Віталій Портников: Шарф Деркача і те, як кадрового офіцера ФСБ сприймали в Україні як "свого" – Блоги | OBOZ.UA
На фоні, ймовірно, найбільш резонансного корупційного скандалу в сучасній історії України, інформаційний простір знову заполонило прізвище російського "сенатора" та колишнього депутата Верховної Ради України Андрія Деркача. Для мене це стало справжнім відкриттям. Гучний корупційний скандал, на мою думку, був неминучим ще з моменту президентських і парламентських виборів 2019 року. Адже у ситуації, де концентрація влади поєднується з відсутністю досвіду та повною недовірою до "чужих", в поєднанні з уподобанням до "своїх", корупція стає системною, зазначає Віталій Портников у виданні "Збруч".
Те, що Деркачу, навіть після його втечі до Росії, вдається залишатися значущою постаттю в країні, яку Росія намагається знищити, робить його чимось на зразок ексклюзивного шпигуна, подібного до Джеймса Бонда. Проте ми розуміємо, що Деркач не є зрадником, а високоосвіченим російським агентом, який роками виконував доручення Центру. Зрадники, такі як Янукович чи Азаров, іноді стають знаряддям російської пропаганди для поширення чергових наративів Путіна. А Деркач, по суті, просто був "переведений" з українського парламенту до російського. І, як видно, його фінансове становище також залишається стабільним.
Проте, насправді Андрій Деркач не є Джеймсом Бондом. Він більше схожий на Штірліца з відомого жарту про радянського шпигуна, який блукає рейхсканцелярією в "будьонівці" і не може зрозуміти, чому його вважають агентом ворога.
У Деркача була ціла колекція "будьоновок" - від Академії ФСБ до обʼєднання "За Україну, Білорусь, Росію", він також активно лобіював інтереси Російської церкви і працював на Януковича. Проте, чимало українських політиків, навіть з націонал-демократичного табору, настирливо продовжували вважати його адекватним і практично своїм, згадуючи про роль телеканалу і радіо "Ера" під час першого Майдану. Помаранчевий шарф Деркач накинув не лише за завданням, а й тому, що вже був членом фракції соціалістів - тієї самої, яка згодом зрадить інші партії Майдану на користь нестабільної коаліції з Януковичем. Варто зазначити, що в такому ж шарфі тоді блукав по Майдану російський "сенатор" з окупованої Запорізької області Діма Рогозін, якому "контора" також доручила грати роль опозиціонера, але не українського, як це було у випадку з Деркачем, а російського.
Ще одним значним чинником, який підсвідомо формував уявлення про Деркача як про "свого", був його батько, колишній голова Служби безпеки України. Ця родинна зв’язок надавала молодшому Деркачу статусу своєрідного "аристократа", який глибоко цікавився збереженням незалежності України, а його навчання в Москві сприймалося як природне продовження сімейних традицій. Попри те, що в часи його батька, а також значно пізніше, СБУ залишалася структурою, де більшість керівництва продовжувала відчувати близькість до російських чекістів, ця інформація чомусь не доходила до широкої аудиторії. Ми продовжували жити в ілюзорному світі, де нам прямо говорили, що існує загроза знищення, а ми сприймали це як жарт і вважали, що росіяни та їх численні агенти в українській еліті просто прагнуть здобути економічні вигоди, не пов’язані з політикою. Навіть чинна українська влада, яка відкрито відмовлялася від співпраці зі "старими" політиками, чомусь не усвідомлювала, що кампанію дискредитації проти Петра Порошенка та Джо Байдена міг організувати не за вказівкою ФБР, а з підтримкою ФСБ.
Для того, щоб всім все стало остаточно зрозуміло - тобто коли вже просто не можна було робити вигляд, що нічого не сталося - Деркач мав опинитися в Росії і стати членом Ради Федерації. І відбулося це зовсім не тому, що українські спецслужби усвідомили, з ким вони мають справу. А тому, що після скандалу із "плівками Деркача" українським депутатом серйозно зацікавилися у американських спецслужбах - і швидко все встановили, бо і встановлювати не було чого, все і так було очевидно.
А якщо б не ці плівки, Деркач продовжував би бути не російським, а українським депутатом, сумлінно виконувати завдання Центру, курувати Сумщину і здійснювати неформальне керівництво "Енергоатомом", який він вперше очолив ще у далекому 2006 році. І я зовсім не виключаю, що у новому корупційному скандалі він би не зʼявився - на відміну від його фігурантів Деркач є справжнім професіоналом і навряд чи потрапив би до картотеки записів НАБУ. І ми продовжували б сприймати кадрового офіцера ФСБ, можливо вже навіть генерала (принаймні посада у Раді Федерації цьому званню відповідає) як українського політика із суперечливою біографію і ностальгійно пригадувати помаранчевий шалик нашої молодості у нього на шиї.
