Чим ближче до колапсу Росія, тим більшою загрозою вона може стати. Інтерв'ю з Сунгуровським.
На фоні масованих атак, що їх здійснює терористична держава Росія проти критично важливої інфраструктури України, у Кремлі знову згадують про вигадану "новоросію" - кілька східних і південних територій України, які нібито планується "інкорпорувати" до складу Росії. Однак, враховуючи реалії сучасності, Кремль нині більше орієнтується не на військові дії, а на гібридні методи для досягнення своїх цілей. Серед таких стратегій можна виділити й використання ракети "Орєшнік", яка, хоча й не спричинила значних руйнувань, стала потужним інструментом залякування як для України, так і для Заходу під час активної фази мирних переговорів.
Ще одна гібридна ціль агресора - створити напруження між перемовниками від України і самими українцями, які, згідно із задумом Кремля, мають тиснути на владу й вимагати припинення війни за будь-яку ціну. Водночас економіка Росії опинилася на межі колапсу, але чим ближчим він буде, тим болючіших ударів ворог намагатиметься завдати Україні - як щур, що опинився у глухому куті.
Таку точку зору в унікальному інтерв'ю для OBOZ.UA озвучив Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова та експерт у військовій сфері.
- Глава російського міністерства закордонних справ Лавров фактично натякнув на те, що Росія націлилася не лише на ті області України й Крим, які вона вже записала у свою конституцію, а також і на території так званої "новоросії". На тлі цих заяв ми бачимо досить важку ситуацію на полі бою на півдні нашої країни, в напрямку Запоріжжя. Чи бачите ви тут певний логічний зв'язок? Як ви взагалі розглядаєте можливості для реалізації такого сценарію, захоплення регіонів, що, на думку окупанта, належать до "новоросії"?
Насправді, план Росії залишився незмінним. Однією з ключових проміжних цілей у цій війні є відрізання України від моря. На початкових етапах, коли ворог намагався здійснити десантні операції, йому не вдалося захопити Одещину та Миколаївщину з морського напрямку – ці наміри виявилися невдалими. Тепер же Росія намагається примусити Україну погодитися на фактичну втрату територій через безрезультатні переговори. Масовані обстріли, зокрема регіонів Одещини та Миколаївщини, свідчать про те, що Кремль прагне змусити Україну капітулювати.
На фронті, по суті, ситуація залишається стабільною з точки зору тактики. Росія, маючи чисельну перевагу, намагається виявити уразливі місця, яких багато через невдачі в мобілізації. Ми стикаємося з численними прогалинами в оборонних лініях, через які противник може просуватися, використовуючи як невеликі, так і великі тактичні групи. Таким чином, через подібні дії, вони прагнуть виявити найбільш вразливу ділянку, щоб зосередити там свої сили і здійснити удар у визначеній точці.
Мене часто запитують, в якому напрямку буде здійснено основний удар. Відповідь проста: там, де виявлять слабкість, туди й направлять свої сили. Причому таких напрямків може бути кілька, і атаки можуть відбуватися не лише в одному місці, а одразу на кількох фронтах. Натомість Україні бракує ресурсів для того, щоб зосередити велику кількість військ на всіх цих напрямках. Це і є наша уразливість.
Ми спостерігаємо, що з одного боку агресор продовжує демонструвати зростаючі амбіції, вражаючи новими можливостями, такими як удари з використанням "Орєшніка". У Росії активно обговорюються питання загальної мобілізації або, принаймні, значного збільшення мобілізаційних зусиль. З іншого боку, економічні проблеми в Російській Федерації стають дедалі очевиднішими, про що свідчать аналізи експертів, а також зниження світових цін на нафту та інші фактори. За вашими думками, який шлях має більше шансів на успіх? Чи зможе Росія знайти в собі додаткові ресурси для досягнення своїх амбітних цілей, хоч би частково? Або, навпаки, зовнішні труднощі змусить її бути більш гнучкою, в тому числі під час мирних переговорів?
Ситуація складна, адже війна триває в режимі виснаження. Переможцем стане той, хто першим вичерпає свої ресурси. Багато в чому це залежить не лише від України. Наша країна демонструє стійкість і витривалість, і ми будемо боротися до кінця. Проте для досягнення успіху на полі бою та в дипломатичних переговорах необхідна єдина позиція Західних країн, якої, на жаль, поки що не вистачає. Вона є, але не настільки потужна, щоб змусити Росію відмовитися від своїх амбіцій.
Ви торкнулися теми "Орєшніка" – це можна розглядати як інструмент психологічного тиску на Україну та Захід. Хоча його вплив не є надмірно руйнівним, сама можливість, що ці ракети можуть бути оснащені ядерними боєголовками, викликає значне занепокоєння у багатьох людей.
Щодо оголошень про загальну мобілізацію, а також про мобілізацію промислового сектора і економіки, все це є частиною переговорного процесу, щоб зберегти свої важелі впливу. При цьому варто зазначити, що економіка Росії фактично знаходиться на межі катастрофи.
Але чим ближчим буде цей колапс, тим жорсткішими будуть удари по Україні. І ми це маємо враховувати, маємо до цього готуватися.
- Тобто агресор вчинятиме як щур, який загнаний у глухий кут?
Так, так. Він здатний на укус, і це може бути дуже болісно.
На вашу думку, коли може бути досягнуто підписання мирної угоди, і якими можуть бути її умови?
- Важко сказати. Те, що наші перемовники будуть триматися до останнього, це зрозуміло. Бо якщо цього не буде, відбудеться бум всередині України. До речі, на це й розраховує Путін - змусити поставити українців і перемовників по різні боки цього переговорного процесу. Щоб перемовники відчували тиск знизу, тобто невдоволення самих українців.
Тому в цій ситуації інформаційна політика, вдумлива, широка, розрахована не лише на залучення державних засобів, але і громадських активістів, політичних активістів, різних партій, широке спілкування з опозицією, залучення їхніх сил і засобів може зіграти вирішальну роль.
