Каспрук: Світ не може бути спокійним, поки Росія заперечує Україні її право на існування | Еспресо
Кремль нехтує міжнародними нормами у своїх стосунках з Києвом. Внаслідок цього, встановлення миру на основі рівноправності та визнання Росією незалежності України виступає основною перешкодою на шляху до завершення конфлікту.
Недавнє висловлювання міністра закордонних справ Росії Сергєя Лаврова, в якому він зазначив, що "жодна особа в Євросоюзі не висловилася про безпекові гарантії для Росії, що є необхідним для вирішення конфлікту", демонструє справжнє ставлення Москви до її тривалої і кривавої війни в Україні.
В основі цього лежить політична заява Російської Федерації про відмову визнати Україну як рівноправного учасника міжнародних відносин, що залишається одним із головних і найскладніших перешкод на шляху до досягнення справжнього та стабільного миру в Європі та в світі загалом.
Росія вирішила розпочати агресію проти України у 2014 році, вважаючи, що міжнародне визнання українського незалежного статусу є непорозумінням, яке можна легко виправити за допомогою сили. Тепер, на п'ятому році масштабного конфлікту, Кремль намагається знайти нові способи легітимізації свого невизнання. Для цього він висуває різноманітні неприйнятні вимоги та постійно намагається нав'язати колективному Заходу своє спотворене бачення ситуації, вважаючи його єдино можливим варіантом.
Згідно з "логікою" Лаврова, забезпечення "гарантій безпеки Росії" насправді означає ліквідацію незалежності України від Москви. Ця стратегія Кремля ґрунтується на концепції "обмеженого суверенітету". Це робить очевидним, що російські "гарантії безпеки" слугують політичним евфемізмом для встановлення повного контролю над Україною та перетворення її на "буферну зону".
Для Москви безпека не визначається відсутністю загрози ззовні, а скоріше тим, що сусіди позбавлені суб'єктності і не здатні приймати самостійні рішення.
У концепції Путіна Україна повинна бути територією, позбавленою можливості вести власну зовнішню політику, мати армію чи укладати союзи. Ідеалом для злочинного режиму Росії є "безпечна" Україна, яка не існує як незалежний суб'єкт на міжнародній політичній арені.
Ознайомтеся також: Європейське НАТО. Україні слід виступити з ініціативою щодо формування Альянсу європейської безпекової ініціативи.
Це можна визначити не лише, як наслідок окремих рішень або внутрішньополітичних амбіцій Кремля, а скоріше, як системний прояв гібридної зовнішньої політики, що ґрунтується на історичних міфологіях, імперських уявленнях про сфери впливу та відмові визнавати сучасну міжнародно-правову реальність. Що наочно ілюструє наскільки психологічні, культурні та політичні глибокі імперські комплекси можуть формувати зовнішню політику Російської Федерації у XXI столітті.
Історично Росія завжди сприймала себе не лише як одну з держав у світі, а як осередок особливої цивілізаційної моделі, що нібито наділена правом впливати на політичні процеси в сусідніх країнах.
Це проявлялося в політиці "братання народів" ще за часів Радянського Союзу, яка, під прикриттям привабливих гасел, приховувала систематичний контроль і жорстоку русифікацію. У пострадянський період ця концепція перетворилася на ідею "русского міра", яка нібито виправдовує втручання у внутрішні справи тих суверенних країн, що їх Москва вважає історично або культурно "своїми".
У випадку України це набуло критичного значення після 2014 року, коли окупація Криму і вторгнення московських незаконних угрупувань на Донбас показали, що Росія не готова визнавати територіальну цілісність України в межах її міжнародно визнаних кордонів та правову суб'єктність української держави.
Отже, коментар Сергія Лаврова про участь Євросоюзу в майбутніх переговорах і питання безпекових гарантій є типовим прикладом російської дипломатичної стратегії, що має на меті підривати визнання незалежності України та знецінювати західні інституції.
Ми спостерігаємо, як Москва намагається встановити власну ієрархію безпеки, де "гарантії для Росії" слугують не засобом стабільності, а вимогою визнати право агресора накладати вето на суверенні рішення сусідніх країн.
І тут необхідно відзначити, що визнання факту існування незалежної України, яка приймає власні політичні рішення та формує суверенну зовнішню політику, для Кремля означає необхідність перегляду власної стратегічної концепції, чого він явно робити не збирається.
На даний момент цей підхід впливає на міжнародну спільноту кількома способами. Він створює труднощі для мирних переговорів, адже ефективний діалог вимагає визнання сторін як рівноправних учасників. Якщо ж одна зі сторін систематично відмовляється визнавати таку рівність, будь-які угоди стають вразливими, а їх реалізація може бути під загрозою.
Неприйняття режимом Путіна України як рівноправного учасника міжнародних відносин формує тривалу загрозу для глобальної системи безпеки. Це нехтування визнавальними принципами підриває фундаментальні основи суверенітету та територіальної цілісності, які є невід'ємними для Статуту ООН та міжнародного права загалом.
Ознайомтеся також: Трамп має намір витягти Путіна з безодні поразки в Україні.
Ще одним важливим чинником виявилася внутрішньополітична ситуація всередині самої Російської Федерації. Кремль демонструє, що його зовнішньополітичні дії повністю підпорядковані логіці зміцнення путінського режиму. Де легітимізація влади через залякування зовнішнім ворогом та створення образу захисника "русского міра" служать засобом мобілізації суспільства.
Визнання України як рівноправного суб'єкта міжнародного права поставило б під сумнів саму концепцію внутрішньої легітимації путінського режиму, що Москва не може собі дозволити.
Отже, сучасна стратегія Кремля базується на запереченні української автономності та прагненні відновити повний контроль над Україною в межах свого геополітичного простору. Це тісно пов'язано з підтримкою існуючої вертикалі влади та забезпеченням внутрішнього соціального контролю в суспільстві.
Це свідчить про те, що всі стратегії, спрямовані на врегулювання конфлікту між Росією та Україною, повинні охоплювати не лише військові або дипломатичні аспекти, а й враховувати глибокі культурні та психологічні чинники. Для досягнення реального миру необхідно змінити основний підхід Москви до статусу України. Проте наразі Росія не готова до таких змін і не має наміру змінювати свою позицію.
Поки Російська Федерація вважає українську державність "тимчасовим явищем" і розглядає Україну як частину своєї легітимної сфери впливу, всі угоди залишатимуться формальними й можуть бути порушені. Це потребує від міжнародних гравців адаптивного підходу: комбінації стримування та дипломатичного тиску, підтриманого міжнародними санкціями, в той же час активуючи просування легітимності української державності на різних міжнародних платформах.
Ігнорування Росією рівноправності України свідчить про те, що міжнародні правові норми залишаються основним інструментом безпеки для держав, які протистоять сильнішим агресорам. Відмова Російської Федерації визнати український суверенітет не лише загрожує миру, але й активізує міжнародні правові механізми, що можуть мати стримувальний ефект, хоча результати цього впливу не завжди є відразу помітними.
Можна сказати, що небажання Російської Федерації визнавати Україну рівноправним суб'єктом міжнародного права є багатошаровою проблемою, яка поєднує історичні міфи, імперські амбіції, спробу викрадення ідентичності українців, нав'язування ідеологічної концепції про "один народ", внутрішньополітичну легітимізацію та сучасну систему міжнародних відносин.
Це явище пропагування сумнівної "російської величі" формує фундаментальний бар'єр для будь-якого реального миру і підкреслює, що мир лише через військові або дипломатичні угоди у сучасному світі неможливий. Він потребує визнання правової та політичної рівності всіх учасників. А у глобальному контексті це є сигналом для міжнародного співтовариства про необхідність поєднувати право, стратегію та політичну волю у боротьбі за стабільний і справедливий світовий порядок.
Ознайомтеся також: Путін не досягає успіху. Захід повинен усвідомити, що конфлікт Росії в Україні є і його проблемою.
Сьогодні можна з упевненістю говорити про те, що явище агресивного просування ідеї "російської величі" є не лише складовою ідеологічного обґрунтування війни, а й серйозним викликом для сучасної міжнародної архітектури безпеки. Ця ідеологічна система, по суті, заперечує принцип Вестфалії про суверенну рівність держав, замінюючи його неоімперською ієрархією, в якій право на статус повноцінного суб'єкта визнається лише для обмеженого кола "великих держав".
Отже, будь-яка спроба вирішення конфлікту лише за допомогою традиційної дипломатії або тимчасових військових угод з самого початку є приреченою на невдачу. Це пов'язано з тим, що такі підходи не усувають основні причини агресії — глибоке переконання агресора з Московії у своєму винятковому праві визначати майбутнє України.
Справжній і стійкий мир на світовій арені можливий лише тоді, коли Москва відмовиться від своєї імперської міфології та повернеться до принципу юридичної рівності всіх учасників міжнародних відносин. Однак диктатор Путін та його злочинна кремлівська група навряд чи погодяться на це добровільно.
Для глобальної спільноти це вказує на потребу змінити підходи: від невдалої політики "стримування" реваншистської держави - Росії, до активної стратегії захисту міжнародного права. У цьому контексті важливими є юридична відповідальність за порушення суверенітету, економічний тиск та політична воля до ізоляції агресора, які повинні функціонувати як єдиний, узгоджений механізм.
Без суттєвого переосмислення політичних та стратегічних позицій щодо Російської Федерації, міжнародна архітектура безпеки залишатиметься вразливою. Адже будь-яка стратегія, що грунтується на ілюзії "відновлення нормальності" тоталітарного режиму Путіна, лише забезпечує тимчасову паузу перед новим етапом агресії.
Для досягнення стабільності у глобальній системі безпеки необхідно, щоб Росія втратила статус "можливого партнера" і була визнана як постійна системна загроза. Це вимагатиме не діалогу, а забезпечення технологічної та військової переваги.
Тільки через визнання верховенства права над силою та безумовне визнання суб'єктності кожної нації можливо створити основу для стабільного і справедливого глобального порядку, який зможе в майбутньому протистояти спробам повернення тоталітарного експансіонізму.
Витоки
Автор: Віктор Каспрук, представник журналістської спільноти.
