"Білий дім насторожено ставиться до питання безпекових гарантій для України, як нечиста сила до аромату ладану."
"Адміністрація Трампа перетворює безповоротну допомогу від американського народу, що була надана через рішення Конгресу, у боргові зобов'язання України, які потрібно буде погасити. Це абсолютно неприйнятно", - стверджує енергетичний експерт Михайло Гончар.
Угода про надра України постійно змінюється, як і риторика президента США Дональда Трампа. Як поясните процеси довкола неї?
Сьогодні можна обговорювати лише основні підходи та принципи таких угод. Адже теперішня версія не є угодою, що стосується лише мінералів, як це спочатку стверджував Трамп. Мова йде про ресурси в цілому, включаючи інфраструктуру, зокрема енергетичну, транспортну мережу та порти. Проте, остаточний і повний список елементів, які входять до цієї угоди, залишається нез'ясованим.
Перш за все, варто акцентувати на дискримінаційній політиці з боку США - нашого, на даний момент, формального стратегічного союзника. Безповоротна допомога, надана народом Сполучених Штатів через рішення Конгресу, тепер адміністрація Трампа намагається перетворити на борг України, який необхідно повернути. Це абсолютно неприйнятно ні з точки зору ділової етики, ні з погляду міжнародного права.
По-друге, планується створення так званого інвестиційного фонду. Проте, навряд чи його діяльність буде пов'язана з реальними інвестиціями. Швидше за все, це стане інструментом для виведення фінансових ресурсів, отриманих в Україні, в рамках реалізації угоди. Йдеться про використання рідкісноземельних металів, а також мінеральних і енергетичних ресурсів, або ж експлуатацію енергетичної інфраструктури, газотранспортної системи, атомних електростанцій, портів і залізничного транспорту. Організація, що займатиметься цими питаннями, буде зареєстрована в США та працюватиме відповідно до американського законодавства, з американською більшістю в управлінських структурах. В результаті, українська сторона позбудеться можливостей впливати на ухвалення рішень та діяльність цієї організації.
По-третє, за підходів, де українська сторона десуверенізована і лише присутня, є ризик, що партнер може передати управління фондом третій стороні. Ясно, що нею, хай навіть замасковано, буде Росія. Така угода може бути в межах розподілу сфер впливу між РФ та США. Вашингтон може легко маневрувати, отримавши натомість від Кремля певні вигоди чи інтереси.
Чому в четвертому пункті Плану перемоги президента Володимира Зеленського міститься ідея співпраці у сфері розробки природних ресурсів?
Україна висунула пропозицію Сполученим Штатам та Європейському Союзу щодо створення спеціальної угоди, яка б передбачала спільний захист наявних запасів критично важливих мінералів, а також спільне інвестування та використання ресурсів українських надр. Вочевидь, метою цього кроку було встановлення партнерських та рівноправних відносин у співпраці. Розвиток українських надр у сфері критичних мінералів може стати джерелом додаткових фінансових ресурсів, необхідних для вдосконалення нашого оборонно-промислового комплексу та інших галузей. Однак реалізація масштабних проектів з залученням іноземних інвесторів з США та ЄС вимагає надійних гарантій безпеки для України. На жаль, у цьому контексті питання безпеки залишилося без відповіді, оскільки американська сторона відмовилася їх надати.
Спочатку існував меморандум, що складався з двох сторінок, а тепер ми маємо проєкт, що налічує 58 сторінок. Це вимагає детального вивчення. Британський юрист Алан Райлі, старший науковий співробітник Atlantic Council та викладач у Лондонському університеті, провів аналіз цього проєкту угоди і охарактеризував його як "документ, що стосується експропріації".
Українська влада веде дипломатичні маневри з уточнення позицій, галузевих аспектів, процедурних нюансів. Але якщо підхід американської сторони та дух цієї угоди залишаться незмінними, підписувати нічого не можна.
Якщо визнати зобов'язання перед США, то країни Європейського Союзу, з огляду на попередні випадки, можуть почати вимагати визнання своїх боргів.
Отже, важливо пам'ятати, що в даний момент більшість урядів європейських країн підтримують Україну. Проте, після виборів ситуація може кардинально змінитися, як це сталося у Словаччині, де до влади можуть прийти проросійські сили. Створення такого прецеденту є ризикованим.
В європейській пресі циркулюють вкиди про поновлення роботи гілки "Північних потоків". Чи є небезпека поновлення цієї німецько-російської співпраці щодо газу?
Якщо існує нитка, що функціонує, ризики завжди присутні. Щодо небезпеки, я б не став на цьому акцентувати, адже з боку Німеччини є чітка позиція про неможливість експлуатації "Північних потоків". Інформаційні вкиди в медіа — це частина системної діяльності: з одного боку, російські впливи через європейські канали, з іншого — активізувалося німецьке газове лобі, яке підтримує Росію. Яскравим прикладом є партнер Путіна Маттіас Варніґ. Крім того, з’явилася американська складова — інвестор Стівен Лінч має намір відновити пошкоджені ділянки другого "Північного потоку", а не лише запустити збережену частину. Це все є частиною тривалої кампанії, і в будь-якому випадку, це відповідає інтересам Росії повернутися на європейський ринок газу.
Путінська політика "повороту на схід", на китайський ринок, провалилася. Та якби й запрацювала, то там довше логістичне плече, на тому кінці труби лише один споживач - Китай. Це незіставно з логістично близьким ринком Європи, де багато споживачів, конкуренція, ними можна маніпулювати. Пекін - не Берлін, з ним фокуси Кремля не проходять. Стало зрозуміло, що у прямому вигляді повернутися не вийде, тому й розробили стратегію прихованого повернення. Звідси були задумки з "азербайджанським" газом транзитом через Україну.
Щодо "Північного потоку", ситуація виглядає подібно. Залучення американського інвестора свідчить про те, що на компресорній станції "Славянская", яка є стартовою точкою ПП2 на російському узбережжі Балтики, розпочнеться процес трансформації газу від Газпрому в "американський". Цей газ далі транспортуватимуть до німецького Грайфсвальда. Така схема вже спрацювала при перетворенні російської нафти в "угорську" на білорусько-українському кордоні. Проте існує одне важливе "але". Цей механізм може бути вкрай невигідним для американських компаній, які постачають свій зріджений природний газ на європейський ринок. Якщо вдасться запустити залишкову нитку "Потоку", яка має потужність 27,5 мільярдів кубометрів на рік, це стане серйозним успіхом для Газпрому. Наразі ж вони здатні прокачувати лише до 16 мільярдів кубометрів на рік через другу нитку "Турецького потоку". Отже, нова схема дозволить майже вдвічі збільшити обсяги транспортування, що суттєво вплине на американських постачальників.
Європейський ринок може прийняти й американський, і російський газ?
- Особливістю європейського ринку є те, що він досить інтенсивно стискається. Якщо 2010-го споживання газу на ринку ЄС-27 становило 545 мільярдів кубометрів на рік, то 2024-го лише 332 мільярди кубів. Нагадаю, на піку російського газового експорту до ЄС-27 2021 року його обсяг становив 155 мільярдів кубометрів. У рамках політики декарбонізації, попри відсутність газового санкційного пакета проти РФ, в Євросоюзі з року в рік триває скорочення обсягів споживання газу. За цих обставин важко уявити, що серйозний інвестор зі США робитиме ставку на російський проєкт в умовах стиснення європейського ринку газу.
Безумовно, Росія прагне відновити свою присутність на ринку Європейського Союзу, відновити експорт газу та маніпулювати політичними процесами. Це чітко видно на прикладах Угорщини, Словаччини та Сербії. Також варто згадати ситуацію в Болгарії. До початку повномасштабної війни Росія була близька до досягнення значних успіхів у Німеччині.
Деякі країни змогли уникнути "солодких" пасток газу та нафти, які розставив Кремль, в той час як інші, такі як Угорщина, застрягли в цій ситуації і вважають її оптимальним способом забезпечення політичної стабільності.
Вважаю, що ми незабаром побачимо нові епізоди серіалу про "українців, які підірвали Північні потоки". На жаль, цю тему у нас люблять обговорювати. Проте часто забувають, що в епоху постправди нас можуть звинуватити у цьому і вимагати десятки мільярдів доларів компенсації за збитки, завдані європейському бізнесу.
Що таке "угорська схема по нафті"?
У 2022 році, коли Європейський Союз розглядав шостий пакет санкцій щодо російської нафти, Угорщина висунула ультиматум, погрожуючи заблокувати його прийняття, якщо не буде забезпечено транзит російської нафти через нафтопровід "Дружба" територією Білорусі та України. Угорські чиновники стверджували, що країна не має альтернативних джерел постачання нафти і не здатна обробляти інші види, окрім російського сорту Urals. У відповідь на ці вимоги Єврокомісія вирішила піти на компроміс, дозволивши часткове прийняття санкційного пакету. Основна частина російського експорту нафти приходить з морських шляхів через нафтоперевалки на Балтиці та Чорному морі. Для Угорщини було зроблено виняток, але з умовою, що це не триватиме вічно. Угорці заявили про необхідність двох-трьох років для перенастроювання на інші види нафти, проте ця обіцянка виявилася нещирою.
Угорці не мали наміру дотримуватися своїх зобов'язань. Однак минулого року Україна запровадила санкції проти компанії "Лукойл", і це змусило угорців зрозуміти, що ситуація може стати критичною, якщо Україна вирішить запровадити санкції проти російської нафти в цілому. В результаті вони використали схему, розроблену росіянами: на етапі передачі документально змінювали російську нафту на угорську. Українська сторона також відчула полегшення, адже не потрібно було оголошувати загальні санкції проти російської нафти, оскільки насправді в країну надходила угорська нафта. На папері це була угорська нафта, але насправді вона залишалася російською, і ще й за спеціальною ціною для режиму Віктора Орбана.
Урядова позиція виглядає таким чином: зупинка транзиту газу сталася через завершення терміну угоди, і була вагома причина не продовжувати її. Однак, щодо нафти, стверджується, що ситуація інша, оскільки існує чинний контракт до 2030 року. Це неправильне мислення. Ми цілком здатні зупинити цей транзит. Лише цього року Україна через "угорську" нафту дозволила Росії заробити близько 1,5 мільярда доларів, які можуть бути витрачені на дрони, ракети та інші засоби, що загрожують нашій країні. А Будапешт у відповідь "дякує" нам черговими перешкодами в ЄС з наданням допомоги Україні, переговорами про вступ до ЄС та відмовою у продовженні санкцій проти агресора.
Трамп і Зеленський обговорили питання повного відновлення функціонування Запорізької атомної електростанції та участь США в цьому процесі. Українська сторона акцентує на інвестиціях, тоді як американці наголошують на можливому переході станції під їхній контроль. Росія ж стверджує, що жодні активи не будуть передані. Яка ситуація насправді?
- Російська позиція зрозуміла: "Усе - наше, і Запорізька область - теж". Однак нині для них ЗАЕС, як валіза без ручки. Станція не генерує й не збуває електроенергію. Але, виходячи з воєнних реалій, вони ставлять на збереження статус-кво, пропозиції США для них неприйнятні.
Адміністрація Трампа не заглиблюється в деталі ситуацій і без роздумів пропонує свої ідеї. Вважаю, що вони вже усвідомили: досягнення значущого прогресу щодо певної атомної електростанції є неможливим, оскільки Кремль не має наміру цього дозволити, і чомусь американці вважають його здатним до переговорів. В результаті, позиція США зосередилася на контролі над існуючими атомними електростанціями в Україні, оскільки, за їхніми словами, у них є досвід управління. Проте насправді у них немає досвіду з атомними станціями, обладнаними енергоблоками ВВЕР радянського або російського виробництва. Тут виникає та ж сама небезпека, що й у випадку з угодою про надра. Якщо ми погодимося на американське управління, це може відкрити шлях для передачі контролю третій стороні, яка має досвід роботи з такими енергоблоками. Ця третя сторона може виявитися "Росатомом", замаскованим під формально незалежну компанію з управління активами.
Яке значення мають атомні електростанції для енергетичної системи та збереження України в сьогоднішніх умовах?
Атомні електростанції є ключовим елементом нашої енергетичної автономії, адже вони забезпечують 56% від загального обсягу виробленої електроенергії. Нам вкрай необхідні надійні гарантії безпеки для захисту цих стратегічних об'єктів. Для цього потрібно встановити сучасні протиповітряні та протиракетні системи, такі як Patriot і THAAD, а також забезпечити присутність ескадрильї винищувачів F-35. Однак, проблема гарантій безпеки для України викликає у нашого стратегічного партнера США настороженість, що ускладнює ситуацію і ставить під сумнів можливість конструктивного діалогу з цього питання.
Яке ваше ставлення до енергетичного перемир'я? Хоча озвучені деякі заяви, офіційних документів поки що немає.
Існують певні джентльменські угоди між росіянами, Сполученими Штатами та нами, включаючи Білий дім. Відомо, що з нашого боку існує команда не завдавати ударів по російській енергетичній інфраструктурі. Уже квітень, а цього не спостерігається. Росіяни поширюють неправду про наші атаки на нафтоперекачувальну станцію "Кропоткінська", яка не є частиною їхньої нафтотранспортної системи, а належить до нафтопроводу Тенгіз - Новоросійськ, що управляється Каспійським трубопровідним консорціумом і "Транснефть". Цікаво, що вони обережно формулюють свої заяви, адже ця труба переважно транспортує нафту американських компаній, видобуту в Казахстані, і ці компанії усвідомлюють реальну ситуацію. Росіяни стверджують, що "дрон, который летел в направлении...", проте не вказують прямо, що "Кропоткінська" стала об'єктом нападу. І, власне, це не так, але вигідно використовувати такі заяви для дискредитації України як порушника енергетичного миру.
Ми односторонньо виконуємо умови "угоди", тоді як Російська Федерація переконана, що лише вона їх дотримується. Зараз російські війська не атакують підстанції Укренерго та газотранспортну інфраструктуру, але продовжують завдавати ударів по об'єктам обленерго, що відповідає за розподіл енергії. Вони вважають, що такі дії не є порушенням домовленостей.
А загалом це квазіперемир'я. Ворог відпрацьовує нову тактику на цивільній інфраструктурі міст - ройове застосування дронів. Ніщо їм не заважає повернутися до ударів по енергетичній інфраструктурі, а привід придумати нескладно.
