Яким чином представниці жіночої статі трансформують політичний ландшафт? | Коментарі для України
Вже понад 15 років займається розвитком соціальних та культурних проєктів.
64-річну Санае Такаїчі було обрано очільницею правлячої ліберально-демократичної партії Японії. Прогнозується, що парламент затвердить її кандидатуру на пост прем'єр-міністра 15 жовтня.
Призначення Санае стане перемогою не лише для жінок Японії, де політика десятиліттями залишалася чоловічим простором, а й для всього свідомого світу.
Санае Такаїчі відкрито заявляє про своє прагнення стати другою "залізною леді" у політичному світі. Здається, у неї є всі шанси на успіх. Як і Маргарет Тетчер, вона намагається узяти владу в свої руки, оскільки чоловіки, які нині керують, не справляються з економічними та демографічними викликами, що постають перед країною.
На посаді прем'єра Санае має намір зосередити свою увагу на питаннях підвищення безпеки в регіоні, укріпленні відносин із Трампом, а також на стимулюванні економіки через активні витрати та м'яку монетарну політику. Вона підтримує сімейні цінності і вже висловила свою солідарність з Україною в контексті російсько-українського конфлікту. Чи зможе жінка на чолі уряду Японії вивести країну з економічної кризи — покаже лише час.
Призначення Санае Такаїчі стало для мене спонуканням до роздумів про роль жінок у лідерстві на світовій арені.
Сьогодні дедалі більше жінок - політик демонструють: керувати можна через довіру та емпатію.
Жіноче лідерство завжди було багатогранним. Маргарет Тетчер залишила свій слід в історії під прізвиськом "залізна леді" — сильна, рішуча та не йдуча на компроміси. Її підхід не завжди отримував схвалення, проте саме він сприяв виходу Великої Британії з економічної кризи.
Через кілька десятиліть світ побачив інший тип жінки-лідера -- Джасінду Ардерн, прем'єрку Нової Зеландії, яка зробила емпатію політичним інструментом. Її реакція на теракт у Крайстчерчі та гуманна політика під час пандемії довели:
"Бути сильною і доброю -- не суперечність."
Майя Санду у Молдові зруйнувала олігархічні схеми без революцій, мʼякою силою, а Урсула фон дер Ляєн перетворила Європейську комісію на моральний центр континенту, ставши одним із найпослідовніших союзників України.
Навіть Джорджія Мелоні, яку спочатку оцінювали з певною настороженістю, змогла продемонструвати, що праві ідеї можуть поєднуватися з прагматизмом і політичною адаптивністю.
Всі вони різні, але їх об'єднує важливий принцип: влада повинна бути не демонстрацією сили, а служінням людям. Я щиро в це вірю, і щоб довести це, зазначу, що сучасні жінки ніколи не ставали ініціаторками війн. (Ми не враховуємо Середньовіччя та ігри монархів, а зосереджуємося на епохі технічного прогресу). Всі конфлікти, які відбувалися в історії, були розпочаті чоловіками. Жінки не мають в своїй природі схильності до війни.
Жіноче лідерство -- це логіка збереження життя.
Жінки, які народжують життя, природно прагнуть до гармонії. Саме тому їхнє уявлення про майбутнє часто акцентує увагу не на владі, а на взаємодії та співіснуванні.
"Якби мирні переговори вели представниці жіночої статі, їхній результат досягався б значно швидше."
Цю висловлювання в останній час все частіше використовують політичні експерти. І, здається, світ готовий випробувати його в дії.
Україна — це країна, в якій жіноче лідерство перетворилося з теоретичної концепції на живу практику.
Під час війни ми побачили, як жінки тримають державу на всіх рівнях:
Від зовнішньої політики до бойових дій, від волонтерської діяльності до ухвалення стратегічних рішень.
Жінки-журналістки, військовослужбовиці, медикині, педагогині та бізнесвумен – всі вони сформували нову, "невидиму" структуру влади, яка підтримує життєдіяльність суспільства.
Українська жінка сьогодні -- це не символ крихкості, а символ внутрішньої стійкості, яка не потребує гучних гасел.
Колись, приблизно два десятиліття тому, в Україні поширювалися чутки про пророцтва карпатського мольфара. Він нібито стверджував, що рятівником для нашої країни стане жінка. Тоді деякі сприймали це з острахом, інші ж сміялися, вважаючи, що таке "пророцтво" було просто піар-ходом Юлії Тимошенко. Але ось, я починаю вірити в це. Якщо це не буде жінка, то хто ж тоді? Ми всі втомилися від авторитарних амбіцій сучасних політиків, і справжніми партнерами на переговорах мають стати жінки. Я говорю про мирні переговори, які необхідні для завершення війн у всьому світі. Їх, на жаль, чимало.
Часто від чоловіків я чую, що сьогодні жінкам недостатньо просто укласти шлюб, тепер популярно відкривати власні бізнеси і займатися волонтерством. Але жіноче лідерство — це не просто тренд, це прагнення відновити в світі людяність. Ми всі втомилися від страху втрат і переживань за близьких, нам потрібні мир, стабільність і надія на майбутнє.
