Безлад, традиціоналізм та виклики лібералізму.
Суперечка між традицією і сучасністю з'явилася на Заході у XVIII столітті і посилилася в XIX сторіччі. Індустріалізація і науковий прогрес сприяли ослабленню традиційного бачення світу. Розвиток конкретних наук, революційні відкриття Дарвіна і Фройда, а також незліченні винаходи (електрика, телефон, радіо, двигун внутрішнього згоряння) завдали удару по світоглядам, які опиралися на надприродні чинники, і сприяли ослабленню позицій колишніх релігій. Людина навчилася літати та спілкуватися на відстані. Колись ці навички були божественними якостями. Почався процес секуляризації. Багатовікові ролі священників почали поступово переймати інші фахівці, як-от чиновники, лікарі, судді та психологи. Величезна перевага в царині впровадження інновацій і знань дала змогу західній цивілізації швидко і жорстоко експансувати на інші континенти. Ліберальна глобалізація для європейських держав була історією успіху, але в позаєвропейських регіонах вона мала імперський, колоніальний і расистський присмак.
Водночас наприкінці XIX століття спостерігалися протилежні процеси. Уже романтики прищепили масовій культурі захоплення таємницею і неприязнь до раціоналізму. Багато постромантичних митців вважали, що з поліпшенням умов життя настає епоха відродження духовності. В архітектурі й мистецтві з'явився історизм, а в гуманітарних науках - історіософія. Обидва ці напрями вказували на духовний характер й та інтелектуальної культури. З'явилися також різні релігійні й магічні рухи, натхненні стародавньою езотерикою та східною філософією. Традиційні релігійні інституції, з одного боку, були обложені сцієнтизмом і позитивізмом, а з іншого - атаковані новими, еклектичними релігіями, що посилалися на інші джерела пізнання, ніж наявні теологічні доктрини. Особливо велику зацікавленість викликали східні мотиви, що пропагували численні практики переживання й перетину свідомості.
Ця епоха не завершилася на позитивній ноті. Синтез новітніх технологій, різноманітних ідеологій та націоналізму призвів до формування світських політичних релігій авторитарного спрямування, таких як фашизм, нацизм і комунізм. Наслідками цих подій стали світові війни, які поклали край глобальному домінуванню Європи і, в свою чергу, спричинили хаос в Африці та Азії. Зростання ірраціоналізму у світовому масштабі призвело до тривалої політичної безвиході, відомої як холодна війна. Як Сполучені Штати, так і Радянський Союз намагалися просувати матеріалістичне сприйняття світу, що мало значний вплив на процеси секуляризації в багатьох частинах світу.
Як лібералізм, так і марксизм мали на увазі світське уявлення про зміну світу, намагаючись застосувати раціональні методи для пізнання дійсності. Проте саме економічні досягнення заходу стали вирішальними для перемоги у холодній війні та інтеграції колишнього східного блоку в глобальну економічну систему капіталістичного типу. Після 1989 року в новому світовому порядку домінували світські демократичні країни. Саме в цих державах було спроектовано світ, який існував останні кілька десятиліть і, ймовірно, вже наближається до свого завершення.
Які наслідки принесла глобалізація?
Глобалізація принесла проєкцію західної візії сучасності на решту світу. Як зазначив американський психолог Алекс Інкелес, головними складниками західного мислення про сучасність у XX столітті стали такі ідеї, як секуляризм, позитивізм і меритократія. Натомість у західній свідомості він виділяв такі ключові риси, як раціоналізм, активізм і відкритість. Ці явища найшвидше прогресували в демократичних країнах і були пов'язані з ідеями лібералізму. Сама демократія була сформована як нерелігійна інституція. Демократичний лад не був описаний у жодній з наявних досі священних книг. Це має велике значення і сьогодні, оскільки в сучасних демократіях релігії також мусять змагатися за підтримку вірян, що сприяє ослабленню їх універсалізму й авторитету.
Сучасна демократія відрізняється тим, що джерело влади перебуває в руках народу, адже виборні органи діють за згодою тих, кого вони представляють. Одним з ключових процесів поряд із демократизацією стало поширення світської етики, що базується на ідеях Іммануїла Канта та утилітаризмі Джеремі Бентама. Це призвело до раціонального підходу до організації суспільства і прагнення зменшити страждання. Оптимістичні погляди класичного лібералізму стверджували, що людина здатна до навчання і самовдосконалення. Протягом останніх двох століть це мало значний вплив на формування різних інститутів сучасного суспільства, таких як системи освіти й охорони здоров'я. Ідеї емпіризму, скептицизму та критичного мислення, популяризовані позитивістами та пізніше Бертраном Расселом, спонукали сучасних філософів відмовитися від метафізичних концепцій. Класичне ліберальне мислення акцентувало увагу на індивідуалізмі та прагматизмі. Держава повинна захищати особистість від загроз, але сенс життя кожен визначає самостійно.
У третьому десятилітті XXI століття ми отримали результати досліджень, які дозволяють проаналізувати деякі наслідки зазначених змін. Безперечно, варто визнати, що світські західні країни досягли значних успіхів у сферах управління, освіти та боротьби зі стражданнями. Багато з впроваджених практик узгоджуються з концепцією гегелівського пророцтва Френсіса Фукуями про "мету історії" (яка часто неправильно інтерпретується як "кінець історії"). Ця концепція передбачає можливість створення соціально-політичної системи, в якій громадяни можуть користуватися максимальною гідністю та суб'єктністю. Високі позиції ліберальних демократій у рейтингах якості життя та помітне поліпшення економічної ситуації в демократизованих країнах, таких як Польща, посилюють враження про ефективність і успішність ліберального світогляду.
Що залишилось недостачою?
У третьому десятилітті XXI століття Захід залишається впливовою силою, яка продовжує поширювати свої ідеї, проте темпи розповсюдження ліберального світогляду значно знизилися. Це явище викликало численні питання не лише в інших культурах, а й всередині західних суспільств. Індивідуалізм базується на уявленні про силу особистості, адже саме активна та відповідальна особа наділяє своє життя сенсом. Проте лібералізм не порушив більш широкі питання, пов’язані з ідентичністю, і не знайшов адекватних рішень для таких проблем, як нерівність, експлуатація чи потреба у духовності. Раціоналізм не пропонує задовільних наративів і не встановлює ієрархії цілей чи цінностей.
Ліберальна історія виявляється складною для втілення в демократичній практиці. Як підкреслював канадський психолог Шон Розенберг, демократичні системи є вимогливими та часто підлягають хаосу. Демократія вимагає від громадян поваги до людей з альтернативними поглядами. Вона також зобов'язує їх аналізувати інформацію, розрізняти добро і зло, а також відокремлювати правду від неправди. У сучасній демократії епохи цифрових технологій необхідні знання, уважність, дисципліна та логічне мислення. Усі ці навички потребують багаторічного навчання.
Конкурентом світського ліберального мислення знову стає консервативне мислення. Консерватори мають у своєму розпорядженні численні аргументи. Мислення в категоріях традиції може надавати індивідам відчуття цілісності, сенсу й ідентичності. Сильні популістські й релігійні ідеї протягом століть підтримують групову прихильність, етноцентризм, націоналізм, які в демократіях залишаються сильними. Як переконливо довів американський психолог Дж. Андерсон Томсон, консервативні й релігійні ідеї протягом століть охоче використовують навіть кілька когнітивних адаптацій людського мозку. Люди мають тваринну систему прихильності, яка спрямовує їх на зв'язки і створення постійних структур. Ми також маємо розумові здібності, такі як пам'ять, яка дозволяє спиратися на минулий досвід. Ми також володіємо мовою і маємо здатність модифікувати поведінку шляхом саморефлексії. Що важливо, люди наділені роз'єднаними когнітивними процесами, які дозволяють нам, наприклад, брехати або створювати вигадані візії реальності. Протягом тисячоліть людина також навчилася приписувати дію і мету речам, погоді чи тваринам. У своїй історії люди змогли вигадати тисячі цільово діючих істот (наприклад, богів, ангелів) з великою постульованою силою, з якими їх пов'язували різні зв'язки, хоча самі вони залишалися невизначеними. У минулому цей modus operandi застосовували всі провідні релігії світу. До основних рис визначення релігії належить співтворення соціальної системи, учасники якої декларують віру в надприродний чинник, схвалення якого потрібно отримати.
Однією з характеристик, що сприяє консервативному реагуванню на ліберальне мислення, є еволюційно сформована повага до авторитетів. Це дозволяє, наприклад, успішно соціалізувати індивідів, підтримувати соціальну ієрархію та забезпечувати дотримання існуючих норм. Сьогодні ці адаптації можуть бути легко активовані і використані завдяки сучасним соціальним медіа. Багато громадських організацій створюють платформи та інтернет-рухи, формуючи спільноти з певними цінностями та поглядами серед людей, які раніше не знали один одного. Тому консервативний виклик, що турбує лібералів, перетворюється на загрозу для існуючого порядку.
Пророки современного консерватизма
Капіталістичний і ліберальний акцент на індивідуальних переживаннях та їх комерціалізації парадоксально сприяв виникненню нових правих рухів. Інноваційні технології полегшили обмін думками, розповідь історій та просування альтернативного світогляду. Яскравим прикладом цього є популярність консервативного психолога Джордана Петерсона, який черпає натхнення з досліджень міфів відомого антрополога Джозефа Кемпбелла. Петерсон створює захопливі наративи про міфічних героїв, пропонуючи сучасним людям концепцію особистісного розвитку, основану на традиційних та релігійних цінностях, які він вважає основоположними.
Новий консерватизм приймає той факт, що з'явилися десятки нових релігійних рухів, це спричинило фрагментацію старих інституційних релігій. Однак розміри всіх основних світових релігій постійно зростають, оскільки держави - демографічні колоси глобального Півдня - зростатимуть принаймні до середини XXI століття. Люди продовжують шукати сенс, якого не дає їм ліберальна розповідь про успіх активної особистості. Один з інтелектуальних лідерів ліберального середовища, Сем Харріс, визнав, що новий атеїзм, хоч і справедливо залишив простір для кращих розмов про майбутнє, не задовольнив потребу в особистому сенсі.
У Польщі з'явилася велика кількість нових релігійних течій. Наприклад, з одного боку, спостерігається зростання інтересу до анімізму, а з іншого – популяризація поп-релігійності, що спирається на сучасні психологічні концепції особистісного розвитку. У таких системах вірувань божества, пророки або магічні істоти постають як приклади для наслідування, супергерої, друзі, коучі або надійні консультанти.
Міфічні оповіді цікаві і не вимагають великих зусиль. Навіть високоосвічені люди віддають перевагу оповідям, а не сухим фактам. Посилання на цінності формують прихильність споживачів до продуктів, а аналізи, наповнені історіями й кейсами, є улюбленими для осіб, що ухвалюють рішення. Метафоричні історії можуть спонукати до роздумів і посилювати процес надання сенсу, навіть якщо людина не досягає значних успіхів в особистому і професійному житті. Достатньою нагородою є відчуття належності до більшого цілого або задоволення від часткової реалізації певного ідеалу.
З огляду на всі ці аспекти, варто підкреслити, що сучасні вимоги ліберального дискурсу, зокрема прагнення до встановлення фактів, критичного підходу та нейтралітету, опинилися в непростій ситуації. У таких умовах вони не спроможні навіть узгодити спільне визначення істини з опонентом. У ліберальному дискурсі, що черпає натхнення з наукового підходу, істина зазвичай розглядається як відповідність думки реальності, що має на меті підвищити ефективність дій. Натомість у релігійних та консервативних поглядах переважає консенсусне розуміння істини, яка "встановлюється" через дії та висловлювання певного авторитету. У першій парадигмі істина ґрунтується на вимірюваних доказах, тоді як у другій — на відповідних свідченнях. Переконати представника першої групи у принципах, які панують у другій, є досить складним завданням. Ліберал буде намагатися встановити матеріалістично зрозумілий факт, тоді як консерватор шукатиме надійного свідка. Відтак, ключову роль відіграє віра, яка розуміється як "достовірність у когось". Це пов'язано з етичною позицією (лояльністю до авторитету), що ускладнює зміну поглядів. Ваша позиція має коріння в когнітивних адаптаціях, про які вже згадувалося.
Чи може секуляризм дати відповідь на безлад?
У 2000 році соціолог Девід Воас висунув тезу, що у XXI столітті світ чекає так званий секулярний перехід (secular transition). У наступні роки Воас доводив, що процес секуляризації й відходу від релігії залишається досі незворотним. Спостереження за релігійними практиками в наступних поколіннях підтверджують, що люди не повертаються до релігії своїх предків і не приймають нових вірувань, у яких вони не були виховані. Найбільш розвинені країни світу залишаються світськими, і масштаби їхньої світськості лише зростають. Цей процес корелює зі зростанням тривалості життя і прийняттям наукових уявлень про світ, заснованих на фактах та освіті. Процес динамічної секуляризації відбувається також у США та Польщі, де він був уповільнений на кілька десятиліть через натхненний християнством спротив ідеології комунізму.
Чи свідчить це про те, що виклик консервативної "контрреволюції" є лише тимчасовим явищем? На перший погляд, це не так. Втрата інституційних релігійних структур у Західному світі не є свідченням зникнення консерватизму чи нових форм духовності, які з'явилися. Наразі секуляризація охоплює приблизно 40-50 високорозвинених країн з демократичними системами, в той час як решта 140-150 країн з меншою економічною стабільністю зберігають високий рівень релігійної активності. Цікавим є також виникнення нових політичних рухів на Заході, які базуються на консервативних принципах. За останнє десятиліття багато лідерів популістських правих партій здобули значну підтримку серед консервативних і релігійних громад у таких країнах, як США, Індія, Франція, Туреччина, Ізраїль, Польща, Угорщина, Словаччина та багатьох інших.
Соціолог Раян Креґан підкреслює, що головною цінністю у релігійно обґрунтованому світогляді є послух. Люди зазвичай слідують за своїми лідерами, тоді як авторитарні керівники апелюють до потужних колективних почуттів, вдаючись до метафор, міфів та релігійних алюзій. На противагу цьому, ліберально-демократичні лідери здебільшого звертаються до раціонального мислення, особистих суджень, доброї волі та совісті індивідів. Легко зрозуміти, який з цих підходів має більше шансів залучити виборців. У Польщі консервативний наратив часто переважає над модернізаційним. Теми моралі викликають набагато більше емоцій, ніж дискусії про будівництво автомагістралей.
Одним з найцікавіших аспектів згаданої суперечки є виявлення паралелей між кризами, що мали місце в першій половині XX століття, і сучасними подіями. Нещодавній Global Peace Index демонструє, що ми спостерігаємо найбільшу кількість та інтенсивність збройних конфліктів у світі з 1946 року. Всупереч точці зору багатьох експертів, таких як Джон Міршаймер, більшість воєн не ведеться за контроль та домінування. Натомість, домінують невеликі міжнародні конфлікти, в яких важливу роль відіграють етнічні та релігійні фактори. Водночас, зростання націоналістичних настроїв, пов'язаних із релігією, викликає спогади про часи, коли демократії стали маргінальними, а кілька провідних держав світу започаткували автократичні ідеології, що врешті-решт призвели до світової війни. Ліберальні лідери втрачають вплив, а консервативні політики намагаються задовольнити суспільство своїми діями, що може призвести до глобального хаосу.
Якою може бути реакція сучасного лібералізму та секуляризму на виклики, що походять від консерватизму та нових форм релігійності? Прихильники цього руху, такі як Філ Цукерман, стверджують, що освіта, яка базується на фактах, а також можливість робити свідомий вибір, стали визначальними чинниками успіху найзаможніших країн світу. Вони вважають, що, надаючи людям ці можливості, можна сподіватися на те, що вони оберуть раціональні рішення, що, в свою чергу, сприятиме їхній суб'єктності та почуттю відповідальності. Лібералізм у минулому досяг значних успіхів, які стали нормою для західних суспільств. Однак сьогодні лібералам варто звернути увагу на мільйони людей, які залишились поза увагою в наративі про індивідуальний успіх та саморозвиток. Це не означає, що потрібно ігнорувати факти чи відмовлятися від усталених ідей. Проте, важливо врахувати уроки, які можна витягти з консервативних досягнень. Моральна автономія може виявитися більш суб'єктивною та надихаючою, ніж сліпа покора авторитетам. Відповідальність і креативність можуть виявитися більш моральними за пасивність. Свобода може мати вищу цінність, ніж залежність, і так далі.
Історія ліберальної ідеї також не потребує особливого посилання на магічних персонажів чи стародавні тексти, оскільки вона й так сповнена героїв, винахідників, творців, мандрівників чи лідерів, які можуть стати опорою для нової історії. Також тому висвітлення лібералами питань меншин, хоч і морально правильне, є політичною помилкою. Необхідно доповнити історію персонажами, з якими кожен може себе ототожнити. Нарешті, потрібно зрозуміти політику ідентичності, яка стала зброєю консерваторів.
Текст був оприлюднений в рамках співпраці між ZAXID.NET та польським виданням Nowa Europa Wschodnia.
