Блаженніший Святослав Шевчук: Росія докладе всіх зусиль, аби українці...

Глава Української греко-католицької церкви, Блаженнійший Святослав Шевчук.

"Ми підтримуємо Збройні Сили України і постійно роз'яснюємо, що ухиляння від мобілізації - це невиконання свого громадянського обов'язку"

Церква і збройний конфлікт. Священик Української Греко-Католицької Церкви Михайло Греділь з Львівської області, разом зі своєю "Апостольською чотою", активно займається збором дронів для Збройних Сил України. Або ж протоієрей Віталій Янковський з Православної Церкви України, який, взявши до рук зброю, став добровольцем у війську і, на жаль, загинув восени минулого року. Яку роль, на вашу думку, повинна виконувати церква в умовах війни? Яка з її місій є найважливішою?

Вважаю, що у часи війни, коли переживаємо найбільші труднощі, можна по-справжньому зрозуміти сутність церкви. Основна мета церкви полягає в проголошенні Божественної істини. Вона прагне допомогти людям усвідомити, що їхнє призначення — жити вічно. Адже земне існування — це лише один з аспектів нашого буття.

Рекламное сообщение

І в такому випадку все набуває зовсім іншого значення та характеру. Лише погляд на вічність дозволяє нам зрозуміти сенс нашого існування на землі. Знайшовши цей сенс, ми можемо приймати обґрунтовані рішення в конкретних ситуаціях. Адже у вірі ми знаходимо ті вічні цінності та орієнтири, які дарують нам силу, навіть коли відчай охоплює нашу душу.

Так виникає надія, навіть коли обставини здаються безвихідними. Це й є те явище, яке ми називаємо резильєнтністю. Це вміння дивитися глибше і далі, ніж може сприймати звичайне людське око. Це також розуміння, яке перевищує те, що намагається нав’язати нам ворожа пропаганда. Вважаю, що саме в цьому полягає основна місія церкви в сучасному світі.

Зображення: facebook/УГКЦ (Українська Греко-Католицька Церква)

Глава Української греко-католицької церкви, Блаженнійший Святослав Шевчук. під час літургії, яка увінчала цьогорічне Всеукраїнське паломництво до Зарваниці, 12 липня 2026

Проте, варто зазначити, що священнослужителі, перш за все, є громадянами України, багато з яких перебувають у призовному віці. Це обумовлює їхній обов'язок захищати свою країну. Яка позиція церкви щодо намірів священнослужителів УГКЦ приєднатися до Збройних сил України? Яке ставлення церкви до примусової мобілізації цих духовних осіб?

Очевидно, що коли ми говоримо про священника у війську, ми передусім говоримо про військового капелана. А його місія відмінна від місії стрільця чи військовослужбовця іншої спеціалізації. Бо священник не може брати в руки зброю. Тому він повинен тримати іншу лінію оборони. І це якраз Боже Слово, яке має пильнувати дух нашого воїна. А також - берегти наше військо від розлюднення. Бо лише тоді ми матимемо шанс на перемогу, коли навіть у нелюдських обставинах лишимося людьми.

Я вважаю, що це Божа воля, що напередодні повномасштабного вторгнення Верховна Рада України ухвалила закон щодо військового капеланства. Цей крок дав можливість військовим капеланам зайняти своє місце в Збройних Силах України. Проте згодом реалізація закону виявила як його недоліки, так і труднощі у впровадженні.

Отже, я хочу висловити свою вдячність командуванню Збройних Сил України, Національної гвардії та інших військових формувань, які дедалі більше усвідомлюють суть капеланського служіння. Нашим захисникам не потрібен ще один командир; їм необхідний духовний батько, який зможе бути поруч, підтримувати і надихати, коли виникають труднощі. Ми шукаємо священників, обдарованих для цього важливого служіння. Капелан має відповідати певним вимогам щодо освіти та компетентності, аби не стати тягарем для військового підрозділу, а навпаки, бути надійною опорою та допомогою.

Спочатку були певні труднощі - ми отримали певну кількість місць в різних підрозділах, не тільки в Збройних Силах України, але й у Нацгвардії, в прикордонних військах, але не відразу змогли їх заповнити. Це виявилося не таким легким процесом, але крок за кроком ці квоти ми розподіляємо між священників УГКЦ. Вони проходять вишкіл, отримують військове звання і, таким чином, стають на службу у Збройних Силах.

Рекламное сообщение

Зображення: Військовий капеланат Збройних Сил України та Служба капеланів України

Глава УГКЦ Отець Святослав під час зустрічі з начальником Служби військового капеланства ЗСУ Олександром Вовкотечою, головний спеціаліст відділу взаємодії з релігійними організаціями Служби військового капеланства ЗСУ о. Ростислав Височан (справа).

Ситуація на фронті є непростою, зокрема через нестачу кадрів. Протягом 4,5 років наші солдати перебувають на передовій, і їм не світить демобілізація. В умовах таких викликів, як церква оцінює ухиляння від служби та самих ухилянтів? Чи можна вважати їхні вчинки гріховними?

Ми не хочемо нікого апріорі засуджувати, тому що є дуже багато різних випадків і є різні причини для таких дій, але ми підтримуємо Збройні Сили України і постійно роз'яснюємо, що ухиляння від мобілізації - це невиконання свого громадянського обов'язку.

Ясно, що ми прагнемо, щоб до Збройних Сил України йшли лише з власної волі, а не під тиском обставин. Ми бажаємо, щоб це рішення приймалося з глибини серця, так, як це було на початку повномасштабної агресії. Тому ми всіляко підтримуємо всі наші добровольчі військові формування. Нам важливо, щоб наші хлопці та дівчата, керуючись власним сумлінням, любов’ю до рідної землі та почуттям обов’язку, долучалися до лав Збройних Сил України без жодного примусу.

Протягом тривалого часу російська пропаганда популяризувала ідею, що лише російська інтерпретація православ'я є справжнім шляхом до спасіння та єдиною істинною вірою.

Давайте обговоримо московську церкву. Незважаючи на численні ухвалені закони, державі так і не вдалося остаточно ліквідувати так звану УПЦ (МП) в Україні. Ця структура продовжує своє існування, і, зокрема, цього року організовує хресний хід до Почаївської Лаври. Чи не стала помилкою держави те, що ліквідація не була здійснена відразу на початку 2022 року? Багато аналітиків вважають, що саме це призвело до активізації міжнародних прихильників Росії, які почали стверджувати, що в Україні відбувається переслідування церкви.

Вважаю, що однією з наших помилок стало обговорення ліквідації певної церкви. Це не зовсім коректно. Нам слід зосередитися на захисті почуттів віруючих від маніпуляцій з боку агресорів.

Изображение: Зоряна Стельмах

Глава Української греко-католицької церкви, Блаженнійший Святослав Шевчук.

А це не одне й те саме?

Ні, важливо зосередитися на захисті прав людини, а не на ліквідації якоїсь організації, особливо з юридичної точки зору. Адже церква є набагато більш складним явищем, ніж просто правові аспекти. Вона охоплює релігійні та культурні складові, особистісні взаємозв'язки, а також певні принципи мислення.

Рекламное сообщение

Що ми повинні зробити в цей момент? Необхідно провести дерусифікацію та, я б сказав, "відмосковщення" свідомості та душ багатьох українців. Для цього важливо діяти на різних рівнях і в різних аспектах. Слід усвідомити, що просто ліквідації певних структур недостатньо. Заборони самі по собі також не вирішать проблему. Потрібно зрозуміти, що триває велика боротьба за серця, розуми та душі українців. Якщо питання захисту релігійних почуттів українців не буде сформульоване належним чином, воно може зазнати поразки.

Наприклад, я пригадую, як після впровадження згаданого вами закону нам, представникам релігійних спільнот, довелося роз'яснювати всьому світу, що в Україні свобода совісті не піддається жодним обмеженням. Релігійна свобода у нас залишається недоторканою – більше того, на відміну від Росії, в Україні ніхто не повинен отримувати окремий дозвіл для молитви. Адже держава захищає своїх громадян від тих інструментів, які використовує Росія у релігійній сфері.

Я розумію, що Ви хочете сказати: недостатньо видати законодавчий акт, треба подолати інертність та ригідність мислення тих, хто інфікований російською пропагандою. Але держава не може залізти в мізки. Вона натомість може виставити певні кордони: ось це і ось це робити заборонено. І я вважаю, що держава діяла винятково делікатно, коли йшлося про виселення московського кліру з Києво-Печерської Лаври. Жодного насильства, жодної телекартинки, яка могла б потішити ворогів України...

Однак загроза залишається актуальною. Навпаки, вона стала ще більшою. Синод Англіканської церкви, обговорюючи ідеологію "руского міра" та те, як Москва використовує російську православну церкву для своїх агресивних цілей, вперше вживає термін "озброєння релігії". Це означає перетворення релігійних вірувань на інструмент нападу.

Изображение: Зоряна Стельмах

Глава Української греко-католицької церкви, Блаженнійший Святослав Шевчук.

Ще до початку повномасштабного вторгнення московська церква активно використовувала релігійні почуття для пропагування російської духовної культури. Наприклад, російська пропаганда неодноразово стверджувала, що єдиною істинною формою православ'я є її російський варіант. За їхніми словами, лише в російській православній церкві можна знайти повноту спасіння, в той час як грецькі, болгарські та румунські церкви вважалися "неправильними" версіями віри. Щодо українського православ'я, то його взагалі не визнавали. Варто зазначити, що ідеологи часто стверджували, що дерусифікація православ'я неминуче веде до унії, яку вони називали "політичним уніатством".

А змінилося зараз? Ви сказали, що спостерігаєте зміни на гірше.

Наразі, спостерігаючи за подіями в УПЦ (МП), я виявив новий пропагандистський трюк, котрий ініціює Москва. Суть його полягає в дискусії щодо поминання патріарха Кирила під час літургії. Деякі єпископи вирішили відмовитися від цього, тоді як інші продовжують поминати. Вони запускають інформаційний меседж, що звучить так: "внє памінавєнія нєт спасєнія".

Розумієте? Це дуже підступний сотеріологічний вислів, тобто такий, що має стосунок до вчення про спасіння душі (сотеріологія (від грец. sōtēría -- "спасіння") -- розділ богослов'я, який розглядає питання: спасіння людини, звільнення від гріха, шляхи до спасіння, роль Бога, віри та благодаті у спасінні -- Ред.). Він впроваджує думку, що не просто поза московською церквою нема спасіння - спасіння нема навіть поза тією меншою спільнотою, яка не поминає патріарха Кирила.

Ми маємо справу з дуже небезпечною методологією і дуже сильною софістичною релігійною зброєю, яку використовують проти християн України. І, на жаль, найбільшою жертвою цієї зброї стають саме ті українці, які вважають себе вірними Української православної церкви Московського патріархату.

Рекламное сообщение

Зображення: facebook/УГКЦ (Українська Греко-Католицька Церква)

Вірні Української Греко-католицької Церкви

"На тимчасово окупованих територіях храми УГКЦ ліквідовані. Наші церкви стоять опечатаними у Луганську та Донецьку"

Очевидно, що в глобальному масштабі термін "використання релігії як зброї" не зовсім усвідомлюють, адже, як ви зазначили, деконструкція УПЦ (МП) стала каталізатором для виникнення сумнівів щодо існування свободи віросповідання в Україні...

Нещодавно, під час святкування Дня державності, Україну відвідала делегація Всесвітньої ради церков. Ми провели захоплюючу зустріч з її членами, де довелося детально пояснювати, що для нас термін "Україна" асоціюється з "релігійною свободою". На жаль, в регіонах, де панує Росія, значна частина релігійного життя змушена ховатися в підпіллі, а в деяких випадках віруючі, які відстоюють свою свободу, потрапляють до в'язниць.

Тож я тоді висловив чотири основні принципи, на яких, на нашу думку, має ґрунтуватися діяльність з державного захисту релігійного середовища від перетворення релігії на інструмент агресії проти України.

Перша основа - співпраця. Держава виступає як партнер церков у досягненні загального блага для нашого народу. Кожен учасник має виконувати свої обов'язки та активно взаємодіяти. Друга основа - держава повинна ставитися до всіх церков і релігій з однаковою повагою. Ми можемо бути різними, але всі ми є рівними. Незалежно від того, чи є певна церква "маленькою", а інша - домінуючою, принцип рівності стосується всіх.

Третя основа полягає в недопущенні втручання держави в церковні справи, так само як і церкви в питання державного управління, які виходять за межі її повноважень. Четверта основа — це спільний обов'язок захищати свою Батьківщину. Належність до певної релігійної конфесії чи організації не дає права використовувати духовний сан для шкоди українській державі. Якщо якась церква становить загрозу для України, держава має не лише право, але й обов'язок вжити заходів.

Изображение: Зоряна Стельмах

Глава Української греко-католицької церкви, Блаженнійший Святослав Шевчук.

Давайте детально обговоримо цю тему. Які конкретні кроки повинна вжити держава, аби захиститися від московської ідеологічної загрози? Чи є чіткий план дій для вирішення найважливіших завдань?

Я вважаю, що ми повинні спільно знайти відповідь на це питання. Успіх у цій справі полягає в партнерстві між державою та релігійною спільнотою. Хоча держава вже робить свої перші кроки, вона вчиться не лише захищати території, а й оберігати інформаційний простір України та її релігійне середовище. Ми вчимося один у одного — і держава, і церква.

Що ще можна здійснити? Удосконалити співпрацю між державою та церквою. Часто ми зустрічаємо політиків або державних службовців, які не усвідомлюють значення та функцію церкви в суспільстві. Вони не завжди розуміють, в чому полягає суть релігійного життя, яке потребує захисту та підтримки.

Друге завдання полягає в тому, щоб піклуватися про те, що нас об'єднує. У християнській аскезі існує концепція позитивної та негативної аскези. Це означає, що ми повинні не лише боротися зі своїми гріхами, але й розвивати їхні протилежності. Наприклад, гріх скупості можна подолати шляхом щедрості. Тобто, потрібно не лише щось забороняти, але й пропонувати альтернативу.

Рекламное сообщение

Потрібно думати про антидот до всіх тих лякалок, які запускає Москва. Популяризувати наші духовні святині, які є символами княжої доби, доби неподіленої Київської церкви. З вуст президента ми чули про те, що готується певний закон про національні святині та культурні пам'ятки. (У Верховній Раді зареєстровано президентські законопроєкти №15550 та №15551 "Про захист національних святинь Українського народу" - Ред.).

У цьому руслі ми вважаємо, що деякі храми та монастирі повинні залишатися у власності держави. Держава не має права передавати ці священні місця в виключне користування однієї релігійної конфесії. Таким чином, ми повинні уникати помилок, допущених попередніми керівниками.

Изображение: Зоряна Стельмах

Глава Української греко-католицької церкви, Блаженнійший Святослав Шевчук. і журналістка Наталія Лебідь

Чому сучасна влада так активно намагається повернути Києво-Печерську лавру у своє фактичне управління? Відповідь криється в тому, що попередня адміністрація передала цю святиню в безстрокове користування одній конфесії, а саме – УПЦ МП. 29 березня 2023 року Україна ухвалила рішення розірвати угоду про оренду Києво-Печерської лаври з УПЦ МП, проте остання оскаржила це рішення в судовому порядку, і справа досі перебуває на розгляді. Аналогічна ситуація, ймовірно, відбудеться і з Почаївською лаврою, яку московський патріархат прийняв на себе як ментально, так і юридично.

Якщо держава візьме на себе відповідальність за ці історичні пам'ятки, вони стануть простором і символом національної єдності. Наразі таким символом є Софія Київська — наша материнська церква і кафедральний собор. Подібно до єрусалимського храму, тут має бути місце для всіх. Храм Гробу Господнього, як центральний храм християнського світу, розташований у Старому місті Єрусалиму, який є столицею Ізраїлю. Це священне місце вважається важливим для всіх християн і поділяється між різними конфесіями — католицькою, грецькою православною, вірменською, коптською, сирійською та ефіопською церквами.

Щоб підсумувати питання щодо Росії та її використання церкви в ідеологічній боротьбі, хочу дізнатися про стан осередків УГКЦ на тимчасово окупованих територіях, а також на території Російської Федерації. Чи продовжує ваша церква свою діяльність там?

Розпочнемо з того, що греко-католицька громада з'явилась у Росії внаслідок депортацій. Їх вивозили до Сибіру, де вони намагалися підтримувати своє релігійне життя навіть у складних умовах. На початку 1990-х, коли з'явилася надія на розширення громадянських прав в Росії, греко-католики почали реєструвати свої громади та активно їх розвивати. Проте цей період вільного розвитку був недовгим, адже незабаром знову почались обмеження. На сьогодні греко-католики в Росії стикаються з відсутністю свободи. Тому ми висловлюємо вдячність римо-католикам у РФ, які надали притулок нашим мирянам.

Святий Престол призначив нового ординарія для східних католиків — єпископа новосибірського, владику Йосипа Верта, який став справжнім духовним батьком для наших прихожан і священників. Після початку повномасштабного вторгнення ситуація загострилася — ксенофобія в регіоні набрала обертів, особливо щодо українців. Це, безумовно, вплинуло на діяльність наших громад.

Що стосується тимчасово окупованих територій, храми Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) там були знищені. Наші церкви залишаються під запечатанням у Луганську та Донецьку, а наша діяльність заборонена на територіях, що під контролем ворога в Запорізькій області. Священники УГКЦ намагалися залишатися з нашими людьми до останнього, але врешті-решт їм довелося залишити ці території. Історія повторюється: де тільки встановлюється російська влада, ліквідовують присутність Української греко-католицької церкви.

Изображение: Зоряна Стельмах

Глава Української греко-католицької церкви, Блаженнійший Святослав Шевчук.

"Ми існуємо в епосі глибокого індивідуалізму, що ускладнює нашу здатність до спільної творчості. Не випадково стверджують, що кожен українець - це окрема зірка, але зібрати їх в одне сузір'я виявляється непростим завданням."

Окрім зовнішньої загрози, ми стикаємося з внутрішнім ворогом – нашими власними суперечностями. Сьогодні в Україні політичні розбіжності та взаємна недовіра стають все більш помітними. Чи вважаєте ви, що політичні конфлікти можуть призвести до розколу українського суспільства, особливо в умовах війни? Які, на вашу думку, наслідки ми можемо зазнати, якщо дозволимо політичній боротьбі переважити наше почуття єдності?

Знаєте, ми недавно пережили знакову подію - перепоховання Євгена Коновальця, полковника УНР, першого очільника Української військової організації, яка потім стала Організацією українських націоналістів. Що дізнався наш соціум про Коновальця? Багато чого, але, зокрема, й те, що його вбивця Судоплатов - до речі, уродженець Мелітополя - отримав прямий наказ особисто від Сталіна. А наказано йому було не лише вбити Коновальця, але й зробити все для того, щоб розпочалася боротьба за владу серед його наступників. І щоб ця боротьба за владу спричинила внутрішню війну між українськими націоналістами.

Рекламное сообщение

Десь так воно і вийшло.

Отже, розпочався процес розподілу на бандерівців і мельниківців, навіть відбувалися взаємні вбивства між різними угрупуваннями ОУН. Запрацював підступний механізм "розділяй і володарюй". Цікаво, що грецьке слово "диявол" перекладається як "той, хто розділяє" або "той, хто створює розколи". У цей період, коли діяла ОУН, тобто в 1940-х роках, мій великий попередник, митрополит Андрей Шептицький, написав свій відомий лист під назвою "Як будувати рідну хату". Він звертається до ситуації, спостерігаючи, як українці завдають шкоди одне одному: "Українець має в душі прагнення мати власну державність. Але поряд із цим бажанням існує й прагнення бачити Україну такою, якою її собі уявляє конкретна політична партія чи група людей. І це особисте бачення того, якою має бути Україна, стає важливішим за саму Україні."

Изображение: Зоряна Стельмах

Глава Української греко-католицької церкви, Блаженнійший Святослав Шевчук.

Словом, у своєму взаємопоборюванні ми можемо втратити саму Україну?

В часи Шептицького така внутрішня боротьба вже призвела до втрати. Кажуть, що історія є чи, принаймні, має бути вчителькою життя. Але нас вона мало чому вчить. Бо повторюється отаманщина, як називав цей феномен Андрей Шептицький. Це коли кожен політичний лідер вважає себе ексклюзивним месією - спасителем української справи. Але сьогодні таке світобачення накладається ще й на інші культурні та антропологічні особливості.

Ознайомтеся також з думкою голови ОУН Богдана Червака: "Коновалець рішуче відхиляв пропозиції зайняти урядові посади, оскільки вважав, що найголовніше – це військові сили та фронт".

Ми живемо в епоху, коли індивідуалізм досяг крайніх меж, і це ускладнює наше бажання створювати щось спільне. Кажуть, що всі українці — це яскраві зірки, але сформувати з них справжнє сузір'я виявляється надзвичайно важким завданням. Нам нелегко реалізувати концепцію спільного блага, про яку йдеться в соціальному вченні церкви. Тож, відповідаючи на ваше запитання, можна стверджувати, що поєднання наших історичних недоліків у державному будівництві з особливостями сучасної людини можуть призвести до небезпечних тенденцій.

Водночас ви часто підкреслюєте важливість примирення, єдності та здатності українців об’єднуватися. Які кроки можуть вжити церква, влада та самі громадяни, щоб зберегти цю єдність і не дати їй зруйнуватися?

Церква за своєю природою є таїнством єдності. Тому завданням церковних діячів є виховувати наших людей у здатності об'єднуватися. Єдність нам потрібна для того, щоб подолати наші внутрішні негаразди. Однак єдність не означає, що ми всі повинні підтримувати одну політичну партію, що ми всі повинні однаково думати. Дехто думає, що єдність - це відсутність критики. Ні. Демократичне суспільство потребує вільної дискусії. Ми повинні вимагати від влади прозорості, чесності, боротьби з корупцією, поваги до Конституції, підзвітності суспільству.

Зображення: facebook/УГКЦ (Українська Греко-Католицька Церква)

Українському суспільству необхідно вжити ще один важливий крок. А саме — не переносити свій біль і травми війни, а також ненависть до ворога всередині країни. Це означає, що ми не повинні вести боротьбу один проти одного. Я не стверджую, що ми приречені на внутрішню політичну чи громадянську конфліктність. Ні. Проте існують вагомі підстави для занепокоєння щодо такого розвитку подій. Особливо враховуючи, що Росія робитиме все можливе, щоб реалізувати другу частину наказу Сталіна. Це означає, що українські лідери можуть почати займатися внутрішніми чварами, відволікаючись від спільної мети та борючись один із одним. І в такому випадку це справді може загрожувати існуванню української держави.

Чи на часі зараз політична конкуренція і вибори? З одного боку, демократія, про яку Ви говорили, передбачає вибір і зміну влади, з іншого - суспільство перебуває у стані війни, а будь-яке загострення може посилити внутрішню ворожнечу. Де, на Вашу думку, сьогодні має проходити межа між демократичним процесом і відповідальністю за збереження національної єдності?

Я відповім на це питання так. Наша церква ніколи не підтримувала на виборах якусь одну політичну силу чи якогось одного політичного лідера. Завжди, зокрема, під час передвиборчих перегонів, ми говорили про певні цінності, певні принципи, певні засади. Вчили своїх вірних уважно слідкувати, як та чи інша політична партія чи політична сила пропонує суспільству втілювати ці самі цінності та засади в своїй державній діяльності.

Сьогодні суспільству варто ще ретельніше звертати увагу на ті червоні межі, які категорично не можна порушувати, навіть у найжорстокіших політичних баталіях. Особливо це стосується питань, пов'язаних з державою, її захистом і тим, що об'єднує нас як націю.

Проте найважливіше в цій ситуації ось що: ми маємо усвідомлювати, що всі наші труднощі, страждання та втрати, а також економічні кризи чи нестача тепла взимку – це результати агресії Росії проти України. Нам потрібно об'єднуватися в боротьбі проти спільного ворога і за загальне благо. І саме такою метою повинні керуватися ті, хто прагне заручитися підтримкою українців.

Изображение: Зоряна Стельмах

Глава Української греко-католицької церкви, Блаженнійший Святослав Шевчук.

"Набіги диявола можуть бути надзвичайно потужними. Проте, вони ніколи не тривають вічно. Коли диявол завдає удару, ти чиниш опір, і він відступає, адже не має змоги атакувати тебе більше, ніж ти можеш витримати."

Ми ще не знаємо, як саме завершиться війна. Звісно, ми сподіваємося, що це станеться на вигідних для України умовах, проте нинішня ситуація така непередбачувана, що робити будь-які прогнози важко. Також не можна повністю відкидати можливість, що Україну змусать піти на поступки, які на сьогодні виглядають неприйнятними. І мир, який настане після завершення конфлікту, може не бути справедливим. Які, на вашу думку, можливі варіанти розвитку подій? І якщо Україна опиниться під тиском невигідних умов, як нам запобігти саморазрушенню і постійному самообвинуваченню через оцінку того, хто що не встиг зробити в цих обставинах?

Ми сьогодні перестали говорити про нашу перемогу. Ми всі говоримо про можливість компромісів. Тобто психологічно ми припускаємо, що нас до чогось примусять, що у нас щось заберуть. Ми навіть починаємо підсвідомо погоджуватися, що будуть невигідні умови. І вже зараз міркуємо про те, що нам робити з несправедливим миром. Але давайте будемо позитивно думати.

Бо й справді - нам треба думати про нашу перемогу. Вона може бути не такою, якої ми хочемо, бо інколи бувають максималістські очікування. Думаю, не можна говорити про перемогу, яка б суперечила Конституції України - це, до речі, відзначав і Папа Лев XIV.

У будь-якій ситуації ми не можемо погодитися з тим, що силою змінюють кордони в сучасному світі. Це питання активно обговорюють наші європейські партнери. Проте існує ще один важливий аспект, який варто усвідомити: Росія зробить усе можливе, щоб українці сприймали свою перемогу як поразку. Навіть якщо ми збережемо свою незалежність і цілісність України, ми самі почнемо трактувати цей факт як невдачу. Є галицька приказка: "недогода старій бабі ні на п'єцу, ні на лаві". Це означає, що ми можемо незадоволено ставитися до будь-якого результату, зосереджуючись лише на негативних моментах і на тому, чого нам не вдалося досягти.

Усі ті позитивні моменти, які ми здобули, можуть залишитися непоміченими та неповажними. Тому я закликаю всіх зосередитися на мріях про те, якою має бути наша перемога. Дозвольте мені поділитися частиною свого духовного шляху. Коли ми говоримо про аскетичні практики, зокрема про життя в монашій спільноті, основна суть монашого подвигу полягає в боротьбі зі злом. Боротьба — так, але повністю знищити зло нам не під силу. Адже зло існує, як і диявол.

Фото: EPA/UPG

Схоже на сучасну Росію під керівництвом Путіна.

Звісно. Росія, безумовно, продовжить існувати в різних формах. Очевидно, що незалежна Україна може виступити каталізатором певних процесів всередині Росії, зокрема, підриву імперської свідомості. Але наразі не про це мова. Зараз важливо акцентувати, що в духовній боротьбі ключовим чинником перемоги є здатність витримати. Витримати і не зламатися.

Суть духовної боротьби полягає в тому, що напади диявола можуть бути надзвичайно потужними, але вони не тривають вічно. Диявол може нападати, але ти завжди можеш протистояти йому, і з часом він відступає, адже не має змоги перевищити твої власні сили. Цю істину підтверджує сам Господь Бог, у Якому ми знаходимо силу, щоб не піддатися впливу зла.

Ось ще один варіант: "Читайте також: Політв’язень Микола Горбаль заявив: 'Бог наділив нас місією знищити це глобальне зло'."

Отже, давайте застосуємо ці принципи до нашої української перемоги. У нас є сила, щоб вистояти. У нас є сила, щоб не піддатися. Це багаторазово повторював Черчіль: "Never give up" — ніколи не здавайся! І тепер, коли Росія атакує, вони прагнуть зламати наш дух. Не здатні здобути перемогу на полі бою, вони намагаються витиснути нас морально, психічно і духовно, сподіваючись, що ми зламаємося. Але ми маємо вистояти. А далі Господь Бог сам відкриє, якою буде наша українська мрія і наш шлях до неї.

Папа Лев XIV неодноразово закликав Росію зупинити розв'язану нею війну. Проте очевидно, що самі заклики не працюють. Можливо, Святий престол веде непублічну, ба навіть таємну роботу на дипломатичній ниві, яка все ж таки прискорює завершення війни, просто ознаки такої роботи для нас неочевидні? І, можливо, про таку роботу свідчить візит до Москви головного дипломата Ватикану Пола Річарда Галлагера?

Безсумнівно. Святий престол не може прийняти той факт, що Росія ігнорує дипломатичні норми. Сьогодні ми бачимо, що для Путіна дипломатія не є засобом досягнення миру. Його розуміння дипломатії зводиться лише до виправдання заздалегідь ухвалених рішень, зокрема й тих, що мають злочинний характер. Однак Ватикан ніколи не погодиться з цим і завжди буде виступати проти зла.

Тому в цій ситуації постійно шукають різні підходи - як відкриті, так і закриті, дипломатичні та гуманітарні - щоб, так би мовити, підтвердити правду. Папа Лев неодноразово пропонував Ватикан в якості нейтральної площадки для проведення переговорів.

Фото: Vatican Media

Володимир Зеленський та Папа Римський Лев XIV

А що стосується візиту архієпископа Галлагера до Москви, то я за ним дуже уважно слідкував. Можливо, не всі деталі, які вартують уваги, потрапили в медійне поле в Україні, але у мене таке враження, що його візит до Москви - це зішестя в ад.

Якщо розглянути спільну прес-конференцію Лаврова та архієпископа Галлагера, можна помітити кілька важливих аспектів. Галлагер виразно підкреслив, що війну не можна вирішити військовими засобами, та закликав до її припинення і переговорів. Визнати цю війну війною в Москві сьогодні означає порушувати основи російської державної ідеології. Але цікаво, що після візиту Галлагера до Москви запланований ще один – кардинала Маттео Дзуппі.

Я знаю, що архієпископ Галлагер приїздив до нас в липні поточного року, тоді ж був і Маттео Дзуппі, для якого це був вже другий візит.

Саме так. Архієпископ Галлагер та кардинал Дзуппі відвідали Україну практично одночасно, а тепер так само синхронно планують поїздку до Росії. Пам'ятаю, що під час візиту кардинала Маттео Дзуппі в Україну лунала критика його дій, зокрема через відвідини російських військовополонених. Однак це була ініціатива української влади. Тепер він має намір вимагати, щоб російська сторона дозволила церковному представництву відвідати українських військовополонених на своїй території.

Изображение: Пресс-служба Министерства иностранных дел

Андрій Сибіга та Маттео Дзуппі

Крім того, однією з задач, яку Дзуппі отримав від Папи Франциска, є розшук дітей, яких викрала Росія. Отже, на нас чекає візит глави Ватиканської дипломатії, а згодом - представника гуманітарної місії, які спробують не стільки змусити Росію, скільки переконати її дотримуватися міжнародних норм. Таким чином, це два приклади цілеспрямованих дій Святого Престолу, спрямованих на досягнення миру в Україні.

Цікаво те, що Папа Лев багато і чітко говорить про справедливий мир. І про те, що справедливий мир ніколи не може бути на умовах агресора. Справедливий мир означає справедливість для жертви. І тут наша церква завжди підкреслює, що не можна симетрично ставитися до України і Росії. Бо ми розуміємо, хто є агресором та злочинцем, а хто є жертвою, права якої потрібно захищати.

"Штучний інтелект ніколи не зможе відчути справжню любов. Саме тому вкрай важливо, щоб ми не втратили свою людяність."

Роздуми над етичними викликами сучасної науки. Генетична медицина сьогодні відкриває безліч нових можливостей для лікування серйозних і спадкових захворювань. Яким чином церква сприймає прогрес у галузі генної терапії та редагування людського геному? Чи існує для церкви принципова відмінність між редагуванням генів з метою лікування важкої недуги та модифікацією геному для зміни певних характеристик майбутньої особи, таких як зовнішній вигляд, фізичні здібності чи інтелект?

Відповідь на це питання є досить чіткою: церква завжди виступала проти евгеніки. Коли виникали спроби створити новий вид людини, наприклад, суперсолдата, це викликало різке засудження. Генетична модифікація в таких випадках є абсолютно неприйнятною з етичної точки зору. Проте, якщо мова йде про редагування генів з метою лікування захворювань, то це вважається цілком прийнятним і допустимим. Важливо, однак, дотримуватись етичних стандартів, які забезпечують повагу до людської гідності.

Штучний інтелект швидко трансформує різні аспекти нашого життя — від навчання та наукових досліджень до медіа, медицини та оборони. Яка позиція церкви щодо цих змін? Чи розглядає вона прогрес у сфері ШІ переважно як можливість для розвитку людства, чи вбачає в цьому серйозні етичні проблеми?

Папа Лев написав цілу енцикліку щодо штучного інтелекту під назвою Magnifica Humanitas, тобто "Велична людяність". Там він каже, що нам не потрібно боятися штучного інтелекту, але потрібно усвідомлювати як усі його можливості, так і ризики, котрі він несе. Дуже важливо, щоб штучний інтелект не підмінив людину, щоб не використовувався проти гідності людини.

У цьому контексті одна з небезпек, на яку звертає увагу Папа, полягає в тому, що з часом штучний інтелект може почати сприймати певні відмінності між людьми як проблему, яку слід усунути. Він може дійти висновку, що всі люди повинні бути абсолютно ідентичними, що з християнської перспективи призводить до їх безликої сутності. Тому важливо, щоб штучний інтелект залишався корисним інструментом у руках людства. Ключовим є те, щоб людина не стала рабом результатів своєї власної культури та технологій, які вона створює.

Изображение: Зоряна Стельмах

Глава Української греко-католицької церкви, Блаженнійший Святослав Шевчук.

Штучний інтелект ніколи не зможе відчути справжню любов. Саме тому важливо, щоб ми, навіть у часи, коли технології займають центральне місце в нашому житті, не втратили свою людяність. Нам слід залишатися людьми, незважаючи на всі новітні досягнення в науці та техніці. Але є ще одна річ, яка мене турбує...

Що?

Кібернетизація людського тіла. Мої давні колеги-лікарі, з якими я колись навчався разом, спочатку були засмучені, коли я приходив до них на лікування зубів. Вони говорили: "Слухай, ситуація серйозна, потрібно лікувати". Боротьба за кожен зуб була важливою. Тепер ситуація змінилася: вони заявляють: "У тебе занадто багато зубів. Потрібно видаляти та ставити імпланти". Раніше, якщо стоматологу доводилося видаляти зуб, він сприймав це як професійну поразку, оскільки не зміг його врятувати. Нині ж існує інша логіка — чим більше зубів видалиш, тим більше нових можна поставити.

Ми живемо в еру швидкого споживання. Ніхто не зберігає годинники від діда-прадіда і не ремонтує їх. Купив смартфон - вийшла нова модель - викинув. Так само й з іншими речами. Тепер, вочевидь, справа дійшла й до людського тіла.

Так воно і є, адже ось вам ще один цікавий аспект — мої колеги-хірурги. Їхня спеціалізація виявилася мертвою, як і бальнеологія. Раніше, коли існував ревматизм, пацієнти їхали лікувати свої суглоби на радонові ванни та інші процедури. Нині ж нікого не цікавить лікування суглобів — їх просто замінюють на штучні. Це якраз те, про що я говорив, описуючи процес кібернетизації людського тіла.

Згадую, як у Ватикані один з медиків поділився зі мною вражаючою інформацією. Він розповів про випадок з нашим українським хлопцем, який втратив зір в одному оці. Цей лікар створив для нього штучне око, здатне до сприйняття. Виявляється, існує метод, за допомогою якого можна підключити певні електроди до зорових центрів в потиличній частині мозку. Це дозволяє штучному оку не лише "бачити", але й передавати імпульси безпосередньо до кори головного мозку.

Читайте також: Владика Борис Ґудзяк зазначив: "Не існує метафізичних запевнень у перемозі. Але ми не маємо права програти цю війну."

Звичайно, важливо підтримувати тих, хто отримав серйозні травми чи зазнав ампутації. Але виникає питання: коли штучна рука стане настільки досконалою, що перевершить природну, або коли штучне око зможе бачити краще, адже воно не піддається ризикам, таким як глаукома чи катаракта, чи не виникне у лікарів спокуса замінити здорову кінцівку або "рідне" око на штучний аналог? Тут для мене відкривається поле морально-етичних дилем.

Зображення: facebook/УГКЦ (Українська Греко-Католицька Церква)

Блаженнійший Святослав Шевчук

Ваше Блаженство, я звернула увагу, що Ви двічі піднімали тему "розлюднення". Перший раз це стосувалося війни, а вдруге — розвитку штучного інтелекту. Чи вважаєте Ви, що це є загрозою для нас, українців, та не лише для нас?

Ми можемо виявитися під загрозою перетворення на ті технології, які самі ж розробляємо. Зверніть увагу: людина, що проводить багато часу за комп'ютером, починає діяти подібно до нього. Чим потужніший процесор у комп'ютері, тим більше ми від себе вимагаємо швидкості в прийнятті рішень. Нам потрібно оперативно реагувати на повідомлення електронної пошти і виконувати завдання. У сучасному світі надзвичайно важливо зберегти власну ідентичність, не дозволяючи технологіям замінити живе спілкування з людьми.

Грецькі святі отці говорили, що зворотнім процесом до "обожнення" (це коли людина стає подібною до Бога) є "отварнення" (від слова "твар"). Ми ж у нас час можемо говорити про наближення людини до якогось механізму. Але насправді недостатньо того, що ми народилися у людському тілі. Ми ще маємо стати людиною з великої букви. А це відбувається тоді, коли ми вдивляємося у лик Бога чи спілкуємося з Ним. Бо ми є образом Божим. І чим ближче ми до оригіналу, тим більше є людьми.