Інструменти регіональної політики в Україні та Європейському Союзі: від існуючих механізмів до комплексної системи управління розвитком.
Переговори щодо приєднання України до Європейського Союзу суттєво трансформували функцію регіональної політики в контексті державного управління. У рамках Розділу 22 йдеться не лише про формальне наявність стратегій чи фінансових фондів, але й про здатність країни створити цілісну систему інструментів, що відповідає принципам політики згуртованості ЄС. Відтак, важливим постає питання: які вже існуючі інструменти регіональної політики діють в Україні, як вони реалізуються на практиці та які зміни необхідно впровадити, щоб забезпечити їх інтеграцію в європейську модель після вступу.
УКРАЇНСЬКА МОДЕЛЬ: ІНСТРУМЕНТИ Є, АЛЕ СИСТЕМИ НЕМАЄ
Україна розпочинає переговори з Розділу 22, маючи певний попередній досвід. За останні роки було розроблено кілька інструментів, які офіційно відносяться до регіональної політики.
Закон України "Про засади державної регіональної політики" визначає систему управління державною регіональною політикою. Вона охоплює стратегічне планування, фінансові механізми, інституційну архітектуру, моніторинг та оцінку. Отже, на нормативному рівні система існує. Водночас практичне функціонування її елементів та окремих інструментів демонструє їхню обмежену інтегрованість.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ АНГЛІЙСЬКИЙ ПІДХІД: РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РОЗВИКОМ
Політика згуртованості Європейського Союзу має принципово відмінну структуру. Це не просто набір фінансових ресурсів чи окремих проєктів, а цілісна система управління регіональним розвитком. У цій системі кожен інструмент виконує специфічну роль у рамках програмного циклу, охоплюючи всі етапи — від стратегічного планування до оцінювання досягнутих результатів.
Базовим інструментом цієї системи є програмування. Держави-члени реалізують політику згуртованості через багаторічні програми, узгоджені з Європейською Комісією (Partnership Agreements та Programmes). Саме програма - з визначеними пріоритетами, фінансовими обсягами, показниками результативності, системою управління та контролю - є основною одиницею управління. Проєкти в цій логіці не існують автономно, а відбираються як засоби досягнення програмних цілей, що забезпечує концентрацію ресурсів і стратегічну узгодженість інвестицій.
Україна володіє багатьма складовими сучасної регіональної політики, проте їй бракує інтегрованого механізму, який би поєднував стратегію, фінансування, відбір інвестицій та моніторинг у цілісний процес управління розвитком територій.
Фінансування реалізується через фонди політики згуртованості, зокрема Європейський фонд регіонального розвитку (ERDF), Європейський соціальний фонд+ (ESF+) та Фонд згуртованості (CF). Головною особливістю цих фондів є можливість їх інтеграції в рамках однієї програми, що дає змогу одночасно зосередитися на розвитку інфраструктури, людського капіталу, інноваціях, підтримці підприємництва та економічній трансформації регіонів в рамках єдиної стратегічної концепції.
Ключовими інструментами територіальної орієнтації є інтегровані територіальні інвестиції (ITI) та місцевий розвиток, керований громадою (CLLD), передбачені положеннями CPR 2021-2027 щодо територіального розвитку. ITI дозволяють реалізовувати комплексні стратегії розвитку функціональних територій - міських агломерацій, субрегіонів або територій зі структурними викликами - шляхом поєднання кількох джерел фінансування навколо єдиної територіальної стратегії.
CLLD забезпечує підхід "знизу-вгору", делегуючи частину повноважень щодо формування пріоритетів і відбору проєктів місцевим партнерствам. Обидва інструменти спрямовані на подолання розриву між секторальною політикою та територіальними потребами.
Смарт-спеціалізація (S3) є ключовим елементом сучасної політики згуртованості, що забезпечує доступ до фінансування для інноваційного розвитку. Цей підхід передбачає зосередження ресурсів на обмеженій кількості стратегічних напрямків, які визначаються через аналіз регіональних конкурентних переваг та процеси підприємницького відкриття. Таким чином, S3 слугує важливим інструментом для селективного інвестування та структурних змін територій.
Відмінність між українською моделлю та політикою згуртованості ЄС полягає в недостатності програмних і територіально орієнтованих структур, які могли б інтегрувати їх у єдиний механізм управління розвитком.
Одночасно розвивається кластерна політика, яка служить інструментом для формування регіональних інноваційних екосистем. Кластери не сприймаються як окремі проєкти, а виступають механізмом об'єднання бізнесу, наукових установ та державних органів навколо визначених напрямів спеціалізації. Вони зміцнюють регіональні ланцюги створення доданої вартості, сприяють передачі технологій і підтримують впровадження стратегій розумної спеціалізації в реальному житті.
Ще одним новаторським інструментом є фінансування на основі досягнень (results-based financing), яке встановлює зв'язок між фінансуванням та досягненням конкретних вимірюваних результатів. Цей підхід ілюструє загальний зсув у політиці згуртованості від контролю витрат до управління результатами. Фінансування стає все більш залежним від виконання програмних показників, що сприяє підвищенню відповідальності та ефективності використання ресурсів.
ВИСНОВОК можна перефразувати як "ПІДСУМУВАННЯ" або "ЗАВЕРШЕННЯ".
Порівняння української моделі з політикою згуртованості ЄС показує, що ключовий розрив полягає не у відсутності інструментів як таких, а у відсутності програмної та територіально орієнтованої архітектури, яка поєднує їх у єдиний цикл управління розвитком. Україна вже має більшість необхідних елементів - стратегії, фінансові механізми, систему управління публічними інвестиціями та цифрові інструменти. Проте без їх інтеграції у спільну програмну логіку вони залишатимуться розрізненими компонентами, а не частинами цілісної системи.
Перетворення регіональної політики на основі повноцінного програмування, раціонального розміщення ресурсів та чіткої координації інституцій є не просто формальною вимогою Розділу 22, а критично важливим аспектом для ефективного використання майбутніх структурних фондів ЄС. Без такої реорганізації навіть формальний доступ до ресурсів політики згуртованості не зможе забезпечити справжній структурний розвиток регіонів. Саме здатність інтегрувати існуючі інструменти в єдину узгоджену систему стане вирішальним фактором, який визначить, чи стане членство України в ЄС каталізатором розвитку, а не лише формальним політичним статусом.
В українському законодавстві немає чітко визначеного терміна "інструмент регіональної політики". Закон України "Про засади державної регіональної політики" використовує терміни, такі як стратегії, програми, проєкти та фінансові механізми, проте не включає окрему категорію, що називається "інструмент".
Водночас і Регламент ЄС 2021-2027 (Common Provisions Regulation) не містить єдиного визначення "інструментів політики згуртованості", а визначає фонди, територіальні механізми та засоби реалізації. Тому в цій статті поняття "інструменти" використовується у функціональному значенні - як сукупність механізмів, через які здійснюється регіональна політика та управління розвитком територій.
