Від союзника монарха до супротивника імперії: 316 років тому відійшов у вічність гетьман Іван Мазепа.
Сьогодні, 2 жовтня, виповнюється 316 років з моменту смерті Івана Мазепи – видатної політичної фігури, яка залишила помітний слід не лише в українській, а й в європейській історії.
Його життя, сповнене амбіцій, політичних маневрів і боротьби за незалежність Гетьманщини, залишило вагомий слід у національній свідомості українців. Більше про постать Мазепи розповість Еспресо.
Іван Мазепа народився приблизно у 1639 році в хуторі Кам'янці (зараз село Мазепинці) на Київщині в родині української шляхти. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі, а згодом - у Європі, зокрема в Польщі, Німеччині, можливо, Італії, що дало йому широкий світогляд і знання європейської політики.
У своїй молодості Мазепа працював при дворі короля Польщі Яна Казимира, що стало для нього важливим уроком у мистецтві дипломатії та здатності виживати в політичному середовищі.
На час, коли Іван Мазепа формувався як особистість і політичний діяч, тодішня Україна перебувала в стані політичної та соціальної турбулентності, відомої як період Руїни. Після Хмельниччини та створення козацької держави, Гетьманщина розкололася між Річчю Посполитою, Московським царством і Османською імперією, що боролися за контроль над українськими землями.
Лівобережна і Правобережна частини України потрапили під різні зовнішні впливи, а внутрішні суперечки між гетьманами та старшиною ослаблювали державні інститути. Військові конфлікти, зокрема з Польщею та Московією, призводили до ruin міст і сіл, а татарські напади ще більше ускладнювали життя селян.
Згідно з відомою легендою, молодого Івана Мазепу вигнали з двору польського короля Яна Казимира через гучний скандал, пов'язаний із романтичними переживаннями. Існує думка, що його зловили на гарячому з дружиною одного з польських магнатів, і за це Мазепу прив'язали до коня та вигнали, що зрештою спонукало його повернутися на батьківщину в Україну.
Повернувшись на батьківщину, Мазепа розпочав свою кар'єру в козацькій старшині. Завдяки своєму розуму, харизмі та вмінню встановлювати корисні зв'язки, він швидко здобув популярність і вплив. Спочатку він служив під проводом гетьмана Петра Дорошенка, але згодом змінив лояльність на бік Івана Самойловича. Після падіння Самойловича в 1687 році, Мазепа був обраний гетьманом Лівобережної України, що стало можливим завдяки підтримці московського уряду та князя Василя Голіцина, якому, за деякими відомостями, він нібито передав чималий хабар. Це стало початком його 22-річного правління – найдовшого в історії України.
Заможність і вплив Мазепи стрімко зростали завдяки його управлінським здібностям і вмінню формувати політичні союзи. За двадцять років свого правління гетьман став одним із найбагатших правителів Європи. Йому належали численні містечка та сотні сіл, а його особисті доходи були величезними. Він зміцнив адміністративну владу гетьманства, упорядкував фінансові питання та прагнув обмежити свавілля московських воєвод.
Мазепа залишив свій слід в історії як видатний меценат. Завдяки його фінансовій підтримці були відновлені та збудовані численні собори в стилі українського бароко, зокрема, декілька церков у Києво-Печерській лаврі (всього понад 200 по всій Гетьманщині), а також монастирі та навчальні заклади. Його культурна політика сприяла зміцненню православ'я та української освіти, що додавало авторитету Мазепі і робило його видатним просвітником свого народу.
Двір гетьмана в Батурині перетворився на справжній культурний центр, а сам Іван Мазепа набув репутації щедрого мецената та покровителя мистецтв. Він був людиною з багатогранними інтересами: з любов'ю грав на бандурі, цікавився різними видами мистецтв і збирав зброю. Його поетичні твори, серед яких "Дума" та пісня про чайку-небогу, залишили помітний слід у культурі, а листування з Мотрею Кочубей, дочкою генерального судді Василя Кочубея, стало відомим прикладом інтимної епістолярії. Водночас варто зазначити, що Кочубей, пізніше зрадивши Мазепу, доніс Петру I про його таємні переговори зі шведами у 1708 році. Цей вчинок був спробою захистити свої інтереси, але закінчився трагічно: Кочубея стратили за його донос.
Стосовно політичної ситуації, гетьманування Мазепи припало на складний період, коли Україна була поділена між Річчю Посполитою, Московським царством і Османською імперією. Мазепа прагнув зміцнити автономію Гетьманщини, водночас балансуючи між могутніми сусідами. Він реформував козацьке військо та зміцнював економіку. Також він активно сприяв розбудові своєї влади майже як монарха Гетьманщини за що нажив ворогів. Однак Мазепа змушений був діяти в умовах жорсткого тиску з боку Московії.
Мазепа і Петро І, зображення: iprosvita
У 1689 році, коли на трон зійшов цар Петро І, між ним і гетьманом Мазепою встановилися досить дружні взаємини. Мазепа активно підтримував царя, надаючи війська та ресурси під час кримських і азовських кампаній. А з початком Північної війни проти Швеції в 1700 році він став одним із ключових союзників Москви на південному фронті.
Цар неодноразово нагороджував Мазепу - зокрема орденом Андрія Первозванного, що було рідкісною честю. У Петербурзі його навіть називали "вірним другом" царя.
У той же час московський цар Петро І поступово зменшував автономію Гетьманщини, що спричинило незадоволення серед козацької старшини. Це невдоволення посилилося, коли у російського царя виникла концепція створення Київської губернії на основі Гетьманщини. Мазепа дедалі більш усвідомлював, що Москва має намір повністю підпорядкувати Україну, тому розпочав свою власну гру.
На початку XVIII століття Північна війна (1700-1721) між Московським царством і Швецією стала основною ареною конфліктів у Європі. Україна виявилася в центрі цього зіткнення, між прагненнями імператора Петра I та військовою силою шведського короля Карла XII.
Спочатку гетьман Іван Мазепа виступав на підтримку московської сторони, надаючи їй війська, ресурси та забезпечуючи тилові позиції. Однак з часом політика царя почала все більше загрожувати автономії Гетьманщини. Московські воєводи ігнорували права козаків, зводили фортеці без погодження з гетьманом, а українські території фактично стали військовою базою для царських сил. Мазепа усвідомлював, що після можливої перемоги Москви Україна може втратити залишки свого самоврядування.
Чиновники Мазепи кілька років вели перемовини зі шведською стороною за посередництва польського короля Станіслава Лещинського. Однак Мазепа діяв дуже потаємно, що зіграло злий жарт, оскільки частина козаків не зрозуміли раптових змін.
У 1708 році, використовуючи просування шведських військ на схід, гетьман ухвалив важливе та сміливе рішення - приєднатися до Карла XII. Основною метою цього союзу було здобуття незалежності України під шведським протекторатом. Однак цей план виявився надзвичайно ризикованим: далеко не всі представники старшини підтримали гетьмана, а російська армія швидко відповіла жорсткими заходами. Батурин, столиця гетьмана, був знищений московськими військами, а його населення - винищене. Московські війська також почали активно поширювати чутки про Мазепу, стверджуючи, що він готовий продати українців полякам та шведам.
Кульмінацією подій стала Полтавська битва, що відбулася 27 червня 1709 року. Це протистояння визначило результат Північної війни — шведське військо зазнало розгромної поразки від армії Петра І. Разом із шведською армією було втрачено й українське прагнення до незалежності. Після цієї поразки гетьман змушений був втекти разом із Карлом XII до османського міста Бендер, де, через кілька місяців, 2 жовтня 1709 року, він помер у віці 70 років.
Іван Мазепа і Карл XII на Дніпрі після битви під Полтавою, зображення: твір шведського митця Густафа Улофа Цедерстрема.
Полтавська катастрофа стала не лише особистою трагедією Івана Мазепи, а й ключовим моментом для України та Московії. Намір гетьмана звільнити Гетьманщину від московського ярма зазнав краху: козацьке самоврядування зазнало ще більших обмежень, автономні права поступово скасували, а сам Мазепа був оголошений зрадником, підданий анафемі Російської православної церкви та виключений з офіційної історії імперії.
Водночас перемога під Полтавою відкрила нову епоху для Московського царства. Здобувши стратегічний вихід до Балтійського моря та послабивши Швецію, воно зміцнило свої позиції в Європі й невдовзі перетворилося на Російську імперію. Цей злам остаточно змістив геополітичний центр регіону й визначив подальшу долю України на століття вперед.
У російській історіографії Мазепу оголосили "зрадником", "Іудою" порушником Переяславської угоди, його ім'я досі під церковною анафемою РПЦ. Цар Петро наказав публічно спалити опудало гетьмана, а на Лівобережжі були жорстокі репресії.
В українській історичній свідомості Мазепа постає як втілення боротьби за автономію, політик, що усвідомлював небезпеку московського контролю. Протягом ХІХ-ХХ століть його постать надихала численних митців і діячів, починаючи від Байрона та Гюго і закінчуючи Тарасом Шевченком і Лесею Українкою, а також членів Кирило-Мефодіївського товариства та активістів, які боролися за незалежність у ХХ столітті.
Іван Мазепа на 10 грн, фото: Вікіпедія
Сьогодні Іван Мазепа - ключова постать української історії (зображений на 10 грн), чиї діяння особливо переосмислюється в умовах сучасної боротьби з російською агресією. Він був не лише політиком свого часу, а й людиною, яка бачила Україну частиною широкого європейського простору, а не імперського заднього двору.
