На Netflix з'явився документальний фільм, присвячений кліматичній політиці Сполучених Штатів.

Фільм "The White House Effect" висвітлює зусилля щодо формування екологічної політики в епоху адміністрації Джорджа Буша-старшого, акцентуючи на прогаяних шансах у боротьбі зі змінами клімату.

31 жовтня на стрімінговій платформі Netflix відбулася прем'єра документального фільму "The White House Effect", який розкриває історію кліматичної політики Сполучених Штатів. Фільм створили режисери Бонні Коен, Педро Кос та Джон Шенк.

Сюжет фільму відкривається подіями 1988 року, коли Сполучені Штати пережили найсильнішу посуху з часів великої Пилової бурі 1930-х. Палюче літо охопило всю Північну Америку, створивши надзвичайні умови, які просто не могли залишитися непоміченими політиками.

Ці обставини визначили порядок денний президентських перегонів між демократом Майклом Дукакісом та республіканцем Джорджем Бушем-старшим. Буш здобув переконливу перемогу, обіцяючи посилити захист довкілля. На передвиборчій кампанії в Мічигані він заявив: "Дехто каже, що ці проблеми занадто великі. Моя відповідь проста: це можна зробити, і ми повинні це зробити. Ці проблеми не знають ідеології, не знають політичних кордонів". Така заява провідного республіканського політика сьогодні здається неймовірною.

1988 рік вирізняється як період, коли екологічні програми отримували підтримку виборців, а взаємозв'язок між використанням викопного пального та глобальним потеплінням обговорювався з певною обережністю, хоча й разом із деякими сумнівами.

Документальний фільм, що складається переважно з архівних кадрів, ілюструє потенційно світле майбутнє, яке так і не стало реальністю. Це розповідь про те, як мільйони людей були готові сприймати боротьбу зі змінами клімату як спільну справу для обох політичних партій, і як їх переконали відмовитися від цього підходу.

Головний конфлікт фільму розгортається між двома радниками президента Буша. З одного боку – Білл Рейлі, колишній президент Всесвітнього фонду дикої природи, який у 1989 році очолив Агентство з охорони навколишнього середовища США. З іншого боку – Джон Сунуну, керівник апарату Буша та відомий кліматичний скептик. Ці дві сили, що формували екологічну стратегію адміністрації Буша, протистояли одна одній протягом тривалого часу, що призвело до катастрофічних наслідків для нашої планети.

Висновки цього конфлікту стають зрозумілими, якщо зосередитися на сьогоднішній реальності. Проте найцікавіше в фільмі полягає не в очікуваному завершенні, а в деталях поступового наближення до катастрофи. Архівні матеріали завжди викликають інтерес, особливо в поєднанні з частими часовими стрибками вперед і назад, що підсилюють основні тези стрічки.

Глядачі потрапляють у вир подій енергетичної кризи 1979 року, коли тисячі людей змушені були годинами чекати в чергах, щоб заправити свої автомобілі через різке скорочення видобутку нафти. Водночас прибутки нафтового гіганта Exxon у третьому кварталі зросли на 119 відсотків. Один із водіїв на автозаправці висловив думку, що всім варто було б повернутися додому та перечекати цей дефіцит. На запитання, чому він сам не йде, він відповів: "Я не можу піти, адже ніхто інший не робить цього".

У документальному фільмі з'являються багато кліматологів, але найпомітнішим є Стівен Шнайдер, один з перших, хто спробував привернути увагу до проблеми зміни клімату та домогтися дій. Він стає емоційним стрижнем фільму від першої появи, коли він свідчить перед комітетом Сенату США 1988 року, до останньої, знятої незадовго до його смерті 2010 року.

"Якщо згадати той момент, коли я розпочав кампанію щодо цього питання, більшість моїх первинних цілей не були досягнуті. Проте, ось ми і тут. Ми повільно, але впевнено рухаємося вперед. Люди мають таке глибоке розуміння проблеми глобального потепління, що ми наближаємося до реального впровадження культурних змін, хоча це відбувається в межах поколінь", -- зазначає він.

Режисери підкреслюють, що перегляд "The White House Effect" є важким і напруженим досвідом. Фільм залишає відчуття гіркоти, особливо у тих, хто прийшов у світ вже після цих подій. Якщо це справді провокаційна стрічка, то вона має важливе значення, адже її мета — будь-якими способами пробудити глядачів від апатії та бездіяльності.