Як дослідники сприяють громадам у пошуку шляхів до сталого розвитку.
Сталий розвиток територій -- багатовимірний процес, спрямований на забезпечення довгострокового економічного зростання, соціального добробуту та екологічної рівноваги за допомогою раціонального використання наявних ресурсів. Отже, громадам, які дбають про сталий розвиток, важливо правильно використовувати свої ресурси, а саме територіальний капітал: географічне розташування, історичну спадщину, природні багатства, місцеві традиції та людський потенціал. Грамотне управління цим капіталом створює передумови для інноваційного розвитку територій, посилення їх конкурентоспроможності та підвищення якості життя населення.
Але чому в одних містах і селах це працює, а в інших -- ні? Чому одні громади процвітають, їхня політика використання територіального капіталу є ефективнішою, а інші -- навпаки?
Сутність сталого розвитку полягає не в універсальних рішеннях, а в розробці унікальних стратегій, адаптованих до специфіки кожної окремої території. Для того щоб ефективно підтримувати громади в пошуку шляхів розвитку, необхідно аналізувати, чому за ідентичних умов деякі з них досягають успіху, тоді як інші залишаються на місці. З метою глибшого розуміння функціонування різних моделей, інструментів і технологій у конкретних обставинах, науковці та практики проводять дослідження результатів їх впровадження безпосередньо на місцях, у реальних умовах.
Існують міста, які на перший погляд не мають жодних примітних рис, але стають справжніми "туристичними магнітами". Одним з таких місць є польське містечко Унеюв. Це населений пункт, позбавлений відомих пам'яток, природних дива і великих промислових об'єктів, звідки виїжджали люди через брак робочих місць. Проте, Унеюв перетворився на процвітаючу громаду з активним розвитком: тут працює кілька будівельних фірм і архітектурних бюро, а ціни на оренду квартир коливаються близько 100 євро за добу. Успіху сприяло впровадження туристичної моделі з професійною підтримкою, що дало нове життя місцевій економіці.
На противагу цьому, містечко Хелмно – ще одне польське містечко з багатою історією та збереженою культурною спадщиною – також прагне розвивати туризм, дотримуючись усіх необхідних рекомендацій та стандартів. Проте результати не відповідають сподіванням. Незважаючи на значні зусилля, очікуваний прогрес так і не настав: вплив туризму на місцеву економіку, продуктивність та рівень добробуту населення залишається на низькому рівні.
Інший приклад. Рішення про відкриття філії Уппсальського університету на острові Готланд (Швеція) колись відіграло значну роль в економічному, соціальному та культурному розвитку регіону. Це стимулювало як зростання цін на нерухомість, так і створення передумов для розвитку туризму та культурно-креативних індустрій.
Сьогодні колись малорозвинений регіон Швеції перетворився на осередок багатих людей, мандрівників, студентів і викладачів з різних куточків світу, чий влив на економіку острова стає дедалі помітнішим.
Водночас відкриття закладів вищої освіти в старовинних українських містах Острог і Ніжин не призвело до значних змін у локальній економіці чи помітного зростання рівня добробуту населення, пожвавлення бізнесових та соціальних процесів. Достатньо відвідати ці території: тихі, малолюдні провінційні містечка з обшарпаними об'єктами культурної спадщини.
Експерти-науковці у сфері розвитку територіального капіталу не лише аналізують світовий досвід, а й вивчають на місці, які методи працюють у різних умовах і регіонах та від чого залежить успішність їх застосування, щоб рекомендувати потім урядам, муніципалітетам, менеджменту громад чи агенціям розвитку покроковий алгоритм дій, що призведе до довготривалого та стабільного розвитку.
Подібна ситуація мала місце в Норвегії, де життя пульсує вздовж узбережжя і фіордів, тоді як центральні райони, що зберегли традиційний уклад, залишаються менш розвиненими. У відповідь на це, норвезький уряд запровадив ініціативу з розвитку екологічного туризму, яка в центральних областях виявилася настільки ефективною, що стала частиною більш широкої стратегії. Кілька років тому Норвегія визначила для себе амбіційне завдання — стати світовим лідером у сфері екологічного туризму.
Що конкретно було вжито для просування зеленого туризму в центральному регіоні Норвегії? Якщо ви вирушите з найсхіднішої точки країни – столиці Осло, що майже межує зі Швецією, до найзахіднішої точки Хаугесун на узбережжі Північного моря, ви подолаєте дистанцію всього 444 км, яку можна проїхати за шість годин. Чудові природні пейзажі зручно спостерігати з вікна автомобіля чи автобуса. Той, хто знайомий з розвитком туристичної інфраструктури, неодмінно запитає: яким чином може відбуватися розвиток місцевого туризму в таких умовах?
Як зробити так, аби туристи проїжджали цю відстань не за шість годин, а хоча б за 12 чи навіть більше? Як затримати туристів у центральній частині, стимулюючи купувати в місцевих жителів туристичні послуги? Експертам, які працювали з центральними регіонами Норвегії, вдалося завести сюди сталі туристичні потоки, створивши умови, в яких жителі місцевих громад почали заробляти на туризмі.
На протилежному кінці Європи, на березі Адріатичного моря, розташована країна з подібними характеристиками територіального капіталу — Хорватія. Як і Норвегія, вона має активне узбережжя, але його основний акцент зроблений на курортному відпочинку. Окремі регіони країни, зокрема гірські села, залишаються в стані депресії через брак економічних можливостей. Подорожуючи гірськими шляхами Шибенинсько-Книнської жупанії, ви зможете побачити безліч занедбаних домівок у населених пунктах. Відсутність сталого розвитку призвела до міграції людей у пошуках кращих умов життя. Тут не було вжито тих заходів, які Норвегія реалізувала в аналогічних умовах, щоб залучити туристів у "нетуристичні" сільські райони країни.
Що слід врахувати: фахівці не розкривають своїх рішень та алгоритмів дій через одну просту причину – за ці рішення вони отримують винагороду.
Муніципалітети зазвичай не діляться інформацією про свої покрокові моделі, оскільки фінансують експертів за їх розробку. Ті, хто здобув освіту в галузі сталого розвитку, освоюють ці методики за власний рахунок. В результаті, специфічні деталі залишаються в межах експертної спільноти.
Уряд або муніципалітет, здається, лише публікують результати своїх зусиль: "Ми розвинули центральні регіони Норвегії завдяки екологічному туризму", підкріплюючи це статистикою. І на цьому все закінчується. Щоб дізнатися, що саме було реалізовано і яким чином, необхідно відвідати Норвегію та провести власне дослідження на місці.
Саме тому немає універсальних рішень чи простого "переймання досвіду". Покрокові алгоритми виходу з кризи чи відновлення депресивних територій розробляються індивідуально. Адже навіть у сусідніх населених пунктах показники територіального капіталу можуть істотно різнитися.
Саме з такими дослідженнями працюють науковці-практики у сфері розвитку територіального капіталу загалом та спадщини зокрема. Ми вивчаємо стратегії, аналізуємо на місці реалізовані проєкти та перевіряємо, які саме заходи призвели до успіху. Якщо їх можна відтворити в інших умовах і отримати схожий результат, такі інструменти вважаються верифікованими. Тоді їх рекомендують муніципалітетам або включають до освітніх програм для навчання майбутніх фахівців.
У рамках повоєнної реконструкції України необхідно не лише відновлювати те, що було знищено, а також підходити до цього процесу творчо, використовуючи територіальні ресурси українських спільнот для інноваційного прогресу регіонів.
Як експертка в галузі управління спадщиною для розвитку, я маю можливість співпрацювати з Норвегією, Хорватією, Польщею та іншими країнами, проте моя діяльність в Україні є обмеженою. На даний момент в Україні відсутній стійкий запит на послуги фахівців, які поєднують науку з практикою, а також недостатнє усвідомлення того, чим займаються я та мої колеги. Одним із небагатьох прикладів залучення до розвитку громад став проєкт "Візуальна ідентифікація спадщини: віртуальна презентація публічних просторів історичних міст України". Цей проєкт покликаний продемонструвати, як прості рішення можуть підвищити культурну та туристичну привабливість чотирьох історичних населених пунктів: Олики (Волинь), Ржищева (Київщина), Бердичева (Житомирщина) та Микулинців (Тернопільщина). В результаті кожна громада отримала п'ять різних пропозицій, які варіюються від складних до простих, і кожна з цих пропозицій є окремим проєктом, здатним залучати фінансування та стимулювати розвиток культурно-креативних індустрій. Сподіваюся, що громади або проєктні команди зможуть скористатися цими напрацюваннями.
Зазвичай громади, що володіють особливими умовами для розвитку туризму, не можуть повною мірою скористатися цими можливостями. Причина криється в тому, що вони переважно звертаються не до науковців-практиків, а до представників туристичного бізнесу чи рекламних спеціалістів, які можуть порадити лише елементарні рішення, такі як встановлення привабливих стендів або організація зручного транспортного під'їзду. Наразі ефективне управління природною та культурною спадщиною не є популярною практикою в нашій країні, внаслідок чого багато цінностей або занепадають з часом, або піддаються руйнуванню з боку забудовників, фермерів, та місцевих жителів. Сумно, що питання розвитку та впровадження науково обґрунтованих методів не знаходять відображення в суспільних дискусіях. В результаті, і запит на послуги таких фахівців залишається на низькому рівні, що призводить до їх практично відсутності у нашій країні. Проте, такі експерти здатні суттєво покращити навіть найменш розвинуті регіони, що підтверджується дослідженнями з різних країн.
