Які трансформації зазнала економіка Китаю та України з 1991 року: статистичний аналіз.

Останнім часом чимало українських політиків та економістів почали звертати увагу на Китай, який за останні десятиліття здійснив вражаючий прогрес у своєму соціально-економічному розвитку, порівнюючи його з Україною. Проте шлях, який пройшли Китайська Народна Республіка та Україна з моменту проголошення незалежності України у 1991 році, є прикладом абсолютно різних моделей трансформації. У цьому матеріалі ми проаналізуємо, як змінювались економіки обох країн протягом останніх 35 років, розглянемо ключові показники та визначимо фактори, що впливали на ці зміни.

Зображення для ілюстрації

На початку 1990-х років Україна демонструвала значно вищий рівень валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення в порівнянні з Китаєм, з показниками 3624 долари проти 333 доларів відповідно. Згідно з даними Світового банку, у 1991 році валовий внутрішній продукт України становив 188,5 мільярдів доларів, тоді як ВВП Китаю досягав лише 383 мільярдів доларів, незважаючи на те, що населення Китаю вже перевищувало 1 мільярд осіб.

Проте вже до 2020 року Китай перевищив Україну за всі основні економічні показники. Наприклад, у 2023 році номінальний ВВП Китаю склав 17,79 трильйона доларів, що дозволило йому зайняти друге місце серед найбільших економік світу після Сполучених Штатів. Тим часом ВВП України зменшився до 178,8 мільярда доларів. Частка України у світовому ВВП знизилася з 0,49% до 0,16%, тоді як Китай став провідним чинником глобального економічного зростання.

Ситуація з ВВП на душу населення до 2023 року також радикально змінилася: Китай досяг 12 500 доларів, у той час як цей показник в Україні залишився на рівні 5 759 доларів.

Китай за останні 40 років перетворився на глобального лідера в галузі виробництва, значно розширивши свої промислові потужності. У період з 1978 по 2018 роки країна вивела з бідності понад 800 мільйонів людей. Зокрема, інтенсивне інвестування в інфраструктуру і промисловість дозволило Китаю створити величезний виробничий сектор. У 2023 році китайські фабрики виробили продукцію на суму 3,7 трильйона доларів, що перевищило обсяги виробництва США, Німеччини, Південної Кореї та Великобританії разом узятих.

В Україні економічна структура продовжувала базуватися на видобувних галузях і металургії, які дісталися у спадок з радянських часів. Неефективність цих секторів у сучасних умовах спричинила їх повільний занепад. Проте український аграрний сектор став основним джерелом валютних надходжень, а країна зарекомендувала себе як один з провідних світових експортерів зерна.

Структура експорту також різниться. Китай домінує у виробництві високотехнологічної продукції, такої як комп'ютери, автомобілі та фармацевтичні препарати. У 2023 році обсяг експорту Китаю становив 3,5 трильйона доларів, тоді як Україна експортувала продукції лише на 60 мільярдів доларів, з основною часткою аграрної продукції та металів.

Щодо науково-технологічного розвитку, Китай є домом для двох із п'яти найбільших у світі науково-технологічних кластерів, розташованих у регіонах Шеньчжень-Гонконг-Гуанчжоу та Пекін. Україна, попри високий рівень освіченості населення, не має настільки розвинених технологічних центрів.

Рівень життя в Україні та Китаї відрізняється помітно. У 1991 році українці мали вищий середній дохід ніж китайці, але до 2020 року ситуація змінилася кардинально. Того ж 1991 року валовий внутрішній продукт на душу населення в Україні складав 3624 долари, що відповідало 50% світового середнього показника. Однак, до 2020 року цей показник зменшився до 3116 доларів, що становить лише третину від середнього рівня в світі.

На відміну від цього, Китай показав вражаюче зростання. Від 1981 до 2019 року процент населення, яке проживало за межами бідності, зменшився з 88,1% до 0,2%. Внаслідок цього середні доходи в Китаї суттєво підвищилися, і до 2023 року країна перетворилася на одну з держав із середнім рівнем доходу на душу населення.

Середня заробітна плата є ще одним показником, який свідчить про труднощі України. У 2023 році середній дохід в Китаї перевищував 1000 доларів на місяць, тоді як в Україні він складав приблизно 500 доларів. Цей значний розрив можна пояснити більш швидким зростанням китайської економіки та більшими можливостями для працевлаштування.

Успішність Китаю в значній мірі обумовлена синергією стратегічного державного управління, готовності до залучення іноземних інвестицій та раціонального використання демографічного потенціалу. Ще в 1978 році країна взяла курс на економічні реформи, що створило сприятливі умови для динамічного зростання. Замість різких змін, Китай обрав шлях поступового впровадження ринкових механізмів, що забезпечило стабільність у розвитку.

Китай також інтенсивно інвестував у розвиток інфраструктури. Це включало будівництво сучасних доріг, портів і залізничних магістралей, що полегшувало торгівлю і створювало додаткові робочі місця. Одним із найважливіших чинників успіху стало залучення іноземних інвестицій через спеціальні економічні зони, де створювалися вигідні умови для підприємців.

На відміну від Китаю, Україна зіткнулася з безліччю труднощів, які заважали її розвитку. Корупція на всіх рівнях державного управління стала одним із основних стримуючих факторів. Крім того, економічна політика виявилася нестабільною, а відсутність чіткої стратегічної концепції ускладнювала реалізацію довгострокових ініціатив. Політична нестабільність, війна та залежність від експорту сировини ще більше загострювали ситуацію.

Іншим важливим аспектом є втрата Україною кваліфікованої робочої сили. Еміграція фахівців, зокрема в країни ЄС, призвела до "відтоку мізків", що обмежило можливості для технологічного прориву. Попри наявність потужного аграрного сектору, Україна не змогла розвинути високотехнологічні галузі, які забезпечили б стабільний приріст доданої вартості.

Розвиток економіки Китаю та України після 1991 року наочно демонструє, як важливе значення має стратегічне планування, стабільне державне управління та ефективне використання ресурсів. Китай зміг перетворитися на глобального лідера завдяки інноваціям, інвестиціям і відкритості до світу. Водночас Україна має переглянути свої підходи до економічної політики, щоб використати власний потенціал.

Україні слід зосередитися на боротьбі з корупцією, створенні сприятливого інвестиційного клімату та модернізації ключових секторів економіки. Особливу увагу варто приділити розвитку освіти і науки, що сприятиме збереженню інтелектуального потенціалу країни. Важливим кроком стане інвестування в інфраструктуру, яка полегшить торгівлю і відкриє нові можливості для підприємництва.