Українська історія також є потужним інструментом у боротьбі проти Росії.

Пам'ятник Махну в Києві та зовнішньополітичні орієнтації України щодо Польщі: які є паралелі?

Перші роки повномасштабного конфлікту між Росією та Україною виявили, що одним із основних напрямків російської інформаційної агресії проти Польщі є маніпуляція історичною пам'яттю з метою погіршення відносин між Польщею та Україною. Багато з таких інформаційних кампаній звертаються до теми Степана Бандери та польсько-українських конфліктів, що мали місце під час Другої світової війни. Пропагандистський прийом полягає в створенні спрощеного уявлення, згідно з яким сучасна Україна нібито повністю ідентифікує себе лише з цією складовою своєї історії.

У цій ситуації українська політика пам'яті має можливість звернутися до більш широкого історичного контексту, підкреслюючи багатогранність української історичної спадщини. Одним із персонажів, який може стати темою суспільних обговорень, є Нестор Махно.

Для польської аудиторії це може вказувати на те, що українська історична пам'ять не підпорядковується єдиному історичному наративу. Вона охоплює козацьку спадщину, діячів Української Народної Республіки, представників визвольних рухів у різні епохи, а також культурних діячів, учених і військових. Такий підхід ускладнює зведення української ідентичності до одного символу.

Якщо в Україні ухвалили б рішення про встановлення пам'ятника Нестору Махну у Києві, це могло б стати свідченням багатогранності української історії. Російській пропаганді було б важче підтримувати спрощений наратив, що всі українські символи пов'язані лише з єдиною історичною традицією. Більше того, інформаційний резонанс міг би зростати, якщо вшанування історичних постатей супроводжувалося б відкритим діалогом з польськими науковцями, міжнародними конференціями, спільними дослідженнями та розвитком українсько-польських історичних ініціатив. У такому разі акцент змістився б з конфлікту навколо окремих символів до більш широкої дискусії про складність історії Центрально-Східної Європи.

Тим більше, що в такому діалозі можна використовувати той факт, що Нестор Махно відмовив Леніну і Троцькому у спільному поході на Варшаву у 1920 році. На їхню вимогу Махно відповів: "У моїх хлопців немає ворогів у Польщі. Не піду"!

Для польського народу перемога під Варшавою є символічною подією. Не випадково її в Польщі називають "Чудом на Віслі". У той період Махно володів однією з найсильніших армій, що налічувала 60 000 козаків та 1000 тачанок. Ніхто не може з упевненістю сказати, яким би було подальше майбутнє Східної Європи, якби Варшава піддалася атаці російських військ.

Разом із тим не варто очікувати, що встановлення пам'ятника одній історичній особі одразу змінить інформаційну ситуацію. Російська пропаганда здатна адаптувати свої наративи та використовувати нові теми для маніпуляцій. Тому будь-які символічні кроки можуть бути ефективними лише як частина комплексної стратегії, що включає історичний діалог, підтримку академічних досліджень, культурну дипломатію, спільні польсько-українські проєкти та активну протидію дезінформації.

Отже, вшанування Нестора Махна потенційно могло б стати одним із елементів демонстрації багатоманітності української історичної пам'яті та ускладнити окремі пропагандистські спрощення. Водночас його реальний вплив залежав би від ширшого контексту державної політики пам'яті в Україні та готовності до відкритого українсько-польського історичного діалогу. Якщо розглядати це саме з точки зору зовнішньої політики України, то встановлення пам'ятника Нестору Махну має такі аргументи "за":

1. Деколонізація української історії. Протягом багатьох років російська історіографія зображала Махна лише як "бандита" або "розбійника". Вшанування його пам'яті може свідчити про те, що Україна самостійно переосмислює свою історію, відмовляючись від радянських оцінок.

2. Виділення традиції спротиву російському імперіалізму. Махно боровся не тільки проти білих армій, але зрештою і проти більшовиків, які придушили його рух. У сучасних дипломатичних дискусіях це може розглядатися як один із прикладів українського опору російському впливу.

3. Відображення багатогранності української політичної спадщини. Україна здатна продемонструвати, що її минуле охоплює не лише постатей державного управління, але й численні суспільно-політичні рухи, які суттєво вплинули на формування української ідентичності.

4. Сигнал про автономність історичної політики. Установка пам'ятника може свідчити про те, що українська держава самостійно обирає, кого вшановувати, без огляду на думку Москви.

5. Зростання міжнародної зацікавленості в історії України. Фігура Махна є відомою серед численних істориків у Європі та США, оскільки він вважається одним із найзначніших представників анархістського руху XX століття. Це може стати каталізатором для більшого інтересу до української історії.

Отже, зовнішньополітичний ефект такого рішення залежав би не лише від самого пам'ятника, а й від того, який офіційний наратив Україна запропонувала б міжнародній спільноті, де акцент робився б на боротьбі проти імперського панування та на деколонізації історії України.