"В осінній період ми спостерігатимемо за агресивними кроками Кремля в Балтійському регіоні."
Ситуація з безпекою у світі погіршуватиметься, - каже Роман Безсмертний, політик і дипломат
У 2025 році міжнародна політика зазнала суттєвих трансформацій: у Сполучених Штатах Америки обрали нового президента, Німеччина сформувала новий уряд, а Ватикан отримав нового Папу. Яким чином ці події впливають на ситуацію в Україні? Чи можуть вони призвести до відсунення українсько-російської війни з основних тем обговорення?
Війна все більше впливає на інші країни, розширюючи свій вплив на світове співтовариство. Теми російської агресії та конфліктів на Близькому Сході стають невід'ємними елементами міжнародної політики, формуючи зовнішні курси багатьох держав. Ці два осередки конфлікту – протистояння між силами зла та незграбною коаліцією свободи й демократії – визначають дії урядів та їх лідерів. Це свідчить про те, що глобальна безпекова ситуація продовжує погіршуватися. Без належних заходів людство впевнено наближається до ризику континентальної та світової війни.
Ще зовсім нещодавно Німеччина дотримувалася принципу "утримуватися від мілітаризму", але тепер вона активно збільшує бюджет на армію та посилює військову підготовку. Британія також переглядає свою військову стратегію. Чи означає це, що Європа готується до конфлікту з Росією?
Вона тривалий час сподівалася, що агресивні дії Росії можна зупинити іншим чином, але в лютому 2022 року ситуація досягла критичної точки. Сьогодні країни Європейського Союзу активно розвивають оборонно-промисловий сектор і модернізують свої збройні сили в рамках НАТО. Це є підготовкою до протистояння з агресією Кремля, про яку слід говорити відкрито. Це гібридна війна, що ведеться проти більшості європейських націй. Росія розробляє стратегії атак на держави НАТО, і можливі сценарії активно відпрацьовуються під час навчань у Балтійському регіоні. Ті, хто усвідомлює цю загрозу, прискорено зміцнюють свою обороноздатність і надають Україні зростаючу підтримку. Адже Збройні Сили України нині забезпечують критично необхідний час для європейських держав, щоб вони могли підготуватися до ймовірної агресії з боку Москви.
Що стосується можливих проявів такої агресії, то в даний час Європа зосередила свою увагу на Балтійському регіоні, оскільки там спостерігається зростання напруженості. Ця напруженість має два основних осередки. По-перше, для Росії Балтика є важливим джерелом фінансування її мілітаристських програм, оскільки цей регіон виступає ключовим маршрутом для постачання на чорний ринок нафти та нафтопродуктів через нелегальний флот. По-друге, посилення військової присутності Росії в Балтійському регіоні нагадує ситуацію, що мала місце на кордоні України та Росії в період з 2019 по 2021 рік.
Чи є ймовірність, що ви згадували про "несформовану коаліцію свободи та демократії" перетвориться на справжній антиросійський альянс?
- Коаліція свободи й демократії має серйозне підґрунтя, щоб бути оформленою. Таким підґрунтям є формат "Рамштайн", що діє в межах технологічних необхідностей. Йому варто тільки доповнити вищий воєнно-політичний рівень, утворити об'єднаний штаб і сформувати відповідні підрозділи під його командуванням, а також спільний оборонно-промисловий комплекс. Чи є необхідність у формуванні окремих європейських збройних сил? Переконаний, що складовою коаліції мають бути спеціальні сили оборони Європи, невіддільною частиною яких повинні стати Збройні сили України.
Росія не припиняє втілювати свій задум щодо знищення України та відновлення імперських амбіцій.
Критично важливо, щоб європейські оборонні сили почали активніше співпрацювати. Протягом року стане очевидним, що всі розмови про можливий вступ України до НАТО втратять свою актуальність. Можливо, ситуація розвиватиметься так, що Альянс сам запрошуватиме Україну приєднатися до своїх лав. Відбувається процес, коли коментарі тодішнього президента США Дональда Трампа створюють серйозні виклики для Європи. Тому європейським країнам слід докладати всіх зусиль для втілення в життя ідеї, висловленої послом України у Великій Британії, генералом Валерієм Залужним, про створення оборонного альянсу в Європі, до якого увійшла б Україна, а також формування спільної сили для протидії загрозам з боку Росії на основі європейських армій.
Виборчі процеси в країнах-сусідах України засвідчують зростання впливу політичних сил, що мають антагоністичне ставлення до Києва. Які заходи можна вжити, щоб запобігти радикалізації суспільства в Європі?
Протягом останніх 10-15 років кожна країна Європи пережила випробування з боку як лівих, так і правих радикальних рухів. Європа функціонує як електоральна демократія, що дозволяє різним політичним силам приходити до влади в межах конституційних норм. Це пояснює, чому на президентських виборах у Румунії до фіналу дійшов Джордж Сімйон, а Віктор Орбан знову став прем'єр-міністром Угорщини, сподіваюся, востаннє, і чому Роберт Фіцо повернувся в політику Словаччини, незважаючи на серйозні звинувачення на свою адресу. Важливо розуміти, що праві сили бувають різними. Новий канцлер Німеччини Фрідріх Мерц представляє правоконсервативне крило, як і Джорджія Мелоні, голова уряду Італії. Проте обидва дотримуються оптимістичної позиції щодо Європи, хоча Мерц значно правіший за свою попередницю Ангелу Меркель. Ключовим є те, щоб праві політичні сили не підтримували ні Путіна, як це роблять Орбан і Фіцо, ні Трампа. Ми спостерігали, як Орбан періодично виконує вказівки Москви, завдаючи шкоди Україні, чи слідує вказівкам Трампа, підриваючи Європейський Союз. Чи існує загроза утворення антиукраїнських сил? Ніколи не слід казати "ніколи". Враховуючи результати виборів у Польщі, де переміг Кароль Навроцький зі своїми специфічними поглядами на Україну, варто бути готовими до найгіршого, але також сподіватися на краще. Потрібно усвідомлювати, що кожен європеєць має право на свої політичні погляди, але важливо, наскільки ці погляди стають офіційними. На останніх виборах у Молдові, Румунії, Португалії та Німеччині переважали правоконсервативні сили, але не антиукраїнські. Часто виборча поведінка громадян відрізняється від дій тих, хто приходить до влади. Вибори можуть піднімати багато емоцій і непорозумінь, за якими важко побачити справжні наміри. Важливо стежити за політикою обранців. З точки зору балансу сил у країнах ЄС, ситуація виглядає сприятливо для України, оскільки проти двох прихильників Москви – Орбана і Фіцо – ми маємо значну більшість підтримки України.
Які у вас думки щодо успіху Кароля Навроцького на президентських виборах у Польщі?
- Колишній мер Варшави Рафал Тшасковський мав серйозні шанси перемогти, кількість прихильників у нього й Навроцького була приблизно однакова. Польща розколота навпіл: половина - за ліберально-консервативний шлях, половина - за традиціоналістсько-консервативний. Перевага визначилася кількістю тих, хто прийшов на вибори. Якби активність молоді була вища - переміг би Тшасковський. Функції президента Польщі чималі, але вони не визначають внутрішньої та зовнішньої політики. Тому виборці й поводяться досить флегматично. У Польщі політично активніша молодь, але дисципліна на виборах краща в людей старшого віку. Загалом же в Європі скрізь видно зростання популярності правих сил. 5-10 років тому цей правий ухил спостерігався на Півночі, а нині він скотився до Центральної Європи й, очевидно, покотиться далі на Південь, де нещодавно повністю домінували ліві. Це маятник електоральної демократії. Перевага Європи в тому, що вона об'єднана спільним інтересом громадян її держав.
ЄС ухвалив 17-й пакет антиросійських санкцій, спрямований, зокрема, проти тіньового флоту РФ. Урсула фон дер Ляєн заявила про підготовку 18-го пакета, який вдарить по найбільших російських газопроводах. Чи можуть ці санкції зупинити агресора?
- Санкції підривають економіку ворога. Чи є вони визначальними? Ні. Санкційна політика неочікувана. Чи могли ми 2020 року уявити, що 2024-го російським банкам заборонять використання системи SWIFT, не кажучи про енергетичні санкції, визначення ціни на сиру нафту? Санкції мають проміжний характер, але вони діють. Не говоритиму про їхню ефективність, бо винятки із санкцій створюють обхідні маневри для ворога. Фривольне дотримання санкцій багатьма європейськими столицями дає рашистській системі змогу уникати обмежень. Інакше як потрапляють європейські комплектуючі в РФ? А їх можна знайти в більшості ракет, які прилітають в Україну. Потрібні не тільки санкції, а й дисципліна їх виконання та покарання за недотримання. Тож санкції мають вплив, але не є визначальним фактором перемоги над ворогом.
У Стамбулі відбулися переговори між РФ та Україною. Чи виправдали вони очікування Києва? Чи можна перемогти Росію за столом переговорів?
- Кремль не вважає міжнародні відносини й дипломатію інструментом вирішення питань. Він розглядає переговори як засоби ведення війни, мета якої - відновлення контролю над Центральною та Східною Європою. Росія висловила дві тези, яких не чують у Вашингтоні. Перша теза: "Законні територіальні інтереси РФ" - а це кордон впливу до 1991 року, тобто східний кордон колишньої Федеративної Республіки Німеччина. Друга теза: "Виведення військ НАТО зі Східної та Центральної Європи" - тобто повернення Альянсу до кордонів 1991 року, виведення з Європи американських військ і ракетних комплексів. Москва трактує вступ України в НАТО як небезпеку для себе.
Ми вступаємо в період, що вимагатиме рішучих і чітко окреслених дій для формування альянсу свободи та демократії, аби протистояти російській агресії і відновити глобальний порядок. Потрібно вирішити, чи створити нову систему, засновану на принципах міжнародного права та статуті ООН, чи ж заснувати нові інституції, які гарантували б дотримання цих норм.
Щодо наступних етапів переговорів, українська сторона повинна ретельно розробити свою інформаційну стратегію, яка підтримає цей процес. Після попередніх зустрічей у Ер-Ріяді, Джидді та Стамбулі інформаційний простір був переповнений російськими наративами. Підготовка до переговорів, включаючи їх інформаційне забезпечення, потребує серйозного підходу — важливо акцентувати увагу не лише на змісті переговорів, а й на інформуванні міжнародної спільноти про їх хід. Очевидно, що приховування інформації з боку росіян є спробою нав'язати свої наративи. Коли українська делегація прибуває на переговори, вона не має чіткого розуміння тем обговорення. Я можу запропонувати кілька варіантів дій. Перший — подякувати за надані документи та взяти паузу для їх вивчення. Другий — розцінити затримку в наданні матеріалів як спробу зірвати переговори і заявити про це. Третій — зауважити, що російська сторона на переговорах представлена людьми, які не відповідають рівню події, і можуть виконувати роль стенографістів або диверсантів. Натомість Україна делегує осіб, які мають повноваження приймати рішення і несуть політичну відповідальність. У такій ситуації цілком доцільно заявити про непродуктивність російської делегації. Щодо переговорної стратегії, важливо виробити єдину позицію між українською делегацією та європейськими партнерами. Під час першої зустрічі в Стамбулі мене здивувало, що жоден представник України не згадав про резолюції, ухвалені Генеральною асамблеєю ООН після початку так званої спеціальної військової операції. Ці резолюції чітко оцінюють російську агресію з 2014 року та містять рекомендації щодо реагування світу, зокрема, вказують на необхідність підтримки України та дотримання принципів територіальної цілісності і суверенітету. Сумно, що українська делегація не згадала про це. Ми часто зауважуємо про безсилля ООН, але не вказувати на пряме порушення цих резолюцій — це гра на руку тим, хто прагне показати бездіяльність Генеральної асамблеї. Останнім часом російські делегати навіть підтримують неприйнятні резолюції Вашингтона, що свідчить про небезпечну ситуацію в Раді Безпеки ООН. Однак резолюції Генасамблеї не можна ігнорувати, і їх варто використовувати як аргумент для захисту інтересів України.
15 червня в Канаді пройде саміт G7, а 24 червня в Гаазі відбудеться саміт НАТО. Які можливості відкриють ці події для України?
- До цих подій я додав би ще червневу зустріч Європейської ради. Всі вони дадуть відповідь на запитання: як розвиватиметься ситуація далі (розмовляємо з Романом Безсмертним на початку червня - Країна)? Якщо "Велика сімка" й НАТО ухвалять резолюції, що стосуватимуться об'єднання сил і збільшення допомоги Україні, буде один варіант розвитку. Якщо ж ізоляціоністські підходи Вашингтона підіграють Кремлю, восени ми станемо свідками агресивних дій Кремля в районі Балтики. Москва затягує переговори у Стамбулі, щоб отримати сигнал: що буде на зібранні "сімки" й саміті НАТО. Від цього залежатиме її поведінка - посилення чи гальмування агресії. Якщо "сімка" й НАТО продемонструють єдність у підтримці України та формування нової моделі глобальної безпеки, це означатиме, що московський фюрер завів себе у капкан - йому доведеться катастрофу видавати за перемогу.
Дональд Трамп на початку своєї каденції робив реверанси в бік Кремля, однак після масованих травневих атак по Україні заявив, що розчарувався в Путіні. Чи означає це, що Трамп дозрів до рішучих дій?
- Розраховувати можна лише на те, що в результаті зміни кадрів до керівництва США прийдуть фахові, підготовлені люди. Не вірю, що сам Трамп може радикально змінити позицію. Він не бачить себе в системі координат, які передбачають сильну дію разом з європейськими партнерами. З його відносин із Беньяміном Нетаньягу видно, що союзництво для нього не існує як цінність. Трампа цікавлять не так державні, як особисті інтереси. Що ж до дієвої допомоги Україні - вона буде, якщо в результаті кадрових змін з'являться люди, які візьмуть на себе цю роботу, як це було під час першої каденції Трампа. Я довго не розумів, як Трамп прийняв рішення про надання допомоги "джавелінами". Але згодом дізнався, що він до цього не має стосунку. Що ж до спільних дій, то активність Хакана Фідана (міністр закордонних справ Туреччини. - Країна) - це прояв того, що Трамп передоручає Реджепу Ердогану частину своїх функцій. У процес вступає Туреччина, яка періодично дружить то з Москвою, то з Києвом. Мої політичні вчителі казали: "Ніколи не довіряйте людині, яка не усміхається". А Ердоган якраз не усміхається. Тому треба бути обережним, тим паче, що для Трампа кумирами є Ердоган, Путін і Кім Чен Ин.
Захід досі сприймає Росію як демократичну державу, вважаючи масовані ракетні обстріли українських міст лише випадковістю. Якими шляхами можна змінити погляд Заходу на агресора та позбутися ілюзій?
Починаючи з XVII століття, Захід сприймав Росію як авторитарну націю. У геополітичному контексті вона виглядає як чорна діра, що породжує конфлікти і насильство. Росія завжди була націлена на захоплення європейських країн. Таке низькоосвічене суспільство не здатне до демократії. Захід помиляється, вважаючи, що в Росії можливо створити конкурентне середовище. Перехід від розпаду Радянського Союзу до ринкової економіки неправильно інтерпретувався як перехід до західної моделі суспільства. Саме тому з'явилася думка, що Росія схожа на нас, з нею можна вести діалог. Проте Америка - це не весь Захід! - почала цю гру ще за часів Джорджа Буша-старшого, коли прозвучала його знаменита фраза "Котлета по-київськи". Після цього були Білл Клінтон, який займався ядерним роззброєнням, Джордж Буш-молодший, спершу з агресивною політикою щодо Кремля, а згодом після терактів 11 вересня - з більш м'яким підходом, Барак Обама з його ініціативою перезавантаження відносин. Джо Байден і Дональд Трамп також спочатку мали намір "зустрітися та обговорити", але ці спроби не увінчалися успіхом. Однак це все було справою США, а не колективного Заходу.
Президент Володимир Зеленський висловив надію на те, що війна закінчиться в червні 2026 року. Чи є у глави держави обґрунтовані підстави для визначення конкретних термінів завершення конфлікту?
- Я так зрозумів, що президент спирався на дані української розвідки. Є певні дії, в результаті яких війна може завершитись і в червні наступного року, і в інший час. Усе залежатиме від ключових акторів міжнародної політики. Якщо коаліція свободи й демократії буде сформована, це прискорить перемогу над тоталітаризмом. Якщо ні - розтягуватиме війну в часі, утворюватиме її нові вогнища. Будь-який конфлікт ставатиме міжнародним. 2025 року російські втрати сягнуть мільйона осіб - це в Європі. Кричущий, неприпустимий факт. Такі речі мають лягти в основу дій лідерів і Європи, і США. Цю війну не можна заморозити, вона не охолоджується. Якщо знизити напруженість по лінії Москва - Київ, то напруженість по лінії Москва - Брюссель буде така, що запалить і Київ. Якщо погасити напруженість по цій лінії, то лінія Москва - Вашингтон запалить усю Європу. Цього не розуміють у багатьох столицях світу. І це впливає на часові рамки. Ще треба згадати небувалий технологічний стрибок у площині зброї цієї війни. Вона показує війну майбутнього. І це також впливає на часові рамки. Тому визначати ці рамки можна залежно від того, як світ реагуватиме на рашистську агресію. Якщо зволікатиме з реакцією, війна набере континентального, а тоді й глобального характеру.
Суспільству нав'язали концепцію, що складається з двох протилежних поглядів - офісно-президентського та "неправильного". Все, що відходить від офіційної позиції влади, охрестили ворожою інформаційною війною. Чи дійсно це відповідає дійсності?
Причиною цієї ситуації є слабкість політичної системи, яка була знищена за часів Віктора Януковича і досі не відновилася. Ця слабкість призводить до нестабільності політичних партій, що, в свою чергу, створює умови для відсутності професіоналів у політиці. Нехтування професіоналами веде до того, що в державних органах замість справжніх політиків з’являються особи, які не мають жодного стосунку до представництва інтересів громадян, а скоріше є мародерами чи рекетирами. Політичний процес стає жертвою призначених осіб. Не варто нарікати на поведінку президента, коли політична система в країні зруйнована. Це дозволяє метастазам розповзатися по всьому державному механізму. Спроби пояснити це війною змушують мене наголосити: "Якщо не знаєте, як діяти, звертайтеся до Конституції". Проте деякі особи інтерпретують її на свій розсуд, що є наслідком низької правової культури. В результаті ми спостерігаємо, з одного боку, громаду людей, які використовують війну як прикриття своїх дій, а з іншого - тих, кому нав'язують монополію на істину від влади. Але немає тих, хто на професійному рівні заявив би, що певні дії є неприпустимими, незалежно від війни, оскільки це прямо суперечить Конституції. Це стосується не лише тиску на окремих осіб та інституції, а й усіх подій у державі, включаючи бізнес, економіку та фінансову сферу.
