Чи має Україна можливість ліквідувати "земельну частину" російської космічної програми? (Юрій Світлик)
В останній час активно обговорюється питання, як ліквідувати "земну частину" російської космічної програми, що невпинно розвивається і приносить нам труднощі.
Протягом кількох років Росія створювала мережу наземних комплексів, без яких її військові сили втратили б значну частину можливостей у зв'язку, супутниковій розвідці та навігації. Віддалені станції управління та інші космічні об'єкти, які знаходилися далеко від лінії фронту, охоронялися потужною системою протиповітряної оборони, що робило їх практично недосяжними для України протягом тривалого часу.
Та баланс поступово змінюється: Сили оборони дедалі активніше шукають способи вразити елементи цієї інфраструктури й ускладнити роботу російського космічного угруповання. Давайте спробуємо проаналізувати, наскільки реалістично завдати йому відчутного удару.
Формулирование проблемы
Впродовж 2023-2026 років війна проти України все виразніше набуває нового виміру -- боротьби за контроль над "невидимим фронтом": супутниковим зв'язком, навігацією, розвідкою з орбіти. Ракети й дрони більше не є єдиною зброєю проти космічних амбіцій Кремля. Бо зараз ними стають далекобійні удари по цілком земних об'єктах: антенних комплексах, центрах керування польотами, вузлах передачі телеметрії. Питання, винесене в заголовок, не є риторичним. Це предмет реальної воєнної стратегії, і відповідь на нього складніша, ніж однозначне "так" чи "ні".
У цій статті я спробую проаналізувати позиції обох сторін — тих, хто вважає, що атаки на наземні космічні об'єкти Російської Федерації є стратегічно дієвим способом послаблення противника, і тих, хто попереджає про можливу переоцінку їхньої ролі.
Що таке "наземний сегмент" космічної програми і чому він вразливий
Супутник -- лише половина космічної системи. Друга половина, часто менш помітна публіці, -- це наземна інфраструктура: станції прийому та передачі сигналу, центри керування польотом (ЦУП), вимірювальні пункти, що відстежують орбіту апарата, антенні комплекси зв'язку з космічними апаратами. Без цієї "земної" частини супутник або втрачає керованість, або не може передавати зібрані дані користувачам -- військовим, розвідці, системам навігації.
У цьому й полягає стратегічна логіка атак на наземні об'єкти, а не на орбітальні: знищити супутник за допомогою ракети або протисупутникової зброї є значно складнішим, дорожчим і більш небезпечним з технологічної та політичної точки зору (це може призвести до мілітаризації космосу з непередбачуваними наслідками для всіх країн, що мають супутники на орбіті, включаючи союзників України). Натомість наземні станції є стаціонарними, добре відомими за координатами об'єктами на території самої Росії чи анексованого Криму, і за деякими даними вони можуть виявитися вразливішими, ніж виглядає на перший погляд.
Що сталося: хронологія атак
Виконання подібних ударів є не просто теоретичним припущенням, а вже чітко визначеною стратегією українських Сил оборони.
* Грудень 2023 року -- перший зафіксований удар по Центру дальнього космічного зв'язку НІП-16 (40-й окремий командно-вимірювальний комплекс, в/ч 81415) поблизу Євпаторії, в окупованому Криму. За повідомленнями проросійських телеграм-каналів, тоді зафіксували щонайменше два прильоти й пошкодження техніки.
* Травень 2024 року -- по вузлу космічного зв'язку під Алуштою застосовано одразу чотири ракети ATACMS.
У червні 2024 року відбувся повторний, більш потужний обстріл об'єкта НІП-16, розташованого в селищі Вітине поблизу Євпаторії. Експерти зазначали, що цей об'єкт є одним із трьох комплексів Євпаторійського центру далекого космічного зв'язку, зведеного в 1960-70-х роках для забезпечення комунікації з місіями на Місяць і Марс. Сьогодні ж він використовується для підтримки супутників-розвідників серії "Лотос-С" та навігаційної системи ГЛОНАСС.
У квітні 2026 року керівник "Роскосмосу" Дмитро Баканов офіційно підтвердив наявність "значних спроб вторгнення" дронів на територію космодрому Плесецьк в Архангельській області в день, коли відбувався запуск інтернет-супутників. Він зазначив, що підрозділи протиповітряної оборони успішно відбили цю атаку.
* Червень 2026 року -- серія ударів по Центру космічного зв'язку "Дубна" в Московській області: за оцінкою Генштабу ЗСУ, уражено апаратно-модульний комплекс 32-метрової антени MARK-IV та прилеглу технічну будівлю. Другий удар по тому ж об'єкту стався за кілька днів по тому, і супутникові знімки підтвердили істотні руйнування.
Ця хронологія демонструє чітку еволюцію: від випадкових і поодиноких атак у 2023 році до організованої та регулярної кампанії 2026-го, коли одні й ті ж цілі піддаються ударам по два-три рази, прагнучи досягти кумулятивного впливу.
Аргументи "за": чому це працює1. Унікальність і незамінність обладнання
Основний аргумент тих, хто підтримує цю стратегію, пов'язаний із специфікою обладнання, яке підлягає знищенню. На відміну від нафтозберігальних баз або складів боєприпасів, антенні комплекси, такі як MARK-IV, є високоточними системами з мікроелектронікою, здебільшого західного виробництва, відновлення яких неможливе за короткий час простими методами, такими як "перезаливання бетону". Через санкції Росія не має можливості швидко та легально придбати замінники для критично важливих компонентів, а власне виробництво таких високоточних технологій в країні обмежене або зовсім відсутнє. Це свідчить про те, що втрати від таких атак мають тривалий ефект, на відміну від НПЗ, які російські фахівці здатні ремонтувати всього за кілька тижнів.
2. Дифузія системи протиповітряної оборони
Аналітики наголошують на непрямому, але суттєвому впливі: для забезпечення захисту численних об'єктів космічного зв'язку, розташованих на величезній території від Підмосков'я до Архангельської області та окупованого Криму, Росія змушена або утримувати постійні підрозділи протиповітряної оборони, відволікаючи їх від інших важливих напрямків, або залишати деякі об'єкти менш захищеними. Обидва сценарії вигідні Україні: перший варіант розподіляє й без того обмежені ресурси ППО, а другий створює можливості для нових атак.
3. Обмеження військового управління "тут і зараз"
Центри космічного зв'язку виконують не лише функції наукової інфраструктури, але й відіграють важливу роль у військовому управлінні. Вони забезпечують передачу розвідувальних даних з супутників-шпигунів, координують навігацію ГЛОНАСС для високоточної зброї і забезпечують зв'язок між командними пунктами. Ураження таких стратегічних вузлів, безумовно, суттєво обмежує можливості російського командування у швидкому отриманні розвідувальної інформації та координації атак, що, в свою чергу, затримує процес ухвалення оперативних рішень.
4. Психологічний і політичний ефект
Удари по об'єктах, які асоціюються з "великою космічною державою" -- спадщиною радянської програми, символом технологічного престижу, -- мають додатковий репутаційний вимір. Публічне визнання очільником "Роскосмосу" спроб атаки на Плесецьк -- рідкісний випадок, коли російська сторона сама підтверджує вразливість настільки символічного об'єкта.
Аргументи "проти" і межі можливого
Водночас, було б неправильно стверджувати, що ці атаки можуть повністю "зупинити" космічну програму Росії. Необхідно врахувати кілька важливих обмежень у цьому контексті.
1. Географічна глибина і дублювання
Космічна інфраструктура Росії розосереджена на величезній території -- від Криму до Далекого Сходу (космодром Восточний в Амурській області), від Підмосков'я до Сибіру. Значна частина об'єктів розташована за межами реальної досяжності навіть найдалекобійніших українських дронів і ракет, і за задум системи такого масштабу закладене резервування: втрата одного вимірювального пункту чи однієї антени зазвичай компенсується іншими станціями мережі, які можуть, з певними втратами якості чи оперативності, взяти частину навантаження на себе.
2. Підтримка з боку зовнішніх партнерів
Експерти, що аналізують результативність військових ударів, визнають, що навіть за умов обмеження власних шляхів отримання інформації, Росія може частково відшкодувати свої втрати, звертаючись за супутниковими зображеннями або розвідувальними даними до Китаю та інших союзників. Хоча це не усуває проблему повністю (адже передача даних через посередників завжди є більш повільною і менш детальною, ніж у випадку використання власних каналів), такий підхід знижує критичність впливу ударів в цілому.
3. Технічні та політичні обмеження використовуваних засобів ураження.
Ефективність військової кампанії значною мірою визначається дальністю та точністю засобів, що є в розпорядженні Сил оборони. Це стосується як дронів великої дальності, виготовлених в Україні, так і ракет типу ATACMS. Постачання цих систем та правила їх використання для ударів по глибині території Росії історично підпадали під політичні обмеження з боку наших партнерів. Розширення можливих цілей для атак безпосередньо залежить від політичних рішень союзників, а не тільки від технічного потенціалу України.
4. Відмінність між "завдати шкоди" та "продовжити можливість"
Існуючі відкриті джерела документують випадки пожеж та влучання в конкретні будівлі й антени, проте повна оцінка функціональних втрат — зокрема, тривалість простою об'єкта та можливість перенесення частини функцій на резервні станції — зазвичай залишається або в таємниці, або має оціночний характер. Це ускладнює формулювання об'єктивного висновку щодо того, наскільки ослаблені космічні можливості Росії у вимірювальних показниках, а не лише в контексті пошкодженого майна.
Ширший контекст: яку мету переслідує Росія, маючи цю інфраструктуру?
Для того щоб оцінити стратегічну значущість атак, необхідно усвідомити, як саме Кремль застосовує уражені цілі в рамках конфлікту з Україною:
Спеціальні супутники серії "Лотос-С" та інші розвідувальні пристрої здійснюють передачу інформації про переміщення українських сил, логістичні маршрути та розміщення техніки. Однак без наземних станцій для прийому ці дані можуть затримуватися або зовсім не надходити.
* Навігаційна система ГЛОНАСС гарантує високу точність для керованих боєприпасів, авіабомб з модулями планування та крилатих ракет. Проте, зниження ефективності наземного сегмента супутникового управління негативно позначається на точності корекції орбіт, що, в свою чергу, впливає на стабільність сигналу в довгостроковій перспективі.
Згідно з інформацією, оприлюдненою в спеціалізованих виданнях, деякі об'єкти (особливо в Криму) використовувалися для координації дій супутникових угруповань, які мали на меті глушити сигнали зв'язку противника. Це стосувалося контрзаходів проти українських та союзних комунікаційних систем.
* Запуски й випробування -- космодроми на кшталт Плесецька забезпечують виведення на орбіту нових апаратів, зокрема супутників широкосмугового доступу в інтернет, що частково покликані компенсувати технологічне відставання Росії від приватних мереж на кшталт Starlink.
Аналіз в контексті альтернативної "інфраструктурної" кампанії: висновки з атак на нафтопереробні заводи.
Корисним є порівняння з масштабнішою і краще задокументованою кампанією українських дронів по нафтопереробних заводах Росії, що триває з 2024 року. Досвід показав: разові успішні влучання дають короткостроковий ефект (зниження обсягів переробки, локальний дефіцит палива), але росіяни системно відновлюють НПЗ за кілька тижнів завдяки внутрішнім ресурсам і практиці, напрацьованій десятиліттями.
Аналітики, що розглядають атаки на космічну інфраструктуру, свідомо порівнюють ці дві кампанії: на відміну від нафтопереробної галузі, високоточні електронні системи антенних комплексів і специфічні елементи, такі як системи MARK-IV, не виробляються в значних обсягах в Росії та залежать від імпорту, який став недоступним через санкції. Якщо це припущення вірне, наслідки атак на космічні об'єкти можуть виявитися більш тривалими в часі, ніж удари по нафтопереробці, за умови, що враження дійсно завдають шкоди критично важливим, а не допоміжним елементам.
Водночас це порівняння працює й проти надмірного оптимізму: НПЗ в Росії -- десятки, і масовість цілей створювала кумулятивний тиск. Об'єктів космічного наземного сегмента, придатних і доцільних для ураження, суттєво менше, а частина з них, найімовірніше, вже посилено прикрита ППО саме через попередні атаки.
Правовий та охоронний аспект
Особливо слід підкреслити, що будь-яке збільшення атак на стратегічні об'єкти, зокрема на космічну інфраструктуру "подвійного призначення" (цивільно-військову), викликає підвищений міжнародний резонанс. Наприклад, центри дальнього космічного зв'язку історично виконували функції як для цивільних місій (зв'язок з міжпланетними станціями), так і для військових цілей. Ця подвійна природа об'єктів космічної інфраструктури є характерною рисою для кожної держави, що ускладнює юридичну класифікацію таких цілей та викликає дискусії серед фахівців з міжнародного гуманітарного права. Хоча традиційно військове призначення об'єкта слугує головним критерієм для оцінки його легітимності як цілі.
Реалістична, хоча й не безумовна, перевага.
Обґрунтовані відповіді на запитання, яке згадано в заголовку, напевно, знаходяться десь посередині між двома полярними точками зору.
Так, Україна вже продемонструвала здатність завдавати відчутних, повторюваних і -- за оцінками профільних аналітиків -- довгострокових ударів по конкретних вузлах наземної космічної інфраструктури Росії: від Криму до Підмосков'я і навіть до символічного космодрому Плесецьк. Ці удари реально ускладнюють Росії оперативне управління розвідданими, навігацію високоточної зброї та змушують розпорошувати ресурси ППО. Характер уражених компонентів -- санкційна, важковідновлювана мікроелектроніка -- робить збитки більш стійкими, ніж від ударів по традиційній нафтовій інфраструктурі.
Проте це не означає, що російська космічна програма зазнала повного "вимкнення". Розмах, географічне охоплення та дублювання системи, а також можливість часткового відшкодування через зовнішніх партнерів, разом із обмеженнями на дальність та політичними умовами використання далекобійної зброї, все це стримує наслідки в рамках "значного ослаблення та уповільнення", а не "катастрофічного падіння спроможностей". Космічна кампанія, імовірно, є лише одним із багатьох напрямків виснаження, де кожен успішний удар не вирішує конфлікт, але поступово накопичує стратегічні переваги — подібно до атак на нафтопереробні заводи, енергетичні об'єкти чи логістичні ланцюги ворога.
Саме тому питання, винесене в заголовок, коректніше формулювати не як "чи зможе", а як "наскільки й на який період" -- і відповідь на нього продовжує писатися щомісяця новими ударами і новими супутниковими знімками руйнувань.
