Ілюзія відновлення: реальний стан небанківського фінансового сектору (Богдан Данилишин)
Останній огляд Національного банку України щодо небанківського фінансового сектора подається як історія успіху: страховики нарощують активи і прибутки, фінансові компанії нібито повернулися до довоєнних обсягів, а система демонструє ознаки стабілізації. Але якщо прибрати офіційну риторику - перед нами не відновлення, а імітація зростання на тлі структурної деградації фінансового ринку.
Ситуація складна з багатьох причин. В економіці та банківському секторі накопичено значні фінансові ресурси, переважно завдяки державному фінансуванню оборонних витрат. Проте їх перетворення на кредити та інвестиції залишається на мінімальному рівні через сувору процентну політику та ризики, пов'язані з невизначеністю. Національний банк України зосереджений на досягненні інфляційних цілей, оскільки існуючий інфляційний таргет є заниженим, а пріоритет надається саме інфляційним цілям у порівнянні з іншими аспектами монетарної політики.
Цей стан справ не відповідає економічним реаліям України та створює серйозні перепони на шляху до відновлення економіки.
Ціна позикових коштів є надто високою як для підприємств, так і для держави: великі відсоткові ставки за кредитами створюють тиск на бізнес, знижуючи його конкурентоспроможність. Крім того, високі процентні ставки ведуть до зниження боргової стабільності державних фінансів і обмежують можливості уряду впроваджувати політику підтримки реального сектора економіки.
Жорстка монетарна політика себе не виправдала - її вплив на інфляцію залишається мінімальним з огляду на домінування витратних (структурних) чинників інфляції та слабкості каналів монетарної трансмісії. Висока банківська маржа (10-12 відсоткових пунктів) також знижує ефективність трансмісії облікової ставки НБУ. Її вплив на валютну стабільність залишається мінімальним.
Населення все ще значно віддає перевагу збереженням у іноземній валюті. Витрати на здійснення монетарної політики є величезними, становлячи близько 300 мільярдів гривень з коштів платників податків за період війни.
Головними вигодонабувачами суворої монетарної політики виявилися банки, які втричі збільшили свої прибутки під час війни, при цьому не розширюючи реальний обсяг своїх фінансових послуг. Це підкреслює доцільність впровадження підвищеної ставки податку на прибуток банків для забезпечення справедливого перерозподілу економічних доходів.
Основний аспект, який НБУ прагне замовчувати.
Несмотря на громкие заявления о "росте", доля небанковского сектора в финансовой системе снизилась до исторически низкого уровня - 8,8%. Это можно считать важным показателем "прогресса" НБУ в данной области.
Сектор не розвивається - він втрачає системну роль. Інакше кажучи, маємо ситуацію, коли ринок скорочується відносно банків, фінансова екосистема стає менш диверсифікованою, а конкуренція знижується. Це стало прямим наслідком політики НБУ після 2022 року, яка вбиває альтернативні фінансові інститути.
Якщо уважно проаналізувати ситуацію то побачимо, що "зростання" страховиків - це не економіка, а ефект високих ставок.
На фоні цього НБУ повідомляє, що прибутки страховиків подвоїлися, а їхні активи також показали значне зростання. Проте, варто зазначити, що причиною таких результатів є не розвиток страхового ринку, а доходи від інвестицій, які зросли завдяки високим відсотковим ставкам, а не за рахунок страхової діяльності.
Факти говорять самі за себе: висока частка активів у банках і ОВДП (до 85-95%); прибуток формують не страхові продукти, а фінансові інструменти. Тобто страховики перетворюються на квазі-інвестиційні фонди, прив'язані до державного боргу. Це знижує якість страхового ринку, при цьому підриває його довгострокову функцію та створює залежність від держави.
Кредитні спілки: сектор, який тихо вмирає.
НБУ констатує, що спостерігається зниження кредитного портфеля на 8,5% в річному вимірі, а частка проблемних кредитів становить приблизно 30%. Проте не акцентує на ключовому моменті: кредитна кооперація фактично втратила свою економічну роль.
Це свідчить про те, що малі підприємства позбавлені можливості користуватися вигідними ресурсами, фінансова інклюзія відчуває негативні наслідки, а регіональні фінансові системи зазнають руйнівного впливу. Це є очевидним свідченням невдачі регуляторної політики.
Фінансові установи: відновлення або ж "боргова бульбашка"?
НБУ, як зазвичай, звітує про те, що обсяг наданих послуг перевищив показники 2021 року, при цьому кредитний портфель зріс на 41% і досяг рекордного рівня. Це виглядає як значний успіх. Однак варто врахувати один важливий нюанс — це зростання боргового навантаження, а не справжньої економічної динаміки.
Особливо показово, що значна частина прибутку - від державної програми "єОселя" . Маємо ситуацію колиринок тримається на державному стимулі та без бюджету він не працює. Фактично - це не ринок, а квазіфінансова модель з державною підтримкою.
Виникає парадокс: зростання прибутку супроводжується зниженням системності. Сьогодні близько 90% фінансових установ демонструють прибутковість. Проте, водночас, сектор втрачає свою частку на ринку, кредитні спілки переживають занепад, а ломбарди скорочують свої активи. Це свідчить про те, що прибутки формуються не завдяки розвитку, а внаслідок дисбалансу у політиці та структурі ринку.
Регуляторна політика: контроль замість розвитку
НБУ акцентує, що створені нові вимоги до кібербезпеки, відбувається посилення корпоративного управління,; виділення "значимих" компаній. Але не відповідає на питання, а де стратегія розвитку сектору? Бо фактично регулятор посилює контроль, але не створює стимулів для зростання. Маємо результат коли регуляція є - розвитку немає.
Отже, аналіз НБУ є типовим прикладом статистичної омани, де цифри демонструють зростання, тоді як система насправді деградує. Небанківський фінансовий сектор в Україні не тільки не відновлюється, але й поступово втрачає свою важливість у економічному контексті. Натомість, ілюзія успіху та оптимістичні звіти НБУ стають все більш виразними.
З усього вищезазначеного можна зробити такі висновки:
* небанківський фінансовий сектор маргіналізується - частка 8,8% є сигналом деградації;
Страховий ринок проходить етап фінансування, внаслідок чого втрачає свою основну природу.
кредитна кооперація фактично ліквідована.
Фінансові установи перебувають у залежності від держави, а не від ринкових механізмів.
* Регулятор забезпечує контроль, але не сприяє розвитку.
Які наслідки це матиме для економіки? Якщо така модель продовжить існувати, ми можемо опинитися в ситуації, коли фінансовий сектор стане ще більш орієнтованим на банки, конкуренція зникне, а можливості отримання фінансування значно звузяться.
Це вже не лише тема фінансового ринку, а питання, яке стосується економічного розвитку держави в майбутньому.
