Зеленський: запрошення на детектор брехні
Спроба здійснити "корупційний" переворот зазнала невдачі. Президент Володимир Зеленський відкликав свою ініціативу, яка в разі впровадження могла б позбавити НАБУ та САП їхньої незалежності. Це трапилося не тому, що влада усвідомила помилку, а через те, що Захід висловив своє рішуче невдоволення, а українські громадяни вийшли на вулиці, аби протестувати.
Дозвольте коротко нагадати про події, що передували цьому. 22 липня Верховна Рада прийняла Закон №12414, який президент підписав майже негайно. Цей закон, по суті, підпорядковував Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціальну антикорупційну прокуратуру (САП) генеральному прокурору. Таке рішення викликало в суспільстві занепокоєння та було сприйняте як прихована спроба узурпації влади, а західні партнери розглянули його як серйозну перешкоду на шляху до євроінтеграції України. У результаті Зеленському та його команді довелося змінити свою позицію.
Після цього невдачі Офісу президента в медіа та соціальних мережах почали обговорювати розрив суспільного договору: відмова від протестів в умовах війни більше не є актуальною. Це ключовий висновок з тих днів, коли сотні українців вийшли на вулиці, аби висловити свій протест проти тихого перетворення своєї країни на "Путінстан".
Проте існує одна деталь, яка може не бути очевидною, але має велике значення як для нинішньої ситуації в країні, так і для її майбутнього. Під тиском вимушених заяв Зеленського про "повноцінні гарантії незалежності" антикорупційних органів (йдеться про нову редакцію закону) прозвучала несподівана заувага: співробітників НАБУ та САП, які мають доступ до державної таємниці, планують регулярно перевіряти за допомогою поліграфа. Це нововведення, безумовно, може бути корисним для країни. Але виникає питання: якщо така перевірка на чесність є запорукою справжньої відданості державі, чому вона стосується лише антикорупційних агентів?
Президент Зеленський, як нинішній гарант Конституції, щодня має доступ до інформації, що є державною таємницею. Він та його команда не є сторонніми спостерігачами у важливих процесах: вони беруть участь у кадрових рішеннях, стратегічних переговорах та внутрішній політиці. Вони знаходяться в центрі подій. Якщо співробітників антикорупційних органів підозрюють у відсутності довіри, то чому б не застосувати цей підхід до державних чиновників, які приймають найважливіші рішення в країні? Адже саме за їхніми діями стоять ключові механізми впливу, а також тіні призначень, пов'язаних з бізнесом та особистими інтересами, які негативно впливають на репутацію всієї державної системи та країни в цілому.
Як відомо, в основі цієї потужної інституції стоїть Андрій Єрмак, який очолює Офіс президента. Його сімейні корені викликають цікавість: мати - з Ленінграда, а батько мав досвід роботи в радянській дипломатії в Афганістані. Це, в свою чергу, стало підґрунтям для критиків, які почали поширювати чутки про "ленінградський вплив" (з Ленінграда походить і Путін, - ред.) або навіть порівнювати його долю з агентурною кар'єрою, зазначає видання Politico.
В публікації вказується, що прямих доказів наявності зв’язків Єрмака з Кремлем не існує, проте його вплив на формування кадрової, зовнішньої та інформаційної політики викликає тривогу. Не дивно, що він займає таку значущу позицію в оточенні Зеленського, адже його роль у визначенні управлінських практик, кадрових змін і медійних наративів є суттєвою.
Деякі аналітики характеризують Єрмака як "російського просвітленого драматурга в тіні": він вдосконалює імідж президента, розробляє стратегії та нейтралізує суперників. Противники зазначають: "Він - експерт у чорній пропаганді". І все це відбувається за закритими дверима офісу на Банковій, де приймаються рішення, що перевищують межі звичайних регламентів.
Немов режисер напруженого трилера, Єрмак формує стабільний порядок денний для Зеленського, усуваючи тих, хто може бути йому незручним, і підставляючи на їх місця тих, хто йому ближчий, як зазначає The Washington Post. Так, ряд ключових осіб з команди Зеленського - Трофімов, Шефір, Баканов - наче зникли з арени після низки кадрових змін, у яких Єрмак зіграв ключову роль. Це створює враження, що він став єдиною точкою впливу: "немає оточення - є лише одна особа, що впливає на президента", підкреслює американське видання.
Питання щодо головного радника президента давно викликали сумніви. У такій ситуації використання поліграфа для Єрмака могло б стати додатковим підтвердженням відкритості, тоді як відмова від цього тесту стала б тривожним сигналом для суспільства.
Але реальність засвідчує: нинішня українська влада, як і всі попередні, боїться самої себе. Те, що запропоновано для структур, формально незалежних від президента, не поширюється на справжніх гравців при Банковій. Адже не менше питань, з погляду підзвітності і прозорості, викликає й сам Володимир Олександрович: критика на його адресу частіше прихована, але вона є. Активісти вказують на найгірші прояви непотизму - призначення людей із близького оточення до державних структур.
Transparency International неодноразово фіксувала, як "свої" особи отримували ключові посади без проведення конкурсів і перевірок. Це призвело до того, що головою СБУ став дитячий приятель Зеленського – Іван Баканов. Особа, за якою стояли сумнівні обставини минулого, включаючи кримінальну справу та можливі порушення антикорупційного законодавства, і, що найважливіше, не мала жодного досвіду в таких структурах. Тому не дивно, що вже незабаром після його призначення в СБУ виникло кубло зрадників.
І це зовсім не є перебільшенням. У квітні 2022 року президент Зеленський відкрито підняв питання про наявність зрадників серед працівників Служби безпеки України. Тоді він ухвалив рішення позбавити звань кількох керівників відомства, включаючи генерала Андрія Наумова та колишнього начальника Управління СБУ в Херсонській області Сергія Криворучка. Чи залишилися зрадники? Це залишається під питанням. Проте, можна не сумніватися, що ті, хто працював у СБУ, змогли завдати значної шкоди національній безпеці.
Не можна не згадати, що СБУ під керівництвом Баканова, по суті, не помітила підготовку Росії до масованого вторгнення, особливо з південного напрямку. Якщо інформація про ситуацію доходила до вищого керівництва, чому ж воно не вжило жодних заходів? Де ще можуть бути зрадники?
Ось чому Україні потрібен незалежний і сучасний сервіс перевірки на поліграфі. Такий, що тестував би ключових чиновників не раз на рік, а щонайменше щоквартально. Бо йде війна. Бо поліграф - це не про факти, а про довіру. А довіра під час війни - це валюта, дорожча за долари.
Будьмо відвертими: неможливо обговорювати питання вірності без згадки про постать, яка все більше перетворюється з актора на втілення "нової" президентської системи – Володимира Зеленського. Цю систему вже почали називати новим обличчям авторитаризму. Оточення президента, яке базується на особистій лояльності, стає фактично дзеркальним відображенням схем, що діяли за часів Януковича та Порошенка, але з новим брендингом та іншими словесними маніпуляціями.
Відомо, що Володимир Олександрович почав розподіляти високооплачувані посади практично відразу після свого обрання. Окрім згаданого друга з дитинства, багато хто з його колишніх соратників також отримав нові призначення. Першим заступником голови адміністрації став Сергій Трофімов, який раніше працював виконавчим директором студії комедійного продакшену "Квартал 95". Заступником голови адміністрації призначили Юрія Костюка, сценариста "Кварталу 95" і співавтора популярного серіалу "Слуга народу". Давнього бізнес-партнера Сергія Шефіра президент підвищив до посади першого помічника.
Згодом стало очевидно, що у президента чимало "товаришів". І хоча це не викликало б особливих запитань, він готовий закривати очі на їхню пряму участь у корупційних скандалах. Імена цих осіб відомі всім. Олег Татаров, Ростислав Шурма, Олексій Резніков, Олексій Чернишов... Список можна продовжувати.
На жаль, Володимир Олександрович і його головний помічник Єрмак неодноразово демонстрували тенденцію до захисту впливових союзників, які входили до їхнього найближчого оточення. Часто кримінальні справи проти "своїх" осіб або зупинялися, або не доходили до судового рішення. Це не раз викликало міжнародну критику та підривало довіру громадян до антикорупційних зусиль в Україні, а також сприяло розбрату в суспільстві.
Саме тому необхідно розширити ініціативу президента про проведення перевірок на поліграфі не лише для працівників НАБУ та САП, а й для самого президента та його найближчих радників.
Чи може довіра до Єрмака бути більшою, аніж до керівника НАБУ? Чи не є Зеленський, який особисто займається питаннями кадрів та міжнародних зв’язків, більш обізнаним у справах державної таємниці, ніж слідчий, що розслідує корупційні дії в Міністерстві оборони? І якщо мова йде про чесність, чому не розпочати з найвищих посад?
Логіка вибіркового впровадження прозорості не є боротьбою з корупцією, а, навпаки, легалізацією її проявів. Влада, яка перевіряє лише чесність інших, демонструє, що її власна добропорядність не підлягає сумніву. Проте в сучасній Україні саме це питання повинно стати основною темою обговорення. Йдеться не про спроби "скинути" президента – ні. Суть в тому, що країна, що перебуває у стані війни, не може дозволити собі ілюзії.
Ніхто, вибачте, не змушував пана Зеленського говорити про цю ініціативу стосовно перевірки антикорупціонерів за допомогою поліграфа. Проте, заради України, варто розглянути цю ситуацію з більшої перспективи. У сучасних умовах поліграф став символом, майже як національний прапор. Але коли цей символ показують одній групі, а іншим - ні, це призводить до його осквернення.
Отже, шановний президенте, якщо ви дійсно вірите в ефективність поліграфа, а не просто використовуєте цю ідею для красивих слів, почніть із себе. Надягніть електроди, сідайте в крісло, і нехай надійний пристрій, підключений до найсучаснішої системи штучного інтелекту (можете звернутися до Маска за допомогою), визначить, чи можна вам довіряти, і чому в одних ситуаціях ви виявляєте принциповість, а в інших — ні. Можливо, це здається перебільшенням, але в складні часи потрібні рішучі кроки.
