"Учнів вже немає, а вчитель тепер став освітнім «офіціантом». Найкращий викладач фізики розповідає, як можна врятувати освіту - Новини Твоє місто."

Пауль Пшенічка, визнаний у світі найкращим педагогом з фізики, без обережностей та прикрас викладає свої думки щодо проблем української освіти. Чому сучасна школа стала "центром надання освітніх послуг"? Яка мета розподілу учнів за рівнем здібностей? Які наслідки має ліберальний підхід у вихованні, і яким чином смартфони підривають дисципліну на заняттях? Досліджуйте іноземні методи оцінювання та дізнайтеся, які кроки необхідно вжити, щоб українська школа не опинилася на краю прірви.

Західний лібералізм, оцінювання та азійська дисципліна

Які способи можуть змінити українську систему освіти, що призвела до перевантаження учнів та зниження рівня їхньої обізнаності?

Лібералізм поширюється не лише в Україні. На Заході він зародився раніше, і саме звідти прийшла ця проблема до нас. Проте вони вже змогли знайти вихід із ситуації. У Франції наука завжди користувалася великою повагою. Раніше Фінляндія була на передовій, але тепер Естонія її обігнала. Я відвідав багато шкіл і мав можливість спостерігати, як у них організовані навчальні процеси.

Так, як ми робимо зараз, робити не можна, це не закінчиться добром! Ми все одно прийдемо до старої системи, коли вчити треба все. Іспити треба складати після четвертого класу, щоб перейти до п'ятого, і після дев'ятого, щоб перейти до старшої школи. Саме так зараз роблять в Англії, Нідерландах, Німеччині. Не можна допускати, щоб люди вчилися і в результаті нічого не знали.

Без оцінок, навіть у початковій школі, діти не мають змоги усвідомити, на якому рівні вони знаходяться.

Початкова освіта є фундаментом для подальшого навчання. Якщо в цей період дитина не отримала необхідних знань і навичок, їй буде важче далі. На Заході існує перевага - два додаткові роки перед школою, коли з чотирирічного віку дітей починають навчати через гру. Вони вчаться виконувати завдання, які можуть бути їм нецікаві, а також серйозно ставитись до навчання та слухати вчителів. Завдяки цьому, коли діти приходять до першого класу, вони вже є підготовленими учнями, які розуміють, як діяти у класі і взаємодіяти з учителем.

Observe.

У нас є широкий вибір програм та підручників, що школи можуть обирати відповідно до своїх потреб. Тому навіть після початкової школи учні можуть отримувати різноманітні знання. Чи не варто все ж уніфікувати ці підходи? Адже математика — це не той предмет, який потрібно оновлювати щороку.

У мене є старий радянський підручник з математики для учнів четвертого класу. Задачі з нього виявляються надто складними навіть для сучасних одинадцятикласників! І справа не в тому, що діти стали менш розумними. У нас в країні багато талановитих людей. Коли наші учні виїжджають за кордон для навчання, вони, безумовно, стикаються з адаптацією до нової мови, але з часом завжди потрапляють до числа найкращих, стають лідерами. Чому це відбувається? Тому що в тих країнах лібералізм призвів до того, що учнів не можна змушувати до навчання. Навіть якщо дитина стверджує, що два плюс два дорівнює сім, її підтримують: "Чудово, сім – це також цифра". Наші вчителі все ще мають певні вимоги до учнів, тому вони виділяються у міжнародному контексті. Але якщо порівнювати з Південною Кореєю, Тайванем чи Сінгапуром, ситуація зовсім інша. Хоча в галузі фізики ми в Європі демонструємо результати навіть кращі, ніж у Сінгапурі. І для вашої інформації, в команді Німеччини є українські учні-призери, серед яких мій колишній учень, якого я вчив з п'ятого класу.

Так чому в Сінгапурі й Тайвані краща ситуація з технічними науками? Вони сильніші, дисциплінованіші?

Ні, наші діти мають вищий рівень розуміння! Проте в цій країні поняття бажання вчитися не існує: ти просто зобов'язаний це робити. Батьки це усвідомлюють, адже така культура формується з раннього віку. В даний час більшість людей у Південній Кореї отримують не менше ніж дві вищі освіти, і це сприймається як належне, адже інших шляхів у них немає. Хоча ця ситуація іноді переходить межі, адже навчання до 22:00 може бути шкідливим. Можна вчитися менше і все ж досягати розуміння. Проте в їхньому суспільстві це стало нормою.

Ви коли-небудь замислювалися, чому Ілон Маск вирішив перенести свої виробництва до Китаю? Причина в тому, що там зосереджена велика кількість інженерів. Проте тепер він стикається з необхідністю залишити цю країну, оскільки ситуація там стала складною. Однак знайти іншу державу з подібною кількістю висококваліфікованих спеціалістів йому поки що не вдається. У світі зараз спостерігається великий попит на інженерів.

Поділ на рівні та робота з різними учнями

У старших класах шкіл Англії учні вивчають три або чотири дисципліни.

Так. Учень, якого я добре знаю, наступного року переходить у старшу школу і буде вчити тільки три предмети, які собі вже вибрав.

Тобто, коли створюють профільні ліцеї, є великий ризик, що 10, 11 і 12 класи знову залишаться як підготовка до НМТ?

Я маю таку думку. Не повинно бути розділу на вибрані та невибрані предмети. Той хлопець, про якого я щойно згадував, складав 20 іспитів, щоб перейти з середньої до старшої школи. Це іспити з усіх предметів, які він вивчав, їх здають по два на день. Тобі потрібно прийти і довести, що ти здатен вчитися, що можеш витримати цей тягар, і тоді ми приймемо тебе до старшої школи, де будемо навчати далі. До речі, там також існує можливість вивчати предмети на двох рівнях - базовому та поглибленому. В Франції ситуація подібна.

Отже, концепція не відмовлятися від математики, а поділити її на два рівня - досить цікава, чи не так?

Цей процес поділу на два рівні спостерігається у багатьох країнах. У нашій системі освіти всіх навчають без урахування індивідуальних здібностей, зараховуючи до однієї групи навіть тих, хто не має бажання чи можливостей для навчання. Дозвольте навести приклад. Припустимо, ви готуєте команду для олімпійських змагань зі стрибків у висоту. У мене був учень, який став юніорським чемпіоном Європи, стрибаючи на висоту 2,32 метра. Тепер уявіть, що до команди потрапили учні, які лише намагаються подолати 1,20 метра. Яка їхня роль серед більш успішних спортсменів? Навіть якщо вони спробують, їм це не вдасться через брак природних здібностей. Можливо, їм слід було б обрати інші види спорту, такі як плавання чи марафон, ніж боротися в цій дисципліні.

Іноді виникають претензії: мовляв, якщо ви відберете групу, там усе одно буде хтось перший і хтось останній, що ви далі ділитимете? Так, якщо буде потрібно - ділитимемо далі. Але останній у групі, яка бере висоту від 2 метрів, буде першим у групі, що стрибає від 1,5 до 1,9 метра.

Яким чином має діяти вчитель у звичайному класі, де зібрані учні з різними темпами навчання — ті, хто швидко сприймає матеріал, та ті, хто потребує більше часу? Чи варто пропонувати їм різноманітні завдання?

Це можливо реалізувати, проте вчителю потрібно бути надзвичайно компетентним, зацікавленим і готовим до цієї роботи. Це справжній виклик. Повертаючись додому, ти постійно міркуєш про те, як створити для учнів завдання різних складностей, щоб вони могли їх вирішити і разом з тим отримали нові знання через цей процес.

Іноді трапляється, що математика не дається дитині, і це нормально. Навіть якщо запропонувати їй калькулятор, це не завжди вирішить проблему! Якщо сьогоднішня дитина вміє користуватися калькулятором, це вже свідчить про її інтелект, адже багато дорослих і досі не знають, як його використовувати. Проте, якщо вона не може виконати ділення в стовпчик, чи варто через це панікувати?

Однак для вчителя це стає справжнім викликом. Один з учнів може впоратися з завданням за 10 хвилин і просто сидіти на місці, тоді як викладачеві доводиться зосереджуватися на тих, хто не встигає. Тому важливість диференційованих завдань важко переоцінити, але їх підготовка є значним навантаженням, що не кожен педагог готовий витримати, враховуючи сучасне ставлення до професії.

На освітньому форумі "Вчителі майбутнього" вчителі також піднімали питання про можливість залишати учнів на другий рік навчання, якщо вони не досягають необхідного рівня знань. Як ви вважаєте, наскільки це виправдано з вашої практики?

Це було в минулому, і досвід був справді неприємним. Коли я був учнем початкової школи, серед нас були діти, які залишалися на другий рік. Вони створювали тиск на нас і на навчальний процес, заважаючи іншим учням нормально здобувати знання.

Одного разу я запитав свого учня Сашка, який переїхав до Іспанії: "Як у тебе справи? Скільки учнів у вашому класі? І скільки з них справді вчиться?" Він був у сьомому класі і відповів, що в їхньому класі всього 16 учнів, а з них, напевно, лише п’ятеро вчаться нормально, окрім нього. Коли Сашко перейшов до восьмого класу, я знову поцікавився, як справи. Виявилося, що з усіх учнів до наступного класу перейшло лише шестеро, а решту залишили на повторний рік. Проте їх направляють у класи з полегшеним навчанням, щоб надати хоч якусь освіту.

В Іспанії з цим дуже суворо: пройшов серйозний розділ із біології чи фізики - складаєш усний іспит із білетами. Не склав кілька таких предметів - залишаєшся на другий рік без жодних варіантів. Але в більшості країн цього уникають, бо кожен середній учень обходиться державі дуже дорого. З іншого боку, він потім і дає державі дуже великі доходи - мільйон-півтора доларів.

Чи здатна дитина проявити свої здібності, потрапивши до нового викладача?

Безумовно. Багато обдарованих дітей відчувають себе невпевнено через педагогічну занедбаність, складні сімейні ситуації, часті переїзди між країнами або зміни навчальних закладів. Проте, коли на їхньому шляху з'являється вчитель, який помічає в них потенціал і таланти, дитина починає розквітати і активно займатися навчанням. Крім того, існує всесвітньо відомий експерт у галузі освіти, Кен Робінсон, який стверджує, що якщо в школі є хоча б один вчитель, якого дитина справді поважає, їй буде легше досягти успіху в житті. Це може бути будь-який предмет, але важливо, щоб такий авторитет був присутній.

Роль вчителя та його участь у шкільному самоврядуванні

В даний час існує пропозиція зменшити тривалість бакалаврату на один рік і перенести цей рік у середню освіту, оскільки це є економічно вигіднішим.

Бакалаврська програма повинна тривати три роки, адже чотири — це вже занадто. Звичайно, медицина — це особливий випадок. У сусідній Румунії, до речі, вища освіта, а також гуртожитки, є безкоштовними. Ми відвідали цю країну тричі для участі в змаганнях, і я детально ознайомився з їхньою системою. У них вчитель має високий статус.

Які чинники можуть підвищити престиж професії вчителя? Які кроки слід вжити для цього?

Насамперед - навести лад у школі, щоб до вчителя було відповідне ставлення. Вчитель приходить в школу працювати і вчити, то дайте йому цю можливість. Я викладав у Австрії. Там вчитель чітко знає коло своїх обов'язків, і його ніхто не відволікає на дурниці. Директор там існує для того, щоб створювати умови вчителю, а не навпаки. І, безперечно, зарплата, бо зараз вона просто сміхотворна.

Чи можу дізнатися, який у вас рівень доходу?

Я на це не відповідаю, але вона вдвічі менша від тієї офіційної середньої зарплати вчителя в Україні, про яку пишуть. Звідки взялися ті 18 000 чи 19 000? Я таких вчителів ще не бачив. Може, це порахували разом з усіма нашими мільярдерами як "середню по палаті"? Зарплата дуже мала, і вона не може бути такою. Колись недовго міністеркою освіти в нас була молода особа, яка мала зарплату 60 000 на місяць і відверто питала, як на такі гроші взагалі можна вижити. Вона просто сказала правду. Є ж у нас категорії людей, які заробляють, як-от в IT, пару тисяч доларів на місяць, і на ці гроші можна нормально жити.

Роз'ясніть, будь ласка, як саме вчитель відрізняється від "постачальника освітніх послуг"? Відбулося значне зниження статусу професії. Поки не буде повернуто належний рівень, навіть якщо інвестувати мільярди, ситуація не зміниться. Учні, здається, зникли, тепер є тільки "отримувачі освітніх послуг". Як називати корабель, таким він і вирушить у подорож. Сьогодні вчитель став ніби освітнім офіціантом, а учні, мов у ресторані, скаржаться: "Це не те, що ми замовляли, подача не така, серветка не на місці", а батьки підтримують їх у цьому. То що ж відбувається насправді? Можливо, варто задуматися про доцільність шкіл в їхньому нинішньому вигляді?

До речі, зміна назв шкіл на ліцеї - це повна нісенітниця. Гімназія ще виглядає зрозуміло, адже всі знають, що це таке. А от ліцей - це просто французька мода, що стосується їхньої старшої освіти, яка триває три останні роки. У Франції немає жодних сумнівів у терміні "школа". Найпрестижніші університети, які готують інженерів і науковців, мають назви Ecole normale supérieure та Ecole polytechnique.

Цю ініціативу започаткував ще Наполеон. Він був надзвичайно інтелектуально розвиненою особистістю з відмінною освітою, закінчивши одну з найпрестижніших інженерних шкіл Франції – артилерійську школу в Парижі. Серед його вчителів був і Лаплас, відомий французький математик. Наполеон усвідомив, що стан французької армії залишає бажати кращого, адже по країні вільно пересувалися будь-які особи без належного контролю. Тому він вирішив об'єднати найкращих учнів та викладачів з усієї Франції, створивши дві інженерні школи, які до сьогодні вважаються найпрестижнішими у країні. Вступ до них є значно складнішим, ніж до звичайних університетів Франції. Ось така його стратегія.

Що, наприклад, здійснила Пруссія за часів Бісмарка? Вони розробили освітні заклади, які згодом з'явилися в імперській Росії. Ця тенденція, до речі, дійшла і до Радянського Союзу. Це були навчальні заклади, в яких панував порядок, і учні усвідомлювали важливість навчання. Щоб потрапити туди, потрібно було докласти чимало зусиль, адже конкуренція була серйозною.

У Японії потрапити в перший клас — це не просто формальність; існує чіткий перелік критеріїв, які потрібно виконати. Звертають увагу на поведінку дитини: якщо вона не здатна адекватно себе поводити, то її не зарахують. Це завдання батьків, і вони прекрасно усвідомлюють свою відповідальність. Я мав можливість поспілкуватися з керівником департаменту освіти Японії і дізнатися безліч цікавих деталей. Не варто вважати, що там все бездоганно — у них також є свої виклики.

Чи не варто трохи усунути батьків від впливу на школу?

Це окрема тема для обговорення. Школа є маленькою державою, на якій базується велика країна. В ній необхідно впроваджувати ефективне самоврядування та чітку організацію відповідальності. Вчитель має навчати, тоді як учень повинен брати на себе зобов'язання вчитися, а не покладати цю відповідальність на педагога. Якщо учень не має бажання, його неможливо навчити. Батьки, у свою чергу, повинні забезпечувати дисципліну. Сьогодні один учень може зірвати урок, вивести з себе вчителя і вчинити будь-які безладдя. А якщо таких учнів двоє або троє, то вчителю залишається тільки покинути клас — це вже не є навчальний заклад.

"Перехідний етап" без мобільних пристроїв і ЦНАПи замість навчальних закладів.

Чи підтримали б ви заборону використання мобільних телефонів у навчальних закладах?

Це не так просто, але це буде зроблено, бо інакше діла не буде. Є учні, які підсіли на телефон, як на наркотик, і з ними дуже важко. Якщо ви заберете гаджет чи змусите покласти на стіл, вони зриватимуть уроки, бо в них починається справжня "ломка".

У мене через це виникали конфлікти. Один з учнів влаштував справжню істерію, коли дізнався, що на уроці астрономії нам знадобляться логарифми. Він почав протестувати: "Як це можливо? Це ж вивчають лише в університетах, а ви хочете, щоб ми вчили їх у школі?". Він заперечував проти такого навчання, адже його головною метою було прийти до школи, сісти з телефоном, гратися і щоб ніхто його не турбував.

Вважаю, що вдома він чинить так само. У багатьох країнах існує просте правило: учень приходить на заняття, здає телефон, а повертає його після уроків - і на цьому все.

У вашому ліцеї не так?

У нас ввели цікавий метод: перед тестами та контрольними учні повинні здавати свої мобільні телефони у спеціальну скриньку. Це рішення покликане запобігти списуванню та уникнути ситуацій, коли один учень розв'язує завдання за інших. Але така практика виявилася не зовсім ефективною. Деякі учні категорично відмовляються віддавати свої телефони, а інші виявляють кмітливість і позичають гаджети у товаришів з інших груп, використовуючи їх під час контрольних, а свої телефони здають. В результаті деякі з них можуть мати в руках по три пристрої!

Отже, тепер вчитель повинен не лише навчати предмету, але й розробляти стратегії для підтримання порядку в класі?

Він повинен виконувати обов'язки сержанта за ту ж невелику плату. І швець, і жнець, і навіть грець на дуді – адже бажано ще й піднімати настрій публіці.

Що нашій освіті найперше треба змінити, щоб усім стало простіше? Бо реформі вже 10 років.

Перестати її постійно змінювати! Школа могла б бути й такою, як вона є сьогодні. Я взагалі боюся, що з кожним роком нам роблять усе "краще" і "краще". Перше, що треба зробити - повернути педагогу статус Вчителя, а не "надавача освітніх послуг". Дивуюсь, як школи ще не перейменували на ЦНОПи (Центри надання адміністративних послуг). Скоро буде ЦНОП - Центр надання освітніх послуг, де працюватимуть "надавачі" та обслуговуватимуть "здобувачів". І бажано ще на перервах безкоштовні гарячі пиріжки роздавати, а на уроках розносити каву, чай і "Пепсі". Якщо не повернути вчителю повагу і статус, ми й далі будемо сповзати у ту прірву, в яку зараз повземо.

Спілкувалася Світлана Жаб'юк.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.