Винищувачі Rafale для України: що тут більше – військова угода чи політичний жест?
Мережею вже лине ґвалт про "купівлю" у Франції 100 винищувачів Rafale і систем ППО SAMP/T. Причому частина коментарів зі здивуванням, мовляв, а як же Gripen? А куди подіти Ф-16? Росіяни, природно, намагаються висміяти.
Ось у чому річ. Підкреслюю: це не факт, а лише припущення.
На поверхні можна виділити щонайменше три фактори, які роз'яснюють мотиви цієї декларації Зеленського та Макрона.
Україна потребує значної кількості бойових літаків різних категорій. Оптимально було б мати близько 500 одиниць, з огляду на те, з ким ми маємо справу.
Ніхто з виробників або консорціумів у світі не може швидко постачати Україні літаки навіть у великих кількостях. У всіх є численні контракти, укладені на багато років наперед. Щоб забезпечити зростання повітряних сил хоча б протягом наступного десятиліття, доведеться залучати ресурси з різних джерел.
Основна мета полягає в тому, щоб забезпечити інтеграцію літаків в єдину екосистему, що взаємодіє не тільки між собою, але й з іншими повітряними (космічними) та наземними інфраструктурами.
Так, це неминуче -- додаткові витрати на обслуговування, особливості підготовки, різнобій в озброєннях (бо літак -- це платформа, на яку треба щось навісити). Усі мінуси зрозумілі. Але альтернатива -- відсутність літаків.
Франція та Швеція є одними з небагатьох держав, які мають високу ступінь незалежності у сфері авіаційного виробництва, що дозволяє їм ухвалювати рішення оперативніше, ніж іншим країнам. Тому тут немає жодних суперечностей.
В України в осяжному майбутньому не буде грошей ні на шведські, ні на французькі літаки. Ні на які інші. Фінансування (якщо буде) -- європейське. Шведи вже орієнтовну модель позначили.
Франція володіє повним циклом виробництва різних озброєнь, тому завжди КАТЕГОРИЧНО відмовляється платити комусь, крім себе. За це французів усі не люблять, але розуміють і прощають, бо заздрять.
Отже, якщо справа дійде до реальних дій, французькі літаки та системи протиповітряної оборони будуть фінансуватися з французького бюджету за певною схемою. Це може бути оформлено як частина внеску Франції в нашу підтримку або в європейську оборону, або ж іншим чином. Якщо Парижу вдасться отримати деякі кошти від ЄС, скажімо, від Люксембургу, то це буде справжнім успіхом для них.
Тобто угода про "рафалі" не означає автоматичного відбирання потенційних грошей на "грипени".
Авіація — це не просто фінанси, а, перш за все, питання політики. Пригадайте, як Орбан використовував шантаж щодо Швеції, перешкоджаючи їхньому вступу до НАТО, вимагаючи натомість ... продажу "грипенів". Також не можна забувати про турецьку історію з F-35, яка стала предметом широкого обговорення.
Оскільки фінансування не буде нашим, а виробничі потужності також не під нашим контролем, політична нестабільність посилюється, виникають реальні ризики затримок, зривів угод або навіть скасування проектів. Наприклад, завжди знайдуться охочі придбати літаки. У цій черзі потенційні покупці можуть домовитися про прискорення процесу, або ж, навпаки, затримати його на кілька років.
Ну, і ніхто не скасовував проблеми у конкретного виробника.
Оскільки це лише декларація, я не вбачаю жодних суперечностей.
От якби Зеленський пообіцяв купити 100 літаків у Китаї, тоді було б цікаво. Поки ж можна дати волю експертам для обсмоктування технічних характеристик...
Оскільки самостійно виробляти бойову пілотовану авіацію ми не можемо і не будемо, то в суперідеальній ситуації, коли Україна вибереться з війни, було б чудово стати частиною якогось консорціуму з викупом частини продукції і локалізацією частини виробництва. Особливо зі шведами.
Скручувати викрутками крупноблочно можемо хоч зараз, софт можемо генерувати хоч зараз. Досвід пілотів у реальній війні -- божевільний. Досвід інтеграції зоопарку засобів -- унікальний. Тож є над чим думати й що запропонувати.
А Макрон стратив, так. Міг би і на "рафалі" покатати.
