Коли Spotify або YouTube пропонують російський контент, це не є вибором, а скоріше маніпуляцією, зазначає мовний омбудсмен.
Якою повинна бути українізація? Чи виникнуть "мовні патрулі" та чи буде обмежено доступ до російських медіа? А також, яким чином українську мову планують захищати у сфері освіти? Відповіді на ці питання у інтерв'ю з РБК-Україна.
Основное:
Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" поетапно набував чинності із 2019 року і тільки торік запрацювали усі його положення. Суттєві зміни у публічному просторі українське суспільство спостерігає вже зараз, втім мовне питання досі залишається гострим і потребує додаткового врегулювання.
"Я не маю ілюзій, що всі мовні проблеми можна вирішити виключно через законодавство, адже процес русифікації тривав більше 300 років. Для того щоб подолати його наслідки, потрібно змінити цілі покоління. З моменту введення в дію мовного закону минув надто короткий час, щоб результати стали очевидними," - зазначає Олена Івановська, Уповноважена з захисту державної мови, доктор філологічних наук та фольклорист.
РБК-Україна розпитало мовну омбудсменку про політику українізації, мовні штрафи і патрулі, та подальші кроки у захисті української у публічному просторі.
Яким чином ви бачите сучасний стан захисту української мови?
- Ситуація, відверто кажучи, не критична, але й не безпроблемна. В основі нашої мовної політики - закон, що, без сумніву, є важливим досягненням. Проте сам по собі він не є догмою - потребує уточнень, модернізації, адаптації до реальності. Ми працюємо над цим разом із профільним комітетом Верховної Ради. Очолює робочу групу пан Микита Потураєв, і я щиро вдячна за його конструктивну позицію та готовність дослухатись до фахових рекомендацій.
Позитивна динаміка є - і вона починається з людей. Кількість звернень від громадян зростає. Це свідчить не лише про зацікавленість, а й про формування зрілої мовної відповідальності. Українці дедалі частіше реагують на випадки порушення мовного закону, і ця нетерпимість до нехтування державною мовою - ознака здорового громадянського суспільства.
Втім, є й інша сторона. Частина суспільства прагне радикальніших змін - негайної й повної українізації. Я розумію ці очікування, вони викликані роками травматичного досвіду - мовою, яку нав'язували як "рідну" в умовах колоніального підпорядкування. Водночас треба розуміти: ми маємо справу з глибоким історичним пластом. Декому важко перейти на українську не через спротив, а через брак мовної практики, яка формувалась десятиліттями.
Але саме зараз - той момент, коли мовна політика має стати дієвим інструментом подолання колоніальної спадщини. Адже російська мова на наших теренах не здобула позицій природним шляхом - її нав'язували системно, через витіснення української з освіти, науки, медіа, культури. Тепер наше завдання - не лише відновити справедливість, а й дати українській мові той масштаб, на який вона заслуговує як мова держави, що бореться за свободу і гідність.
І водночас - діяти розумно, по-державницьки, пам'ятаючи: ми всі, незалежно від походження чи першої мови, є громадянами однієї країни. І кожен має робити крок назустріч українській.
Олена Івановська стала Уповноваженою із захисту державної мови у липні 2025 року (фото: mova-ombudsman gov ua)
На відміну від України, Росія продовжує активно вкладати ресурси в поширення своєї "русского міра" - не лише на територіях, що підлягають окупації, але й у регіонах, які вона вважає своєю зоною впливу. Це стосується не тільки військових і політичних дій, а й культурного та мовного експансіонізму, що реалізується через медіа, кінематограф, літературу та соціальні платформи.
Звичайно, основну частину національних ресурсів нам доводиться витрачати на оборонні потреби. Проте, навіть в таких складних умовах, держава повинна активно підтримувати мовний фронт. Не випадково до статті 3 закону "Про національну безпеку України" нещодавно було внесено значну поправку: пункт 4 чітко окреслює захист державної мови як важливий елемент національної безпеки. Це не просто символічне формулювання, а реальна реакція на сучасні виклики.
Мова - це питання культурного суверенітету. Якщо ми не протидіятимемо нав'язуванню чужого контенту, чужого наративу, ми втратимо не лише мову - ми втратимо точку опори, свою ідентичність, яку сьогодні так дорого доводиться захищати.
Отже, боротьба з ідеологічною експансією агресивної держави повинна бути рішучою і без поступок. Це охоплює не лише мовну сферу, а й увесь культурний контекст. Держава повинна не лише оборонятися, а й активно діяти - підтримуючи український культурний продукт, сприяючи його розвитку та створюючи умови, за яких українська мова стане не лише юридичною нормою, але й справжнім бажанням людей.
Які основні аспекти ви плануєте відстоювати в цьому законопроекті як адвокат мовних прав?
Один із ключових напрямків моєї діяльності полягає у вирішенні мовного питання в освітній сфері, зокрема в позашкільній освіті. Законодавство чітко стверджує, що державною мовою навчання в Україні є українська. Однак, коли мова йде про приватні установи, такі як спортивні секції, гуртки або дитячі табори, ситуація стає набагато складнішою.
У законодавстві існує прогалина: формулювання самої послуги фактично не охоплюється правовими нормами. Реклама або оголошення про заняття повинні бути викладені державною мовою — це регламентовано. Проте освітній процес, такий як тренування чи репетиції, може проводитись на будь-якій мові за згодою між батьками і тренером.
Ми отримуємо скарги від батьків: дитину записали до спортшколи, а тренер весь час говорить російською. Такі випадки фіксуємо, реагуємо, передаємо в Секретаріат. Але - і це треба визнати чесно - застосувати санкції ми не можемо, бо правове підґрунтя для цього відсутнє. Це і є та "сіра зона", яку потрібно чітко регулювати в законі. І я докладаю зусиль, аби така норма з'явилася.
Це не питання репресій чи контролю, а важливість системного підходу. Коли ми говоримо про українську мову як державну, її присутність повинна відчуватися не лише на папері, але й у щоденному житті дітей — в спорті, в гуртках, у таборах. Особливо актуально це в наш час, коли кожен аспект життя має бути проукраїнським — свідомо, послідовно і на законодавчому рівні.
Отже, до моменту внесення змін до мовного закону, не існує можливості урегулювати ситуацію в спортивних секціях?
- Справді, поки не буде внесено змін у законодавство, ми обмежені рамками чинного Закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Він поширюється на дитячо-юнацькі спортивні школи, але не охоплює приватні секції чи гуртки. У таких випадках мова викладання фактично визначається домовленістю сторін.
Однак справа полягає не лише в "зручності спілкування". Ми маємо на увазі формування мовної стійкості, що є особливо важливим у дитячому віці. Тренер у секції для дитини стає авторитетом, іноді навіть важливішим за вчителя в школі. Якщо цей авторитет постійно спілкується російською, дитина починає засвоювати саме цю мовну модель, навіть якщо вдома розмовляють українською.
Отже, існує загроза втрати мовної стабільності, що ставить під загрозу зусилля родини. У контексті російської агресії мова стала не просто інструментом комунікації, а набула статусу духовної основи нашої державності, перетворившись на те рятівне коло, яке об’єднує українців, незважаючи на їхнє походження. Саме з цієї причини зростаючий попит на україномовне середовище, зокрема в спорті, є цілком зрозумілим і логічним.
Дуже приємно спостерігати, що безліч свідомих громадян готові вийти зі звичної мовної середовища і обрати державну мову. Яскравим прикладом цього є Андрій Шевченко, який у публічному просторі перейшов на українську. Це стає потужним сигналом для багатьох поколінь спортсменів: національний авторитет показує, що повага до мови — це не просто формальність, а свідомий вибір громадянина. Я щиро вдячна йому за таку позицію, адже подібні приклади дійсно впливають на мовну поведінку суспільства.
Ми вже почали реалізовувати конкретні дії. Насамперед, ведемо переговори з Міністерством молоді та спорту, а також Міністерством освіти і науки, аби внести поправки до законодавчих актів, які зобов'язали б приватні спортивні секції використовувати державну мову.
По-друге, необхідно активізувати інформаційно-просвітницьку діяльність серед тренерського складу. Перехід на українську мову є важливою інвестицією у власну репутацію. По-третє, ми розробляємо ініціативи, які допоможуть мотивувати спортивних лідерів та відомих спортсменів стати послами української мови. Коли зірки спорту подають приклад, діти сприймають це як стандарт і намагаються наслідувати їх.
Які саме порушення викликають у вас найбільшу кількість скарг?
Найчастіше громадяни висловлюють свої скарги щодо порушення мовних прав у сферах послуг та освіти. Літом надійшло безліч звернень із приводу діяльності туристичних агентств як в Україні, так і за кордоном. Хоча повноваження Уповноваженого обмежені територією України, ми все ж маємо можливість проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу. Це особливо актуально, коли українським туристам у країнах Європейського Союзу чи в інших регіонах пропонують екскурсії російською мовою, що викликає обґрунтоване обурення.
Сьогодні російська мова для нас є тригером, адже вона асоціюється з державою-агресором, яка веде війну проти нашої країни. Тому ми надсилаємо офіційні запити туристичним агентствам з проханням забезпечити україномовний супровід для українських громадян. Що стосується внутрішніх компаній, ми здійснюємо державний моніторинг: перевіряємо, на яких підставах вони надають послуги іншими мовами, та вимагаємо усунення виявлених порушень.
Восени зросла кількість скарг на порушення у сфері освіти. Тут ситуація особливо чутлива, адже мовне середовище формує дитину на все життя. У таких випадках ми також проводимо державний контроль.
Не так давно я мала бесіду з освітньою омбудсменкою Надією Лещик, і ми зійшлися на думці, що критично важливо укріпити позицію керівника навчального закладу. Саме від його дій залежить, чи стане українська мовою, яка насправді використовується в процесі навчання в садочках та школах.
Зараз сертифікація керівників дошкільних і шкільних закладів на знання державної мови є необов'язковою, але вона вже дає переваги: це і підтвердження мовної компетентності, і можливість кар'єрного зростання. Я вважаю, що рухатися треба саме в напрямі заохочення й мотивації - щоби знання української ставало безальтернативною нормою, а не формальністю.
Нещодавно надійшла скарга від вчительки української мови, яка стала жертвою цькування з боку батьків учнів, що отримують зауваження за використання недержавної мови під час занять. Її лист більше нагадує не стільки класичну "скаргу", скільки відчайдушний заклик про допомогу та вираження сорому за ситуацію, що важко осмислити раціонально.
В освітній сфері потрібно посилювати позиції української мови, вважає Івановська (фото: Getty Images)
- Як це працює? От прийшла скарга на певну компанію, чи отримає вона реальне покарання?
Наше законодавство в сфері мовлення спрямоване, в першу чергу, не на застосування покарань, а на освітню діяльність і виправлення існуючих проблем. Адже головна мета полягає не в зборі штрафів, а в створенні україномовного середовища, яке стало б звичним явищем.
Якщо надходить скарга, ми проводимо перевірку, з'ясовуємо обставини і звертаємося до компанії. Дуже часто порушники ще до завершення розгляду справи самостійно усувають недоліки - тоді ми обмежуємося попередженням. Для нас важливо, щоб бізнес почув суспільний запит і зробив крок назустріч громадянам.
Так, закон передбачає адміністративну відповідальність. На сьогодні штрафи становлять 3 400 гривень за перше порушення і 8 500 - за повторне. Але для великої компанії це не ті суми, які кардинально змінюють поведінку. Натомість репутаційні втрати від того, що про порушення стане відомо публічно, часто значно вагоміші. Сучасний споживач уважно стежить за тим, хто дотримується мовного закону, а хто - ігнорує.
На даний момент санкції накладаються на індивідуумів, а не на юридичні особи. Тим не менше, ми сподіваємось на прийняття нового Кодексу про адміністративні правопорушення. Це дозволить запровадити більш справедливі штрафи для компаній як юридичних осіб, що зробить відповідальність більш адекватною до рівня вчиненого правопорушення.
Нещодавно з'явилася новина про те, що таксиста в Харкові покарали за недотримання мовного закону. Але кого ще можуть піддати штрафам? Можливо, офіціантів чи адміністраторів ресторанів?
Щодо події з таксистом у Харкові, державний контроль триває і сьогодні. Результати ми обов'язково оприлюднимо окремо. Проте варто зазначити, що в даній ситуації мова йде не лише про порушення мовних норм, але й про ставлення до самої української державності. Саме тому ми звернулися до Служби безпеки України та Національної поліції.
У загальному випадку, штраф може бути накладено на будь-якого індивіда, який надає послуги і відмовляється обслуговувати клієнта українською мовою. Це можуть бути таксисти, офіціанти, адміністратори в ресторанах або продавці в магазинах. У сфері обслуговування діє проста схема: якщо виявлено порушення, його потрібно задокументувати і подати скаргу до Секретаріату Уповноваженого.
Для того щоб ми могли ефективно діяти, необхідно мати ясні дані: відеоматеріали чи аудіозаписи, дату, місце та час події. Лише в такому випадку ми зможемо юридично обґрунтувати проведення державного контролю та ухвалити відповідні рішення. На жаль, часто ми отримуємо "спам": фрагменти відео без жодних пояснень чи контактної інформації. Ми не є поліцією і не володіємо пошуковими службами, а в Секретаріаті на всю Україну працює всього п’ять регіональних представників, що є вкрай недостатнім для виконання поставлених завдань.
Саме тому на нашому веб-сайті ми представили "дорожню карту", яка пояснює, як коректно подати скаргу. Це сприяє тому, що громадяни можуть діяти більш ефективно, а також підвищує ефективність наших перевірок.
Куди звертатися зі скаргами на порушення мовного законодавства (ілюстрація: Facebook/Уповноважений із захисту державної мови)
Водночас я переконана, що нам потрібна потужніша просвітницька робота. На зустрічі з міністеркою культури Тетяною Бережною ми говорили про необхідність створення більше інформаційних матеріалів. Бо, на жаль, багато хто навіть не знає про існування "Закону про забезпечення функціонування української мови як державної".
Наше головне завдання - не карати, а донести цю інформацію, створити умови, у яких українська мова буде природно функціонувати. І тільки після цього вже контролювати дотримання закону.
Водночас, мушу визнати: у суспільстві все частіше звучить думка про те, що практика попереджень виглядає застарілою. За шість років дії Закону, громадськість мала б засвоїти його основні принципи. Люди чекають на більш активну політику: якщо закон порушено, має відбутися накладення штрафу. І цей запит я чую постійно під час спілкування з різними людьми. Це свідчить про те, що в суспільстві формується новий стандарт – мовний закон вже не сприймається як "рекомендація", а як обов’язкова норма, яку потрібно дотримуватися.
Ще до того, як ви почали свою каденцію в Івано-Франківську, була запропонована концепція мовних патрулів. Яке ваше ставлення до цього ініціативи?
- Мовним законом не передбачено жодних "патрулів". Ба більше, на початкових етапах обговорення справді розглядалася ідея мовної інспекції, але це положення не набуло чинності (у процесі напрацювання змін, можливо, його буде актуалізовано, бо чула такі думки).
У 2019 році російська пропаганда активно поширювала міф під назвою "мовні патрулі", намагаючись налякати населення і знецінити ідею мовної політики. Саме така форма тиску, як "патруль", може викликати опір. Адже заборонене завжди виглядає привабливіше. Це призводить до розколу в нашому суспільстві, чого й прагне наш ворог.
У нас є інша модель — цивілізована і правова. В Україні було створено місцеві представництва Уповноваженого, і найефективнішим кроком було б посилити їхню діяльність. Якщо забезпечити належне фінансування, ми вже сьогодні можемо розширити кількість регіональних представників, які виконуватимуть функції державного контролю відповідно до чинного законодавства.
"Тиск у формі 'патруля' здатний викликати опір", - зазначила Івановська (джерело: Getty Images)
- У нас досі багато російського контенту. Чи плануєте на державному рівні обмежувати доступ українцям до нього? Наприклад, чи блокуватимете певні канали на YouTube, чи встановлюватимете "фільтри" на Spotify?
- Це питання часто намагаються подати як "цензуру". Але насправді йдеться не про заборону, а про захист нашого культурного простору і майбутнього покоління українців. Адже поки Росія веде війну, російський контент - це не лише розвага. Це м'яка сила, яка непомітно впливає на свідомість, нормалізує агресію, розмиває ідентичність.
Ми, дорослі, здатні критично оцінити нав'язані нам продукти. Проте діти та підлітки є більш вразливими. Коли платформи на кшталт Spotify або YouTube автоматично пропонують їм російські пісні чи серіали, це не є вибором, а маніпуляцією. Наша відповідальність як суспільства полягає в тому, щоб обмежити цей агресивний вплив і запобігти його всепроникності. Маємо забезпечити, щоб російський контент не був присутній "на фоні" і не формував підсвідомі звички у молодого покоління.
Тому Україна активно розглядає можливості співпраці з великими платформами, щоб уникнути автоматичної пропозиції контенту з країни-агресора. Якщо хтось зацікавлений, той зможе знайти його самостійно. Проте цей контент не повинен бути представленим як "основний вибір". Це питання культурної безпеки.
І водночас хочу підкреслити: ми захищаємо всі мови національних меншин в Україні. Наше завдання - підтримати багатомовність у культурному різноманітті, але без російського домінування. І це справедливо: як можна підтримувати мову держави, яка щодня вбиває наших людей?
Ви вважаєте, що після нашого тріумфу російська мова може отримати новий імпульс у своєму розвитку?
- Українське суспільство вже зробило свій цивілізаційний вибір - на користь державної мови. Ми заплатили за це надто високу ціну, щоб допустити реванш. Українська стала мовою армії, фронту, дипломатії, науки, вона вкорінилася у свідомості як символ свободи й спротиву.
Звісно, закон має реагувати на обставини. Мова в законі - це не догма, а інструмент. Сьогодні він відображає війну й нашу боротьбу. Завтра, після перемоги, він відображатиме нові реалії. І якщо постане потреба - держава ухвалить відповідні рішення, які ще чіткіше зафіксують статус української та унеможливлять повернення до минулого.
Проте, я впевнений: після здобуття перемоги роль української мови лише зросте.
- Помічаю, що в Києві серед молоді знову зростає кількість російської, навіть на дитячих майданчиках. Чи фіксуєте ви відкат порівняно з 2022-м?
Так, певний регрес дійсно спостерігається, особливо в освіті, що викликає серйозне занепокоєння. У 2022 році ми всі були на поготові: уважно слухали кожне слово, адже російська мова асоціювалася з агресією. Тоді людям було незручно відкрито спілкуватися мовою ворога. Проте сьогодні психологія звикання до війни почала діяти, і частина суспільства повільно повертається до колишніх мовних звичок. Це є небезпечним явищем.
Щодо дитячих ігрових майданчиків чи приватних просторів, варто зазначити, що Україна є демократичною країною, і ми не маємо права визначати, якою мовою спілкується дитина зі своєю матір'ю. Проте це піднімає важливе питання для батьків: для якої країни ви прагнете виховати свою дитину? Адже мовні звички формуються у ранньому віці, і якщо мати ненавмисно «накладає» на дитину «ланцюги» російської мови, то в майбутньому може бути досить складно їх зламати.
Насильство чи "дикі методи" у цій сфері неприйнятні. Ми прагнемо до Європи, а там основою є свідомий вибір. Тому я бачу два головні шляхи: просвітництво і приклад.
Починати варто ще з пологового будинку: разом із базовими речами дарувати родині українську книжку, диск із колисковими, пам'ятку для батьків, яка б нагадувала про цінність і ціну мови та її значення у формуванні характеру та долі немовляти. Дитина має зростати в атмосфері, де українське слово асоціюється з теплом, з домом, з найріднішими.
Культурне середовище відіграє визначальну роль у формуванні смаків. Згадайте, як кілька років тому велися дискусії щодо квот на україномовну музику. Тоді багато хто задавався питанням: "Що ж ми будемо слухати?" Наразі ж ми можемо насолоджуватися багатьма талановитими українськими виконавцями, які здобули визнання на міжнародній арені. Це є найкращим свідченням того, що створюючи сприятливі умови для культурного розвитку, люди з радістю обиратим своє, з природною гордістю.
Розвивати українську можна через культурні ініціативи (джерело: Getty Images)
Досі деякі артисти ухиляються від перекладу своїх популярних пісень на українську мову, як, наприклад, Сердючка. Нещодавно також виник конфлікт з Каменських, яка під час концерту за кордоном оголосила, що спілкуватиметься "мовою любові", і для неї це означає російську. Яка ваша думка щодо такої позиції виконавців?
- Наразі мовним законодавством ми не можемо впливати на творче уподобання співгромадян і забороняти якусь мову - чи то російську, чи то французьку. Тут радше питання у совісті, відповідальності, смаку виконавців і їхньої аудиторії.
Я, як людина, - не слухаю таку музику і не ходжу на такі концерти. Мені дивно, що знаходиться аудиторія, яка за це ще платить гроші. Я, як уповноважений, фіксую такі моменти, але не можу виходити за закону.
Кожен несе відповідальність за себе та своє оточення, і кожен має свою межу, після якої не може сприймати жоден продукт, якщо він представлений мовою країни-агресора.
- Чи не думали ви переконати таких артистів, зустрівшись із ними особисто?
Не впевнений, що моя думка має достатню вагу, аби змінити життя чи погляди цих виконавців. У цьому випадку ринок сам усе вирішить, а публіка зробить свій вибір. Артисти усвідомлять це, коли ситуація перестане бути вигідною з економічної точки зору.
Ці артисти досі не усвідомлюють, що використовуючи так звану "мову любові", вони лише підживлюють метастази "русского міра" та поширюють ідею колоніалізму. На жаль, деяким обдарованим людям в майбутньому доведеться відчувати сором за свої дії. І не тільки їм, а й їхнім нащадкам. Як зазначав Шевченко: "відкриються високі могили", і вся істина вийде на поверхню. Тоді кожен буде змушений відповісти за свої слова, вчинки або ж за свою бездіяльність.
- Як блогерам правильно захищати українську? Бо іноді з благими намірами вони добиваються протилежного ефекту. От зокрема, як влітку Олена Мандзюк заявила, що її "діти можуть побити" за російську. Ви виступаєте за "лагідну українізацію" чи має бути жорстка позиція?
- Має бути баланс. Якщо жорстка позиція аж до рукоприкладства, то це неприпустимо. Блогерам треба бути цікавим. Якщо яскрава особистість транслює цікаву інформацію, вона є лідером конструктивних думок і доносить їх державною мовою - честь і хвала їй за це. Я захоплююся такими людьми. Наприклад, наша випускниця КНУ Тараса Шевченка - блогерка "Крапка.Крапка" (йдеться про Софію Безверху, яка веде культурний блог, - Ред.). Тут цікавий українотворчий контент, пізнавальні історії із забутого минулого. І картинка, і сам текст - перфектні.
Якщо лише закликати до насильства проти москалів, це може дати певний ефект на короткий термін, але я все ж віддаю перевагу конструктивним рішенням, заснованим на розумних підходах.
Я не знайома з Оленою Мандзюк. Можливо, це висловлювання було необдуманим, адже ми всі переживаємо складний час, і нерви у багатьох на межі. Було б правильним вибачитися за ці слова і закрити цю тему. Люди, які мають значну аудиторію, повинні усвідомлювати свою відповідальність за кожне слово і повідомлення, якими вони надихають своїх підписників. З іншого боку, може здатися, що даний випадок трохи загострювався в гонитві за популярністю.
У будь-якому разі, ми повинні єднатися довкола ідеї мови. Мова - це свята річ. І використовувати мовне питання для маніпуляцій - злочинно.
"Ми повинні єднатися довкола ідеї мови. Мова - це свята річ. І використовувати мовне питання для маніпуляцій - злочинно", - Івановська (фото: Getty Images)
Яке у вас ставлення до суржику? На вашу думку, чи є це викривленням мови, чи, навпаки, кроком до переходу на українську?
- Щодо об'єктивної реальності, яка, на жаль, спостерігається в сучасній мовленнєвій практиці українців. Суржик і макаронізми становлять складну теоретичну проблему. Якщо це лише початковий етап на шляху до освоєння української мови з метою подальшого її вдосконалення, таких людей не варто критикувати. Навпаки, їх слід підтримувати в прагненні покращити свої мовні здібності.
Звісно, я не толерую суржик. Я розумію, що наша мова - це ознака рівня нашої культури. Держава має створювати умови для підвищення грамотності і культури мовлення. Читання української книжки, перегляди нашого кіно - це шлях до підвищення смаків, естетики і мовної культури. Нам потрібен час для подолання ситуації із суржиком.
