Як співіснувати з Трампом: що Україні слід буде врахувати в наступні чотири роки у взаєминах зі Сполученими Штатами.
Відносини між США та Україною: що далі?
Середина лютого (тиждень напередодні й під час Мюнхенської безпекової конференції) була шоковим періодом для Європи (з боку США). 18 лютого почалася "шокова терапія" Трампа стосовно України.
Багато хто був здивований, чому це сталося, і чому сталося саме зараз? Насправді дивуватись не варто, ми опинилися в списку, в якому раніше з'явилися Данія (у зв'язку із зазіханням Трампа на Гренландію), Канада, Мексика, Панама, в широкому контексті - вся Європа (за виключенням правопопулістських союзників команди Трампа). Рано чи пізно агресивний тиск з боку Трампа мав проявитися і стосовно України. Це суть трампістського світогляду та особливість його політики: головне - гроші; і ці гроші треба вибивати з тих, хто слабше і є залежним до США.
Основною причиною агресивних заяв з боку Трампа та високопосадовців його адміністрації стала відмова Президента Зеленського укласти невигідну угоду щодо стратегічних ресурсів України. Формальним приводом для нападу послужила критика Зеленським переговорів між США та Росією, що проходили в Ер-Ріяді. Трампу не до вподоби, коли його ігнорують, а ще більше – коли його піддають критиці. І далі почалися активні дії. Не буду повторювати те, що вже стало відомим. Проте агресивна кампанія з Вашингтона проти Президента Зеленського є частиною перевіреної стратегії тиску на українське керівництво, метою якої залишається примусити Київ до підписання угоди, запропонованої США.
Варто усвідомити, що питання не лише в роздратуванні Трампа стосовно Зеленського, а й у прагненні примусити нас укласти угоду щодо ресурсів. Ситуація вже ясно демонструє, що політика США щодо нас, Росії та Європи зазнає суттєвих змін. Це видно не тільки в словах Трампа, але й у конкретних діях США в ООН, переговорах з Росією та у відносинах з нами. Для Трампа важливіше досягти угоди з Росією, ніж з нами. Натомість, нам потрібно буде розрахуватися з Трампом за те, що раніше вважалося безкоштовною допомогою. Підходи США до зовнішньої політики зазнають кардинальних змін. Ліберально-демократичні цінності поступаються місцем новому, меркантильно-консервативному і егоїстичному сприйняттю національних інтересів США, де фінансові інтереси переважають над глобальною безпекою. Замість партнерських відносин навіть із союзниками застосовується агресивний диктат, а пріоритетом стають великі угоди з тими, хто традиційно вважався стратегічним конкурентом або навіть ворогом США.
Чому це необхідно усвідомлювати? Тому що нам доведеться і зараз і надалі шукати оптимальний баланс між тактикою і стратегією у відносинах з США в контексті нашого протистояння російській агресії.
Зараз нам треба зняти конфліктну напругу навколо теми ресурсної угоди і взагалі у відносинах з Трампом та його адміністрацією. Мабуть, доведеться піти на деякі поступки Сполученим Штатам по ресурсній угоді, щоб зберегти для України навіть просто можливість купувати американську зброю. Але колишньої безоплатної воєнної допомоги вже не буде. А про економічну допомогу з боку США можна і не мріяти. Хто знає, які поступки будуть від нас вимагати США заради формального припинення війни в Україні? І в цьому питанні нам ймовірно доведеться йти на не неприємні компроміси. І дай бог, щоб це ще були компроміси, а не односторонні поступки України. І серед ймовірних вимог можуть бути такі, які будуть для нас абсолютно неприйнятними, наприклад, визнання окупованих територій російськими.
Звертаю увагу на ці обставини для того, щоб у всіх нас не було ілюзій, що можна повернутися до колишніх партнерських відносин з США. Партнерство якщо і буде, то ситуативного та інерційного характеру. Причому це ми будемо боротись за збереження хоча б залишків партнерських відносин. Адміністрація Трампа не буде розглядати нас як партнерів, тим більше стратегічних. Ставлення до нас буде як до об'єкта торгів з Росією і до ресурсного активу (і добре, якщо на майбутнє, а може і просто як до джерела компенсації витрат, які були раніше).
Які уроки можна винести з актуальної (нової) ситуації у наших зв'язках зі Сполученими Штатами? Ця ситуація може зазнати змін (як у негативному, так і в позитивному напрямку, якщо Трамп пом'якшиться і вирішить підтримати Україну), вона буде коливатися, подібно до американських гірок, але основні тенденції, про які я згадував раніше, вже стали зрозумілими.
З огляду на наші поточні тактичні інтереси, ми повинні шукати і навіть змушені знаходити певні компроміси з адміністрацією Трампа щодо ресурсних угод, умов завершення конфлікту між Росією та Україною та інших важливих питань. Можливо, деякі з цих угод виявляться для нас непростими. Проте ми не можемо, навіть якщо це дуже хочеться, відмовитися від співпраці з Трампом, як пропонують деякі. Наслідки такого кроку можуть бути вкрай негативними, особливо з точки зору впливу на військову ситуацію. Наразі ми все ще надто залежні від США, тому нам слід проявити гнучкість у наших діях.
В контексті більш тривалої перспективи ми маємо розуміти, що як мінімум на період президентства Трампа неминуче втрачаємо США як головного стратегічного партнера України, зокрема й у військово-політичному протистоянні з Росією. Однак цей процес треба розтягнути в часі та мінімізувати його негативні наслідки.
Одночасно нам треба думати про формування нової безпекової стратегії. На даний момент очевидно лише одне - нашим головним стратегічним партнером на перспективу стануть європейські країни (звісно, з деякими виключеннями й, можливо, трохи в іншій формі, ніж зараз). У нас спільні виклики (нова зовнішня і безпекова політика США при Трампі) і проблеми (російська агресія), просто для нас вони є більш виразними та небезпечними. Але доведеться шукати й додаткові запобіжники та контрважелі, щоб зменшити загрози з боку Росії і подальших бурхливих коливань міжнародної політичної кон'юнктури, зокрема і з боку США при президентстві Трампа.
