WSJ: Чому Росія і Китай не беруть участі у конфлікті між Венесуелою та Трампом.

"Ось авторитаризму" стомлена війною в Україні та поглинута торговими перемовинами.

Упродовж двох десятиліть Венесуела вибудовувала мережу антиамериканських союзників по всьому світу -- від Росії та Китаю до Куби й Ірану -- у надії створити новий світовий порядок, здатний протистояти Вашингтону.

Однак план не вдався, зазначає Кейджал В'яс — журналіст видання The Wall Street Journal.

Росія, Китай, Куба, Іран та інші антиамериканські сили пропонують венесуельському лідеру Ніколасу Мадуро не більше ніж словесну підтримку в той час, як він стикається з нарощуванням американських військ, що, за словами Дональда Трампа, спрямоване на його усунення. Так само, як Іран, коли опинився під ударами Ізраїлю та США, Венесуела бачить, що її авторитарні союзники залишаються осторонь конфлікту.

"Вісь авторитаризму, на перший погляд, виглядає набагато потужнішою в умовах спокою," - зазначає Раян Берг, керівник Програми Америк у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні. - "Проте в критичні моменти вона виявляється майже безсилою."

В останні дні, незважаючи на активізацію американських військово-морських сил поблизу венесуельських берегів, союзники Каракаса виявилися обмеженими лише привітаннями на честь дня народження Мадуро, який святкував 63-річчя 23 листопада.

"У важкі моменти, на тернистих шляхах і заплутаних перехрестях, іскриться внутрішнє світло воїна, що вміє боротися і здобувати перемогу," – зазначив у своєму листі Даніель Ортега з Нікарагуа.

Трамп досі не оголосив про можливість розширення військових дій США до ударів по території Венесуели, незважаючи на три місяці атак на судна в Карибському та Тихому океанах, внаслідок яких загинуло понад 80 осіб.

Сполучені Штати вважають, що ці кораблі, зокрема деякі з них, за інформацією військових, мають венесуельське походження, здійснювали перевезення наркотичних засобів для картелів і банд, які Вашингтон класифікує як терористичні угруповання. Критики вказують на те, що ці удари є формою позасудових страт і викликають занепокоєння у американських союзників, які все більше бояться ділитися розвідувальною інформацією.

Аналітики, що стежать за Венесуелою, кажуть: її партнери фактично безсилі перед США. Тісні союзники -- Куба, Іран і Нікарагуа -- економічно виснажені й не мають ресурсів для втручання.

Китай та Росія, які є найважливішими союзниками Мадуро, раніше забезпечували його військовою технікою, технічним обслуговуванням і навчанням, а також фінансовою підтримкою. Зараз, коли Мадуро готується до захисту, російські фахівці надають допомогу в обслуговуванні авіаційної техніки та систем протиповітряної оборони, за інформацією джерел, що мають знання з цього питання.

Минулого тижня два нафтові танкери, які Європейський Союз ідентифікував як такі, що перевозили підсанкційну російську нафту, прибули до Венесуели з легкою нафтою та нафтопереробною сировиною. Венесуелі це критично потрібно, щоб виробляти пальне й качати власну важку нафту для експорту до Китаю.

Цього далеко недостатньо, наголошують експерти.

"Це невеликі прояви підтримки, але вони стануть марними, якщо США вирішать вжити військових дій проти Венесуели," - зазначає Владімір Рувінський, професор міжнародних відносин в Університеті Ісесі в Колумбії, що спеціалізується на вивченні впливу Москви в Латинській Америці.

Як Росія, так і Китай стикаються з різними викликами, які обмежують їхню діяльність у Венесуелі. Москву підриває фінансова криза, викликана війною в Україні, тоді як Пекін бореться зі спадом економіки, що зменшує його здатність надавати допомогу. Додатково, фінансові санкції США проти Каракаса ускладнюють ситуацію ще більше.

Обидві країни наразі намагаються досягти угоди з Трампом стосовно великих дипломатичних і торгових угод, тому вони не зацікавлені витрачати свій політичний капітал на питання Венесуели.

"Росія не зможе надати Мадуро більше підтримки, ніж те, що вже зробила," -- зазначив Рувінський.

Раніше Росія та Китай надавали Ірану аналогічну дипломатичну підтримку під час його 12-денної війни з Ізраїлем цього року, але й тоді вони залишилися осторонь у військовому плані, навіть після того як США у червні бомбили ядерні об'єкти Ірану.

Під час правління Уго Чавеса, лівого популіста, який передував Мадуро, Венесуела експлуатувала свої значні запаси нафти та мінералів для налагодження комерційних і політичних відносин з країнами, що виступають проти США. Китайські фінансові установи надали країні мільярди доларів у вигляді кредитів, пов'язаних із постачаннями нафти, що дозволило фінансувати житлові проєкти, розвиток телекомунікацій та іншу інфраструктуру.

Куба отримувала нафту за пільговими цінами в обмін на лікарів і військових радників, які, за свідченням колишніх військових, сприяли придушенню інакодумства в армії Венесуели. Іран займався організацією невеликих автомобільних виробництв. Також активну участь брала Білорусь, зокрема запустивши виробництво цегли.

Після того, як Мадуро став президентом у 2013 році, зниження обсягів видобутку нафти та сплеск соціальних протестів призвели до економічної кризи. Це викликало занепокоєння у багатьох союзницьких столицях щодо доцільності наданих кредитів Каракасу.

Проте ці альянси все ж мають певне значення для режиму Мадуро. Після введення санкцій США проти венесуельської нафтової промисловості у 2019 році, Іран почав постачати невеликі обсяги пального, щоб допомогти подолати постійний дефіцит. Тим часом Росія взяла на себе функції з торгівлі нафтою, реалізовуючи венесуельську нафту на нелегальному ринку.

Після цього ці партнери визнали уряд Мадуро, навіть незважаючи на те, що США оголосили його нелегітимним після президентських виборів у липні 2024 року, які опозиція охарактеризувала як фальсифіковані.

Китай, який є найбільшим кредитором Венесуели та основним імпортером її нафтових ресурсів, характеризує цю латиноамериканську державу як "партнера на всі часи". Згідно зі статистикою Стокгольмського інституту дослідження миру, з 2000 року Китай здійснив постачання зброї до Венесуели на суму, що перевищує 30 мільярдів доларів.

Проте, економічний "роман" Мадуро з Китаєм швидко закінчився після 2013 року: фінансування у вигляді кредитів і грантів скоро стало рідкістю. Пекін відмовився від ряду інфраструктурних ініціатив і тепер, по суті, залежить виключно від постачання венесуельської нафти для розрахунків по боргах.

"Усі говорять про боргові пастки, -- говорить Маргарет Маєрс, експертка з азійсько-латиноамериканських відносин у вашингтонському аналітичному центрі Inter-American Dialogue. -- Але це вже пастка кредитора".

Еванан Ромеро, колишній заступник міністра енергетики Венесуели, який нині консультує опозицію щодо плану відновлення нафтової галузі, заявив, що Китай може програти, якщо Мадуро впаде, оскільки наступний уряд може віддати пріоритет відносинам зі США.