, Трамп ще не зробив жодного серйозного кроку для того, щоб ми могли думати, що він відриває Росію від Китаю, - а просто навпаки.
Тому я переконаний, що у 2026 році нам потрібні не лише нові санкції від США, які будуть зрозумілі в Кремлі, подібно до вже існуючих. Було б бажано, щоб Сполучені Штати чітко продемонстрували своє бажання залучити до цього процесу велику кількість країн, не обмежуючись лише Китаєм. Важливо, щоб на глобальні зміни в геополітичній ситуації й економічних відносинах з Росією реагували також країни Близького Сходу, Індія та інші. Якби це стало реальністю...
Проте нині ми спостерігаємо абсолютно іншу картину. Коли аналізуємо склад Ради миру, яку формує Трамп, у нас виникає серйозне питання щодо його намірів. Здається, що замість того, щоб чинити тиск на держави, які сприяють Росії в її військових діях, він, навпаки, їх підтримує. Наприклад, у 2025 році для Кремля особливо важливою була Індонезія. Проблема полягає не лише в Китаї: варто також звернути увагу на позиції Індонезії, економічних кіл Туреччини та Арабських Еміратів.
У цьому контексті ми спостерігаємо ситуацію, в якій країни, відносно яких мають бути вжиті заходи, що обмежують їх можливості, насправді отримують підтримку від Трампа, який включає їх до своєї уявної коаліції миротворців. Однак варто зазначити, що, наприклад, Казахстан, Узбекистан і Монголія, які Трамп включив до складу цієї Ради миру, навряд чи зможуть суттєво вплинути на врегулювання конфліктів у світі. Проте вони безсумнівно можуть зіграти важливу роль у відновленні постачань для Кремля. Таким чином, ми маємо справу з досить складним протиріччям.
Я з вами цілком погоджуюся, тут велика небезпека для Європи за підсумками 2025 року. З двох сторін ця небезпека тисне. Та сподіваюся, що Європа встоїть.
Отже, нам слід її зберегти. Коли мова йде про Раду миру, не варто забувати про таких помітних суперників, як Путін і Лукашенко, яких запросили для вирішення - зверніть увагу! - проблеми Гази. Це викликає лише іронічну усмішку.
На завершення, варто розглянути, як в Росії сприймають концепцію духу та формули Анкориджа. Чи помічаєте ви, що там дещо зменшили рівень сатанинського безумства? Або ж навпаки, ситуація залишається такою ж напруженою? Якщо військова агресія та мілітаристська параноя продовжать розвиватися у тому ж напрямку, це свідчитиме про наміри Росії підтримувати війну проти України. Чи все ж є ознаки змін у публічній риториці Кремля?
Так, це дійсно суттєве питання, адже за результатами 2025 року вся кремлівська політологічна діяльність та експерти, які спираються на ті ж дані, що й Путін, зокрема соціологічні дослідження, показують, що у росіян були сподівання на завершення війни. Наразі, безперечно, існує певне розчарування через те, що цього не сталося. Це, у свою чергу, відображається на загальному настрої в суспільстві.
Це стосується певних соціальних груп.
З іншого боку, очевидно, що Путін та його найближче оточення, принаймні протягом останніх трьох місяців, знизили рівень мілітаристської та агресивної риторики в порівнянні з попередніми періодами. Це помітно навіть у їхній позиції... Ні, не можна використовувати термін "позиція", тут необхідно провести певне розмежування. Безумовно, ми ніколи не зможемо точно визначити, де закінчується реальна позиція і де починається маніпулятивна риторика, що використовується з певною метою.
У будь-якому випадку, наразі напруга знизилася. Що це може означати? Можливо, це свідчить про те, що Кремль усвідомлює: економічна ситуація не є найкращою, і тому не варто надто провокувати населення, адже в Росії дійсно існують проблеми з інфляцією, іпотекою та іншими економічними питаннями. Цілком імовірно, що саме з цієї причини Кремль вирішив знизити градус напруги. Можливо, російське керівництво сподівається, що зможе досягти своїх цілей щодо України до 2026 року, використовуючи, зокрема, важкі зимові обстріли та руйнування інфраструктури. Однак насправді це може бути також пов'язано з бажанням підтримувати добрі відносини з Трампом.
І всі ці три чинники, як на мене, працюють одночасно зараз у рішенні Кремля трохи пом'якшити риторику всередині країни. Тут я також не покладав би великих надій, адже середовище кремлівських воєнних блогерів і воєнних коментаторів показує, що воно продовжує бачити ситуацію як екзистенціальну війну не лише з Україною, але й із Заходом, яку треба вести до повного знищення взагалі всього - аж до горизонту.
Це явище залишилося без змін. Сьогодні середовище відчуває певне розчарування через те, що переговори не дали результатів, а Україна не була подолана. Зауважено, що знову зростає активність так званих "стрєлковців". Пам’ятаємо, як раніше голосно лунали думки Стрєлкова, особливо після його арешту, подібно до Пригожина. Але зараз ця тенденція знову посилюється, і важко спрогнозувати, до чого призведе такий настрій навіть до літа. На мою думку, це матиме значний вплив на риторику Кремля та загалом на ситуацію, залежно від того, наскільки погіршиться економічна ситуація в Росії протягом наступних 5-6 місяців. І, як зазначають багато експертів, вона має змінитися протягом цього часу, навіть якщо нові санкції з боку США не будуть запроваджені. Адже існує інерція, яка негативно впливає на стан економіки Росії.
