"Поки всі намагалися втекти від вибухів, ми вирушали на виклик". Як медичні працівники готові ризикувати власним життям, щоб врятувати інших.
Ілля Терещенко (з крайнього правого боку) разом із своїми товаришами Максимом Тарадайком і Едуардом Кулагою (по центру). Джерело: особистий архів.
27 липня в Україні відзначається День медичного працівника. У цій статті ми розкриємо важливість роботи лікарів, медсестер і парамедиків, які, ризикуючи своїм життям, надають допомогу українцям у прифронтових зонах.
Парамедик Ілля Терещенко двічі дивом вижив, перебуваючи в машині швидкої допомоги, під ударами росіян. Подружжя Наталія Левченко та Едуард Сіньков з 2022 р. працюють в одній бригаді швидкої і неодноразово побували під артилерійськими та ракетними обстрілами, рятуючи людей. Лікарі Центру первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД) Мирнограда впродовж багатьох днів не покидали місто, надавали допомогу пацієнтам попри прямі влучення по лікарні. Подібних історій самовідданої праці медпрацівників чимало, ми ж розповімо про декілька з них.
Медсестра Іллінівського ЦПМСД в Донецькій області, Тетяна Єжова, невпинно приймає пацієнтів, незважаючи на постійні обстріли. Це село знаходиться всього за 8 км від лінії фронту, поруч із Костянтинівкою.
"Наш центр зазнав чотирьох руйнувань, але ми невпинно відновлювали його власними силами. Після четвертого разу відновлювати вже не було можливості, тож ми переїхали до іншої будівлі. Все, що вдалося зберегти, ми перенесли, щоб продовжувати допомагати людям. Зараз у нас під опікою бабуся, якій під 90, і виїхати їй нікуди. Багато медиків вже залишили ці місця, але людей, які потребують допомоги, все ще залишилося чимало. Лікувати комусь необхідно. Люди приходять до нас, плачуть від безвиході. Ми намагаємося їх заспокоїти і допомогти чим можемо," – поділилася вона в інтерв’ю "Новинам Донбасу".
Неподалік від лінії фронту функціонує станція швидкої медичної допомоги у Мирнограді, яка є окремим підрозділом Обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Донецькій області. Раніше її підстанції розташовувалися в таких містах, як Селидове та Покровськ, але через наближення бойових дій станція була змушена перенести свою діяльність до Добропілля. Проте, навіть після цього медикам не стало легше працювати. Парамедик Ілля Терещенко ділиться, що автомобіль швидкої допомоги, на якому він працює, вже двічі зазнавав обстрілів. В одному випадку машину пошкодили металеві осколки касетного боєприпасу, а в іншому — в неї влучив FPV-дрон.
Парамедик Ілля Терещенко. Фото: з особистого архіву
Перше враження сталося в березні. Ілля, разом з екстреним медичним техніком, який виконував роль водія та допомагав медикам, отримали виклик. Їм потрібно було надати допомогу постраждалим, яких незабаром мали евакуювати військові та працівники Державної служби з надзвичайних ситуацій. Раптово неподалік пролунав гучний вибух, і автомобіль швидкої, в якому вони знаходилися, зазнав серйозного пошкодження від металевих осколків. Як розповів Ілля, це були касетні боєприпаси, ймовірно, випущені з ракети "Іскандер".
"У машині все було понівечено. Це справжнє диво, що ані я, ані водій не отримали жодних ушкоджень," - поділився молодий чоловік.
Наступний випадок трапився 9 липня. Пізно ввечері бригаді надійшов виклик, що в селі Нововодяне, в декількох кілометрах від Добропілля, через вибух постраждав чоловік. Згодом з'ясувалося, що водія атакував FPV-дрон, через що чоловік отримав проникаюче поранення грудної клітини. Надавши потерпілому першу допомогу, його повезли до медустанови. Проте ледве автомобіль від'їхав 200 метрів від місця, як в його задню частину вдарив дрон, пролунав вибух. Однак, на щастя, і цього разу ніхто з людей не постраждав і швидка змогла благополучно виїхати.
На запитання, що спонукає його залишатися в команді екстреної медичної допомоги, незважаючи на ризики, Ілля дав таку відповідь.
"Я з дитинства хотів працювати саме на швидкій. А тому мені і далі хочеться надавати медичну допомогу тим, хто її потребує. Допомагаючи людині, в душі відчуваєш спокій від того, що ти дійсно комусь врятував життя. Іноді думаю, якби не швидка, куди б я пішов? І нічого не приходить в голову, тільки бажання працювати на швидкій допомозі. Той же стаціонар не дозволяє бути безпосередньо на місці події, коли розумієш, що здоров'я і життя людини, якій ти надаєш допомогу, залежать від твоїх дій", -- зазначив Ілля. В екстреній медичній допомозі він працює майже чотири роки.
Говорячи про небезпеки сьогоднішньої роботи, Ілля визнає, що за останні півроку ситуація в їхньому регіоні загострилася, збільшилася кількість постраждалих через вибухи. Водночас багато місцевих жителів розуміють, в яких умовах доводиться працювати медикам і намагаються зайвий раз їх не навантажувати.
"Ті ж бабусі, які викликають швидку через підвищений тиск, так перед тобою вибачаються, що стає ніяково. В цілому люди ситуацію розуміють, тому намагаються лікуватися самостійно або частіше звертатися до сімейних лікарів, а нас щадять, вважаючи, що і так завантажені", -- підсумував Ілля.
Окрім ризику випадкового обстрілу, медики "екстреної допомоги" часто беруть на себе свідомий ризик, потрапляючи в зони, де існує ймовірність обвалів або повторних атак. Хоча протоколи вимагають в таких ситуаціях від'їжджати на безпечну відстань і чекати на прибуття ДСНС і поліції, працівники бригад не завжди дотримуються цих вказівок. Основною причиною є термінова необхідність порятунку людських життів. Про один з таких інцидентів "Новинам Донбасу" розповіла Наталія Левченко, медичний працівник однієї з бригад у Добропіллі. Її команда отримала виклик щодо поранення жінки, але подробиці події на той момент залишалися невідомими.
Парамедик Наталія Левченко. Зображення: з приватного архіву.
"Ми їхали в Українськ, і я скажу це було страшно. Навколо почалися вибухи. Пам'ятаю, як нам назустріч бігли та плакали підлітки. Всі ховалися від вибухів, а ми їхали на виклик. Приїхали до будинку, а там жінка, у якої з голови стирчить уламок. Швиденько хапаємо постраждалу в автомобіль і в Селидівську лікарню. Ледве виїхали з "червоної зони", зупинилися щоб одразу перевірити показники жінки: тиск, сатурацію, підключили розчини, обов'язково ввели знеболююче тому що будь-яка травма -- це больовий шок", -- розповіла Наталія Левченко. Як тільки бригада від'їхала від місця, почався повторний обстріл. І подібні ситуації в прифронтовій зоні відбуваються регулярно. При цьому Наталія зазначає, що на момент виклику не думає про можливі ризики.
"Коли ти приїжджаєш на місце, в голові немає думок про можливий повторний обстріл. Ти зосереджений на тому, щоб допомогти людині та зменшити її страждання. Адже вона чекає на твою допомогу, тому повертатися назад не варто. Звісно, за протоколом можна знайти укриття і перечекати небезпеку. Проте час у цій ситуації має велике значення: чим швидше ти зупиниш кровотечу, надаси знеболення і почнеш вводити кровозамінники, тим легше пацієнт перенесе травму", -- поділилася вона.
Парамедик Наталія Левченко. Зображення: з приватного архіву.
Працівники екстреної медичної допомоги завжди забезпечені засобами захисту, такими як каски та бронежилети, які вони не знімають під час виконання своїх обов'язків. Проте навіть легкий броньований захист виявляється недостатнім проти артилерійських обстрілів і снарядів КАБ, про появу яких внаслідок близькості фронту неможливо попередити. Нещодавно бригада Наталії опинилася під ударом ракети, яка вибухнула всього в 150 метрах від їхнього автомобіля швидкої допомоги. Про цю небезпечну ситуацію розповів її чоловік, Едуард Сіньков, який протягом 30 років працює у швидкій допомозі. З 2022 року він разом із Наталією працює в одній бригаді на посаді екстреного медичного техніка. В той раз бетонні конструкції ферм, які знаходилися попереду, стали надійним укриттям, що вберегло їх від серйозних травм і, можливо, навіть від загибелі. Внаслідок цього автомобіль лише потрапив під обстріл уламків і землі. Едуард зазначає, що між ним і Наталією склалася злагоджена команда, адже він добре розуміє її думки та дії в критичних ситуаціях, що значно полегшує їхню роботу в екстрених умовах.
Парамедик Наталія Левченко. Зображення: з приватного архіву.
Цілком очевидно, що діяльність у кризових обставинах залишає свій слід на психічному стані медичних працівників. Наталія зазначає, що часто відчуває глибокий емоційний біль через особисті трагедії людей, зокрема, тих, хто постраждав від обстрілів.
"Після того, як ми доставили пацієнта до лікарні, я часто відчувала сльози на очах, переживаючи за кожну людину. Мене мучили думки: чому це трапляється з людьми? Що ми могли зробити не так, щоб залишатися без рук і ніг? Але в останні часи я вже не плачу, мабуть, просто закінчилися мої сльози", -- поділилася лікар.
Здатність підтримати людину та врятувати її життя надає Наталії та її чоловікові мотивацію не зупинятися у своїй діяльності. Як зазначає сама Наталія, в будь-якій ситуації ти можеш відчувати виснаження, але твоїм обов'язком є допомогти іншим.
Завідувач підстанцією у м. Добропіллі Олена Рашевська каже, що їхні бригади працюють не лише на території Донецької області, а й транспортують постраждалих до Дніпропетровської, Вінницької областей, а також до Києва. Відмінною особливістю роботи медперсоналу в прифронтових територіях, каже вона, є здатність швидкого прийняття рішень у критичних ситуаціях, що, на жаль, відбувається чи не щодня. І часу на те, щоб проконсультуватися, просто немає. Причому прийняті рішення спрямовані на те, аби максимально швидко надати допомогу потерпілому, всупереч тому що медики самі можуть потрапити під обстріл або опинитися під завалами багатоповерхівки.
"Таких дій у наказах немає. Також потрібно враховувати, що у кожного працюючого в бригаді є сім'я, батьки. Але в цей час медпрацівники приймають рішення рятувати незнайомих чоловіка або жінку, тому що рівень емпатії у них дуже високий. Я вважаю, що в швидку йдуть люди з певними рисами характеру", -- розповіла Олена Рашевська "Новинам Донбасу".
Цікаво, що досвід українських фахівців у сфері екстреної медичної допомоги викликає інтерес у їх західних колег. Безперечно, на Заході є висококваліфіковані професіонали, готові діяти в екстремальних умовах. Проте, як зазначає Олена Рашевська, звичайні бригади мають чітко прописані алгоритми для різних ситуацій. Якщо ці дії не були заздалегідь обговорені та відпрацьовані, то в момент настання надзвичайної ситуації їх колеги часто виявляються в замішанні, очікуючи на конкретні вказівки від керівництва щодо наступних кроків.
"В західних країнах медичні працівники не демонструють такої відданості, як це роблять наші фахівці. Цю думку неодноразово висловлювали представники Товариства Червоного Хреста та "Лікарів без кордонів", які регулярно відвідують нашу країну. Як результат, вони активно вивчають наш досвід, планують змінити свої підходи та стратегії, а також вводять нові курси, спираючись на те, чого навчилися у нас," - підкреслила вона.
Потрібно додати, що не меншої поваги сьогодні заслуговують ті медпрацівники, які тривалий час продовжували надавати допомогу населенню поблизу лінії фронту, але через високий ступінь небезпеки змушені були виїхати в інші регіони. Одними з таких є медики КНП "Мирноградський центр первинної медико-санітарної допомоги". Попри руйнування однієї з п'яти амбулаторій в результаті прямого влучання, лікарі ще півроку продовжували приймати пацієнтів хоча місто в той час сильно обстрілювали. Присутність медиків надавала впевненості населенню. Медичний заклад в результаті було релокований до Кропивницького та Кам'янського лише на початку вересня минулого року.
Начмед ЦПМСД Мирнограда Дар'я Труфанова поділилася з журналістами нашого видання, що сучасні умови ставлять медичних працівників перед низкою викликів. Одним із них є необхідність адаптуватися та ефективно організувати роботу в нових реаліях.
Начмед Дар'я Труфанова. Фото: з особистого архіву
"Якщо ми зуміли зберегти колектив в таких важких умовах, то в майбутньому відновленні України ми також будемо робити все від нас залежне, щоб надавати всю необхідну медичну допомогу пацієнтам", -- зазначила лікар.
***
Ці, а також багато інші схожі приклади показують, що перебуваючи в складних умовах, ризикуючи здоров'ям і життям, є чимало медпрацівників, готових і далі виконувати свою роботу. Люди розуміють, що від їхніх дій залежать життя дуже багатьох, а тому в міру сил намагаються допомагати, так як бачать в цьому гостру необхідність. Це показник принципів, на яких повинна базуватися не тільки система охорони здоров'я, а й вся державна політика. Де основним критерієм повинна стати система, націлена на всебічну підтримку людини заради розвитку країни.
Переможемо цензуру разом!
