Випробування свободою. Герої, зрадники, непам'яті.
Насправді їх було чимало - тих, хто виборював незалежність зі зброєю в руках, або опонував радянській владі словом. Більше було тих, хто зітхав і лише потайки мріяв про вільну Україну, а ще більше тих, хто й не думав і не гадав, але, попри все, радо сприйняв ідею незалежності. Сьогодні ж згадаємо декого з безпосередніх учасників вікопомних подій серпня 1991-го. Творців Історії. Чи всі вони пройшли випробування незалежністю? Що з ними - нами - стало?
Левко Лук'яненко (1928-2018). За українську незалежність він сидів у камері смертників і був за крок від розстрілу. А потім - ще 25 років у тюрмах, таборах і засланнях. Лук'яненко - ключова постать тих історичних подій, автор чернетки Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Щоправда, зачитував його з трибуни ВР не він, а більш спритний Володимир Яворівський... Вже вночі, на Софійській площі, перед морем люду, він виголосить Акт особисто. Левка Григоровича Лук'яненка можна назвати бездоганним українським націоналістом, відданим лицарем незалежної України і непримиренним борцем із тими, хто на неї зазіхав. Єдине, що може викликати німе запитання - це те, чому він обрав "Блок Юлії Тимошенко"... В усьому іншому він був відданим і послідовним. Справжній Герой України. "Незалежну Україну хочу бачити побудовану не на ненависті, а на любові", - таким було його життєве кредо.
Ігор Юхновський (1925-2024) був видатним фізиком-теоретиком і учасником Другої світової війни. Він став співавтором Декларації про державний суверенітет України та ініціатором ідеї проведення всенародного референдуму. Під час тривожних подій серпневого путчу 1991 року, Юхновський, який тоді був депутатом Верховної Ради УРСР, активно закликав голову парламенту Леоніда Кравчука скликати позачергову сесію. Він також звернувся до Левка Лук'яненка, аби той підготував чернетку Акта незалежності, пояснивши, чому сам не взявся за це: "Я ж учитель... Я знаю, хто краще впорається з цим завданням, тому й доручаю його виконання..." – з гумором зауважував Ігор Рафаїлович. У 1991 році Юхновський балотувався на пост Президента України, але отримав лише невелику кількість голосів. Тоді українська опозиція висунула відразу трьох кандидатів проти Леоніда Кравчука, що підкреслило тенденцію до внутрішнього розбрату серед українців. Протягом багатьох років Юхновський займав різні посади у владі: на початку 90-х він був першим віцепрем'єр-міністром, був народним депутатом декількох скликань та очолював різноманітні комітети і ради. Також він був одним із засновників групи "Першого грудня" і першим керівником Українського інституту національної пам'яті. Як Герой України, Ігор Юхновський, подібно до Левка Лук'яненка, прожив довге і послідовне життя, залишивши важливий слід в історії країни.
В'ячеслав Чорновіл (1937-1999) — харизматичний політичний діяч, одна з найяскравіших постатей українського політикуму 90-х років. Він був шляхетним максималістом і стояв на передньому краї боротьби за українську незалежність, відіграючи ключову роль у прийнятті Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення Незалежності 24 серпня 1991 року. Чорновіл провів майже 15 років у тюрмах і таборах, де його називали "мотором мордовських зон" та "зубатим зеком" за його невгамовну активність. Його постійна присутність у центрі політичних подій робить його фігурою, яка залишила значний слід в історії. Зібрання його праць налічує десять томів, що включають сотні статей, виступів та листів. Його думки завжди були пронизані глибиною і актуальністю: "Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу..." Ці слова були написані в мирному 1997 році, коли Кучма та Єльцин підписували "Договір про дружбу" у Києві. Чорновіл також глибоко переживав інтриги та розбрати серед своїх соратників, вважаючи це постійним "одне-одного-жерством". На відміну від багатьох інших діячів незалежності, Чорновіл залишався суттєвою загрозою для певних політичних сил як в Україні, так і в Росії. Його життя трагічно обірвалося на 61-му році в результаті автокатастрофи на шосе під Борисполем у березні 1999 року. Він міг би стати українським Гавелом, але доля розпорядилася інакше.
Вадим Гетьман (1935-1998). Економіст, фінансист, новатор, меценат. "Батько" української гривні. Любив конкретику і чіткість в усьому. Народний депутат 1-2 скликань. Брав активну участь у розробленні та ухваленні Конституції України, розробці таких принципово нових і важливих законопроєктів, як "Про ціни і ціноутворення", "Про економічну незалежність України", "Про банки і банківську діяльність", "Про національний банк України" тощо. Гетьман не належав ані до радянських дисидентів, ані до рухівців. У 1990 році він ще був членом комуністичної партії України. Але він був відданий ідеї української незалежності. Крім того, вирізнявся людяністю і порядністю - вельми рідкісними рисами для політика. 22 квітня 1998 року був застрелений у ліфті київського будинку, де він мешкав. Цьогоріч у липні Вадиму Гетьману виповнилося б 90 років. Утім, поважна дата пройшла в Україні непоміченою.
Сергій Головатий, народжений у 1954 році, є видатним юристом, науковцем та політиком, відомим своєю амбітністю та рішучістю у відстоюванні демократичних цінностей. Хоча він не бездоганний, його внесок у політичну сферу вартий уваги. Він розпочав свою політичну кар'єру в кінці 80-х, зокрема, співпрацюючи з В'ячеславом Чорноволом, хоч і не входив до найближчого кола його соратників. Головатий став одним із засновників Товариства української мови імені Тараса Шевченка та Руху, активно долучаючись до процесів державотворення з моменту проголошення незалежності України в серпні 1991 року. Він був одним із авторів фінального тексту Декларації про державний суверенітет України та вніс власні правки до Акта проголошення незалежності. Як реформатор, він зробив значний внесок у юридичну та судову системи. Верховна Рада стала для нього другим домом, оскільки він обирався народним депутатом на шести скликаннях. У 2000-х роках його політична кар'єра зазнала певних змін, адже він входив до складу різних політичних сил, таких як БЮТ, "Наша Україна" та навіть Партія регіонів, що викликало подив у багатьох. Наразі, залишивши політику, Головатий працює суддею Конституційного суду та викладає "Конституційне право" в приватному університеті "Київська школа економіки", відомому також як університет Милованова. Його пристрасть до української мови, ймовірно, могла б реалізуватися у філологічній діяльності, якби він не обрав юридичну кар'єру. Остання його книга "Щодо мови правничої: студії, зібране, словники, документи" є цінним внеском у цю сферу.
Олександр Лавринович (1956). Адвокат, юрист. "Дволикий Янус" української юстиції. Один із засновників і керівників першої проукраїнської партії Народний рух України (1989), один із активних організаторів Всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України 1991 року. Співавтор Конституції України і той, хто намагався в 2010 році цю ж Конституцію змінити, задля збільшення повноважень президента. Заступник Чорновола й одіозний міністр юстиції часів Януковича. Перехід у табір реакціонерів здійснив на початку 2000-х. "Уславився" величезною кількістю скандалів, зокрема підготовкою "Харківських угод". У 2022 році Лавриновичу заочно було оголошено підозру у вчиненні державної зради через візування Мінюстом довідки Про погодження розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення проєкту угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування ЧФ РФ на території України". Можна сказати, що зрадив ідею української незалежності, піддавшись спокусі влади. Нині перебуває у розшуку, орієнтовно живе на Кіпрі.
Михайло Бойчишин (1948-1994) — голова секретаріату Народного Руху України та один із його засновників, який був близьким соратником В'ячеслава Чорновола. Його ім’я сьогодні практично забуте, хоча він відіграв важливу роль у формуванні української незалежності, будучи "мозком" Руху та видатною постаттю свого часу. Бойчишин активно долучався до створення Товариства української мови імені Тараса Шевченка та обіймав посаду депутата Львівської обласної ради. 15 січня 1994 року він зник безвісти після виходу з офісу НРУ, забравши з собою важливі документи, пов’язані з фінансуванням Балто-Чорноморського нафтопроводу. Ідея створення Балто-Чорноморської співдружності, що мала б об’єднати Україну, Білорусь, Польщу, Литву, Латвію та Естонію для протистояння російському політичному та економічному тиску, викликала значне занепокоєння в Москві. Проте це лише одна з численних версій його зникнення. Навіть кримінальні авторитети були залучені до пошуків, але їхні зусилля не дали результатів. Українська міліція того часу фактично саботувала розслідування. Загадкове зникнення Бойчишина досі залишається не розкритим. Втрата такої важливої фігури під час передвиборчої кампанії 1994 року суттєво послабила Народний Рух, який на той момент був впливовою політичною силою та серйозним конкурентом "перефарбованих" комуністів.
Вілен Мартиросян (1940-2023) був відомим вірменином, який зробив значний внесок у створення Збройних сил незалежної України. Як активний учасник Руху, він проявив свою рішучість і енергію в ролі полковника, а в 1991 році став одним із засновників і першим головою Всеукраїнської громадської організації військово-патріотичного спрямування "Спілка офіцерів України". Перший установчий з'їзд цієї організації відбувся в липні 1991 року в Київському будинку офіцерів, де зібралися понад чотириста делегатів. Деякі з них побоювалися з'явитися в формі через тиск з боку радянського командування та КДБ. Тоді полковник Мартиросян сказав: "Наших синів вбивають у службі імперської армії. Пусті декларації про суверенітет не є достатніми. Якщо Україна прагне справжньої незалежності, нам необхідна власна армія". Його діяльність в СОУ стала основою для формування українських збройних сил. Саме під його керівництвом 55-й полк став першим, хто вийшов з-під контролю Міністерства оборони СРСР і перейшов під юрисдикцію Верховної Ради України, склавши першу Військову присягу на вірність українському народу. Однак наприкінці 90-х років Мартиросян заснував проросійську партію "Вітчизна" та розпочав активну пропаганду ідеї союзу з Росією і Білоруссю. У червні 2021 року, під час ефіру на проросійському телеканалі "НАШ", генерал-лейтенант Вілен Мартиросян відкрито висловив своє шкоду щодо переходу на бік України в 1991 році.
Лариса Скорик (1939) – архітекторка та політична діячка, яка стала відомою в українській діаспорі в 90-х роках під прізвиськом "пітбулем опозиції". Вона вирізнялася своєю пристрастю, яскравістю та безкомпромісністю. Як член Народного Руху України та Конгресу національно-демократичних сил, Скорик залишила помітний слід у політичному житті країни. Її голос, сповнений емоцій, напевно досі звучить у стінах Верховної Ради, де вона відстоювала свої погляди у суперечках з комуністами на початку української незалежності. 24 серпня 1991 року Лариса рішуче вимагала департизації всіх державних структур, попереджаючи, що без цього проголошення незалежності може обернутися на фарс. Вона відіграла важливу роль у формуванні символіки української державності, зокрема герба. Однак згодом вона відступила від своїх попередніх поглядів. Чи то зневіра, чи розчарування, чи інші причини – це лишилося її особистою таємницею. У 2004 році вона підтримала Віктора Януковича, і хоча не балотувалася до парламенту, залишалася активною прихильницею "Партії Регіонів", періодично роблячи резонансні заяви.
P.S. Це лише декілька яскравих прикладів подальших доль тих, хто стояв біля витоків української незалежності. Хтось витримав спокусу владою, а хтось ні; хтось залишився відданий ідеї незалежності до останнього подиху, а хтось зрадив власним поглядам; хтось був убитий, а хтось зробив успішну кар'єру. Чи можна когось за щось засуджувати? Певно що ні. Кожен відповідає за власні вчинки. Яке суспільство - такі й народні обранці... У 1992, через рік після прийняття української незалежності, Чорновіл у статті "Що далі?", зауважив: "Перефарбована партноменклатура окопалася в органах влади всіх рівнів і готова провалити будь-яку економічну реформу. Ці люди... небезпечні своєю організованістю, круговою порукою, повною безпринципністю і готовністю вдатися до будь-яких методів для досягнення власних цілей. Ми дали їм можливість очухатися..., перегрупуватися й організуватися заново. Сьогодні вони підтримали українську незалежність, розраховуючи на консервацію звичного способу суспільного буття хоча б на цій території. Завтра, якщо маятник хитнеться вправо, якщо різко поправіє Росія, - вони продадуть незалежність України так, як 24 серпня продали компартію..."
Світлана Шевцова з Києва.
