Володимир Лупацій зазначив: "Ми не маємо права піддаватися тиску інформаційної ізоляції, яку використовує Росія".

Володимир Лупацій – це ім'я, що може бути пов'язане з різними сферами діяльності чи особистостями., один із співзасновників Національної платформи стійкості та згуртованості, висловив свою думку щодо потреби в реформуванні інформаційної політики стосовно окупованих територій. Він також підкреслив важливість злагодженої роботи між державними установами та громадянським суспільством, а також акцентував увагу на концепції когнітивної деокупації.

Хто наразі відповідає за інформаційну політику стосовно тимчасово окупованих регіонів, і чому, на переконання Володимира Лупація, існує нестача координації між різними державними установами? Які пріоритети повинні бути визначені для взаємодії з мешканцями окупованих територій: інформування, надання допомоги для виїзду, підтримка української ідентичності чи організація спротиву? Чи може Україна знайти спосіб достукатися до людей, що перебувають під окупацією, в умовах російських репресій, пропаганди та інформаційної ізоляції? На ці питання "Детектор медіа" поспілкувався з Володимиром Лупацієм, співзасновником Національної платформи стійкості та згуртованості. Він також підкреслив важливість зміни підходу до роботи з окупованими територіями, необхідності посилення співпраці між державою, медіа та громадянським суспільством, а також використання сучасних технологій для поширення українського інформаційного сигналу. За його словами, процес інформаційної та когнітивної деокупації не повинен відкладатися до моменту звільнення територій — він має розпочатися вже сьогодні.

Володимире, як ви оцінюєте ефективність сучасної державної політики, зокрема інформаційної, стосовно тимчасово окупованих територій?

По-перше, важливо підкреслити, чому оновлення та перезавантаження державної політики стосовно тимчасово окупованих територій є настільки актуальними. І справа тут не лише в морально-етичних аспектах — держава зобов'язана пам'ятати про своїх громадян. Це її пряма відповідальність: відновлювати не тільки контроль над територіями, а й повертати людей, які стали жертвами окупації. В нашій країні немає "зайвих" територій або "зайвих" громадян.

Якщо розглядати ситуацію з практичної точки зору, то в даний час багато аспектів аналізуються в першу чергу через призму безпеки. У цьому контексті політика щодо окупованих територій, на мою думку, трохи втратила свою актуальність: основна увага зосереджена на питаннях безпеки, військових справах та запобіганні ескалації конфлікту. Проте робота з тимчасово окупованими регіонами — це, перш за все, збереження людського капіталу. Наші громадяни проживають не лише за кордоном, а й на цих територіях. Це мільйони людей, які є важливим трудовим, репродуктивним та інтелектуальним ресурсом України. Тому взаємодія з ними має для нас суттєве значення.

Другий аспект, який варто підкреслити, - це робота з молоддю, яка має на меті зменшення мобілізаційного потенціалу Росії. Росія прагне експлуатувати населення України на захоплених територіях для підтримки своєї агресивної політики.

Проблема нинішньої політики ще й у тому, що після ліквідації Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій робота з ними фактично розпорошена між різними відомствами. Це і Міністерство національної єдності, і Міністерство соціальної політики, і Міністерство розвитку громад, і Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, а також силові структури -- СБУ, ГУР, Сили спеціальних операцій.

Хоча існують певні дії та ініціативи, відсутня єдність, чітка точка ухвалення рішень і особа чи організація, яка могла б охопити всю ситуацію в цілому. Ми не маємо ясного уявлення про наше теперішнє становище у взаємодії з тимчасово окупованими районами та про те, як потрібно змінювати політику, оскільки обставини постійно еволюціонують. Одне – це період 2022-2023 років, зовсім інше – 2025 рік, і ще інша реальність – сьогоднішній день.

Тому передусім потрібна координація. Кому делегувати цю функцію -- наприклад, структурі при РНБО чи віцепрем'єру -- це вже інструментальне питання. Але координація необхідна.

Необхідно створити інституційну платформу для роботи з окупованими територіями, яка, принаймні, займатиметься збором інформації. Різні структури — безпекові, волонтерські та державні — володіють окремими фрагментами даних, але загальна картина відсутня. Без неї ухвалення рішень стає складним завданням.

Якою, на вашу думку, повинна бути взаємодія з мешканцями окупованих регіонів? Що є пріоритетним: інформувати про події на територіях під контролем України, передавати важливі меседжі, формувати центри опору, чи, можливо, допомагати людям вирушати у безпечні місця?

-- Держава має визначити пріоритети, і вони повинні ґрунтуватися на конкретних даних, які треба комплексно зібрати.

Один із ключових пріоритетів полягає в налагодженні комунікації з людьми. Це може включати різні форми взаємозв'язку: підтримка контактів, передача інформації, а також створення умов для отримання достовірних відомостей про Україну.

Необхідно створювати позитивний імідж України як держави, що протистоїть викликам, має потенціал, отримує міжнародну підтримку та де плани агресора не зможуть здійснитися.

Це не пропаганда, а інформація, яка дозволяє людям вийти з окупації та кризи перспективи. Люди на окупованих територіях часто взагалі позбавлені інформації про те, що відбувається в Україні та яким є характер війни.

Третій аспект - це забезпечення прав людини. Наскільки це реально, має функціонувати дипломатичний механізм: спостереження, фіксація та передача даних про правопорушення до міжнародних судових органів.

Одним з ключових аспектів є активна участь у спротиві з акцентом на безпеку. Це завдання виконують наші силові та спеціальні підрозділи. Ми помічаємо, що мешканці тимчасово окупованих регіонів не лише зберігають свою українську ідентичність і підтримують нашу країну, але й, ризикуючи власним життям, активно долучаються до різноманітних форм опору.

І ще один важливий напрям -- сприяння виїзду людей з окупації, особливо молоді та працездатних громадян. Але йдеться не лише про сам виїзд. Потрібно забезпечити підтримку людей після цього, можливість соціалізації та реінтеграції на території України.

Володимир Лупацій – це ім'я, що може бути пов'язане з різними сферами діяльності чи особистостями. під час публічного обговорення на тему "Спротив окупації та збереження зв'язків із ТОТ: державна політика, реінтеграція і візія нової України", організованого Національною платформою стійкості та згуртованості

Чи є у нас можливість достукатися до тих, хто залишився під окупацією, враховуючи репресії, контроль над інтернетом, індоктринацію молоді та російську пропаганду?

Я вважаю, що нам не слід піддаватися впливу інформаційної ізоляції, яку застосовує Росія.

Сучасні технології продовжують відкривати нові можливості. Важливо максимально використовувати ці технологічні інструменти для передачі інформації людям на окупованих територіях, зокрема для формування закритих спільнот. Наприклад, можна реалізувати дзеркальні версії ресурсів українських державних органів на закордонних платформах, доступ до яких можливий з території Росії, що блокує український інтернет.

Тут необхідно провести окрему роботу з технічними фахівцями. Я вважаю, що ми значно недооцінюємо ситуацію, коли стверджуємо, що цей простір абсолютно закритий і неможливо його досягти.

Нам потрібно використовувати також технології, пов'язані з аналізом великих даних. Нам недостатньо просто розуміти, яким є інформаційний простір в окупації. Потрібно мати модель поведінки людей у цифровому просторі окупованих територій.

Наші служби вже активно використовують ці можливості, переважно для фіксації воєнних злочинів, виконання розвідувальних завдань та інших заходів безпеки. Однак необхідно знайти безпечні способи впровадження цих технологій, щоб їх можна було застосовувати для передачі інформації та впливу на інформаційний простір в окупованих регіонах.

Отже, інформаційна політика може діяти навіть до повернення контрольованих територій?

Не лише можливо — вона має випереджати фізичне звільнення. Когнітивна деокупація та інформаційна стратегія можуть реалізовуватись незалежно від деокупації земель.

Ця ситуація є однією з ключових проблем сучасної філософії державного управління. На мій погляд, вона в значній мірі застрягла у 2014 році, коли акцент був зроблений на оперативній деокупації та подальших діях після звільнення територій.

У результаті політика орієнтується на якесь майбутнє, яке десь далеко, а з поля зору випадають заходи й інструменти, спрямовані на те, що потрібно робити зараз: підтримувати зв'язок із людьми, забезпечувати їх інформацією та, наскільки це можливо, підтримувати їх.

Ми формуємо адміністраційні структури, відбираємо кадрові резерви та розробляємо стратегії на майбутнє. Проте водночас існує безліч невирішених питань, які вимагають термінової уваги вже сьогодні.

Основне — не втратити битву за свідомість. Це важливий аспект когнітивного суверенітету України.

Яке місце займають громадські організації та, в більшому контексті, громадянське суспільство в розробці та впровадженні інформаційної політики стосовно окупованих регіонів?

Держава відіграє надзвичайно важливу та вирішальну роль, але її основне завдання полягає в формуванні умов, встановленні політичних рамок та забезпеченні юридичних гарантій.

Фактичні інструменти та інноваційні рішення, що демонструють ефективність, часто розробляються та перевіряються волонтерами, місцевими медіа та іншими громадськими ініціативами, які продовжують надавати підтримку людям на тимчасово окупованих територіях.

Тому тут має бути певна модель розподілу праці між державою та суспільством. Наприклад, потрібен фонд підтримки та масштабування успішних практик і проєктів, пов'язаних із когнітивною деокупацією.

Ключовий аспект полягає в тому, що мова йде про те, що функціонує в даний момент, а не про плани на майбутнє.

Але розпорошені не тільки державні структури. Так само розпорошені волонтерські та медійні проєкти, які працюють з інформаційним простором та інформаційними потребами жителів окупованих територій.

Необхідна платформа, здатна забезпечити синергію між урядовими структурами, представниками громадянського суспільства та волонтерами. Важливо мати єдиний голос, який окреслює головні пріоритети, ініціативи та практики, що потребують державної підтримки та розвитку.

Це також має велике значення для взаємодії з міжнародними донорами. Необхідно оновити питання окупації у їхніх пріоритетах.

Чи не вважаєте ви, що засоби масової інформації недостатньо уваги приділяють викликам, з якими стикаються люди на окупованих територіях? Чи не здається вам, що ця проблема поступово відходить на задній план?

-Те, що події на тимчасово окупованих територіях недостатньо висвітлюються на загальнонаціональному рівні, -- факт.

На мою думку, це є наслідком відсутності адекватного регіонального виміру в інформаційній сфері. Існує недостатня увага до подій, які відбуваються в різних регіонах.

Це загальна деформація структури інформаційного простору і недооцінка голосу регіонів. Тимчасово окуповані території тут просто ще складніші.

Ми здійснювали аналіз ризиків, зокрема пов'язаних з інформаційною окупацією. Для прикордонних та тимчасово зайнятих територій ситуація в значній мірі схожа: російський інформаційний вплив переважає.

Водночас, регіональні ЗМІ зазнали значних втрат під час конфлікту, оскільки втратили рекламу, фінансову підтримку з боку бізнесу та інші важливі ресурси.

-- Що саме ми як медіа можемо зробити, щоб не втрачати людей на окупованих територіях?

-- Дуже важливо, щоб між медіа була спільнота і взаємодія -- між редакторами, керівниками, журналістами.

Я усвідомлюю, що кожен з нас стикається зі складними обставинами і має певні обмеження в ресурсах. Однак, співпраця є нашим найціннішим активом. Вона відкриває можливості для спільної роботи, підсилює наші голоси та підвищує значущість наших проектів у очах державних органів і донорських організацій.

Друге -- шукати нові технологічні рішення.

Існує стійке переконання, особливо серед представників влади та донорських організацій, що окуповані регіони повністю відокремлені і до них неможливо дістатися. Проте, якщо українські дрони та ракети успішно досягають різних цілей на цих територіях, це свідчить про те, що існують технологічні способи для передачі українського сигналу.

Наприклад, у південних регіонах ми можемо приймати румунські, турецькі та російські радіосигнали. Російські сигнали продовжують працювати з території Придністров'я і доходять до низки українських регіонів. То чому ми не можемо використовувати подібні можливості?

Вважаю, що рішення існує. Необхідно лише підняти це питання на політичному рівні.

Володимир Лупацій – це ім'я, що може бути пов'язане з різними сферами діяльності чи особистостями.

Чи можливе включення інформаційної деокупації до військової та безпекової стратегії України?

Без сумніву. Наші військові та заходи з забезпечення безпеки слід підтримувати ініціативами в сфері інформаційної деокупації.

Необхідно донести до мешканців окупованих територій інформацію про те, що відбувається, які об'єкти підлягають ураженню та з яких причин це відбувається. Український інформаційний меседж повинен бути доступним для людей та супроводжувати наші військові і безпекові дії. На мою думку, це відповідає як військовій стратегії, так і загальній безпеці України.

Ви зазначали, що Національна платформа стійкості та згуртованості окремо займалася питаннями політики щодо окупованих регіонів. Які результати ви отримали внаслідок цієї діяльності?

Ми організували спеціальну платформу, яка зосереджена на політиці стосовно тимчасово окупованих територій, запрошуючи колег, що займаються цим питанням.

Ми також взаємодіємо з особами, які стали внутрішньо переміщеними, але продовжують бути активними у громадянському секторі та медіа. Таким чином, ми отримуємо дані прямо "з перших уст".

Ми сприймаємо питання окупації як елемент загальнонаціональної витривалості.

Саме з цієї причини я вважаю, що необхідно переглянути підходи до політики стосовно окупованих територій. Важливо визначити інституцію, яка буде відповідальна за координацію цієї політики, встановити пріоритети та розробити механізм співпраці між державою, громадянським суспільством, медіа та міжнародними партнерами.

Основне — не відкладати цю роботу до деокупації, а почати її виконання вже зараз.

Зображення надані Володимиром Лупацієм; з ресурсу Національної платформи стійкості та єдності.