Гренландія — це не Аляска і не Венесуела: які чинники ускладнюють для США відтворення колишніх територіальних стратегій?
Важко пояснити зростання інтенсивності американського інтересу до Гренландії лише через стратегічні аспекти. Такі міркування дійсно мають місце і є суттєвими, але протягом багатьох років ці інтереси вже були належним чином забезпечені та інтегровані у політику — навіть краще, ніж те, як США реалізують їх сьогодні. Тому варто врахувати внутрішньополітичні фактори в США, а також особисті погляди Дональда Трампа.
Не слід ігнорувати те, що нинішній шум щодо Гренландії може відвертати міжнародну увагу від можливого американського втручання у суттєві зміни в іншій частині світу — в Ірані, де наслідки можуть бути набагато серйознішими, ніж ті, що пов’язані з льодовим покривом Гренландії.
Водночас, якщо інтерес США до Гренландії є стійким і конструктивним, він має реалістичні варіанти реалізації. Майже всі вони, найімовірніше, вимагатимуть від американців усунення антиєвропейських рис у власній національній стратегії.
Вікно можливостей для адміністрації Дональда Трампа після успіху у Венесуелі досягти ще однієї перемоги в межах оновленої доктрини Монро -- цього разу в Гренландії -- може залишатися відкритим недовго.
Перше обмеження полягає у внутрішній політиці Сполучених Штатів. Проміжні вибори зазвичай активізують увагу виборців до потенційних зовнішньополітичних загроз. Коли військові дії починають сприйматися як ризикована авантюра, вони можуть суттєво вплинути на результати голосування. Саме тому нинішній американський тиск щодо Гренландії, ймовірно, має прискорений і кампанійний характер.
Другим важливим аспектом європейського протистояння Дональду Трампу є не лише словесна опозиція, а й реальні дії. Європа має підстави не тільки для висловлення критики щодо США, але й здатна впливати на широкий спектр американських політичних, економічних і технологічних інтересів. Її реакція може мати значні наслідки, включаючи додаткові стимули для європейського вибору в контексті Гренландії. Незважаючи на невелику чисельність населення, яке складає близько 57 тисяч осіб на великій території понад 2,2 млн квадратних кілометрів, мешканці острова залишаються важливими гравцями у визначенні його статусу.
Європа також має непрямий вплив на внутрішньоамериканські механізми стримування для Дональда Трампа, і їх важливість буде зростати з наближенням проміжних виборів. У результаті це може призвести до підвищення вартості будь-якого тиску до такої міри, що він перестане бути ефективним у "венесуельському" контексті.
Існують вагомі підстави для колективної реакції європейських країн на американський тиск щодо Данії, які виходять за рамки простої політичної солідарності. Якщо цей тиск матиме успіх зараз, у майбутньому він може бути спрямований проти інших європейських держав, що мають території, які підпадають під дію монровської доктрини в її трампівському трактуванні. Хоча загроза залишається неясною, вона може мати серйозні наслідки.
Гренландія, яка є автономною територією Королівства Данія і водночас членом ЄС, фактично залишається за межами правових норм Європейського Союзу. У 1985 році на референдумі більшість жителів острова проголосувала за вихід з Європейських співтовариств, що стало основою для юридичного підтвердження цього рішення. Наразі Гренландія не підпадає під регуляції ЄС у галузі внутрішнього ринку та митних питань, проте має доступ до деяких програм та торговельних ініціатив. Цей випадок, що виник ще до Brexit, є важливим прецедентом для Європи та пояснює підвищену увагу до ситуації на острові.
Іншим є статус Французької Гвіани, розташованої на атлантичному узбережжі Південної Америки поруч із Бразилією та Суринамом. Це заморський департамент Франції, на території якого діють право та регуляторні повноваження Європейського Союзу. Саме там розташований космодром Куру -- критично важливий елемент європейської космічної програми. Будь-які спроби поставити під сумнів контроль над такою територією означали б виклик не окремій державі, а Європейському Союзу як інституційному цілому. Якщо ж тиск Дональда Трампа на Гренландію призведе до конфліктної зміни її міжнародного статусу, підвищена увага до космодрому Куру як потенційного стартового майданчика для американських міжпланетних програм може стати лише питанням часу.
В Західній півкулі існують й інші європейські території з проміжними статусами, що займають позицію між Гренландією та Французькою Гвіаною. Серед них знаходяться французькі острови Гваделупа та Мартиніка в Карибському морі, а також нідерландські території Аруба, Кюрасао, Сінт-Мартен, Бонайре, Сінт-Естатіус і Саба. Ця різноманітність у географії та правових статусах робить будь-який випадок перегляду контролю над однією з цих територій важливим для всього європейського контексту в Західній півкулі.
США мають історичний прецедент придбання території у Данії: у 1916 році був укладений договір про передачу Данських Вест-Індій, а в 1917 році ці території офіційно перейшли під юрисдикцію США за 25 мільйонів доларів золотом. Нині ці острови відомі як Американські Віргінські острови, які не є штатом, а залишаються неінкорпорованою територією США. У 1946 році уряд США зробив Данії пропозицію щодо купівлі Гренландії за 100 мільйонів доларів золотом, але Данія відмовилася від цієї угоди.
У 1803 році США придбали Луїзіану у Франції за 15 мільйонів доларів, отримавши велику територію, яка спочатку управлялася безпосередньо на федеральному рівні. Згодом на цій землі утворився штат Луїзіана, а в XIX столітті — також штати Міссурі, Айова, Небраска та Канзас. Аляску ж було куплено у Російської імперії у 1867 році за 7,2 мільйона доларів. Протягом більше ніж 80 років вона спочатку перебувала під військовим, а пізніше — під цивільним управлінням, і лише в 1959 році стала 49-м штатом США.
Частина земель була передана Сполученим Штатам внаслідок військових конфліктів і угод про територіальні поступки. Після іспано-американської війни 1898 року, відповідно до Паризького договору, США отримали Пуерто-Ріко та Гуам. Ці території, разом з Американськими Віргінськими островами, не стали штатами і залишилися під статусом територій. Техас, раніше незалежна республіка, приєднався до США у 1845 році як штат, тоді як Гаваї були анексовані у 1898 році, отримали статус території у 1900 році і стали штатами лише у 1959 році.
Сполучені Штати мають значний досвід у керуванні територіями, що виникли внаслідок їх мирного розширення. Відповідно, існує безліч інструментів, які можуть бути теоретично використані для посилення американського контролю над Гренландією. Найменше дослідженим з них є військова окупація. США вже мали подібний досвід, зокрема в Німеччині, Японії та Південній Кореї після Другої світової війни; однак в результаті цього процесу відбулося не територіальне розширення, а "перезавантаження" національних держав, які стали союзниками США.
Військова анексія Гренландії виглядала б нелогічною, враховуючи історичний досвід Сполучених Штатів. Хоча ця можливість обговорюється в американських колах, вона швидше служить засобом тиску для забезпечення вигідніших умов для використання інших стратегій.
Перетворення Гренландії на штат США відповідно до сучасних міжнародних норм і з урахуванням інтересів самих Сполучених Штатів вимагало б одночасної згоди Данії, чіткого волевиявлення населення Гренландії та ухвали Конгресу США. Це можливий, але вкрай складний процес, який навряд чи можна завершити до проміжних виборів у США, що, ймовірно, закриють можливості для розширення американського контролю над островом.
Сценарій, при якому Гренландія могла б стати неінкорпорованою територією під контролем Сполучених Штатів, подібно до Пуерто-Ріко або Американських Віргінських островів, які раніше були куплені у Данії, не виглядав би значно простішим з політичної точки зору. Вірогідність того, що мешканці Гренландії погодяться на такий статус, є дуже низькою, як і ймовірність отримання згоди від Данії.
Реалістичнішою виглядає модель асоційованої зі США держави. Такий статус мають Федеративні Штати Мікронезії, Маршаллові Острови та Палау. З погляду міжнародного права, це повноцінні суверенні держави. Згідно з договорами про вільну асоціацію, США беруть на себе відповідальність за їхню оборону, отримують виняткові військові права на їхніх територіях і мають значний вплив на зовнішньополітичні рішення.
Ця експансія без анексії на перший погляд виглядає як проста схема. Проте варіант суверенної асоціації Гренландії зі США має свої суттєві обмеження. Теоретично, мешканці острова могли б висловити бажання щодо незалежності зі статусом асоційованої держави зі США, але міжнародне визнання такої країни не залежить виключно від Вашингтона. Це довготривалий процес, який фактично є неможливим без згоди Данії та підтримки інших європейських країн.
Є ще одна опція, проблематична з погляду іміджу Дональда Трампа як переможця. Йдеться про довгостроковий договір користування територією без зміни суверенітету -- за моделлю Гуантанамо, військово-морської бази й водночас відомої американської в'язниці на території Куби. Формально Куба зберігає суверенітет над цією територією, але США фактично контролюють її на підставі договору початку XX століття, який Гавана вважає нелегітимним. Перетворення Гренландії на аналог Гуантанамо теоретично могло б відбутися швидко за умови масштабного фінансового стимулювання й згоди Данії та Гренландії. Але це навряд чи привабливий для американських виборців і Нобелівського комітету миру сценарій. У цьому й полягає його слабкість: така купівля права управління не виглядатиме блискучою перемогою Дональда Трампа, навіть якщо з погляду угоди це був би справді видатний deal.
Відсутність простих рішень для блискучої перемоги Дональда Трампа у питанні Гренландії, найімовірніше, добре зрозуміли в Європі. Якщо винести за дужки спробу швидкої воєнної анексії, залишаються або повільні, але потенційно блискучі сценарії, або швидкі, але політично непривабливі.
У всіх сценаріях ключове значення має думка самої Гренландії. США не можуть і не планують її ігнорувати: вони вже взаємодіють із громадською думкою острова та місцевими політичними силами, з оглядкою на можливі результати майбутнього референдуму. Подібні дії можуть здійснювати також Данія та інші європейські країни. В результаті цієї конкуренції за підтримку населення гренландці можуть не прагнути до незалежності з подальшою асоціацією зі США, а, навпаки, висловити бажання повернутися до економічного простору ЄС, з якого острів свого часу вийшов. США повинні враховувати й цей можливий варіант. Надмірний тиск у такій ситуації може виявитися контрпродуктивним для американських інтересів.
Таким чином, найімовірніший розвиток подій щодо зміни статусу Гренландії, якщо це взагалі станеться в рамках можливостей, які має Дональд Трамп, може бути реалізований через поєднання двох сценаріїв. Перший з них передбачає символічну політичну перемогу США, що включає посилення фактичного контролю над безпекою та адміністрацією острова. Другий сценарій полягає у трансформації статусу Гренландії на основі угоди, без анексії, яка буде визнана на міжнародному рівні. Для цього Данії та Європейському Союзу потрібно було б узгодити спеціальну формулу і запропонувати її іншим державам-членам ООН як рішення, що визнає Гренландію особливою територією з правом асоціації зі США, без зміни її суверенітету.
Зрозуміло, що реалізація такого рішення вимагала б від США істотних витрат. Однак важливо зазначити, що справа не лише у фінансах. Основною умовою стало б припинення активної антиєвропейської тенденції в американській політиці, яка була закріплена, зокрема, в останньому варіанті Стратегії національної безпеки США.
Якщо Дональд Трамп зможе досягти значущого результату стосовно Гренландії, який він зможе представити як успіх у найближчій перспективі, і якщо його зацікавленість в острові не є лише тактичним ходом на фоні підготовки змін у відносинах з Іраном, то це, безумовно, стане наслідком перегляду антиєвропейської політики США. Інші можливості просто не можуть вважатися для нього дійсно успішними.
