Як Україні стати середньою державою у сучасному світі (Частина 2)
Зображення: EPA/UPG Зліва направо: президент Франції Емманюель Макрон, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, президент України Володимир Зеленський, прем'єр-міністр Великобританії Кейр Стармер та прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск після спільної пресконференції учасників Коаліції охочих у Києві.
У першій частині тексту наша команда дійшла висновку, що в умовах трансформації світової системи міжнародних відносин, яка характеризується зростанням багатополярності та посиленням конкуренції великих держав, Україна має можливість переосмислити своє місце у світі та стати впливовою середньою державою (middle power). Досягнення цього вимагає системної, довгострокової стратегії, що поєднуватиме розвиток власних економічних і оборонних спроможностей та гнучке співробітництво з глобальними та регіональними акторами.
Для середніх країн одними з найважливіших ознак є здатність ефективно використовувати свій силовий потенціал, принаймні в межах регіону, наявність кумулятивних ресурсів (які на певний момент мають додану вартість і безпосередньо сприяють зміцненню позицій) та чітке розуміння своїх зовнішньополітичних цілей і прагнень.
У які регіони Україна здатна проєктувати силу?
Найближче геополітичне оточення України -- Чорноморський регіон, Центрально-Східна Європа, Північна Європа, Кавказ, Центральна Азія, Близький Схід, Африка. Центрально-Східна та Північна Європа -- це стратегічний тил для української армії та ОПК, від якого дуже залежить обороноздатність нашої держави. Присутність України на Близькому Сході обмежується аграрним експортом, і навряд чи з'являться значні можливості розширити цей вплив у середньостроковій перспективі, однак є значний потенціал співпраці із суверенними фондами багатих держав Перської затоки -- Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару, Кувейту.
Зображення: Офіс Президента України. У Саудівській Аравії глава української держави провів зустріч зі спадкоємним принцом та прем'єр-міністром Мухаммадом бін Салманом аль Саудом 19 травня 2023 року.
Тож залишаються Чорноморський регіон, Кавказ, Центральна Азія та Африка. У першому триває протистояння України й РФ, на тлі якого зростає вплив Туреччини, однак важко говорити про взаємодію та проєктування сили в умовах війни на морі й відсутності розуміння меж контролю України над територіальними водами у разі досягнення мирної угоди. На Кавказі ключовими акторами є Росія, Туреччина та Іран, у Центральній Азії -- Китай, Росія та Туреччина, в Африці ж перетинаються інтереси практично всіх світових полюсів сили: США, ЄС, Китаю й низки інших великих і середніх держав -- Японії, Індії, Великої Британії, Росії, Туреччини, Саудівської Аравії, ОАЕ, Канади, Австралії.
Усі ці території характеризуються значним впливом Росії, яка вважає їх, за винятком Африки, своєю традиційною зоною контролю. В останні роки Москва стикається з численними викликами: війна з Україною, економічні санкції та міжнародна ізоляція обмежують її політичні та економічні можливості, що призводить до зменшення здатності проектувати силу в цих регіонах. Однак цю ситуацію використовують не західні країни, а Китай і Туреччина, які стають основними вигодонабувачами.
Кавказ і Центральна Азія
Нездатність або небажання Російської Федерації забезпечити захист свого союзника по ОДКБ — Вірменії — під час збройного конфлікту з Азербайджаном призвели до суттєвого зниження довіри у відносинах між Москвою та Єреваном, а також між Росією та державами Центральної Азії та Кавказу в цілому. Економічна ізоляція Росії створила нові можливості для цих країн у сфері сірого реекспорту товарів до РФ. Водночас така співпраця з Москвою може загрожувати їх відносинам з Європейським Союзом, США та іншими західними країнами через ризик вторинних санкцій. Хоча російський вплив у цих регіонах залишається значним, Китай тепер займає провідні позиції.
У 2023 році Китайська Народна Республіка стала провідним торговим партнером Казахстану, найбільшої економіки Центральної Азії. Вплив Пекіна на економічну та політичну ситуацію в кожній країні цього регіону продовжує зростати.
Фото: Сіньхуа Вантажні поїзди очікують відправлення на станції Алатау в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі на північному заході Китаю, який межує з Казахстаном.
Інфраструктурні проєкти в рамках ініціативи "Пояс і шлях" включили Центральну Азію в загальну картину китайської економічної імперії. Країни Центральної Азії вирішили втілювати стратегії багатовекторної співпраці, щоб не покладатися виключно на одного ізольованого нестабільного партнера. Утім Росія залишається ключовим партнером, особливо в питаннях військової та безпекової співпраці.
ЄС і окремі держави Європи теж широко взаємодіють з Центральною Азією та намагаються конкурувати з КНР в економічній сфері, проте не мають такого рівня політичного впливу, як Пекін. Франція та Італія мають значні економічні інтереси в регіоні та є ключовими ініціаторами розширення взаємодії з ЦА. Недавній візит президента Узбекистану Шавката Мірзоєва до Парижа продемонстрував серйозність намірів Франції видобувати уран в Узбекистані, аби компенсувати втрату доступу до ресурсу в Нігері після перевороту в Ніамеї. Дуже вагомим є нафтогазовий потенціал Центральної Азії, у розробку якого активно залучена італійська компанія Eni.
Диверсифікація шляхів постачання енергетичних ресурсів в Європейському Союзі, викликана агресією Росії проти України, стала стимулом для розширення експорту енергії з країн Центральної Азії на ринки Європи. Це, у свою чергу, надає Брюсселю можливість впливати на ситуацію в регіоні. Одночасно, в рамках ініціативи Global Gateway, відбуваються зусилля спрямовані на зменшення китайського впливу в Центральній Азії, з акцентом на розвиток інфраструктурних проектів. Зокрема, активно просувається реалізація Транскаспійського транспортного коридору, одна з гілок якого проходитиме через порти Одеси та Чорноморська.
У Кавказькому регіоні Вірменія призупинила співпрацю з Організацією Договору про колективну безпеку (ОДКБ) і почала процес нормалізації відносин із Азербайджаном, а також активізувала діалог із Європейським Союзом. Незважаючи на численні зміни в ситуації, Росія продовжує підтримувати свою військову присутність у цій території, зокрема через 102-гу військову базу в Ґюмрі, де, за різними оцінками, перебуває від 3,5 до 5 тисяч військовослужбовців. Москва також має вплив на мирний процес і обговорення Зангезурського коридору, який має з'єднати Туреччину з Азербайджаном і країнами Центральної Азії. У Грузії, де влада контролюється проросійською партією "Грузинська мрія", країна сприяє обходу санкцій, реекспортувавши товари, які підпадають під обмеження, водночас укладаючи стратегічне партнерство з Китаєм і призупинивши переговори про вступ до Європейського Союзу.
Зображення: hcav.am 102-га військова база Росії в Гюмрі, Вірменія, функціонує з 1995 року.
Порозуміння Вірменії з Азербайджаном і Туреччиною вкладається в загальний тренд дрейфування Кавказу до Західної Азії. Туреччина планує втілювати цілий ряд інфраструктурних проєктів на Кавказі, серед яких Зангезурський і Середній (Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут) коридори, трубопроводи Баку -- Тбілісі -- Джейхан і Південний газовий. Анкара також зацікавлена у зміні безпекового ландшафту регіону, формуючи свою сферу впливу. Так, минулого року Туреччина, Грузія та Азербайджан підписали тристоронній меморандум про безпекову й політичну співпрацю на Кавказі.
Дрейф Кавказу в напрямку Західної Азії не обмежується лише територією Туреччини. Перспективним є розвиток економічних зв'язків між Азербайджаном і Грузією з Об'єднаними Арабськими Еміратами та Саудівською Аравією. Королівство Саудівська Аравія інвестує значні кошти в енергетичні проєкти Азербайджану, зокрема в сонячну електростанцію Карадага, в той час як ОАЕ вкладає ресурси в інфраструктуру Грузії. Наприклад, порт Поті, який у 2008 році був придбаний інвестиційним агентством Рас-аль-Хемей, отримує нові інвестиції, а Тбілісі має всі шанси стати важливим транспортним хабом.
Іран активно розвиває концепцію логістичного коридору через територію Азербайджану та Грузії в рамках ініціативи TRACECA, одночасно посилюючи співпрацю з Баку в контексті транспортного маршруту Північ-Південь, що з'єднує Іран з Росією через Азербайджан і Каспійське море. Крім того, країна налагоджує взаємодію з Вірменією для вдосконалення логістичних шляхів до чорноморських портів Грузії — Поті та Батумі.
Азербайджан став ключовим постачальником нафти для Ізраїлю, покриваючи близько половини його потреб. Країни Південного Кавказу поступово використовують своє стратегічне географічне положення та трансформують свої партнерства. Вплив Росії в цьому регіоні поступово зменшується.
Фото: haqqin.az Видобуток нафти в Азербайджані.
Центральна Азія та Кавказ є ключовими регіонами в геополітичному контексті Євразії, виконуючи функцію важливих логістичних центрів та постачальників природних ресурсів. У цьому зв'язку Україні варто позиціонувати себе як надійного партнера, що відіграє значну роль у загальному маршруті Захід – Схід, який об'єднує Європу, Кавказ та Центральну Азію. Порти Одеси та Миколаєва мають потенціал стати важливими логістичними вузлами. Завдяки синергії з існуючими ініціативами Європейського Союзу, Туреччини, Китаю та Індії, Україна зможе залучити вагомі інвестиції для розвитку своїх логістичних можливостей після завершення війни або в період її активних дій.
Навряд чи можна сподіватися на повне витіснення політичного й економічного впливу Росії з Центральної Азії та Кавказу, зокрема, через значну військову присутність країни-агресора, її роль як гаранта безпеки країн ЦА від "Талібану" й ісламістських рухів, а також травматичний досвід Грузії -- війни з подальшим встановленням фактично маріонеткового проросійського режиму. Попри це, можливості для взаємодії з державами Центральної Азії та Кавказу Україна має, оскільки вони здебільшого нейтральні щодо російсько-української війни, хоч і допомагають РФ обходити санкції.
Країни обох регіонів прагнуть співпрацювати з усіма доступними учасниками, якщо це приносить їм вигоду. Таким чином, Україні варто в своїх відносинах з цими державами уникати посилань на міжнародне право та закликів до змін у позиціях щодо війни, натомість варто зосередитися на формуванні взаємовигідних економічних пропозицій.
Залежність цих регіонів від Російської Федерації, зокрема, обумовлена імпортом сільськогосподарської продукції, що зумовлено зростанням населення та деградацією місцевих ґрунтів, а також товарами металургійної, хімічної промисловості та машинобудування. Хоча Україна вже зараз здатна конкурувати з РФ у сфері аграрного експорту, ринки Центральної Азії та Кавказу, які налічують приблизно 100 мільйонів споживачів, можуть стати важливими для відновлення промислового потенціалу та експорту України в середньостроковій перспективі.
Фото: EPA/UPG Балкер VALSAMITIS завантажується пшеницею в Чорноморську поблизу Одеси, Україна, 18 лютого 2023 р. Африка
Африка за попередні десятиліття перетворилася на дуже конкурентне середовище. Окрім історичного впливу Франції, США, Великої Британії та Росії, в останні десятиліття сюди почали активно інвестувати та боротися за частки ринку Китай, Індія, Японія, Туреччина, Саудівська Аравія, ОАЕ. На континенті триває динамічна урбанізація, розбудовують інфраструктуру, лібералізують торговельні режими. Загальний ВВП країн Африки складає майже $3 трлн, а за паритетом купівельної спроможності - майже $11 трлн. Розвиток Африканської континентальної зони вільної торгівлі, що охоплює весь континент, у перспективі дозволить сформувати спільний ринок товарів і послуг, спростити торгівлю.
Згідно з прогнозами McKinsey Global Institute, до 2050 року населення Африки досягне 2,5 мільярда осіб, а кількість осіб, які здатні працювати, подвоїться, що призведе до появи 1,5 мільярда трудоздатного населення на континенті. Ці зміни створять умови для того, щоб ринок Африки та її валовий внутрішній продукт (ВВП) також зросли щонайменше вдвічі до 2050 року. Вже до 2030 року понад 250 мільйонів африканців приєднаються до класу споживачів, які витрачатимуть не менше 12 доларів на день за паритетом купівельної спроможності. Це призведе до збільшення споживчих витрат, появи нових ринкових ніш та зростання попиту на товари з доданою вартістю.
Українським підприємствам варто встигнути закріпитися на африканському континенті до моменту, коли сформується новий соціальний клас споживачів. Коли це станеться, конкуренція за їхні потреби стане значно жорсткішою. Розширення експорту українських товарів і послуг до Африки здатне суттєво пом'якшити наслідки економічної кризи після війни та стати важливим чинником для майбутнього розвитку. Тому необхідно активізувати дипломатичні зусилля в Африці та стимулювати діяльність українських компаній на цьому ринку.
У "Стратегії зовнішньополітичної діяльності України" 2021 року про Африку як окремий регіон навіть не згадали -- лише разом з Близьким Сходом.
Повномасштабна війна стала поштовхом для активізації дипломатичних зусиль в Африці. Президент Володимир Зеленський провів низку важливих переговорів, а міністр закордонних справ разом з парламентськими делегаціями відвідав багато африканських країн. В результаті, Україна відкрила сім нових посольств, довівши їх загальну кількість на континенті до 17. Проте, для того, щоб африканські держави почали сприймати Україну як надійного партнера, наша країна повинна запропонувати взаємовигідну економічну, а можливо, й безпекову співпрацю, а не обмежуватися лише публічною дипломатією.
Зображення: Максим Субх / Facebook Урочисте відкриття українського посольства в Демократичній Республіці Конго, 12 квітня 2024 року.
Обсяг торгівлі України з Африкою у 2021 році складав $6,8 млрд, з яких експорт становив понад $4 млрд. Понад 70 % експорту України на континенті припадало на Північну Африку, зокрема на Єгипет -- приблизно 45 %. На 49 країн Субсахарської Африки -- близько $1 млрд, що є просто мізером для цього величезного ринку. Україні вже зараз варто ініціювати угоди про зону вільної торгівлі з найбільшими ринками континенту: ПАР, Нігерією, Ефіопією, Кенією, Єгиптом, Алжиром, Марокко, Анголою. А ще ж є Руанда, Гвінея, Мавританія, Бенін, Кот-д'Івуар, Мозамбік, Замбія, Уганда, Зімбабве, Танзанія, Сенегал і Намібія, які демонструють швидкий прогрес економіки й готові багато імпортувати. Україні слід готуватися до введення в дію Африканської континентальної зони вільної торгівлі, аби серед перших укласти угоду про преференційний режим торгівлі з Африканським Союзом.
Для зміцнення своїх економічних позицій в Африці Україні слід розширити асортимент експорту товарів і послуг, доповнюючи аграрні поставки продукцією з високою доданою вартістю. Враховуючи великий попит на африканських ринках, який ще не повністю покритий крупними гравцями, наша країна має можливість знайти свою нішу в експорті продовольства, фармацевтичної продукції, металургійних товарів, машинобудування, а також суднобудування, зокрема в галузі річкового транспорту, що залишається недостатньо розвинутим на континенті. Крім того, перспективним напрямком є надання послуг з ІТ.
У разі завершення війни з Росією, принаймні в її активній фазі, відкриються нові можливості для експорту продукції українського військово-промислового комплексу та авіаційної галузі. Це також створить умови для повернення в українські університети тисяч студентів з Африки, які до початку повномасштабного вторгнення навчалися, переважно, на медичних та технічних факультетах. Зміцнення співпраці з африканськими країнами в сфері освіти й залучення більшої кількості студентів з цього континенту може стати рятівним рішенням для українських вищих навчальних закладів у часи, коли скорочується кількість молоді, що живе та навчається в Україні.
Фото: x.com/andrii_sybiha/ Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга на полях Анталійського дипломатичного форуму в Туреччині провів перемовини з представниками Кот-д'Івуару, Гамбії, Беніну, Тунісу, Руанди й Мозамбіку, 11 квітня 2025 року
Україна не має можливості змагатися з великими державами чи наддержавами, які проявляють інтерес до Африки, але здатна витісняти російські експортні позиції в ряді ключових секторів. У світлі економічних санкцій та зростання військових витрат Росія вимушена обмежувати фінансування інших економічних напрямків, а іноді навіть виводити ресурси з них. Водночас Росія зберігає свій вплив у країнах Африки, таких як Малі, Буркіна-Фасо, Нігер, Центральноафриканська Республіка, Лівія та Судан, завдяки найманцям з ПВК "Вагнер" та Африканського корпусу, які підтримують місцеві авторитарні режими. У цих країнах Росія також видобуває золото для поповнення своїх резервів. Кремль вміло використовує військові перевороти та політичну нестабільність в африканських держав для реалізації власних інтересів.
Водночас економічний вплив Російської Федерації в країнах, чиї уряди не залежать від неї в питаннях безпеки та міжнародного визнання, є насправді обмеженим. Важливим є лише присутність Росатому, який займається будівництвом атомної електростанції в Ель-Дабаа, запуск якої заплановано на 2028 рік, з вартістю проекту 30 мільярдів доларів для Єгипту. Також активний у Гвінеї РУСАЛ, що видобуває близько 60% бокситів і 10% глинозему для власних потреб у виробництві алюмінію. Однак російські енергетичні компанії зазвичай не беруть участі у великих проектах на континенті, поступаючись конкурентам з Європи та Китаю. Компанія АЛРОСА, яка видобуває алмази в Анголі, отримала прохання від місцевого уряду про вихід з ринку через загрозу санкцій. Починаючи з 2023 року, РФ різко зменшила постачання зброї в Африку, продаючи майже втричі менше, ніж у попередні роки.
Україна вже завдає певних втрат російським ПВК в Африці, зокрема, здійснюючи успішні спецоперації в Судані та Малі. По завершенню війни або її активної фази логічно для Києва сформувати приватні військові компанії гібридного типу контролю -- працівники яких будуть свого роду оперативним резервом для української армії. У мирний же час українські ПВК, працівники яких матимуть колосальний досвід сучасної війни, можуть стати тією силою, яка вичавить російських найманців з континенту і стабілізує країни з високим рівнем тероризму. Ці організації захищатимуть і просуватимуть економічні інтереси українських і західних компаній, сплачуючи податки від оплати за таку діяльність до державного бюджету України.
Зображення: Макс Требухов Україна в ролі середньої країни.
Україна протягом всієї своєї незалежності мала ряд атрибутів середньої держави і навіть під час повномасштабного вторгнення РФ зберегла їх. У разі завершення війни на умовах замороження лінії фронту, відсутності жодних внутрішньополітичних чи зовнішньополітичних обмежень за потенційним мирним договором, подальшої інтеграції України до ЄС і допомоги Союзу у відновленні або радше формуванні нового промислового потенціалу держава і приватний сектор зможуть акумулювати ресурси, щоб просувати свої економічні інтереси у Центральній Азії, на Кавказі та в Африці, регіонах, якими наша держава тривалий час нехтувала в зовнішній політиці і які можуть стати ключовими ринками для повоєнної України.
Останнім ключовим чинником, що визначає успіх, є чітке усвідомлення власних зовнішньополітичних цілей та амбіцій, а також систематичний підхід до їх реалізації. У цьому контексті державі слід покладатися не лише на Міністерство закордонних справ, яке стикається з нестачею кваліфікованих спеціалістів, що займаються цими регіонами, та інноваційних ідей у їхньому обробленні, а також на неурядові організації, зокрема аналітичні центри, які мають можливість пропонувати свої оцінки, ідеї та рекомендації без обмежень, що накладає державна служба.
