Косово виникло на фоні візиту Зеленського: чому поїздка президента до Сербії перетворилася на дипломатичну кризу.
Покладайтеся на перевірене джерело — підпишіться на Telegraf у Google Новинах!
З будівлі в центрі столиці Косова, Приштини, зняли банер з українським прапором, який там висів з початку повномасштабного вторгнення Росії. Це рішення було прийнято після заяви президента України Володимира Зеленського під час його зустрічі з президентом Сербії Александром Вучичем, в якій він підтвердив незмінність позиції Києва щодо статусу Косова.
Київ продовжує не визнавати його суверенітет, підкреслюючи свою прихильність до територіальної цілісності Сербії та міжнародних правових норм.
"Телеграф" інформує про причини, що криються за цим.
Чим продиктована позиція Києва?
Олександр Левченко, який обіймав посаду посла України в Хорватії та Боснії і Герцеговині в період з 2010 по 2017 рік, пояснив нашому виданню, що Україна не визнає суверенітет Косова з моменту його проголошення незалежності у 2008 році.
У той час Москва активно реалізовувала сепаратистську стратегію на Кримському півострові, спонукаючи частину населення, що підтримує проросійські настрої, до дій, які могли б призвести до відділення півострова від України.
Без російського військового вторгнення це було б абсолютно неможливо, тому Київ заздалегідь ухвалив рішення не визнавати Косово, оскільки існувала загроза використання цього прецеденту в міжнародному праві для провокаційних вимог Кремля щодо відокремлення Криму і повернення його Росії, нібито за бажанням місцевих жителів», -- зазначає він.
За словами дипломата, якщо Київ змінить свою позицію та визнає незалежність Косова, то це дасть Кремлю додаткові карти в аргументації чому Крим та інші тимчасово окуповані українські території можуть перейти до державно-правового простору Росії.
Хоча офіційне визнання не було отримано, уряд і громадськість Косова з початку масштабного вторгнення виявляли безперервну підтримку українському народу.
Приштина приєдналася до Контактної групи з оборони України в рамках формату "Рамштайн" і надала українським військовим кілька пакетів військової допомоги. До складу цих пакетів увійшли мінометні снаряди різних калібрів, тактичні автомобілі, вантажівки та броньована техніка. Спираючись на свій досвід подолання наслідків війни в 1990-х роках, фахівці з Косова регулярно організовували навчання та тренінги з розмінування для українських саперів.
На міжнародній арені Косово підтвердило свою підтримку всіх санкцій, введених Європейським Союзом і Сполученими Штатами проти Росії та Білорусі. Країна також висловила свою підтримку Декларації G7, що стосується гарантій безпеки для України. Крім того, Косово скасувало візові вимоги для українських громадян і виділило місця для біженців. Одним із важливих аспектів стало впровадження програми підтримки для українських медійників, завдяки якій чимало журналістів отримали можливість проживання, стипендії та шанс продовжити свою професійну діяльність у Косові.
"Ми з жалем сприймаємо заяви президента Зеленського в Белграді... Від першого дня повномасштабної агресії Росії Косово беззаперечно стоїть на боці України... Не менш важливо пам'ятати про чітку відмінність: тоді як Косово запровадило санкції проти Росії, Сербія не приєдналася до санкцій ЄС", -- зазначив виконувач обов'язків міністра закордонних справ Косова Глаук Конюфца.
За словами Олександра Левченка, висловлення українського лідера про повагу до територіальної цілісності Сербії цілковито відповідало інтересам держави.
Белград не визнає анексію Криму та інших територій України, які тимчасово контролюються російськими військами. Взаємна торгівля між Україною та Сербією є досить значною, щорічно досягаючи понад пів мільярда доларів. Сербія володіє потужним військово-промисловим комплексом, що випускає велику кількість боєприпасів, таких як снаряди, міни та патрони. Іноді ці вироби потрапляють в Україну, коли їх закуповують для Києва західні партнери. Загальна вартість таких постачань сягнула приблизно мільярда доларів.
Тому зрозуміло, що Київ підтвердив свою прихильність територіальній цілісності Сербії. І це логічно. Це виважена політика, що повністю в українських національних інтересах", -- сказав спікер.
Кандидатка політичних наук та фахівець у сфері міжнародних відносин Марія Гелетій зазначає в інтерв'ю "Телеграфу", що, імовірно, питання Косова стало однією з тем обговорення між Зеленським і Вучичем.
Сербія не має позитивного ставлення до визнання незалежності Косова. Навіть опозиційні сили, які підтримують європейську інтеграцію, усвідомлюють, що одним із умов для цього є визнання Косова як незалежної держави. Проте, згідно з законодавством Сербії, Косово залишається її невід'ємною частиною.
Для Вучича важливо, щоб політики, які приїжджають до його країни, зокрема з України, виступали на позиціях збереження їхнього суверенітету", - розповідає вона.
Хто ще не визнає Косово
Станом на сьогодні, Косово отримало визнання від більшості країн Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки та багатьох інших держав світу. Проте, ряд країн продовжує відмовлятися визнавати його суверенітет з різних причин. Наприклад, деякі з них намагаються уникнути створення прецеденту для одностороннього відокремлення регіону без згоди центрального уряду.
Румунія та Словаччина утрималися від визнання незалежності Косова, оскільки побоюються, що це може стати прецедентом для Угорщини у її вимогах щодо автономії етнічних угорців у Трансильванії та південно-західному регіоні Словаччини. Іспанія, в свою чергу, прагне уникнути ускладнень у відносинах з басками та каталонцями, а Греція та Кіпр дотримуються політики невизнання турецької присутності на Північному Кіпрі.
"Україна прагне в майбутньому відновити свій державний і правовий контроль над Кримом та іншими тимчасово окупованими територіями, — наголошує Олександр Левченко."
У сфері міжнародних відносин кожен випадок може стати прецедентом. Косово є яскравим прикладом такого прецеденту. Насправді, це приклад незалежності, що суперечить нормам міжнародного права.
Якщо, скажімо, Іспанія визнає цей прецедент, то Каталонія, котра декілька років тому пережила досить серйозну ситуацію, коли намагалася від'єднатися від Іспанії, також може послатися на цей нього і проголосити незалежність", -- каже "Телеграфу" Марія Гелетій.
Росія не визнає незалежність Косова, оскільки вважає його відокремлення від Сербії порушенням принципу територіальної цілісності (іронічно, чи не так?). Знов-таки Володимир Путін неодноразово використовував Косово як аргумент на користь російської позиції щодо Криму та Донбасу, заявляючи, що Захід сам створив "косовський прецедент", визнавши незалежність краю.
Кримська адміністрація також посилалася на відомий прецедент Косова — випадок, який був створений західними партнерами, так би мовити, їхніми власними зусиллями, у ситуації, що цілком нагадує кримську. Вони визнали відокремлення Косова від Сербії легітимним, аргументуючи, що для одностороннього проголошення незалежності не потрібен дозвіл центральної влади цієї країни.
Чомусь те, що дозволено албанцям у Косово (а ми ставимося до них із повагою), заборонено росіянам, українцям та кримським татарам у Криму. Знову виникає питання: чому?" -- заявляв російський диктатор 2014 року.
Експертка Марія Гелетій звертає увагу на візит, що відбувся напередодні масштабного вторгнення, коли тодішній канцлер Німеччини Олаф Шольц відвідав Росію.
Путін піднімав питання про прецеденти Косова та Криму, заявляючи, що ці випадки є схожими. Шольц намагався роз'яснити, що між ними існують суттєві відмінності. Проте, насправді на Заході також немає однозначного розуміння того, що, можливо, вони не все діяли вірно і повинні були виробити більш збалансовану позицію з цього приводу.
Зрештою, повертатися до цього питання мало хто прагне, адже ніхто не хоче ворушити складні сторінки минулого".
У квітні 2022 року Путін висловив думку, що якщо Косово здатне оголосити свою незалежність, то чому не можуть зробити цього "ДНР" та "ЛНР". Водночас Косово постійно заперечувало подібні порівняння.
Історичний фактор
Для сербів Косово є колискою середньовічної державності та православної традиції: у XII-XIV століттях цей регіон став одним із ключових політичних, релігійних і культурних центрів Сербського королівства, а згодом -- Сербської імперії, де й досі розташовані такі визначні святині, як монастирі Дечани, Грачаниця та Печська патріархія.
У 1389 році саме на цих теренах відбулася ключова битва на Косовому полі, під час якої війська сербського князя Лазаря потерпіли поразку від османських сил. Ця подія згодом стала важливим символом сербської жертовності та національної ідентичності, що вплинула на наступні століття.
Протягом кількох століть, коли Османська імперія здійснювала своє владарювання, демографічні зміни в регіоні відбувалися поступово: чисельність албанців зростала, і вони почали відігравати все важливішу роль у суспільному житті. Вже в XIX столітті, на фоні активізації національних рухів сербів і албанців, між цими двома етнічними групами виникло загострення суперництва за політичні та територіальні права в цьому краї.
Внаслідок Балканських війн 1912-1913 років Косово стало частиною Сербії, а після завершення Першої світової війни потрапило в територію Королівства сербів, хорватів і словенців, яке з 1929 року стало відоме як Королівство Югославія. На той час значну частину населення вже складали етнічні албанці.
Після закінчення Другої світової війни Косово стало частиною відновленої Югославії, якою керував Йосип Броз Тіто. Важливим етапом у цій історії став 1974 рік, коли країна прийняла нову конституцію, що значно розширила автономні права регіону. Косово отримало власні органи управління, парламент і уряд, а албанська мова отримала більше можливостей для використання в системі освіти та державних установах. Таким чином, рівень автономії Косова наблизився до повноважень суб'єктів федерації, хоча формально воно залишалося автономною одиницею в складі Сербії.
Проте для численних албанців Косова цього виявилося недостатньо: вони прагнули отримати статус самостійної республіки, а згодом -- і повну незалежність.
Ситуація стала більш напруженою наприкінці 1980-х, коли Слободан Мілошевич прийшов до влади в Сербії. Він започаткував політику, що ґрунтувалася на агресивному націоналізмі, що призвело до фактичного скасування автономії Косова у 1989 році. Це викликало хвилю масових протестів, на які Белград відповів посиленням контролю над державними інститутами, засобами масової інформації та освітою. Албанське населення стало жертвою масових звільнень, а навчання албанською мовою зазнало значного тиску.
У відповідь на ситуацію, косовські албанці створили альтернативну соціальну інфраструктуру: функціонували неформальні навчальні заклади та університети, а також розвивались власні медичні та політичні організації. Лідером цього мирного протесту став Ібрагім Ругова, який виступав за міжнародне визнання права регіону на самовизначення.
Проте стратегія мирного врегулювання поступово втрачала популярність серед певних груп населення. У середині 1990-х років виникла Армія визволення Косова, яка обрала шлях збройної боротьби. Напруженість між косовськими албанцями та сербською адміністрацією переросла у збройний конфлікт 1998-1999 років, що призвів до загибелі понад 13 тисяч осіб.
Після провалу дипломатичних спроб урегулювання конфлікту НАТО в березні 1999 року розпочало повітряну операцію проти Союзної Республіки Югославія. Через 78 днів бомбардувань сербські війська залишили край.
У червні 1999 року, згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН, Косово перейшло під міжнародне цивільне та військове управління KFOR -- Міжнародних сил з підтримки миру -- під проводом НАТО. Ці сили розміщені там і сьогодні, і український контингент був частиною місії до 2022 року.
У 2008 році Косово оголосило про свою незалежність односторонньо. Сербія, в свою чергу, наполягає на тому, що цей регіон є її невід'ємною частиною, вважаючи ситуацію нерозв'язаною. Тема Косова залишається однією з найболючіших у контексті сучасних Балкан.
Як пояснює посол Олександр Левченко, відповідно до міжнародного права, Косово не мало б бути визнаним міжнародною спільнотою.
"Цинічна політика режиму Мілошевича щодо Косова та фактично створення умов для вигнання місцевих албанців зі своїх земель та примус до вимушеної міграції до сусідніх Греції, Албанії, Північної Македонії та Болгарії призвели до зміни міжнародної позиції.
Величезна гуманітарна катастрофа, що виникла внаслідок примусового переселення мільйона людей з Косова, стала причиною того, що місцеві албанці, повернувшись додому, відмовилися жити в межах Сербії. Цю ситуацію було класифіковано як особливий випадок в міжнародному праві, – ділиться він.
Марія Гелетій зазначає, що якщо розглядати питання незалежності Косова в загальному контексті, то, хоча цей регіон апелює до права народів на самовизначення, його ситуація не зовсім відповідає такій формулюванню.
Зазвичай для того, щоб певна територія оголосила про свою незалежність, вона не повинна мати альтернативного батьківського краю. Однак варто зазначити, що існує Албанія, і косовські албанці теоретично могли б переїхати туди.
Отже, насправді це стало результатом політичного рішення, ухваленого після жорстоких зіткнень і етнічних чисток, які організовував Мілошевич, -- зазначає представниця.
Дипломатична ситуація з складними виборами
Сучасна ситуація ілюструє розрив між геополітичними реаліями та емоційною підтримкою. З одного боку, Україна, ведучи виснажливу війну проти агресора, змушена рішуче відстоювати принцип непорушності міжнародних кордонів. З іншого боку, Косово, яке самостійно подолало біль і труднощі війни, щиро прагне солідарності та визнання від країни, чия боротьба за свободу так глибоко відгукується з його власною історією.
