Єжи Вуйцік висловлюється щодо вето Навроцького на підтримку українців у Польщі | Еспресо
Почнемо з факту: президент Кароль Навроцький відмовився підписати поправку закону про допомогу громадянам України. Він обґрунтував вето, серед іншого, вимогою, щоб допомога 800+ була доступною лише тим українським сім'ям, де один з батьків працює в Польщі. Він також анонсував власний законопроєкт: продовження шляху до громадянства до 10 років, збільшення покарання за нелегальний перетин кордону до 5 років в'язниці та додавання до закону гасла "стоп бандеризму". Водночас він поставив під сумнів положення щодо доступу біженців до медичного обслуговування.
Вчора -- обійми, побажання найкращих результатів президенту Володимиру Зеленському, заяви про "непохитну солідарність з Україною, яка бореться за виживання". Сьогодні -- вето на законопроєкт, який мав продовжити захист і уточнити питання підтримки дітей. Спочатку конфеті, потім -- молоток. Це не політика держави з історією боротьби за "вашу і нашу свободу", це не Європа. Це шоу: посмішка на камери, палиця у закони, цинізм у діях. І все це -- наступного дня після Дня Незалежності України.
Основна ідея цього підходу полягає в тому, щоб замінити термін "солідарність" на "умовно". Наприклад: "Допомога є, але лише в тому випадку, якщо один з батьків має роботу". Виглядає так, ніби сума в 800+ — це не підтримка для дитини, а якийсь корпоративний бонус. Дитина не повинна бути інструментом для перевірки податкових звітів, адже вона не є "бенефіціаром на випробувальному терміні".
Символічне зіткнення -- вчорашні "вітання" і сьогоднішнє "але" -- це не випадковість. Це метод: спочатку жест на адресу сусіда, потім -- жест до електорату. Гравітація очевидна: сповзання до страху, підозри, образи
Я не маю наміру нічого "обговорювати" тут. Це не є необхідним. Проте просто ознайомтеся з тим, що переживають наші українські друзі:
Цей цинізм працює в реальному житті. Не в мемах. Не в студії. У подорожах, школах, у планах на вересень. У відчутті, що все, що якимось чином вдалося зібрати докупи за останні два роки, можна зруйнувати з трибуни однією фразою, після якої людина знову відчуває, ніби земля вислизає з-під ніг.
Це питання не стосується "доброти чехів" у порівнянні з "відсутністю доброти поляків". Мова йде про можливість держави бути стабільною у часи кризи. Чи здатний уряд прямо висловити основні істини: "Так, статус захисту буде продовжений згідно з європейською угодою. Так, ми не будемо покарання дітей за те, що їх батьки не мають роботи. Так, ми уникнемо розпалювання конфлікту пам'яті".
Замість цього – оголошення програми "очищення": посилення покарань, ускладнений процес отримання громадянства, заклики щодо "бандерівської ідеології", які вкидають у публічні дискусії, як сірник у сухі кущі. Це не спосіб захистити польську спадщину. Це лише підживлення вогню на складі російської пропаганди. Не потрібно бути експертом, щоб зрозуміти: чим менше ми обговорюємо російську агресію і чим більше зосереджуємося на "символах", тим вигідніше це для Кремля і тим гірше для реальної, щоденної співпраці між Польщею та Україною.
Також зверніть увагу: Українці вносять до польського державного бюджету значно більше, ніж отримують з нього.
У здоровому суспільстві, якщо ми ще маємо уявлення про його справжній вигляд, соціальні норми функціонують згідно з двома основними принципами: вони забезпечують стабільність та захищають тих, хто найбільше потребує підтримки. Це, в свою чергу, формує довіру між людьми.
Зараз ми діємо зовсім інакше: обтяжуємо родини витратами, замість того, щоб взяти на себе відповідальність "системи". Підкреслюю: мова йде про родини, а не про "систему".
Це мова справжньої невизначеності. Чорний гумор, адже інакше важко зберегти спокій. І водночас — це спроба знайти логіку, шукати опору під ногами:
Звичайно. Але це не вирішує питання довіри. Адже довіра не обмежується лише словами "вони змушені". Люди повинні мати можливість планувати: відпустки, навчання, кар'єру, житло, терапію для дитини після травми. Довіра — це усвідомлення того, що держава не вдасться до маніпуляцій і не поставить під загрозу чиїсь інтереси задля власних вигод у рейтингах.
А під цим, ще глибше, ховається навіть більш тяжке почуття: відчуття зради. Адже вибір Польщі часто не був зумовлений холодним розрахунком. Він виник від щирих почуттів.
Це висловлювання повинно бути розміщене над кожним столом, де сьогодні хтось обмірковує "зміни курсу". Не через те, що ми зобов'язані задовольняти всіх і кожного. А через те, що країна, яка протягом багатьох років стверджує, що є символом солідарності, не може дозволяти собі вдаватися до практики "вчора — квіти, а сьогодні — м'яка депортація".
Також зверніть увагу: Відсутність стратегії повернення біженців призводить до втрати ресурсів для відновлення України, - Микола Княжицький.
Звернімо увагу на ще одне поєднання: "охорони здоров'я" і "гостей". Тут йдеться не про нібито чиїсь "переваги". Йдеться про реальну реформу системи, щоб черги стали коротшими для всіх -- поляків і українців, -- бо всі стоять в одній черзі до сімейного лікаря, і єдина різниця -- це кількість лікарів і фінансування, а не походження пацієнта. Інакше замість державної політики ми створюємо суспільний розкол.
Гарна політика, особливо під час кризи, менш ефектна, ніж мріють політики. Вона складається з нудних, конкретних рішень: запровадити європейський захист до 4 березня 2026 року без медійних зигзагів; чітко написати, що допомога на дітей не залежить від коливань на ринку праці батьків; і нарешті припинити підганяти поточну політику під війну пам'яті. Історію не вирішують пресконференції. Історію не роблять припискою "стоп" у законі. Історію вивчають, передають і зцілюють через освіту, архіви, діалог, а не підкидаючи чергову гранату в дебатах.
Чи можемо трохи іронізувати? Уявімо, що цинізм має свій PR-відділ, який би сьогодні видав прес-реліз: "З турботою про соціальну справедливість ми робимо ваше життя легшим: прибираємо страх і надаємо прозорість". Проте, українські біженці в Польщі, на жаль, отримали лише страх і невизначеність.
Ось справжня суть польської держави та її президента. Це не лише у рядках гімну. Це в тому, що через день після святкування Дня Незалежності України багато людей досі не мають впевненості, чи зможуть повернутися додому з дитиною. І в тому, чи той, хто має владу, усвідомлює, що його обов'язок полягає у тому, щоб усунути цей страх, а не надавати йому нові підстави.
*Висловлювання анонімізовано заради безпеки героїнь. Як нам уже відомо, в Польщі нічого не відомо.
Витік інформації
Про автора. Єжи Вуйцік — журналіст і видавець, який раніше обіймав посаду заступника головного редактора Gazeta Wyborcza. Він також є засновником українсько-польського видання Sestry.eu.
Редакція не завжди поділяє погляди, які висловлюють автори блогів.
