Вадим Денисенко: Дискусії між США та Китаєм. Чи готова Україна до цього? -- Блоги | OBOZ.UA
Переговори в умовному чотирикутнику США-ЄС-Росія-Україна, по суті, вичерпали свій потенціал. У ці дні ми вступаємо в нову еру, в якій ключові перемовини проходитимуть між Пекіном та Вашингтоном.
Про що ці переговори?
Перш за все про те, як уникнути прямого воєнного зіткнення двох гегемонів. Це не Ялта, де Трамп і Сі малюватимуть нові кордони на картах. Це переговори про правила гри в нових торгових, технологічних і логістичних реаліях 21 століття. І обнулення СОТ буде лише одним з перших кроків в цій війні.
Чим це відрізняється від Хододноі війни?
Холодна війна характеризувалася суворим поділом світу між двома великими силами, кожна з яких мала практично безмежні повноваження для контролю над своїми територіями. Сучасна ситуація є абсолютно іншою: наразі ані США, ані Китай, принаймні поки що, не прагнуть вести боротьбу за своїх союзників. Цю функцію вони передають на відкуп країнам-регіональним лідерам. В результаті, замість чітко окресленого і жорсткого світового порядку, де існували лише невеликі країни з руху неприєднання, ми спостерігаємо значно складніший світ із незвичними альянсами і подвійними підпорядкуваннями (одна з яких належить країні-гегемону, а інша — країні-регіональному лідеру).
Лінії, що відокремлюють водозбори.
Фактично, війна за регіональних лідерів вже розпочалася. На цьому етапі основною лінією розмежування між різними світами стануть не цінності чи економічні інтереси (кредити). Визначальним фактором, що вказує на приналежність до того чи іншого табору, стане вибір постачальників зброї.
Чи ми вже підготувалися до нових умов?
Ми входимо в переговори США-Китай, маючи мінусовий баланс в Китаї і мінімально позитивний в США. Я завжди вважав, що опустити настільки низько стосунки з Китаєм є помилкою. Нам необхідно зробити все, щоб наші стосунки вивести хоча б на нейтральний рівень, адже питання закінчення війни тепер вже точно залежатиме від переговорів Пекін-Вашингтон.
Стосовно Вашингтона, ми маємо справді серйозну проблему. Справа в тому, що наша дипломатична діяльність не має системності і більше нагадує спонтанні дії. Коли виникає питання, наші дипломати відправляються на місце, ситуація трохи стабілізується, і вони повертаються назад. Приведу невеличкий приклад: вже минуло три місяці з моменту, коли ми оголосили про зміну нашого посла (і я хочу відзначити значний внесок Оксани Маркарової в цю справу). Ми навіть запропонували трьох потенційних кандидатів, серед яких Ольга Стефанишина вже була призначена спеціальним представником Президента у справах США (кажуть, вона зараз готується до участі в групі, що займається питаннями безпекових гарантій). Все це свідчить про те, що затримка абсолютно неприпустима, і нам вкрай необхідно розпочати складну, але систематичну роботу, яка є часто непомітною, проте найбільш ефективною для досягнення результатів.
Вашингтон – це одне з найбільш індивідуалізованих міст у світі: тут особисті зв'язки мають набагато більше значення, ніж у Ер-Ріяді чи Пекіні. Нинішня стратегія "швидких атак" виявилася успішною в кризових ситуаціях. Проте зараз настав час знову перейти до марафонського темпу. Адже переговори між США та Китаєм – це безсумнівно марафон, а, можливо, навіть тріатлон.
