Секретна гра Китаю: чому ФСБ насторожено ставиться до Пекіна та його стратегічних ходів. Розглядаємо детально.
Нещодавно журналісти з американського видання The New York Times опублікували таємні документи російських спецслужб, в яких Пекін охарактеризовано як "загрозу для національної безпеки Росії". Це викликає суперечності з офіційною позицією Кремля, що проголошує "дружбу без меж" між країнами.
У внутрішніх документах ФСБ Пекін характеризують як "ворога", який становить серйозну загрозу для національної безпеки Росії. Це пов'язано з активними розвідувальними операціями, спробами вербування російських агентів, а також з інтересом до військових технологій і стратегічних територій на Далекому Сході. Ці відомості вказують на складний і багатогранний характер російсько-китайських відносин, де офіційна "дружба" суперечить прихованим підозрам і напруженості.
Що криється за цим "партнерством", як війна в Україні змінила динаміку відносин між Москвою та Пекіном і чи здатен Китай у майбутньому перетворити Росію на свого васала? Про це детальніше - в матеріалі Еспресо.
Відносини між Росією та Китаєм за часів Володимира Путіна отримали новий поштовх. З початку 2000-х років Путін активно шукав союзників, здатних протистояти впливу Заходу, зокрема Сполучених Штатів, у глобальній політиці. Китай, який також прагнув зменшити західний вплив і створити багатополюсний світ, став ідеальним партнером. Варто зазначити, що Пекін і Москва мають спільне комуністичне минуле. Однією з причин перемоги Мао Цзедуна в Китаї була саме потужна підтримка з боку Радянського Союзу.
Протягом останніх двадцяти років Володимир Путін та Сі Цзіньпін, лідер Китаю, провели понад 40 особистих зустрічей, на яких було підписано численні угоди в сферах економіки, оборони та енергетики. Напередодні масштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, Москва і Пекін оголосили про "партнерство без меж", що стало знаковим моментом для їхнього зближення.
Основою цієї партнерської взаємодії стало спільне сприйняття глобальної стратегії, в якій Захід поступається своєю домінуючою позицією.
"Росія та Китай давно мають спільну мету - стримувати світову владу США, але їхні цілі та методи відрізняються. Путін готовий зруйнувати світовий порядок, тоді як Сі прагне модифікувати глобальні інституції, щоб вони краще відповідали автократичному підходу", - впояснюють у Washington Post.
Та стосовно економіки, вималювалася цікава картина, де РФ для Китаю все більше стає дешевим сировинним майданчиком. Адже Росія постачає Піднебесній величезні обсяги енергоресурсів (нафту, газ, вугілля), також метали, деревину й сільськогосподарську продукцію. Натомість Пекін забезпечує Кремль технологіями, товарами подвійного призначення та ринками збуту, особливо після запровадження західних санкцій через анексію Криму в 2014 році та повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році.
У 2024 році обсяг торгівлі між Китаєм і Росією досяг рекордних $237 мільярдів, що складає близько 12,5% від валового внутрішнього продукту Росії. Частка Китаю у зовнішньоторговельному обороті Росії становить 34%, що робить його головним торговим партнером, втрата якого була б рівнозначна катастрофі. Росія є одним із провідних світових виробників енергії, тоді як Китай є її найбільшим споживачем.
Згідно з інформацією, опублікованою в Financial Times, в період з 2008 по 2014 роки Росія проводила військові навчання, присвячені можливим сценаріям "агресії з боку Китаю" на Далекому Сході. В цих навчаннях моделювалися різноманітні ситуації, такі як диверсії, масові виступи, порушення кордонів та навіть стратегії тактичного ядерного стримування. Це свідчить про те, що Кремль вже давно відчуває занепокоєння щодо зростаючої могутності Китаю та його потенційної експансії.
Особливо варто відзначити, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну суттєво змінило характер відносин із Китаєм. Раніше Москва та Пекін мали більш-менш рівноправні стосунки, але тепер Росія дедалі більше стає економічно залежною від Китаю. Західні санкції поступово підривають російську економіку, обмежуючи її доступ до технологій, ринків і фінансових систем. У результаті Китай став основним імпортером російської нафти та газу, а також ключовим постачальником товарів і технологій. Це призводить до того, що Пекін дедалі більше усвідомлює свій вплив на Москву і може використовувати його на свою користь.
Китайці спостерігають, що Росія стала більш вразливою країною, створивши безліч ризиків і загроз, які не існували до початку повномасштабного вторгнення. Ці проблеми виникли як наслідок рішення Путіна, зазначив у інтерв'ю BBC директор Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Олександр Габуєв. Він вважає, що нині китайське керівництво усвідомлює, що Путін одержимий питанням України і прагненням контролю над нею з причин, які для них не зовсім зрозумілі.
Отже, Росія змушена реалізовувати свої ресурси за зниженими цінами, тоді як Китай виграє від доступу до дешевих сировин і нових ринків. При цьому Пекін уникає прямих військових поставок на підтримку Росії (хоча час від часу з’являються чутки про таємні поставки озброєнь), щоб уникнути вторинних санкцій з боку Західних держав. Така обережність свідчить про прагматизм Китаю: він підтримує Росію в межах, необхідних для збереження стратегічного партнерства, але водночас не ставить під загрозу свої власні інтереси.
У цьому контексті Москва стурбована тим, що зростаючий китайський вплив у Сибіру та на Далекому Сході може поставити під загрозу територіальну цілісність Росії. Насправді, в раніше опублікованих секретних військових планах РФ аналізувала можливість того, що китайські війська в майбутньому спробують встановити контроль над цим регіоном.
Нещодавно китайські розвідувальні агенти почали активно працювати над залученням російських чиновників, експертів, журналістів та бізнесменів, які мають тісні зв'язки з московською владою, як зазначено у витоках документів ФСБ.
"Путін відкритий до більш тісної співпраці з Китаєм, вважаючи це ризикованим, але виправданим кроком, - повідомляє The New York Times, посилаючись на Олександра Габуєва, керівника Берлінського центру Карнегі, що спеціалізується на дослідженні Росії та Євразії. - Однак у російських колах існують скептики, які сумніваються в доцільності цього зближення."
Китай, що є другою за величиною економікою у світі та важливим геополітичним актором, має чітко окреслені стратегічні завдання. Вони включають складні аспекти його відносин з Росією та США, а також прагнення зміцнити свій вплив у глобальній політиці, економіці та владі. Особливо це стосується можливого силового вирішення питання Тайваню, про що в Financial Times зазначають, що такі дії можуть відбутися "в будь-який момент".
Отже, у своїх відносинах з Росією Китай реалізує свої стратегічні амбіції: зменшити вплив Заходу, відволікаючи увагу США та Європи від Азійського регіону, отримати доступ до російських природних ресурсів, здобути військові технології та розширити свій економічний і політичний вплив на Далекому Сході. Крім того, для Китаю, чия армія не брала участі у бойових діях протягом майже півстоліття, особливо привабливим є російський досвід у конфлікті з Україною, зокрема в аспекті роботи з безбілетниками. Важливо зазначити, що на початку квітня українські військові вперше захопили в полон китайських солдатів, а також раніше з'являлася інформація про те, що китайські офіцери активно вивчають нові бойові тактики на передовій.
У той же час Пекін обережно ставиться до надмірної підтримки Москви, прагнучи зберегти свої відносини із Заходом. Він сподівається на поступове послаблення Росії, що дозволить йому зміцнити власні позиції в майбутньому.
Економічна залежність Росії від Китаю стала беззаперечною. Пекін зайняв позицію основного імпортера російських енергетичних ресурсів і відіграє важливу роль як постачальник промислової продукції. Російські компанії все більше звертаються до китайських технологій, а юань все частіше витісняє долар у різних фінансових операціях. Деякі експерти вважають, що Росія поступово перетворюється на "сировинний придаток" Китаю, що веде до втрати її економічної незалежності.
Таким чином, Китай має всі шанси перетворити Росію на свого економічного васала. Пекін активно інвестує в російську інфраструктуру, зокрема в енергетичні проекти, й поступово зміцнює свої позиції в Сибіру та на Далекому Сході. У той же час, Росія, ослаблена війною та міжнародною ізоляцією, має обмежені можливості для дій. Документ ФСБ акцентує увагу на тому, що російська контррозвідка намагається стримувати активність китайських розвідників, проте робить це обережно, щоб не нашкодити двостороннім зв'язкам. Це підкреслює складну ситуацію, в якій Москва усвідомлює ризики, але не може дозволити собі відкритий конфлікт із Пекіном.
Щодо Сполучених Штатів, Китай реалізує стратегію стратегічної конкуренції, намагаючись уникнути відкритого протистояння, водночас протидіючи американському впливу через економічні, технологічні та дипломатичні канали. За інформацією Brookings Institution, Пекін має на меті до 2035 року досягти рівноправності зі США, просуваючи альтернативний світовий порядок через ініціативу "Один пояс, один шлях" та співпрацю в рамках БРІКС.
Замість цього, під час президентства Дональда Трампа, Сполучені Штати активно реалізують стратегію, метою якої є послаблення Китаю через ослаблення його тісних зв'язків з Росією. Цей підхід, який деякі експерти порівнюють із "зворотним Ніксоном" у зв'язку з політикою Річарда Ніксона 1970-х, передбачає встановлення більш тісних відносин із Москвою з метою ізоляції Пекіна та зменшення його геополітичного впливу. Трамп і його команда неодноразово підкреслювали, що вважають Китай основною загрозою для американських інтересів, тоді як Росію сприймають як менш важливого суперника, котрого можна використовувати для стримування Китаю. Ця стратегія передбачає певні поступки на користь Росії, зокрема щодо війни в Україні, що викликає серйозне занепокоєння як в Україні, так і серед європейських союзників.
Однак експерти сумніваються в ефективності такої американської політики. Зокрема, аналітики з Foreign Affairs зазначають: Трамп не зможе надовго відірвати Росію від Китаю, бо не може дати Москві стільки, скільки дає Пекін. Путін бачить в Сі довготермінового партнера, тоді як у Трампа - обмежений термін влади. Стратегічна вигода від союзу РФ-Китай - занадто вагома, щоб Москва відмовилася заради якихось короткотермінових американських обіцянок.
"Спроба відокремити Росію від Китаю є небезпечною і невірною стратегією, оскільки це може призвести до того, що Путін отримає значний вплив, перетворивши Москву на важливого учасника конфлікту між Пекіном і Вашингтоном, що дозволить їй маневрувати на свою користь", - зазначають експерти у виданні Foreign Affairs.
фермер з Китаю на Далекому Сході, зображення: BBC
Китай проявляє значний інтерес до Сибіру та Далекого Сходу Росії з різноманітних причин. По-перше, ці території зацікавлюють Пекін завдяки своїм природним ресурсам та вигідному географічному положенню.
Сибір, відомий своїми величезними природними ресурсами, містить приблизно 70% розвіданих нафтових родовищ Росії та володіє значними запасами природного газу. Наприклад, газопровід "Сила Сибіру" постачає Китаю 38 мільярдів кубометрів газу щороку, і наразі ведуться переговори щодо будівництва ще одного, більшого газопроводу "Сила Сибіру-2". Окрім цього, Сибір також славиться одними з найбільших у світі запасів нікелю, золота, свинцю, молібдену, алмазів і цинку. Ці ресурси є критично важливими для китайської промисловості, зокрема для виробництва електроніки та високих технологій. Вражає, що ще кілька десятиліть тому Росія почала передавати Китаю в оренду мільйони гектарів своїх лісів та сільськогосподарських угідь у Сибіру.
Розсекречені документи ФСБ також стверджують, що Китай зацікавлений в Сибіру і Далекому Сході, бо хоче контролювати або мати доступ до Арктичного та Північного морського шляху (потенціал якого зростає через глобальне потепління) - скороченого шляху для суден з Азії до Європи. Цей маршрут допоміг би Китаю експортувати товари швидше та дешевше.
Ще однією важливою причиною, чому Пекін проявляє інтерес до цих регіонів, є розширення свого населення. У прикордонних провінціях Китаю, таких як Хейлунцзян і Цзілінь, мешкають сотні мільйонів людей, тоді як чисельність населення Сибіру і Далекого Сходу Росії не перевищує 10 мільйонів. Ця нерівномірність стимулює міграцію китайських робітників, фермерів і підприємців до Росії. В результаті, у селах Далекого Сходу китайські фермери активно займають сільськогосподарські землі та купують різноманітні ресурси. З ростом китайського населення та їхнього впливу в цих районах, Пекін зможе відстоювати свої права за подібною логікою, яку використовує Путін щодо сходу та півдня України, але в даному випадку мова йтиме про "захист китайськомовних громад".
Не можна забувати, що Китай має історичні підстави для зацікавленості цими районами. Ще в XIX столітті Китай втратив частину Далекого Сходу, зокрема сучасне Примор'я, на користь Російської імперії. Ці угоди в Китаї завжди вважалися нерівноправними, а деякі карти досі ілюструють Владивосток під назвою "Хайшеньвей". Наприклад, у 2023 році Китай випустив карти, на яких певні території Сибіру та Далекого Сходу позначені як історично китайські.
Крім того, звіт ФСБ, опублікований американськими журналістами, вказує на те, що Китай проводить археологічні дослідження в цих територіях в пошуках "слідів давніх китайських народів". Це може бути сприйнято як підготовка до обґрунтування своїх територіальних претензій. Російські спецслужби сприймають це як спробу надати історичну легітимність для своїх прав на Далекий Схід. Варто зазначити, що в цьому регіоні проживають корінні народи, такі як буряти, тувинці та якути, які мають історичні зв'язки з монгольськими та тюркськими народами, близькими до китайської культурної традиції.
Деякі громадяни Китаю відчувають тугу за втраченими землями, згадуючи, як царська Росія забрала у них мільйони квадратних кілометрів. Вони вважають, що було б справедливо повернути ці території. Це почуття поки що не проявляється відкрито, але я впевнений, що його можна активізувати. Подібно до того, як в Росії до 2014 року Крим викликав певний внутрішній біль за втраченим, проте Росія протягом 25 років мирно жила, визнаючи українські кордони, і раптом виявилося, що цю ситуацію можна змінити за мить. Тому я не виключаю, що в Китаї можуть виникнути аналогічні настрої, - зазначив у інтерв'ю BBC Олександр Габуєв, директор Берлінського центру Карнегі, що спеціалізується на Росії та Євразії.
Тож поки Путін і Сі демонструють єдність на публіці, російські спецслужби бачать у Китаї все більшу загрозу, яка може поставити під сумнів безпеку Росії. Війна в Україні лише посилила залежність Росії від Китаю. Адже РФ не має інших великих економічних партнерів, тому змушена все більше покладатися і поступатися Китаю. У довгостроковій перспективі це не лише перетворює Кремль на економічного васала Пекіна, а й створює ризик того, що за сприятливих для Китаю обставин Росія може зіткнутися з реальними територіальними втратами - наслідком глибокої залежності й асиметричних відносин. Бо ця "дружба без меж" дедалі більше виглядає як гра в одні ворота, що безперечно може бути на користь українських інтересів в довгостроковій перспективі.
