Трамп має можливість зупинити агресію Кремля щодо України.
Оголошення про зустріч між лідерами Росії та США на найвищому рівні вселяє оптимізм щодо можливого припинення бойових дій у Східній Європі. Незважаючи на санкції та ордер на арешт, виданий Міжнародним кримінальним судом, Дональд Трамп планує прийняти Владіміра Путіна на Алясці. США не є членом МКС і не визнають його рішення.
Новообраний президент США вступив на посаду в січні 2025 року, пообіцявши закінчити російсько-українську війну протягом 24 годин. Спочатку нова адміністрація протягом багатьох місяців надсилала до Москви дружні сигнали, делегації й переговорників. У липні минулого року Дональд Трамп несподівано змінив тон щодо Владіміра Путіна. Він схвалив продаж американської зброї Україні й неодноразово погрожував вторинними санкціями щодо торговельних партнерів Росії. Початковий 50-денний термін для виведення військ Росією був скорочений до 10 днів на початку серпня.
Проте через кілька днів американська влада повідомила, що очікувана торговельна напруга між двома наддержавами та їхніми союзниками не матиме місця. Замість цього запланована зустріч між Трампом і Путіним на Алясці. Раніші переговори між представниками США та Росії, за повідомленнями, вказують на можливість досягнення угоди стосовно довгоочікуваного мирного договору.
Нещодавні зміни в позиції Вашингтона стосовно Москви є черговим свідченням помітної непослідовності американської політики по відношенню до Росії в умовах нової адміністрації. У незвичайному розвитку подій, після висловлених економічних і військових загроз, президент США Трамп також зробив значні спроби знайти спільну мову з Путіним. В результаті, доля України, схоже, буде вирішена на історичному саміті між США та Росією.
Проте залишається під питанням, чи зможе новий етап переговорів забезпечити політично важливі та довготривалі результати. Як і в інших аспектах, з 2014 року Росія веде продуману переговорну тактику щодо України, що має на меті справити враження на власне населення та міжнародну спільноту. Під час численних переговорів, зустрічей на високому рівні та підписання багатьох документів Росія неодноразово підкреслювала своє бажання досягти миру в Україні. Однак активні двосторонні і багатосторонні переговори, які відбувалися як до лютого 2022 року, так і після, не змогли вплинути на хід війни.
Навпаки, неодноразові поступки Заходу щодо Росії й вимушені поступки України, боязкі і поки що обмежені поставки зброї Києву, а також нерішуча політика санкцій ЄС і США спонукали Москву до нових авантюр. Через місяць після захоплення Криму в лютому 2014 року Росія офіційно анексувала його. Незабаром після цього, у квітні, розпочалася війна на Донбасі. У липні Росія безкарно збила над зоною бойових дій малайзійський пасажирський літак, на облавку якого перебувало багато громадян ЄУ. У середині серпня того ж року почалася інвазія на Східну Україну з першим великомасштабним розгортанням регулярних військ, а після кількох менших хвиль ескалації в лютому 2022 року відбулося повномасштабне вторгнення на континентальну частину України. Відтоді військова й окупаційна політика Росії в Україні з кожним місяцем стає дедалі більш терористичною і геноцидною.
Навіть після 11 років війни Сполучені Штати, як і багато інших країн, зробили небагато висновків з провалу інтенсивних дипломатичних переговорів і стриманості в політиці сили. Друга адміністрація Трампа не тільки з внутрішніх причин заперечує досвід відносин адміністрацій Обами й Байдена з Кремлем. Вона також забуває про безрезультатність дій першої адміністрації Трампа у 2017-2021 роках щодо війни на Донбасі.
У майбутніх переговорах Путін може вимагати не тільки територіальних поступок, а й інших обмежень суверенітету України, хоча він знає, що жоден президент України не може задовольнити такі максималістські вимоги. Ключовим питанням буде те, наскільки Трамп поділяє інтерпретацію Путіна щодо першопричин, характеру і значення російської агресії. Метою Москви в майбутніх переговорах буде не стільки тривале вирішення конфлікту, скільки поліпшення міжнародного становища Росії. Путін, серед іншого, прагнутиме підірвати світовий порядок, вимагаючи поступок, що порушують міжнародне право, розколу західного альянсу, ослаблення партнерства Заходу з Україною і, по змозі, посіву внутрішнього розбрату в Україні.
Москва буде прагнути привернути увагу американських та інших західних політиків, використовуючи хибні обіцянки про деескалацію конфлікту та пропонуючи вигляді поступок. У той же час, Кремль намагатиметься змусити Київ ухвалити рішення в умовах кризи. Як це вже неодноразово відбувалося з лютого 2014 року, Росія намагатиметься перекласти провину за зрив переговорів на Україну.
У межах цієї стратегії не можна виключати можливість тимчасового затишшя на фронті, якщо Москва вважатиме це вигідним для своїх дипломатичних, внутрішніх, економічних і геостратегічних цілей. Кремль може скористатися ілюзією готовності Росії до компромісу та зупинки бомбардувань українських міст, щоб підривати єдність і рішучість, які з 2025 року зростали в Європі щодо підтримки України, а також поглибити існуючий розкол між Сполученими Штатами та іншими країнами НАТО. Тимчасове припинення вогню також дало б можливість перегрупувати російські штурмові сили, укріпити окупаційний режим на анексованих територіях України та послабити політику санкцій, запроваджену Заходом. У період з 2014 по 2021 рік війна на Донбасі вже пережила кілька етапів відносного спокою. Однак зрештою ці періоди не призвели до завершення або замороження конфлікту, а навпаки, стали каталізатором для його ескалації до повномасштабної експансіоністської війни.
Іншим можливим варіантом, що може бути вигідним для Росії, є угода про припинення вогню в повітряному просторі, при якій обидві сторони відмовилися б від ракетних і безпілотних ударів уздовж лінії фронту. Протягом останніх трьох з половиною років Росія завдала ударів по багатьом важливим інфраструктурним об'єктам в Україні, з різним ступенем успішності. Проте Україна зуміла адаптуватися до цих атак і, наприклад, розробила досить стійку енергетичну систему.
Упродовж останніх місяців Україна зазнала інтенсивних атак з боку Росії, зокрема за допомогою дронів та ракет, на цивільні об'єкти, включаючи столицю — Київ. Ці масові напади часто обходять українську систему протиповітряної оборони, створюючи вражаючі сцени вибухів у місті. Проте стратегічне значення цих посилених атак на житлові будинки, медичні заклади, культурні інституції та торгові центри залишається досить низьким.
У останні місяці Україна продемонструвала значні досягнення в проведенні атак за допомогою безпілотників дальнього радіусу дії, націлюючись на російські військові об'єкти, промислові зони та інфраструктуру. Навіть у глибині Росії спостерігалися численні влучення в військові бази, склади пального, аеропорти, нафтопереробні заводи та інші стратегічні об'єкти, що пов'язані з обороною. Вибухи та пожежі на російських промислових підприємствах мають серйозний вплив не лише на економіку та армію Росії, а й на психологічний стан її населення, а також формують громадську думку на міжнародному рівні. Завдяки використанню передових технологій в атаках безпілотниками, Україна здатна компенсувати чисельну перевагу противника та досягати вражаючих результатів. У цьому контексті можна припустити, що Путін може прагнути призупинити або навіть завершити цю стадію конфлікту.
Військова співпраця та стратегічна політика Заходу стосовно України залишаються фундаментом для майбутніх переговорів. До тих пір, поки Україні не будуть надані реальні гарантії безпеки, припинення вогню стане можливістю для обох сторін перегрупувати свої збройні сили та економічні ресурси, а також підготувати суспільство і адміністрацію до наступного етапу ескалації. Після завершення конфлікту ситуація може повернутися до попереднього стану.
Крім практичних аспектів майбутньої безпеки України, виникає більш обширне питання про роль Сполучених Штатів у глобальній політиці, особливо в контексті Східної Європи. Вашингтон та Москва не можуть, як їм, очевидно, хочеться, вести переговори про суверенітет і територіальну цілісність європейської країни, ігноруючи при цьому присутність України та інших європейських держав. Більш того, з огляду на безпекові гарантії, надані Україні через Будапештський меморандум 1994 року, що стосується її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), США не можуть дозволити собі обговорення питань кордонів та суверенітету України. Якщо, всупереч угоді, укладеній три десятиліття тому, дві ядерні держави, які є постійними членами Ради Безпеки ООН, досягнуть угоди, що залишить Україну — співзасновницю ООН, підписантку ДНЯЗ, члена Ради Європи та учасницю ОБСЄ — в становищі політичної та територіальної кризи, це може призвести до глобального хаосу, подібного до того, що панував до 1945 року.
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
