Коло завершило свій шлях на Місяці.

1 квітня 2026 року залишиться в пам'яті людства не лише як день кумедних жартів, а й як важлива історична дата. Людство знову відправляється на Місяць. З космодрому на мисі Канаверал у штаті Флорида стартувала місія Artemis II, яка вперше з 1972 року поверне людей на орбіту нашого єдиного природного супутника.

У грудні 1972 року завершилася дійсно знакова космічна епопея, що сталася завдяки польоту місії Apollo 17. Ця історія почалася чотири роки раніше, в грудні 1968 року, коли Сполучені Штати Америки вперше з моменту старту космічних перегонів у 1957 році значно випередили Радянський Союз. Ця перемога Заходу стала важливим свідченням успіху у відповідь на попередні труднощі в контексті Холодної війни.

Поразки СРСР відбувалися не лише в космосі, а й на нашій планеті. Історично склалося так, що в 1968 році радянські війська вторглися на територію сусідньої Чехословацької Соціалістичної Республіки. Ця країна вже була сателітом Радянського Союзу, проте на початку 1968 року в Чехословаччині почалися несподівані для Кремля події, відомі як "Празька весна".

У Празі, та й на всій території ЧССР, розпочався активний процес лібералізації, будівництво так званого "соціалізму з людським обличчям". Будівництво, яке досить швидко продемонструвало простий і логічний висновок - влада з людським обличчям рано чи пізно, але однозначно приведе до незалежності від Москви. І це у Кремлі вчасно зрозуміли й використали єдиний можливий варіант зупинки цього руху Чехословаччини на Захід - військове вторгнення.

У головної країни Заходу в той момент була своя війна. Війна на Сході, в Азії, проти місцевої деспотії, яка намагалася знищити хай і неідеальну, але демократичну країну. Мова про в'єтнамську кампанію, про спробу Сполучених Штатів захистити буржуазний Південний В'єтнам від комуністичної Півночі. Кампанію, яка затягнулася на багато років - і завершилася невдачею. Невдачею для Вашингтона, а для Сайгона - повним знищенням і перетворенням на комуністичний Хошимін.

Цей етап в історії повоєнного світу можна вважати одним із найнапруженіших періодів Холодної війни. Варто зазначити, що радянські військові також були залучені до в'єтнамського конфлікту, що ще більше ускладнювало геополітичну ситуацію наприкінці 60-х років...

З часу польоту Apollo 8, коли люди вперше побачили Місяць, як-то кажуть, на відстані витягнутої руки, минуло майже шість десятиліть. Світ пережив цілу низку змін, які можна назвати навіть і кардинальними. Але - подивімося, що відбувається на планеті, від якої прямо зараз з другою космічною швидкістю віддаляється четвірка астронавтів на космічному кораблі Orion у межах місії Artemis II.

Диктатура зі столицею в Москві вторглася і веде війну в сусідній державі. Причина війни, хто б що не розповідав, на Сході чи на Заході - прагнення держави-жертви жити в демократичному світі, без контролю Кремля. Війна ця налаштувала проти Кремля фактично увесь Захід, так, що політологи всерйоз заговорили про нову залізну завісу.

Основна західна держава у цей час проводить військові дії на Сході, в Азійському регіоні. Вона бореться проти місцевої ідеологічної тиранії, прагнучи, зокрема, захистити своїх партнерів у регіоні. У цій конфліктній ситуації режим Кремля також має непряму участь.

Отже, виходить, що більше ніж пів століття виявилося марним? Людство не змогло знайти кращий шлях, ніж повернення до чергових серій локальних конфліктів, які ділять світ на два протилежні табори? Яка ж мета всіх тих примирень, безкінечних переговорів між Горбачовим і Рейґаном, розпаду комуністичної імперії, і, зрештою, фукуямівського "кінця історії"? Чому все закінчується повторенням вже знайомих сцен?

Це не просто повторення, на жаль. Незважаючи на всі критичні зауваження до президента США наприкінці 60-х років ХХ століття (якому через кілька років довелося фактично залишити Білий дім, щоб уникнути імпічменту), він був справжнім політиком. На відміну від сучасного напівбожевільного старця, передбачити дії якого складніше, ніж запустити космічний корабель до Місяця. Про кремлівського ветерана й говорити не варто: згідно зі спогадами ключових фігур тих радянських часів, навіть генеральний секретар ЦК КПРС під час ухвалення важливих рішень змушений був шукати підтримки серед своїх соратників. Сьогодні ж, здається, сучасний володар московської імперії залишився єдиним, хто прагне продовжувати війну з сусідами.

Єдине, що справді змінилося за цей час, - це Україна. Тепер, на відміну від 60-х років минулого століття, залізна завіса проходить не на заході, а на сході нашої держави. Тепер українці - не раби комуністичного режиму, які беруть участь в окупації сусідньої країни, а вільні люди, які самі чинять опір окупантам. Так, це коштує десятків тисяч життів - але свобода, як відомо, не буває безкоштовною. Навіть тоді, коли здається такою - як нам у 90-х. Просто сплачувати довелося пізніше.

До речі, про "пізніше". Як відомо, на початку 70-х у світі розпочався так званий "детант", або, як говорили тоді в радянській пресі, "політика розрядки". Чим не "дух Анкориджа" і взагалі спроби нинішнього американського президента помиритися (за наш, звісна річ, рахунок) з Кремлем?

Не слід забувати, що вже наприкінці того десятиліття імперія, що має Москву за свою столицю, почала нову війну проти сусідньої країни. Враховуючи, як швидко змінюється час у XXI столітті, навряд чи ця імперія буде чекати кілька років перед новим вторгненням. Очевидно, що сусіди, які повинні подбати про свою безпеку, добре усвідомлюють цю загрозу. Напевно, в Таллінні, Ризі та Вільнюсі це питання стоїть на порядку денному.

На жаль, здається, що світ не усвідомив, чому знову опинився на тому ж місці, повернувшись до виходу після цієї безглуздої метушні...