Удар у спину: яка причина жорсткішої позиції Польщі щодо України?

Займаюся проєктами із вивчення соціальних комунікацій, розвитку та впливу сучасних медіа

Попри публічні заяви про підтримку України, Польща дедалі частіше демонструє політичну поведінку, що суперечить принципам союзництва. Низка рішень у сфері історичної політики, соціального регулювання, транскордонної торгівлі та політичної риторики сигналізує про зсув у бік одностороннього тиску. Ця тенденція загрожує не лише двостороннім відносинам, а й загальній спроможності регіону діяти узгоджено в умовах війни з Росією.

Політична стратегія нового глави держави Польщі

Перемога Кароля Навроцького на президентських виборах у Польщі означає глибше зрушення в політичному курсі країни. Цей історик, підтриманий правими націоналістами з PiS ("Право і справедливість"), відомий своєю різко критичною позицією щодо України. Він публічно виступає проти швидкого вступу України до НАТО і наполягає на "обмеженні міграційного тиску з боку українців".

Ці заяви прозвучали на тлі неодноразових виступів польських політиків, які відкрито підтримують угорського лідера Орбана та висловлюють невдоволення західною військовою допомогою Україні.

Історична свідомість як засіб політичного впливу

У червні 2025 року польські представники знову ініціювали ексгумаційні роботи на території Західної України, зокрема на Тернопільщині. Формально це пояснюється прагненням вшанувати польських жертв Другої світової війни. Але за словами українського історика Ігоря Посівнича, подібні дії "мають не меморіальну, а політичну мету -- продемонструвати перевагу польського наративу".

Такі дії викликають тривогу в Україні, особливо в ситуації, коли немає взаємної поваги до українських поховань у Польщі. Міністерство закордонних справ України не раз підкреслювало, що політика пам'яті повинна ґрунтуватися на принципах рівноправності, а не на ультимативних вимогах.

Соціальне напруження та мова ворожнечі щодо українців.

У Польщі спостерігається значне зменшення підтримки українських біженців: з 94% у 2022 році до 57% у 2024-му. Незважаючи на те, що аналітики Deloitte та UNHCR зазначають, що українці сприяли зростанню польського ВВП на 2,7%, політики часто нехтують цими даними, посилаючись на стереотипи про "надмірний тягар" для соціальної системи.

У парламенті Польщі обговорюються ініціативи щодо обмеження виплат родинам українців, які перебувають під тимчасовим захистом. Це перетворює гуманітарну підтримку на предмет внутрішньої політичної боротьби й фактично дискримінує біженців.

Блокування експорту і транзиту як елемент тиску

З початку 2023 року польські аграрії неодноразово перекривали транспортні коридори на кордоні з Україною, виступаючи з вимогами щодо припинення безмитного ввезення сільськогосподарської продукції. Уряд Польщі, замість того щоб виступити проти цих дій, фактично підтримував протестуючих, виправдовуючи це "захистом національних інтересів", що, на його думку, має перевагу над міжнародними зобов'язаннями. Це призвело до обмеження експорту українського зерна до країн ЄС та підриву довіри до Польщі як надійного економічного партнера.

Попри офіційні гасла про підтримку України, Польща дедалі частіше демонструє політику умовного союзництва. Від історичних ультиматумів до соціальних обмежень і економічного шантажу -- Варшава дедалі менше поводиться як стратегічний партнер і дедалі більше -- як опортуніст, що діє з огляду на власні короткострокові інтереси. Якщо ця тенденція продовжиться, це може серйозно підірвати не лише двосторонні відносини, а й загальну єдність Східної Європи перед російською загрозою.