Коли темрява виносить вирок: як фальшиві веб-ресурси породжують справжній страх.
Изображение: livinbuk.ru
Звіт Європейської мережі рад правосуддя за 2025 рік вказує на те, що 48% суддів в Україні піддаються тиску з боку медіа, соціальних мереж та загроз з боку третіх осіб. Ідеться не про медіа з "білого списку", що дотримуються редакційних стандартів і етики, а про численні сайти, що видають себе за новинні, але не мають ані редакцій, ані відповідальності за свої матеріали. Це ставить перед нами важливе питання: "Що в нашій соціальній структурі сталося, що анонімний ресурс із кількома рядками тексту може поставити під загрозу одну з гілок влади?"
Я б хотів поговорити про цілеспрямовані медіа-кампанії, які б'ють рідко, але вкрай влучно, створюючи потужну ілюзію, що руйнує довіру. Це не просто "фейки", до яких ми вже звикли і знаємо, як розпізнати -- це свого роду "технологія" тиску на правосуддя. Вона працює за певним, не складним циклом, мета якого -- не інформувати, а затягнути справу, відвести суддю або змусити взяти самовідвід, створити уявлення про "суспільний" тиск для ухвалення потрібного рішення.
Тут ми маємо справу не просто з медіа-кампанією, а з інституційним саботажем, де підривається сама здатність суспільства сприймати правосуддя, як щось об'єктивне, фактично підрив легітимності через фрагментацію довіри. Звичайно, ці атаки бувають ефективними не лише через майстерність маніпуляторів, а й через реальні проблеми всередині судової влади. Роками накопичена недовіра та випадки корупції створюють ідеальне підґрунтя, на яке лягає маніпуляція.
Структура медіа-атаки виглядає приблизно таким чином:
На початку формування "приводу" з'являється анонімний сайт, позбавлений будь-яких контактних даних чи інформації про редакцію. На цьому ресурсі розміщуються маніпулятивні матеріали про суддю, залученого до резонансної справи. Це можуть бути "викриття" щодо отримання хабаря, "аналіз" його попередніх рішень у "вибраному контексті", або ж публікації, що містять особисті дані, такі як адреса, фотографії дітей, маршрути переміщення, а також згенеровані штучним інтелектом фото чи відео.
Після цього починається процес масштабування через соціальні мережі, коли публікація отримує масове поширення, наприклад, на Facebook, можливо, за допомогою платної реклами, створюючи ілюзію широкого суспільного інтересу. Цей інформаційний вибух відбувається одночасно з процесуальними діями суду. Потім одна зі сторін подає судді клопотання про відвід, що не є порушенням закону, але виглядає абсурдно: "Ви стверджуєте, що суддя має бути бездоганним? Ось стаття, в якій ставиться під сумнів його репутація. Я не стверджую, що це правда, але питання залишається!". Не можна з упевненістю говорити, що ці події мають зв'язок, але таке співпадіння дійсно має місце.
Розгляд справи призупиняється, доки інший суддя розглядає питання відводу. У цей період втрачається важливий час, особливо в справах з обмеженими термінами, таких як вибір запобіжного заходу, що є основною метою даного процесу.
Суть проблеми полягає в тому, що звичайні методи захисту, такі як позови про захист честі та гідності, виявляються безсилі проти анонімних нападників. Відсутність конкретного адресата для скарг створює відчуття безвиході. Це не означає, що правові механізми відсутні, а швидше те, що противник залишається невидимим і безіменним. Судді, які прагнуть діяти чесно, починають сумніватися в можливості захисту своєї репутації.
Проте, якщо б ці події мали місце лише в судовій залі, це було б лише частиною проблеми. Справжня шкода, яку завдає ситуативна медійна дезінформація, є набагато більшою. Це сформована система реакцій, укорінена роками негативного досвіду, чуток, політичних висловлювань та культурних наративів.
Відбувається вкорінення стереотипу: люди бачить у стрічці Facebook кричущий заголовок: "Суддя N відпускає злочинця!". Це простий, емоційний стимул, який миттєво засвоюється. Цей "факт" накладається на готовий шаблон: "А, ну так, вони всі там продажні". Спрацьовує колективна пам'ять та соціальний тиск: "всі ж знають". Складна юридична процедура, наприклад, обрання запобіжного заходу, спрощується до одного символу -- "корупція". Люди обурюються, поширюють пост, вимагають реакції влади. "Сітка" сайтів забезпечує повторення маніпуляції, перетворюючи її на "знання" і створюючи ілюзію, що "про це пишуть усі". Люди перестають сприймати суд, як процес і бачать лише ярлик -- "зрада".
Власне, метою атаки є не стільки особа в мантії, скільки сама сутність суду — умовна інстанція, що забезпечує існування істини, об'єктивності та законності. Коли ми звертаємось до суду, ми сподіваємось на існування третьої, нейтральної сторони, яка ухвалить рішення відповідно до встановлених норм. Медіа-атака прагне переконати суспільство, що за фасадом об'єктивності приховані ті ж самі корумповані інтереси, як і в інших сферах. Вона стверджує: "Ви думали, що тут панує закон та справедливість? Насправді, тут лише боротьба за владу, гроші та маніпуляції". І найжахливіше те, що ми цьому віримо.
Боротьба з кожним окремим фейком — це стратегія, приречена на провал. Також варто зазначити, що підхід "хороша людина завжди приймає правильні рішення" є вкрай помилковим і може призвести до серйозних наслідків. Натомість важливо демонструвати, як функціонує механізм тиску на судову систему. Ми повинні навчити суспільство і професійну спільноту основам маніпуляцій. Перш ніж ділитися новою "сенсацією", запитайте себе декілька простих питань:
Чи присутня на вебсайті інформація про контакти редакції?
Чи зареєстроване це медіа згідно із законом?
Хто написав цю статтю? Чи є така особа насправді?
Ілюзія безпорадності зникає, коли з'являється чіткий план дій, що передбачає системну роботу з платформами. Ізольовані скарги до Meta (Facebook) не приносять бажаного результату, тому важливо мати узгоджену позицію від державних установ та громадянського суспільства. Ця позиція повинна акцентувати увагу не на окремих публікаціях, а на скоординованій неавтентичній поведінці цілої мережі сайтів, що є явним порушенням правил спільноти.
Замість нескінченної боротьби з сотнями "сміттярок", варто зосередити зусилля на промоції зареєстрованих, відповідальних медіа. В нашому випадку -- це розвиток судової журналістики і всебічне сприяння цим медіа.
Справжня трансформація розпочнеться з радикального кроку. Це не лише про захист суддів, а про вчинок, який би знову утвердив концепцію справедливості як щось реальне і значуще, за що варто боротися. Нам потрібен не просто захист іміджу, а подія, що розірве цей цинічний цикл. Це може бути публічний жест підтримки суддівської спільноти, який нагадає, що вони є важливою гілкою влади.
Зрештою, головний захист правосуддя -- це не стільки закони, скільки свідомість. Наше завдання -- зробити невидиму зброю інформаційних маніпуляцій видимою для всіх. Це означає інвестицію не лише в інституції, а в культуру публічного розуміння процедури -- інвестицію у "політику освіченої підозри", яка дозволяє сумніватися, але не піддаватися панічним ярликам.
