Гра на ризик: що приховується за висловлюванням Санду про можливе об'єднання Молдови з Румунією.
Заява, яка справила враження справжнього політичного землетрусу. Саме так можна охарактеризувати реакцію на інтерв'ю президентки Молдови Маї Санду, яке вона дала відомому британському ютюб-подкасту "The Rest Is Politics".
А саме - одна цитата з цього інтерв'ю, в якій лідерка Молдови висловила свою думку, що якщо б відбувся референдум щодо приєднання її країни до Румунії, вона б підтримала це рішення "за".
Попри те, що історія про об'єднання Румунії та Республіки Молдова - так звану "унірю" - не нова і циркулює у політичному дискурсі ще від моменту здобуття Молдовою незалежності, така заява чинного молдовського лідера спричинила гострі дискусії.
Причому це стосується не лише території Молдови, а й сусідніх країн. Наприклад, радник президента Румунії Еуджен Томак висловив готовність Бухареста до обговорення цього питання.
Зараз, коли шок від заяви президентки Молдови почав вщухати, варто розглянути можливі причини, які спонукали Майю Санду порушити питання "унірі" саме в цей момент. Чому дискусія на цю тему стала такою гострою, хоча реальна ймовірність швидкого об'єднання Республіки Молдова та Румунії залишається низькою?
Заперечення щодо інтеграції
Трохи історії. До анексії з боку СРСР у 1940 році більша територія сучасної Молдови входила до складу Румунського королівства, спадкоємцем якого є нинішня Румунія.
Саме з цієї причини жоден раціональний політик Румунії не наважиться публічно відмовитися від концепції "унірі". Хоча ідея такого злиття виглядає привабливо у теорії, на ділі вона викликає безліч труднощів.
В першу чергу, це вимагає значних витрат.
Деякі експерти проводять паралелі між сценарієм "унірі" та об'єднанням Німеччини. І дійсно, у разі реалізації цього сценарію, Молдова могла б практично миттєво отримати статус держави-члена ЄС та НАТО, аналогічно тому, як це сталося з Німецькою Демократичною Республікою (НДР) в минулому.
Проте німецький сценарій по-своєму унікальний. Економічна потужність ФРН дала змогу інвестувати у колишню НДР 350 млрд дойчмарок лише у 1990-1995 роках. І це були тільки кошти федерального уряду.
Якщо додати до цієї оцінки ще й приватні інвестиції, загальна сума досягне 800 мільярдів дойчмарок. Це означає, що на кожного колишнього жителя НДР припадало приблизно 50 тисяч дойчмарок (що еквівалентно приблизно 25 тисячам доларів за тодішнім курсом).
Протягом наступних 20 років ФРН інвестувала в Східну Німеччину, за різними оцінками, між 1,3 і 2 трлн євро. Звичайно, пряме перенесення цих даних на інші країни було б спрощеним підходом, але навіть якщо ми врахуємо малу чисельність населення Молдови (2,4 млн осіб) і не будемо враховувати зміни в курсі долара, то...
Протягом наступних п'яти років Румунія планує інвестувати приблизно $60 мільярдів у розвиток Молдови.
По-друге, це політично ризиковано.
Навіть якби сталося диво і молдовани масово взяли приклад зі своєї президентки Маї Санду та проголосували за об'єднання, то не факт, що аналогічний референдум у Румунії був би успішним. Наразі думка румунів щодо швидкого об'єднання з Республікою Молдова не одностайна, а ділиться приблизно навпіл.
Крім того, залишалося б актуальним питання про те, як зміниться статус Гагаузької автономії та Придністров'я в умовах такого об'єднання. Очевидно, що без ускладнень і напружень тут не обійтися.
Проте, навіть якщо за підтримки європейських партнерів вдасться вирішити питання статусу цих утворень, залишиться відкритим питання, як діяти з проросійськими жителями цих територій. У випадку "унірі", вони, будучи колишніми громадянами Молдови з румунськими паспортами, можуть перетворитися на фактичну російську п'яту колону прямо в Румунії.
Якщо на попередніх президентських виборах кандидат-популіст і сувереніст Келін Джорджеску, котрий мав проросійські погляди, ледве не здобув перемогу через російське втручання, уявімо, яким би було результати, якби так звана "мережа Шора" — куплені виборці з Молдови — також віддали свої голоси за нього.
Анулювати перший тур було б значно складніше, а ймовірність переїзду проросійського кандидата до президентського палацу Котрочень суттєво зросла б.
Менш очевидний, але суттєвий ризик полягає в тому, що навіть за згоди Республіки Молдова та Румунії "уніря" могла б створити прецедент для зміни румунських кордонів. Незважаючи на те, що концепція недоторканності кордонів зазнає серйозних змін, у Бухаресті навряд чи прагнуть повторно піднімати історичну суперечку з Угорщиною. І не можна сумніватися, що в разі зміни румунських кордонів Будапешт негайно порушив би питання статусу Трансильванії.
Крім усіх зазначених причин, що заперечують можливість об'єднання Румунії, існує ще один досить практичний довід на користь підтримки концепції "одна нація — дві держави".
Чи звертали ви увагу, як голосують румуни та молдовани на Євробаченні? Зазвичай глядачі з цих держав дзеркально віддають голоси одні одним. Трохи спрощуючи, такого же принципу можна очікувати і на голосуваннях Європейської ради, якби Молдова стала новим членом Європейського Союзу.
Незалежно від характеру ініціативи з боку Румунії, вона могла б сподіватися на підтримку Молдови в голосуванні.
Аналогічним чином, ситуація може розвиватися й у зворотному напрямку. Крім того, Румунія завжди мала можливість блокувати негативні рішення Європейського Союзу стосовно Молдови, тоді як Молдова могла б робити те ж саме по відношенню до Румунії.
Подвійний прибуток, від якого в Бухаресті та Кишиневі навряд чи відмовилися б.
Відзначаючи представлений, але ще не вичерпний список причин, чому наразі не варто обговорювати "унірю", виникає запитання: чому ж тоді Мая Санду вирішила торкнутися цієї теми?
Секретні наміри президента Молдови
Хоча досліджуючи питання мотивації, завжди існує небезпека заглибитися у спекуляції, можна висловити кілька можливих причин.
Перш за все, хоча Мая Санду здобула перемогу на президентських виборах, а її партія PAS успішно виборола більшість у парламенті, боротьба за майбутнє Молдови триває.
Більш того, в державі є два проблемні райони, ситуація в яких може ускладнитися вже в найближчому році - це Придністров'я та Гагаузія.
Молдова зовсім не контролює територію Придністров'я, тоді як Гагаузія з часів першого терміну Маї Санду визначилася як бунтівний проросійський регіон. У місцевих виборах представники партії влади не мали жодної можливості на успіх.
Зрештою, траплялися ситуації, коли їх навіть не висували через відсутність перспектив.
Регіон залишався під контролем Ілана Шора - олігарха, який втік до Москви і звідти керує проросійськими силами в Молдові. Навіть особа без політичного досвіду та популярності, як-от Євгенія Гуцул, змогла без труднощів здобути посаду башкана Гагаузії у 2023 році, завдяки підтримці Ілана Шора.
Сьогодні обстановка в Гагаузії зазнала певних змін. Діяльність правоохоронних органів Молдови стала більш результативною, що істотно знизило обсяги нелегальних та частково легальних фінансових потоків.
Башканка Гагаузії Гуцул та ексголова гагаузького парламенту Дмитрій Константинов опинилися за ґратами за незаконне фінансування проросійських сил і зловживання.
В такій ситуації заява Маї Санду щодо "унірі" виглядає як гра ва-банк.
Так, вона може мобілізувати проросійський електорат, однак, з іншого боку, може бути сигналом Москві. Якщо та не перестане тиснути - президентка Молдови готова до радикальних кроків.
Спробуй вгадати, чи насправді Мая Санду блефує, чи це не так.
На фоні цього обману є ймовірність, що замість запеклої боротьби за Комрат, де Кремль наразі має не найкращі позиції, Москва може відкласти остаточні протистояння, що дасть можливість поміркованим політикам здобути владу в автономії.
Схожа ситуація спостерігається і в Придністров'ї, де цього року заплановані так звані "вибори президента". Багато аналітиків вважають, що успіх проєвропейських сил на правобережжі Молдови може сприяти приходу до влади проросійського політика в так званій "ПМР".
Разом із тим, заява Санду - це сигнал: якщо усе піде за таким сценарієм, то румунські танки на Дністрі з придністровських жахів минулого, які старанно культивувалися ідеологами Тирасполя десятиріччями, можуть перетворитися на реальність.
Президентка Молдови може сподіватися, що у Тирасполі та серед кураторів Придністров'я у Москві цей сигнал зчитають правильно і не підуть на ескалацію. Адже, знову ж таки, хто знає, скільки у цьому елементів блефу, а скільки правди? Мая Санду вже не раз показувала себе азартним політиком.
Якщо зосередитися не на геополітичних, а на політичних спекуляціях, варто звернути увагу на кілька можливих особистих причин. Тут йдеться не лише про політичну спадщину, яку Санду прагне залишити в Молдові, а й про те, яким чином вона планує будувати своє політичне життя після завершення президентського терміну.
Після двох президентських термінів будь-яка нова позиція в Молдові, безумовно, стала б для Санду зниженням статусу. Однак, як нову політичну арену, варто розглянути сусідню Румунію.
Існують випадки, коли громадяни Молдови продовжували свою політичну діяльність у Румунії. Ось декілька ілюстрацій.
Йон Хадирке обіймав посаду депутата парламенту Молдови в період з 1990 по 1998 рік та з 2009 по 2014 рік. Пізніше, у 2016-2020 роках, він став сенатором у румунському парламенті. Іншим відомим прикладом є Іліє Ілашку, політв'язень з Придністров'я, якого засудили до смертної кари. Під тиском міжнародних організацій його звільнили в 2001 році, а ще в 2000-му він був обраний сенатором румунського парламенту, продовжуючи свою діяльність після виходу на свободу.
Станом на вересень минулого року Маї Санду як іноземному політику довіряло близько 44% румунів, що є доволі високим показником. Для прикладу, їй поступаються Емманюель Макрон, в якого 40%, та Урсула фон дер Ляєн з 39%.
При цьому технічно Мая Санду є громадянкою Румунії, тож також цілком може думати й про продовження політичної кар'єри не лише в Молдові, але й у Румунії.
Sure! Here’s a unique version of your text: **# # # # #**
На даний момент нам важко однозначно зрозуміти, які саме спонукання керують Маєю Санду.
Проте, як досвідчений політик з вражаючою інтуїцією, Санду навряд чи могла б просто так згаяти можливість обговорити своє ставлення до голосування на референдумі.
І хоча у ймовірність "унірі" найближчим часом без довготривалої підготовки повірити важко і це видається майстерним блефом, не можна виключати, що певні карти на руках у Санду все ж є.
І розіграні вони будуть вже незабаром.
