Коли народ на вулицях керує військом: висновки з минулого тижня.

На чисту думку.

Через тиждень після початку карколомних змін уряду, які спровокували справжню політичну кризу, хочу врешті написати кілька висновків з цих подій.

По-перше, сподіваюся, що президент, Давид Арахамія та ще один таємничий радник, ім'я якого зазвичай не згадують у порядному суспільстві, нарешті усвідомлять: ціна інтриг сьогодні є шляхом до поразки і розпаду. Ми уникнули цього лише завдяки терпінню суспільства та Збройних сил. Розумійте це, панове, адже Київ — це не просто місто, а символ крові та людських життів. А те, що ми спостерігаємо останніми днями на вулицях, є наслідком інтриг на Банковій. Зняття міністра оборони вдруге за рік — це вже шостий випадок за сім років. Це виглядає, м'яко кажучи, як саботаж, разом з призначеннями на ключові посади в СБУ, ДПСУ та СЗР, які залишаються невизначеними.

По-друге, громадянське суспільство відіграє важливу роль у процесі ухвалення політичних рішень, навіть у часи війни. Проте воно не повинно брати на себе обов'язки військово-політичного керівництва, оскільки це може призвести до негативних наслідків в історичному контексті.

Наша традиція протестної активності, яка неодноразово рятувала країну від сповзання в авторитаризм, не може замінювати конституційні механізми призначення військового керівництва, що є ключовим елементом стійкості держави під час війни. Так, президент та його оточення не надали чітких пояснень своїм рішенням і діяли всупереч суспільним очікуванням, але це не є підставою для підриву репутації та довіри до збройних сил. В історії нашої країни вже були схожі випадки, і було б катастрофічно, якби вони повторилися з наслідками, подібними до тих, що сталися століття тому. Відмовлятися від грамоти ГК, державних нагород тощо — безумовно емоційна реакція. Військова служба полягає у захисті своїх громадян і держави, а не конкретних осіб, таких як Сирський чи Зеленський.

Третє. Публічні політики, які мають високий рівень суспільної довіри, не можуть нехтувати наслідками своїх заяв та рішень.

Я висловлюю свою повагу до Михайла Федорова та його тривалої праці в уряді. Однак, вважаю, що "пасивність" у ситуації з масовими протестами, які можуть мати небезпечні наслідки для країни, є неприйнятною. Не можна допустити, щоб ненависть і агресія щодо головнокомандувача ЗСУ, незалежно від його імені, залишалися без уваги і були прийняті як належне.

Хочу нагадати всім, що влада, що Збройні Сили - це дзеркало суспільства.

Я підтримую вимоги суспільства щодо політичних трансформацій, але мені важко усвідомити, яким чином вулиця може керувати армією.

Помста в сторону ГК зрозуміла, але невже нормально обливати останнім словами ГК, який очолює 700 тисяч осіб і координує загалом мільйон людей? Всьому ж є межа і здоровий глузд. Армія - це ієрархія і дисципліна, а не соцмережі. А виконання бойових задач - далеко за межами бізнес та іт-процесів.

Четверте. Посада Главкома - це колосальна відповідальність за життя людей і долю країни. Але цю місію неможливо виконати без підтримки з боку політичного керівництва, військових і суспільства.

Михайло Драпатий заходить на посаду Главкома у дуже непростий час (якщо такий взагалі існував у війську від початку війни у 2014 році). Перед ним багато викликів і важкий в усіх сенсах осінньо-зимовий період. Я сподіваюсь, що політичні акули не зʼїдять його в перше півріччя.

Пʼяте. Справжню оцінку професійних досягнень будь-якого керівника чи політичного діяча можна дати лише з часом. Натомість, знищити репутацію та влаштувати цькування – надзвичайно легко. Саме до цього прагне супротивник.

На мою думку, Олександр Сирський заслуговує на щиру вдячність за свою службу. Його дії в Харківській, Київській областях та на території Росії є яскравими прикладами, які залишать свій слід в історії та навчальних матеріалах. Звичайно, під час виконання своїх обов'язків він також стикався з невдалими рішеннями та помилками, як це буває у кожного військового начальника під час війни, що супроводжується втратами.

Але елементарної подяки він точно заслуговує. Без ідеалізації, але й без хейту і точно без матів.

На завершення.

Закликаю всіх зняти рожеві окуляри і пам'ятати, що всі ці події - це лише частина історії, а не її завершення чи тріумф.

Наша сила в єдності - без якої не вистояти. Набираймося сил, мудрості і готуймося, бо найтемніша ніч - перед світанком. А попереду ще осінь і зима.

Блог автора є матеріалом, що демонструє лише його особисту думку. Викладений у блозі текст не має на меті забезпечити об'єктивний та всебічний аналіз теми, яка розглядається. Редакція "Української правди" не несе відповідальності за точність і трактування поданої інформації, виконуючи лише функцію платформи для її публікації. Погляди редакції УП можуть відрізнятися від думки автора блогу.