Банкова та київське самоврядування: маршрути політичної боротьби партії регіонів | Коментарі Україна
Сьогоднішній наступ на Київ до болю схожий на те, що ми вже бачили за часів партії регіонів у 2010-2013 роках - із активним залученням медіа та силовиків. І відрізняється від тих часів тільки "новими обличчями", які виконують старі ролі.
Тоді центральна влада використовувала рафінованих журналістів "Інтеру" для продукування наклепів на своїх політичних опонентів. Зараз замість них суспільство вводять в оману Бігус, який очолює групу осіб яких правоохоронці спіймали на розповсюдженні та зловживанні важких наркотиків, і псевдожурналіст Ткач, який все своє життя працював на олігархів, а сьогодні отримує зарплатню на Банковій. (До речі, це саме той Ткач, який злякався оприлюднити надані мною відповіді на його запитання.)
Тоді силовий блок уособлював Ренат Кузьмін, заступник Генпрокурора, відомий тим, що фабрикував справи проти політичних опонентів на замовлення Банкової (зокрема проти Юлії Тимошенко і Юрія Луценка) і давав інтерв'ю "Інтеру", розповідаючи про доведеність її вини та вини інших опозиційних політиків. Зараз його місце зайняв Семен Кривонос, очільник НАБУ, який незграбно намагається виправдати свавілля своїх підлеглих - тільки інтерв'ю він дає вже бігусоткачам. До речі, судовий супровід політичних репресій і тоді, і зараз - до останнього часу, зрозуміло - забезпечував сумнозвісний Андрій Портнов.
Цей колективний "Інтер" початку 2010-х років та його послідовники, які наслідують Кузьміна, стали основними інструментами центральної влади. Використовуючи методи, що нагадують практики епохи Партії регіонів, вони розпочали наступ на київське самоврядування. На жаль, досвід їхніх попередників, які намагалися встановити тоталітарний режим в Україні, не став для них уроком. Багато з них були змушені втікати та ховатися від правосуддя. Це особливо стосується тих, хто безпосередньо виконує злочинні накази. Кожен неправомірний вчинок і кожен документ мають своїх авторів — з прізвищами та іменами. Я впевнений, що ті, хто зараз проводить незаконні переслідування і репресії проти українців під час війни, нищать країну зсередини, що в свою чергу грає на руку агресору. Вони заслуговують не лише на люстрацію та звільнення, але й на відповідальність за статтею 111 КК України "Державна зрада". Я переконаний, що так і буде.
Щоб зрозуміти, як центральна влада користується своїми кишеньковими медіа і силовиками, розглянемо в деталях загальну ситуацію в Києві і в країні, оскільки політичне переслідування, що відбувається відносно мене і не тільки мене, не можна розглядати окремо від цього контексту.
По-перше, операція, відома як "чисте місто", про яку так активно говорять представники правоохоронних органів, не має жодного відношення до правоохоронної роботи чи боротьби з корупцією.
Цей аспект є складовою частиною стратегії центральної влади, спрямованої на отримання контролю над Києвом, який виступає ключовим електоральним ресурсом країни. Київ є домом для значної частини українського населення, тут розпочиналися всі важливі протестні рухи, а також саме від столиці залежить, хто займе пост наступного Президента і які партії отримають більшість у Верховній Раді. В умовах, коли рейтинг чинної влади залишає бажати кращого, а опозиційні кандидати мають реальні шанси на перемогу, стає очевидним, що київська політика має національне, а не регіональне значення.
На тактичному рівні центральна влада вирішує відповідні завдання, намагаючись штучно "навісити" київській владі негативний образ та розбалансувати роботу Київради й КМДА шляхом силового й медійного тиску на людей, які там працюють, а також на мене, бо багато хто з представників різних політичних сил є моїми клієнтами як адвоката і юридичного радника. Починаючи з 2020 року, стосовно представників київської влади порушено понад 1600 кримінальних справ, за якими практично немає обвинувачувальних вироків суду, бо основним завданням цих справ є дискредитація київської влади і створення негативної медійної картини.
Показово, що НАБУ розпочало активні дії невдовзі після призначення Тимура Ткаченка головою КМВА -- 31 грудня 2024 року. Дуже важливо пам'ятати, що Ткаченко і скандально відомий директор НАБУ Кривонос є родичами, оскільки їхні дружини - рідні сестри. Тож, очільник НАБУ має особисту зацікавленість у підтримці Тимура Ткаченка й намагається отримати вплив на Київську міську раду.
Я особисто знайомий з Кривоносом – я надавав йому юридичні консультації під час його участі у конкурсі на посаду голови Державної інспекції з архітектури та містобудування. Тоді у нього виникли труднощі на попередньому місці роботи, пов'язані з підозрами у незаконному збагаченні та земельними махінаціями. Ці питання, чомусь, залишилися поза увагою "незалежного" Бігуса, хоча інформація про них доступна для ознайомлення.
До речі, журналістам-розслідувачам варто було б запитати Кривоноса про ці факти його біографії. А ще про те, чому під його керівництвом НАБУ з органу боротьби з топкорупціонерами перетворилося на інструмент виконання політичних замовлень, повністю втративши своє початкове цільове призначення, та, відповідно. постійно опиняється в центрі гучних скандалів. І, нарешті, про те, чому у своєму смішному паркетному інтерв'ю, де Кривонос згадує моє прізвище, він не розповів про нашу робочу зустріч. Було б цікаво почути його версію нашого знайомства й досить цікавого спілкування.
У цілому ж, я не розумію, що змушує Кривоноса сьогодні так відверто порушувати закон. Можливо, брак досвіду - спільна проблема молодих управлінців. А можливо, що коли ти знаходишся "на посаді", тобі здається, що ти і є закон. Але це хибне уявлення, яке зіграло злий жарт з дуже багатьма людьми.
Поза тим, перелічені підстави у сукупності пояснюють, чому так звана "операція "чисте місто" є фейковою й замовною, а також чому ці репресії розпочалися саме зараз. Принагідно підкреслю також, що дії силовиків провадяться з кричущими процесуальними порушеннями, без жодних реальних доказів, і супроводжуються брудною медійною кампанією в ЗМІ ТА анонімних телеграм-каналах.
Отже, нинішня влада невпинно повторює ті ж помилки, що й партія регіонів, які в свою чергу стали причиною падіння колишнього режиму.
Перша схожа фундаментальна риса - намагання максимально сконцентрувати владу у своїх руках - у всіх без виключення гілках. Для прикладу: у партії регіонів (пр) була більшість у ВРУ, у "слуг" -- монобільшість. У пр покійний Чечетов підіймав руку, і всі голосували як один, не читаючи навіть документи; у "слуг народу" цю функцію виконує Арахамія, і голосування відбувається за таким самим принципом.
Іншою характерною рисою є безмежне прагнення будь-якою ціною отримати контроль над Києвом. Кожен новообраний Президент України прагне підпорядкувати собі столицю, не маючи при цьому законних підстав. Внаслідок цього центральна влада використовує економічний тиск (через необґрунтоване зменшення фінансування державних програм у Києві) та силові методи (ініціюючи безпідставні кримінальні справи проти київських чиновників і депутатів, супроводжуючи це медійним цькуванням). Подібні дії мали місце, коли партія регіонів намагалася встановити контроль над Києвом, призначивши свого "гауляйтера" Олександра Попова, який став відомим завдяки розгону протестувальників на Майдані Незалежності у 2013 році. Юридичний супровід цих дій, як уже згадувалося, забезпечував той самий Портнов, який виконував роль куратора від Банкової.
Третя характеристика полягає в атаці на Київ у відповідь на загрозу поразки на виборах від опозиції. З огляду на свій низький рейтинг, партія регіонів здійснювала безпрецедентний тиск на столицю, готуючись до парламентських виборів, але в результаті програла їх у 2012 році об'єднаній опозиції та зіткнулася з протестами киян під час Майдану у 2014 році. Нині рейтинг "слуг народу" також залишається на низькому рівні, і, згідно з соціологічними дослідженнями, майбутні вибори можуть виграти опозиційні партії. Якщо опозиція знову об'єднається, чинна влада не матиме жодних шансів, і саме тому влада намагається нейтралізувати своїх політичних суперників.
Підкреслюю, що це далеко не перша спроба "слуг" вплинути на Київ. У 2019 році центральна влада вже планувала усунути мера столиці з використанням адміністративних важелів і замінити його на нового управлінця. Тоді йшлося про призначення колишнього міністра культури Ткаченка, відомого своїми спробами заволодіти Одеською кіностудією. Після зміни керівництва Офісу Президента ця атака була зупинена, але це вже інша тривала історія, у якій я також брав участь як юридичний радник.
Після місцевих виборів 2020 року київській владі була висунута вимога призначити на посаду секретаря Київради "слугу". Виконати її було неможливо, бо посада виборна, а в "слуг" після невдалих місцевих виборів було лише 12 зі 120 голосів, а інші політсили, представлені у Київраді, кандидатуру "слуг" не підтримали. Тоді ситуація вирішилася компромісом політичних сил "слуги" отримали голів двох впливових комісій: комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності, комісії з питань власності -- і посаду першого заступника міського голови з широкими повноваженнями. У той період я був безпосереднім учасником цих процесів.
У 2021 році, коли наближалися парламентські вибори 2022 року, результати соціологічних опитувань вказували на низький рейтинг чинної влади, і "слуги народу" безсумнівно поступалися опозиційним силам. На мою думку, вони також зазнали б поразки на виборах до Верховної Ради, які повинні були відбутися незабаром, а також на наступних президентських виборах.
У той момент партія, що перебуває при владі, настільки чітко усвідомила свою вразливість, що навіть у часи великої війни це усвідомлення залишилося з нею. Проте широкомасштабна агресія надала чинному уряду нову політичну можливість.
Суспільство згуртувалося проти ворога, і влада одержала мовчазну суспільну згоду на розширення своїх повноважень. Проте, на мою думку, повноваження воєнного часу були використані не для об'єднання країни й політичних еліт, а навпаки - для ще більшої централізації держуправління та роз'єднання суспільства. А згодом, влада взяла курс на знищення політичних конкурентів.
Що нас очікує в майбутньому з огляду на можливі сценарії завершення конфлікту та наближення виборів? Після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США, чинна влада отримала ясний сигнал про необхідність завершення війни, відновлення демократії й свободи слова, а також проведення виборів різного рівня — президентських, парламентських та місцевих. Я особисто підтримую ідею закінчення війни та організації виборів, адже це єдиний шлях, який зможе зупинити втрати життів, возз'єднати розділені родини та забезпечити Україні мир і можливості для розвитку.
Станом на початок лютого, коли до Києва підійшли зловмисники, які претендували на чистоту, рейтинги "слуг народу" опинилися на ще нижчому рівні, ніж у 2021 році. Союзників не було, а ймовірність формування єдиної опозиції зростала. Таким чином, "слуги" усвідомлювали, що майбутні вибори вони, ймовірно, програють. На мою думку, після чіткої заяви керівництва США, що вимагала припинення війни і проведення виборів, влада дала наказ правоохоронним органам активізувати всі доступні та навіть недоступні методи проти своїх політичних супротивників, посиливши різні форми їхнього переслідування — кримінальні, санкційні та інформаційні.
В Україні спостерігається активна кампанія проти депутатів, що представляють партію Юлії Тимошенко, що проявляється у вигляді численних кримінальних проваджень. Для Валерія Залужного організували показову "справу генералів", де військових притягують до відповідальності за рішення, ухвалені в умовах війни. Одночасно під тиском виявляється ресурсна база Петра Порошенка, що супроводжується санкціями та діями правоохоронних органів. Влада Києва також піддається атакам — поширюються фейкові інформаційні історії, що дестабілізують роботу Київської міської ради та КМДА. Все це виглядає як підготовка до майбутніх виборів.
На завершення, хочу акцентувати увагу на тому, що сьогоднішні зловживання влади в Києві свідчать про її занепад. Коли настане мир, представники влади повинні будуть відповідати за політичні репресії проти своїх опонентів, а також за свавілля стосовно громадян України, які втратили своїх близьких та домівки, які повернулися з війни з фізичними каліцтвами або психологічними травмами, на яких полювало ТЦК, яких грабували та переслідували силовики. Те, що ми зараз читаємо в ЗМІ - про захмарні ціни на курячі яйця від Міноборони, неякісні міни і "паперові" бронежилети, розкрадені і фейкові фортифікації - це лише частина великої картини.
Абсолютна влада також передбачає повну відповідальність за всі події, що відбуваються у державі. Відповідати будуть не партнери чи союзники, а виключно центральна влада. Момент істини, безумовно, настане. Так само, як представникам партії регіонів не вдалося перетворити Україну на своїх підлеглих, так і "слуги народу", які прагнуть стати великими господарями, не досягнуть успіху.
Як відданий патріот своєї країни та рідного міста, я впевнений, що, незважаючи на всі труднощі, Україна та Київ стануть безпечними, спокійними і процвітаючими. Сучасні правителі є лише тимчасовими, і коли війна завершиться, їхній час також мине.
Україна незмінна та велична, і вона має право на процвітання, яке заслуговує її народ.
Я, Денис Комарницький, киянин, народився в Києві, одержав історичну і юридичну вищі освіти, здобув вчений ступінь у галузі юридичних наук, адвокат, юридичний радник.
У 2006 році я став депутатом і головою фракції у Київраді, а у 2008 р. очолив найбільшу фракцію Київради. З 2002 року я беру участь у виборчих кампаніях всіх рівнів в Києві - спочатку у складі місцевого самоврядування, а після завершення роботи у Київраді як юридичний радник.
