"Залишайся зі мною ввічливим": чи зруйнує агресивна риторика Трампа альянс між США та Саудівською Аравією?
Він не очікував, що йому доведеться цілувати мене в дупу. Справді, він не сподівався на це... Він вважав, що я стану черговим американським президентом, чий термін призведе до занепаду країни. Але тепер йому доводиться проявляти до мене ввічливість. Скажіть йому, що краще не конфліктувати зі мною. Йому слід бути ввічливим. Ці надзвичайно неприязні коментарі, навіть для Дональда Трампа, на адресу принца-наступника Саудівської Аравії Мухаммеда бін Салмана привернули увагу до поточного стану американо-саудівських відносин, змушуючи людей гадати: що це означає? Чи це просто ще одна невдала спроба самопіару американського президента чи ознака серйозних проблем у стратегічному альянсі? Недавній візит Володимира Зеленського на Близький Схід підкреслює важливість розуміння відносин між Вашингтоном і Ер-Ріядом для України.
Саудівська Аравія -- основний політичний партнер США на Близькому Сході. Попри певні тертя, що виникали у відносинах між країнами та їхніми лідерами раніше, від початку своєї другої каденції Дональд Трамп наполегливо створював враження, що стратегічне партнерство виходить на якісно новий рівень. Війна з Іраном, однак, стала перевіркою відносин на міцність, а її наслідки можуть призвести до переформатування конфігурації регіональних союзів. Чого варто очікувати світу й Україні від цієї динаміки?
Щоб адекватно оцінити сучасний етап американо-саудівських відносин, корисно згадати про їхнє формування. Ці стосунки не завжди були ідеальними. Проте уроки минулих криз можуть дати уявлення про те, як вони можуть розвиватися далі.
Партнерство між США та Королівством Саудівська Аравія має свої витоки в кінці Другої світової війни. Вашингтон вирішив налагодити тісні зв’язки з цією державою, прагнучи знайти надійного партнера в стратегічному регіоні, де ще домінували британські інтереси. У 1943 році у Філадельфії було карбовано саудівські ріали з американського срібла. Наступного року король Абдул-Азіз ібн Сауд провів зустріч з президентом Франкліном Рузвельтом, а в 1946 році в Дахрані відкрилася американська військово-повітряна база. США активно вкладали кошти в розробку ресурсів та розвиток інфраструктури королівства, оскільки їхній головний інтерес полягав у забезпеченні доступу до нафти. Під час Холодної війни Саудівська Аравія стала природним союзником Америки у боротьбі з новими арабськими націоналістичними рухами, які мали симпатії до Радянського Союзу.
Одночасне зміцнення американо-ізраїльського альянсу стало випробуванням для партнерства з КСА. У жовтні 1973 року арабські країни -- експортери нафти ввели ембарго на постачання до США й інших держав -- союзників "сіоністів" після перемоги Ізраїлю у війні Судного дня. Ціни зросли вчетверо. Водночас було скорочено видобуток. Саме ця криза призвела до різкого зростання впливу Радянського Союзу на західну, передусім європейську, економіку. За деякими оцінками, саме потік нафтодоларів у обмін на енергоресурси дав змогу комуністичному експерименту, який розвалювався через тотальну неефективність усіх галузей "народного господарства", протривати років на десять довше. Ця історична паралель, звісно, передусім спадає на думку в контексті обговорення середньо- й довгострокового впливу кризи в Перській затоці на російську економіку.
Проте Саудівська Аравія намагалася вплинути на зовнішню політику США, а не розривати з ними зв'язки. У геополітичних реаліях того часу це означало б звернення до СРСР, що було б для королівства абсолютно нерозумно. Ер-Ріяд усвідомив масштаби свого впливу, тоді як Вашингтон, хоч як би важко це не було визнавати, зрозумів свою слабкість.
Подальший розвиток геополітичної ситуації в регіоні лише зміцнив союз. Після Ісламської революції в Ірані Королівство Саудівська Аравія стало ще більш залежним від гарантій безпеки. Це стосувалося не лише конкуренції з Тегераном за вплив у мусульманському світі, але й загрози з боку власних релігійних радикалів, які отримали натхнення від іранського прикладу. Варто згадати про захоплення в 1979 році Великої мечеті аль-Харам у Мецці озброєними екстремістами, які, серед іншого, вимагали зупинити постачання нафти до США та вигнати іноземних радників. Цей напад на святиню призвів до загибелі сотень людей, а королівська родина усвідомила силу мобілізованих релігійних почуттів. Радянська інтервенція в Афганістан, що розпочалася в тому ж році, надала саудівським спецслужбам можливість "направити" молодих радикалів на джихад за кордоном, що згодом, як відомо, призвело до певних ускладнень.
Взаємовигідний союз "нафта в обмін на безпеку" ще більше зміцнився в 1990-1991 роках, коли Саддам Хусейн продемонстрував уразливість заможних арабських монархій Перської затоки, які не потурбувалися про створення власних боєздатних армій. Сполучені Штати стали зовнішнім гарантом їхньої незалежності, очоливши зразкову операцію з припинення збройної агресії. Однак посилення американської військової присутності прискорило внутрішню радикалізацію ісламістських елементів, які шукали нових ворогів після втечі радянської армії з Афганістану.
Теракти 11 вересня призвели до значної втрати довіри між Вашингтоном і Ер-Ріядом. Американська сторона почала підозрювати, що саудівські спецслужби не вживають достатніх заходів для стримування екстремістської активності та сприяють поширенню агресивної пропаганди, націленої на зовнішній світ. У відповідь на це королівський дім змушений був посилити контроль над діяльністю численних релігійних благодійних організацій, водночас співпраця в сфері безпеки стала більш активною.
Протягом останніх десятиліть, завдяки сланцевій революції у видобутку викопних вуглеводнів, Сполучені Штати значно зменшили свою залежність від нафти з Близького Сходу. Проте, стратегічний альянс між країнами залишився непорушним. Ер-Ріяд продовжує бути важливим учасником міжнародного енергетичного ринку, що залишається критично важливим для інтересів Вашингтона. Хоча Америка більше не має прямої фізичної потреби у постачаннях, вона все ще залежить від цін, які формуються на основі світового ринку.
Багатство арабських монархій зробило їх бажаними партнерами в різних економічних сферах. Наразі вони активно інвестують у американські компанії. Дональд Трамп, який завжди ставив акцент на економічних зв’язках, вкладав значні зусилля для зміцнення відносин із Саудівською Аравією. Обидва його терміни починалися з візитів на Близький Схід. Можна припустити, що, окрім прагматичних міркувань, він отримував велике задоволення від атмосфери розкоші, компліментів та щедрих подарунків, яку для нього створювали.
Під час своєї першої каденції Трамп відверто покривав Мухаммада бін Салмана, якого підозрювали в причетності до вбивства опозиційного журналіста-емігранта Джамаля Хашоггі. Коментар Трампа стосовно цього: "Цей світ -- дуже небезпечне місце" надовго став квінтесенцією його цинічного ставлення до міжнародної політики. На відміну від нього, Джо Байден публічно поклав відповідальність за вбивство Хашоггі на аравійського принца-наступника. Не варто дивуватися, що лідеру демократів не вдалося порозумітись із Ер-Ріядом. Це дало змогу Дональду Трампу розпочати свою другу каденцію "на контрасті". Зокрема він відмовився від вимоги до КСА визнати Ізраїль, що раніше було умовою для стратегічних американо-саудівських угод в оборонній і енергетичній сферах.
Однак настільки близькій серцю Дональда Трампа ідеї "заробляти разом" стала на заваді війна проти Ірану, яку він сам і розпочав. Причиною атаки іранських дронів і ракет на арабські монархії Перської затоки були насамперед непередбачувані й не узгоджені заздалегідь із партнерами дії Білого дому. Американські військові бази, покликані гарантувати безпеку арабських союзників, стали формальним приводом для іранських обстрілів. Тим часом господар Овального кабінету, схоже, насолоджується ситуацією, в якій відчуває залежність партнерів. Йому явно подобається думка, що тільки від американського постачання залежить, чи зможуть союзники захистити себе.
Певні тривожні сигнали свідчать про потенційні проблеми в перспективі американо-саудівського альянсу. Ер-Ріяд так само, як і деякі інші арабські країни регіону, активно цікавиться українськими технологіями і вочевидь хотів би диверсифікувати джерела засобів для ефективної самооборони. Від підписаних минулого тижня угод з Україною до втрати Сполученими Штатами ексклюзивного статусу провайдера безпеки, звісно, величезна дистанція. Та навряд чи у Вашингтоні в захваті від активності Володимира Зеленського в регіоні.
Зацікавленість технологіями з інших країн не здатна суттєво підривати американо-саудівські відносини. Історичний контекст чітко демонструє, що ці країни переживали набагато серйозніші кризи у своїй співпраці. Не варто очікувати, що Саудівська Аравія реагуватиме емоційно на не надто ввічливі висловлювання Трампа. Принаймні, в арабських ЗМІ, які орієнтуються на Королівство Саудівська Аравія, промову президента США або проігнорували, або зосередилися на інших моментах, де він відзначав принца-наступника. Це, безумовно, є публічним сигналом про те, що Ер-Ріяд не має наміру роздувати цей інцидент.
Водночас, у довгостроковій перспективі багато чого залежатиме від подальших подій у війні з Іраном та її наслідків. Існують чутки, що Саудівська Аравія разом з Об'єднаними Арабськими Еміратами таємно підтримують продовження військових дій, аби завдати максимальної шкоди військовим можливостям Ісламської Республіки. Якщо Трамп вирішить прислухатися до тих, хто радить швидко завершити конфлікт і залишити своїх регіональних партнерів розбиратися з наслідками, це може серйозно підірвати довіру до Вашингтона. У разі, якщо США та їх армія перестануть бути гарантами безпеки для союзників, стратегічна співпраця з Саудівською Аравією може втратити своє підґрунтя.
