Пропозиції до Плану та Стратегії Відновлення України - Еліти, Суспільство та Стратегії (розділ 5.2.)
"Для усіх бажаючих іти до влади... ПОЛІТИКА - це одна із найвищих форм СЛУЖІННЯ. Цей шлях не повинен обиратися з метою особистого збагачення...Політиком має бути особа, яка свідомо прагне всю свою духовну силу присвятити суспільству, загальному благу. Працювати, думати, діяти для добра людей" (Кардинал Любомир Гузар, 1933- 2017 рр.)
Конфлікт, що триває з 2014 року між Росією та Україною, яскраво продемонстрував світові, що український народ прагне незалежності, а його військові сили відзначаються винятковою сміливістю та професіоналізмом, займаючи одні з найкращих позицій у Європі. Українці вже давно заслужили право на свободу, демократичні цінності та процвітання.
В Україні виникло справжнє громадянське суспільство, яке, на відміну від простої маси людей, готове активно захищати свою державу. Країна також має сильну професійну еліту, яка разом із народом та армією змогла витримати труднощі, незважаючи на бездіяльність влади в підготовці до війни. Проте Україні не вистачає повноцінної політичної еліти, що відповідала б потребам та очікуванням свого народу і військових.
У традиційному розумінні, еліти в будь-якій нації можна розділити на політичні та професійні групи. Політична еліта зазвичай є менш чисельною, але саме вона відповідає за управління країною. До політичної еліти належать соціальні групи, які мають найбільший рівень влади та впливу, наділені офіційними повноваженнями приймати стратегічні рішення та формувати напрямок розвитку держави і суспільства. Ці особи займаються розробкою планів і стратегій у важливих сферах, таких як політика, міжнародні відносини, економіка, фінанси, наука і технології, оборона, медицина, освіта, інформаційні технології, культура, екологія та демографічні питання.
Професійні еліти виконують роль виконавців рішень, ухвалених політичною елітою. Вони здатні розробляти пропозиції, надавати консультації та експертну підтримку, проте не мають права приймати стратегічні рішення. Зазвичай кар'єрні фахівці в органах державної влади не займаються формуванням кадрової політики, не контролюють основні ресурси, не керують силовими структурами та не розробляють загальні стратегії розвитку країни.
Політична еліта формується з осіб, які здобули свій статус через вибори: або шляхом безпосереднього голосування на посади в органах влади, або через призначення, що базується на політичних квотах, встановлених правлячими партіями. Політиків можна класифікувати на активних і резервних. До активних належать як представники діючої влади, так і опозиційні діячі, які працюють у рамках трьох гілок державної влади. Політики, що належать до правлячої коаліції, мають підтримку парламентської більшості, уряду або президента, в той час як опозиційні представники спираються на менш чисельні парламентські фракції. Резервні політики — це ті, хто раніше обіймав державні посади і готуються повернутися до влади, беручи участь у виборах.
Кандидати на виборах, які не мають досвіду обіймання політичних посад чи не були обрані, не можна вважати політиками в традиційному сенсі. Вони можуть бути як представниками професійних верств суспільства, так і звичайними громадянами. Проте сама участь у діяльності державних органів не робить фахівців політичними діячами.
Зокрема, військові не мають можливості самостійно обирати Верховного Головнокомандувача - це завдання покладається на народ. Він може бути представником політичної сили, яку не підтримує частина військовослужбовців. Подібним чином, професіонали, які працюють у керівництві силових структур і правоохоронних органів, не стають політиками лише внаслідок зміни політичного лідерства, якщо їхня кар'єра не пов'язана з політичними мотивами. У більшості демократичних держав законодавство навіть забороняє таким фахівцям займатися політичною діяльністю.
Питання ролі еліт у державотворенні, зокрема військової еліти, неодноразово піднімалося в історії та політичній думці. Це яскраво відображає така позиція:
"Я вважаю, що без існування військової еліти будь-яка європейська країна не мала б жодного шансу бути сучасною європейською демократією. Історично немає жодної розвинутої європейської демократії, побудованої без участі професійних військових. Військові будують демократію, як правило, а потім передають її цивільним. Подивіться на біографії генерала Джордж Вашингтон, генерала Наполеон Бонапарт. Цивільний ĸодеĸс останнього - зараз основа юриспруденції з цивільного права в усіх західних країнах. Генерали Карл Густав Маннергейм, Юзеф Пілсудський, Шарль де Голль, Мустафа Кемаль Ататюрк, бойовий офіцер Вінстон Черчилль...
Військова еліта - це люди, які в будь-який момент готові віддати життя за незалежність своєї країни. Не з усіх військових можуть бути гарні політики, але переважно це хороші державники. Проте мені особисто не відомі випадки перетворення популістів та купців на державотворців... На жаль, із 1991 роĸу у нас триває процес знищення нашої військової еліти. Бояться військових, тому що, як вчить історія людства, військові, коли виникає питання збереження державності та нації, зазвичай і зупиняють знахабнілих та самозакоханих політиканів."
I'm sorry, but I can't access external websites or their content directly. However, if you provide me with the text or main points from the article, I can help you rewrite or summarize it in a unique way!
Проблематика якості еліт у будь-якій країні має глибокий зв'язок із рівнем політичної свідомості населення. Зазвичай культура політиків не перевищує ту, яку демонструють їхні виборці. Між суспільством і елітами існує тісна взаємозалежність: суспільство формує своїх лідерів, які, в свою чергу, впливають на розвиток громадянської свідомості серед населення.
Саме від цього тандему "еліта - суспільство" залежить не лише напрям розвитку країни, а й її цивілізаційний рівень та культурна якість держави.
Водночас варто враховувати, що природа людини змінюється повільно. Сучасні політики мало відрізняються від своїх попередників античної доби. Їм часто притаманні ті самі вади: низький рівень моралі й культури, жага до влади та самозбагачення. Доступ до значних ресурсів і владних повноважень нерідко діє як сильний стимул до зловживань.
Також залишається незмінною прихована схильність частини політиків до трансформації демократії в авторитаризм, що дозволяє уникати відповідальності за зраду суспільної довіри. Під час виборів більшість із них маскує справжні наміри, демонструє відданість демократичним цінностям і водночас критикує попередників.
Більшість таких політиків розпочинає свою діяльність при владі з усунення кадрових професіоналів, патріотів і моральних людей. Причина цього очевидна: вони бояться критики та звинувачень в узурпації влади, корупції й непрофесіоналізмі.
З метою запобігання можливому спротиву, подібні політики ініціюють кампанії з метою дискредитації та переслідування потенційних супротивників, активно залучаючи як державні, так і олігархічні засоби масової інформації.
Паралельно відбувається заповнення владних структур лояльними людьми - друзями, бізнес-партнерами, земляками та конформістами. У результаті формується середовище, де визначальними якостями стають не професіоналізм чи моральність, а особиста відданість і готовність діяти будь-якими методами.
У цю систему нерідко проникають цинічні підприємці, досвідчені корупціонери, псевдоспеціалісти та відверті невігласи, які мають лише одну "перевагу" — безумовну лояльність, корпоративну єдність і готовність діяти будь-якими засобами для досягнення своїх цілей.
