Випускають токсичні зерна песимізму.
Сьогодні, коли випробування нашої витривалості вимагають максимального загартування духу і непорушної віри, ми знову спостерігаємо, як у наш уражений війною світ насаджуються отруйні насіння песимізму.
Деякі політичні діячі, бажаючи швидко здобути популярність або піддаючись емоційному впливу, вживають легковажні висловлювання на тему "паритету", "мовних компромісів", відмови від нашого євроатлантичного курсу та ідеї "миру за будь-яку ціну".
Я свідомо утримаюся від згадки прізвища цього політика. Розумний український народ і без вказівок добре знає, про кого йдеться. Однак я настійливо закликаю цю особу — як і всіх, хто намагається висловлювати думки від імені громадськості — терміново взятися за навчання і глибше ознайомитися з основними, ключовими поняттями та дефініціями.
У 1938 році, коли британський прем'єр-міністр підписував угоду з агресором у Мюнхені і, повернувшись додому, радісно кричав з балкона: "Я приніс вам мир!", це не було справжнім миром. Це була ілюзія, що приховувала ганебну капітуляцію перед злом, яка, через розмивання понять та нестачу рішучості, відкрила ворогу двері і штовхнула людство у безодню однієї з найбільш кровопролитних катастроф в історії.
Те, що сьогодні подається під виглядом "визнання реальності", є нічим іншим, як повторенням мюнхенського сценарію — тієї ж самої згубної ілюзії. Той, хто вибирає ганьбу замість війни, неминуче зіткнеться і з ганьбою, і з війною.
Настав час усвідомити важливу істину, яку висловила видатна державна діячка Голда Меїр. Вона чітко й беззастережно сформулювала суть подібних "мирних ініціатив": "Ми хочемо жити. Наші сусіди бажають нашої загибелі. Це не залишає багато можливостей для компромісів."
Коли ворог прийшов заперечити ваше право на існування, будь-які торги довкола мови, віри чи національної безпеки -- це не мирний план. Це план самогубства нації.
За нашу українську незалежність, за кожне слово, яке звучить українською, століттями віддавали свої життя найкращі сини та доньки нашого народу. За цю мету боролися такі постаті, як Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера, Ярослав Стецько та тисячі відважних бійців УПА. Як цей політик має намір дивитися в очі їхній пам’яті? Як він зможе зустріти погляд сучасних Героїв, які захищають нашу землю, ризикуя власним життям?
Українська позиція повинна залишатися стійкою, немов граніт.
- Ідентичність не є предметом торгу. Мова, церква та наша історія -- це фундаментальний щит нашої нації.
- Сила як запорука безпеки. Реальною гарантією миру для України є потужна армія та повноцінне членство в НАТО, а не черговий документ про нейтралітет.
- Перемога, а не підкорення. Справжній мир може бути досягнутий лише тоді, коли агресора зупинять, покарають і позбавлять його можливості завдавати шкоди.
Отже, я закликаю наших політиків бути відповідальними за кожну висловлену думку. Час деколонізації свідомості вимагає рішучості. Ми не можемо дозволити собі зраджувати те, що здобуто ціною життя багатьох поколінь.
