Трамп, Путін, Сі. Хто з них не вписується в цей ряд?
Сполучені Штати сподівалися залякати Китай, але насправді змусили його зблизитися з Росією. Глобальний конфлікт між двома наддержавами - США та Китаєм - вже розгортається. Хоча наразі це не війна з відкритими бойовими діями, назвати її лише "торговою" вже недоцільно. Адже проблема криється не лише у мита, які Трамп підвищує для Китаю.
Мова йде про глобальне лідерство, або, щонайменше, про домінування в регіоні. На роль гегемона претендують як США, так і Китай. Проте існує ще один важливий гравець – Росія. Підвищуючи напруженість у відносинах з Китаєм, Сполучені Штати сприяють зближенню Китаю з Росією.
Якби президент США Річард Ніксон був живий, він міг би сказати так, як часто говорить Трамп. "Якби я був президентом, ця війна не розпочалася би", - зазначив би Ніксон. І це стосувалось би загострення стосунків між США та Китаєм.
Бо свого часу Америка дуже вправно скористалася конфліктом, який тривав між Пекіном і Москвою. Коли у 1956-му, за три роки після смерті Сталіна, перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов виступив із критикою сталінізму, це дуже сильно обурило тодішнього китайського лідера Мао Цзедуна. Хрущов автоматично потрапив у число зрадників комуністичної ідеї.
Розкол між Радянським Союзом та Китаєм у 1969 році призвів до збройних конфліктів на острові Доманський. Це стало переломним моментом, після якого зовнішня політика Китаю змістилася у бік США. Пекін відчув загрозу, оскільки аналітики того часу навіть висловлювали припущення, що СРСР може здійснити превентивний удар по китайських ядерних об'єктах. Цим моментом вдало скористався Генрі Кіссінджер, який почав підготовку до історичної зустрічі між Мао Дзедуном та Річардом Ніксоном.
У лютому 1972 року президент Ніксон здійснив історичний візит до Китайської Народної Республіки, ставши першим американським лідером, який відвідав комуністичний Китай. Незважаючи на це, йому вдалося уникнути звинувачень у підтримці комуністичних ідей. Усі його висловлювання на адресу Мао Дзедуна були ретельно продуманими і зваженими. У цей час Радянський Союз з тривогою спостерігав за зближенням колишнього супротивника - Сполучених Штатів - з новим опонентом, яким став Мао.
Так робилася дипломатія у ХХ столітті. А тепер глянемо, що ми маємо у ХХІ-му.
На межі 1960-х і 1970-х років Пекін мав побоювання щодо можливих активних дій Москви, але сьогодні обстановка зовсім інша. Лідер Китаю Сі Цзіньпін навряд чи відчуває страх перед Путіним — скоріше, він сприймає його з позиції сили, як в прямому, так і в переносному сенсі. Сі має міцну позицію, що робить його менш схильним до маніпуляцій з боку Кремля. Проте Трамп абсолютно не схожий на Ніксона і навіть не намагається активізувати свої зусилля.
Трамп діє з характерною для нього агресивною впевненістю, притаманною його нарцисичному стилю. А його оточення старанно копіює манеру поведінки "царя": віцепрезидент США Джей Ді Венс дозволяє собі вживати образливі висловлювання на адресу китайців, не усвідомлюючи, що цим розриває останні зв'язки. Китайська сторона реагує стримано; речник Міністерства закордонних справ Китаю Лінь Цзянь лише зазначає, що "такі необдумані та зневажливі висловлювання" "вражають і засмучують" його країну.
Але гнів Пекіна поступово накопичується та зміцнюється, немов китайський чай, що настоюється в чайнику.
"Справжній селянин із американського села, здається, не зовсім усвідомлює глобальні реалії," - зазначає редактор Global Times Ху Сіцзінь у своїй статті про Венса. І це дійсно так. Команда Трампа, що складається з самозакоханих інфантилів, не помічає загроз, які чекають в світовому океані, і вперто веде свій "Титанік" прямо на їх вершину.
Американський флот, й це вже не просто образне висловлювання, рухається до Панамського каналу — ще однієї локації на карті, де Трамп штучно провокує напруженість. Вашингтон не відмовляється від свого прагнення — зменшити вплив Китаю в цьому стратегічно значущому регіоні та зміцнити свою присутність там.
Цьому передувало блокування Пекіном важливої для США угоди. Гонконзька компанія CK Hutchison, яка володіє портами Бальбоа та Крістобаль по обидва боки Панамського каналу, планувала продати свої активи консорціуму на чолі з американською фірмою BlackRock за 22,8 млрд доларів. Це дало б США контроль над ключовими портами каналу. Однак Китай ініціював антимонопольне розслідування і заборонив CK Hutchison завершувати оборудку.
Міністр оборони США Піт Хегсет підкреслив, що Сполучені Штати не дозволять Китаю використовувати канал для своїх військових інтересів. У відповідь на це Пекін прагне виявити вразливі місця у системі США, щоб завдати удару, уникаючи - поки що! - прямого збройного конфлікту.
Трамп може скільки завгодно вихвалятися тим, що європейські лідери буцімто "цілують його в дупу" та плазують перед ним, благаючи знизити мита. Насправді адресат розпочатої ним тарифної вакханалії один, і це - Китай. Саме Китай має стати на коліна і погодитися знизити мита, щоб змінити зовнішньоторговий баланс на користь США.
Але Китай не прогнувся навіть після того, як президент США підняв тарифи для китайських товарів до 125% - через "брак поваги", як пояснив це сам Трамп. Він просто не розуміє простої істини: товариш Сі ніколи не піде до нього на поклон, Китай натомість компенсуватиме розірвані торгівельні зв'язки зі Сполученими Штатами зближенням з Росією.
Якщо стратегічний план Трампа полягав у тому, щоб своїми діями спонукати Пекін до більш тісної співпраці з Москвою та закласти основи для союзу під гаслом "росіянин і китаєць — навіки брати", то він, безумовно, рухається у правильному напрямку. Проте, що цей напрямок є безглуздим, Трамп, можливо, усвідомить з часом. Або ж залишиться при своїй думці і звинуватить у всіх проблемах свого попередника Байдена – як це вже стало його звичкою, або ж знайде ще когось, на кого можна скинути відповідальність за свої невдачі.
Колишній директор з питань Китаю при Міністерстві оборони США у 2005-2006 роках Джозеф Боско в своїй статті для видання The Hill зазначає, що Сі Цзіньпін уважно стежить за поведінкою Трампа, який, на його думку, зневажає міжнародну спільноту, надаючи при цьому особливі переваги лише Росії.
Американський лідер публічно принизив президента України Зеленського, примусив Україну до "перемир'я", якого Росія й не думала дотримуватися, та й загалом - фактично знехтував суверенітетом нашої держави, нагадує Боско. Все це справило враження на китайського лідера, який зрозумів: його час настав.
Негативний приклад розповсюджується так само швидко і невпинно, як епідемія грипу. Відволікаючись на мить від основної теми, варто згадати, що як тільки Трамп висловив інтерес до наших рідкоземельних металів, польські політики вже заявили про свої претензії на одеські порти. А Сі Цзіньпін має свою давню і стійку амбіцію – він прагне підкорити Тайвань.
Статус Тайваню як острівної держави залишається предметом дискусій, і Боско вважає, що в теперішній час Пекін може запустити масштабну інформаційну кампанію, метою якої буде акцентування на належності Тайваню Китаю.
А після слів настане час дій. Сі Цзіньпін може взяти під контроль острів, погрожуючи ядерним ударом, або, принаймні, встановити блокаду.
Уникнути цього можна лише в тому випадку, якщо Трамп чітко та однозначно висловить намір Сполучених Штатів захищати Тайвань, покладаючи відповідальність за можливий конфлікт на Китай.
Пекін підготувався до такого розвитку ситуації і продовжить дотримуватися своїх принципів, якщо тільки не вирішить, що відкрита конфронтація з Вашингтоном йому не вигідна. Але чи готовий сам Вашингтон до наслідків своєї, м'яко кажучи, не найрозумнішої політики?
Американське видання The Hill, цитуючи експерта Аарона Фрідберга, зазначає, що Китай і Росія об'єднує спільна "антиідеологія" — заперечення ліберального світового порядку, який захищають Сполучені Штати. Це особливо актуально в контексті останніх років, зокрема за часів президентства Джо Байдена.
Китайські й російські політики вивчили уроки історії не гірше за американців, запевняє видання. Вони знають, що китайсько-радянський розкол сприяв американському тріумфу, і не хочуть допустити повторення цього сценарію.
The Hill нагадує, що Китай просив Росію відкласти вторгнення в Україну до завершення Олімпійських ігор у Пекіні, і Путін на це пристав. А перед самою війною обидва лідери підписали меморандум про союз "без кордонів". Вони ділили світ на двох і поділили би його, якби Україна пала, а слідом за нею пала би і Європа, куди Путін також готував вторгнення.
До приходу Трампа до влади Китай активно підтримував Росію у війні з Україною на різних фронтах — дипломатичному, економічному і навіть військовому. Хоча інформація про те, що серед військових, які протистоять ЗСУ, є й китайські солдати, з’явилася лише нещодавно. Нещодавно Володимир Зеленський представив журналістам докази — він показав досьє затриманих китайців та опублікував їх свідчення.
Зеленський також поділився реакцією на цю новину з боку Сполучених Штатів. "Америка виявила значне здивування і вважає це абсолютно неприйнятним. Це ті сигнали, які вони нам надіслали. Поки що я не отримував жодних інших повідомлень", – зазначив президент.
Китай, до речі, категорично заперечує участь своїх громадян у бойових діях в Україні. Подібні заяви звучать і з Москви. За словами речника Путіна Дмитра Пєскова, Росія не залучає Китай до війни проти України. "Це неправда. Китай є нашим стратегічним партнером, другом і союзником, і завжди займав дуже обдуману позицію... Зеленський помиляється", - зазначає він.
Не варто дивуватися одностайності Китаю та Росії. "Сьогодні Москву та Пекін об'єднує спільний противник: США та міжнародна система, яку вони захищають. Історія показує, що спільні вороги здатні формувати міцні альянси", - підсумовує видання The Hill.
І все-таки до того моменту, коли Трамп почав руйнувати цей самий міжнародний порядок, лишався шанс на те, що дружбу Китаю та Росії можна якщо не розбити, то послабити. Нині надії на це знищені.
Проте не все ще втрачено. Нові перспективи торговельної співпраці починають проявлятися у відносинах між Китаєм і Європейським Союзом. Як повідомляє Reuters, посилаючись на дані китайського міністерства комерції, зміцнення цієї економічної взаємодії буде реакцією на американські мита, зазначено в статті.
Однак не економікою єдиною. Якщо США зменшать військову присутність в Європі, Китай запропонує свою "ядерну парасольку", вважає голова правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак. В ефірі каналу Еспресо він зазначив, що " в політиці не буває пустот, і геополітичні сили будуть перерозподілені".
"Якщо США виходять з Європи, демонструють, що скоротять свою військову присутність у ЄЄ, Китай рано чи пізно запропонує ті форми безпеки, які раніше пропонували Сполучені Штати", - переконаний Шлінчак.
Куди заведе новітню історію подібна заміна однієї ядерною держави іншою, сказати складно. Події останнього часу надто калейдоскопічні для довгострокових прогнозів. Але там, де Америка втратила свій шанс, за діло слід братися Європі. Бо політика й справді не терпить пустот.
