Чому в Німеччині набирає популярності підтримка екстремістських політичних сил?
Ультраправі та ультраліві партії в Німеччині фіксують значне зростання підтримки, тоді як результати багатьох усталених партій різко погіршуються. Що стоїть за цією політичною поляризацією?
Після виборчого успіху ультраправої "Альтернативи для Німеччини" (АдН) у Саксонії-Ангальт федеральний канцлер Фрідріх Мерц заявив, що він "глибоко шокований": "Із вчорашнім днем змінилося дещо не лише в Саксонії-Ангальт, а й у всій Німеччині". Лише через два тижні ще двоє земельних виборів також спричинили потрясіння. Якщо "Альтернатива для Німеччини" (АдН) стала найсильнішою силою і в Мекленбурзі-Передній Померанії, то в Берліні перше місце посіла Ліва партія.
Тривога з приводу зростання впливу крайніх правих і крайніх лівих політичних сил.
Останні три земельні вибори яскраво свідчать про те, що політичні сили на крайніх флангах спектра в Німеччині набирають все більше популярності. Хоча ситуацію того часу не можна прямо порівнювати з актуальною, історичний досвід викликає занепокоєння щодо правих і лівих партій у багатьох громадян. У минулому столітті Німеччина вже стикалася з впливом крайніх політичних угруповань: у 1930-х роках нацисти призвели країну до Другої світової війни, а після війни в розділеній Німеччині Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН) управляла НДР з 1949 до 1989 року.
Повернення до політики крайнощів викликає занепокоєння у багатьох. В рамках дослідження "What Worries the World" інститут Ipsos, що спеціалізується на вивченні громадської думки, щомісяця аналізує соціальні настрої, у тому числі в Німеччині. Близько 18% опитаних висловили побоювання щодо збільшення екстремізму. У березні та квітні цього року було проведено опитування серед більш ніж 1000 осіб у віці від 16 до 74 років. Загалом, німці стурбовані тим, куди прямує їхня країна. Згідно з даними Ipsos, 82% респондентів вважають, що країна рухається в неправильному напрямку.
Які настрої панують у країні?
Існують різні способи оцінити суспільні настрої в країні. Один із них полягає в тому, щоб запитувати людей про їхні тривоги та страхи, але важливі емоції населення можна виявляти й іншими методами. До них належать кількісні та якісні опитування, а також аналіз цифрової поведінки й контенту, яким люди діляться в соціальних мережах, пояснює Керстін Паль (Kerstin Pahl) із Інституту досліджень освіти імені Макса Планка в Берліні. Настрої в країні також можна вимірювати за допомогою аналізу політичних проявів громадської думки поза виборами, зокрема публічних протестів і демонстрацій.
Для науковців, зокрема для Паля, цікаво аналізувати, як політичні питання набувають символічного значення, виявляючи при цьому глибші сенси, ніж ті, що закладені в їхньому прямому чи практичному змісті. Як зазначає Паль, "необслуговувана інфраструктура може трактуватися не лише як результат неналежного догляду", але також "як свідчення того, що суспільство забуло про своїх громадян".
Афективна поляризація: коли політичний опонент стає ворогом
На перший погляд, партії екстремістського спрямування здобувають значну частину голосів від виборців, однак за цим явищем приховані дві основні форми соціальної поляризації: афективна, або групова поляризація, а також ідеологічна поляризація.
Афективна поляризація вказує на зростаючу ненависть до політичних супротивників. Багато дослідницьких робіт зосереджені на цьому явищі в США, особливо щодо ставлення між прихильниками демократів і республіканців, - відзначає в інтерв'ю з DW Єва Вальтер, завідувачка кафедри соціальної психології Трірського університету. - Коли така поляризація проявляється на партійному рівні, це стає серйозною проблемою.
Політики різних партій часто змушені працювати разом і шукати компроміси. Для цього їм не обов'язково подобатися одне одному, однак вони мають ставитися одне до одного з повагою, зазначає Вальтер. "Коли ця повага руйнується, це стає проблемою для демократії", - додає вона.
Ідеологічна поляризація: які питання є найактуальнішими на сьогодні?
При виникненні ідеологічної поляризації суспільство розпадається на різноманітні групи, які по-різному сприймають найбільш актуальні питання. Наприклад, в Німеччині багато людей, які мають праві політичні погляди, вважають міграцію найголовнішою проблемою, тоді як ті, хто ідентифікує себе з лівими поглядами, акцентують увагу на кліматичній кризі як на найбільш критичному виклику.
Коли одночасно виникають різні кризові ситуації, як це відбувається у випадку міграції та кліматичної кризи, дослідники говорять про "полікризу". Полікризи посилюють ідеологічну поляризацію та ускладнюють суспільствам пошук спільного шляху вперед. "Зараз ми маємо накладання криз, пов'язаних із кліматичною кризою, а також енергетичними та економічними проблемами", - пояснює Вальтер.
На думку людей, які вважають кліматичну кризу найбільш гострою проблемою сучасності, необхідно якомога швидше відмовитися від викопних видів пального. Проте ті, хто акцентує увагу на доступності енергії за ціною, вважають, що повна залежність від відновлювальних джерел енергії може призвести до необґрунтованого підвищення тарифів.
Люди прагнуть, щоб їх оцінювали з усією серйозністю.
Віра в те, що політики володіють необхідними знаннями та здатні долати серйозні виклики, є ключовою для довіри населення до демократичних процесів. Саме через це так складно справлятися з численними кризами, які накладаються одна на одну: незалежно від того, з якою проблемою політики вирішать розпочати, частина громадян залишиться незадоволеною.
"У часи політичних криз діяти політикам стає надзвичайно складно. Люди втрачають віру в їхню здатність вирішувати власні проблеми", - зауважує Вальтер. Водночас, вона зазначає, що правоекстремістські партії пропонують виборцям надто спрощені рішення. Це призводить до формування у громадськості переконання, що радикальні політики здатні виправити ситуацію, що, в свою чергу, посилює розкол у суспільстві.
Водночас, Вальтер вважає, що відповідь на те, як демократичні політики можуть реагувати в складних ситуаціях, можна знайти у щоденній клінічній практиці. "Коли пацієнт звертається до лікаря зі скаргами на біль, критично важливо, щоб лікар визнав його страждання", - зазначає вона. Навіть якщо лікар не здатен одразу знайти рішення, важливо, щоб пацієнт відчував, що його проблеми сприймаються серйозно. Це ж стосується і політичних викликів. "Політики повинні ставити потреби громадян на перше місце у своїй діяльності, - підкреслює Вальтер. - Людям важливо відчувати, що їх помічають. Дуже важливо, щоб політики давали зрозуміти, що їх голоси почуті і враховані".
Неважливо, чи йдеться про лікаря, який не ставиться до свого пацієнта з належною увагою, чи про політиків, які ігнорують потреби виборців — і пацієнти, і електорат обов'язково висловлять своє незадоволення. Це чітко проявилося під час недавніх виборів на місцевому рівні.