Сумщина у вогняному полум'ї, Суми - під атакою. Звітуємо з регіону, що опинився під значним тиском після Курської операції.

...Вечірній потяг з Києва до Сум прибуває на першу платформу місцевого залізничного вокзалу. Виходячи з вагона, журналіст "Цензор.НЕТ" висловлює вдячність провідниці. У цей момент в повітрі починає звучати сигнал повітряної тривоги.

- Ой, знову двадцять п’ять! - жартує мій сусід по вагону, справжній сумчанин, який повернувся додому з відрядження. - Тут не столиця, у нас тривоги трапляються частіше, ніж спокійні моменти. Але ми вже адаптувалися. Ви на таксі? Мій син завжди підбирає мене з вокзалу, у нього власний автомобіль...

Прощаємося, кажучи "до зустрічі", і розходимося – кожен прямує до своєї машини.

...Через два тижні, на цьому ж залізничному вокзалі, я вирушу в зворотному напрямку. А вже за кілька годин сюди прибудуть два ворожі ударні безпілотники.

На щастя, пасажири потяга Харків-Ужгород залишаться в безпеці, оскільки працівники залізниці швидко пересадять їх до інших вагонів...

МІСТО ПІД ЗАГРОЗОЮ. РЕКОРДМЕНИ - ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕСУРСИ ТА "КРИВА БУДІВЛЯ"

Сьогоднішні Суми більше нагадують фронтове місто, аніж просто прифронтове. Вибухи, що долинають з прикордонних територій, чутні тут цілодобово, особливо вночі. Лише за останні тижні місто не раз піддавалося обстрілам з РСЗВ, ракетами та КАБами. Паралельно з цим, жителі щодня стикаються з загрозою від ворожих безпілотників. Гул їхніх моторів, який зазвичай завершується вибухами, став для місцевих мешканців невід'ємною частиною повсякденного життя.

Деякі з ударів залишаться в пам'яті обласного центру назавжди. Одним із таких трагічних моментів стало влучання двох "іскандерів" у центрі міста на Вербну неділю 13 квітня. Ця атака забрала життя 35 людей і призвела до поранень 127 осіб. Для Сум це стало справжнім шоком.

Про появу в передмісті та над містом дронів - як ударних, так і розвідувальних - сумчан повідомляють пов'язані з військовими ТГ-канали. Зазвичай це має такий вигляд:

Інколи чутно, як по дронах працюють (але, судячи з результатів, не дуже успішно) кулемети. На жаль, завдяки удосконаленню технологій у 2025 вражати БПЛА такою зброєю стає все важче. Особливо дошкуляють місту ударні дрони Italmas - вони дешеві, низько і відносно далеко літають.

Протягом кількох днів Італмаси здійснили чотири напади на будівлю обласної військової адміністрації. Виглядає на те, що ця споруда, відома в місті з радянських часів як "Пентагон" або "Крива хата", залишиться безлюдною щонайменше до завершення війни.

Вночі більша частина ворожих дронів летить через Сумщину транзитом - і далі по Україні. Суми вони атакують і вночі, і вдень, притому будівлі на будь-який смак, від адмінінфраструктури, шкіл та лікарень до приватного бізнесу і звичайних житлових будинків. Але головна їхня ціль - енергетична структура Сум і Сумського району.

Розрушити енергетичну інфраструктуру міста насправді є досить складним завданням, — коментує один з колишніх міських керівників у розмові з "Цензором". — І тут варто висловити вдячність Радянському Союзу та його містобудівним стандартам. Хоча радянська планова економіка мала свої недоліки, сфера енергетики була організована на високому рівні. Справа в тому, що, відповідно до радянських стандартів, енергетична система Сум має безліч резервних з'єднань. Щоб повністю зруйнувати енергетику в Сумах, потрібно одночасно вивести з ладу кілька ключових елементів. Я не хочу підказувати ворогу, тим більше, що він і так постійно атакує наші енергетичні об'єкти. Але наразі сумські енергетики демонструють справжнє мистецтво! Вони мають змогу швидко відновлювати зруйноване за лічені години, використовуючи резервні підключення. Крім того, вони з обачністю підійшли до свого планування і забезпечили себе критично важливим резервним обладнанням...

Сумські енергетики, без сумніву, проявляють відмінні зусилля, але і противник має свої плани, адже в нього є аналогічні "совкові" енергетичні системи, наприклад, у Курську та Бєлгороді. Крім того, російська розвідка має достатньо інформації: їх агенти на місцях збирають дані, розвідувальні дрони перевіряють цю інформацію, а потім ще й фіксують результати завданих атак.

Тому російські війська активно намагаються знищити вхідні підстанції Сумської енергетичної системи та саму ТЕЦ, іноді завдаючи ударів кілька разів на добу. Наприклад, протягом останніх двох тижнів перед публікацією цього матеріалу відбулося вісім таких атак. Зазвичай, після цих обстрілів у місті гасне електрика, але через кілька годин енергопостачання зазвичай відновлюється.

Енергетики кажуть: якщо ворог поставить за мету "покласти" сумську енергетику, він це зробить. Але не навічно. Найгірший варіант - 3-4 дні "блекауту".

Отже, з високою ймовірністю, осінній та зимовий періоди перетворяться на арену протистояння між російськими військовими агресорами та сумськими енергетиками. Проте, останні можуть відчувати себе вразливими, оскільки ситуація з охороною енергохабів у місті викликає значні занепокоєння. І питання захисту самих енергетиків також залишається відкритим. Чи дійсно нинішні органи влади - на центральному, обласному та міському рівнях - вживають усіх можливих заходів для забезпечення безпеки енергетичної інфраструктури Сум? На даний момент це питання скоріше риторичне.

ЧОМУ ЖИТЕЛІ СУМИ НЕ ШУКАЮТЬ УБЕЖИЩ? МОЖЛИВО, ДО ПОКИ НЕ СТАЛО ГУЧНО!

Як сумчани реагують на цю хвилю обстрілів? Відповіді відрізняються, адже кожен формує свої власні реакції та моделі поведінки. Крім того, у кожної людини є свої особливі життєві обставини.

Подружжя Геннадій та Олена Свердленки мешкають на верхньому поверсі п'ятиповерхового житлового комплексу. Це особливо ризиковане місце, особливо з огляду на те, як близько до землі наразі літають ворожі дрони.

"Зазвичай, якщо ми не спимо, то йдемо в коридор - розповідає Олена. - Оскільки в нас семеро котів, нам важко спускатися вниз. За кожного нальоту ми напружуємося, бо розуміємо, що може прилетіти. Чи є біля нас бомбосховища? Так, є, але щоб до них добігти, треба хвилин 7. І з такою кількістю тварин - як до того сховища дістатися?".

Здається, жителі Сум вже звикли до обстрілів: поряд із підвищеною тривожністю, можна помітити й ознаки байдужості. Можливо, це наслідки психічної втоми? На вулицях все ще багато людей, а заклади харчування не залишаються без відвідувачів. У соцмережах з’явилося відео, на якому під час весільної церемонії в Сумах над молодятами та їхніми гостями пролетів російський ударний дрон "Shahed". Проте, незважаючи на можливі загрози, учасники святкування продовжують насолоджуватися моментом.

Замість цього, укриття залишаються безлюдними...

"Звісно, кожен має право на власний вибір, - ділиться думкою з 'Цензором' анестезіолог ЦМЛ Марина Білінська. Але діти, особливо маленькі, перебувають тут. Ніхто не евакуюється, ніхто не покидає місце. Усі займаються своїми справами. Коли я лише йшла до вас, за сто метрів від дому стався вибух. Коли я змогла заспокоїтись і подивилася з балкона, побачила, як діти катаються на велосипедах і самокатах..."

Анестезіолог та ветеран війни Марина Білінська висловила свою думку: "Ми, здається, трохи втратили глузд. Адже коли небезпека надходить, слід шукати захист. А ми замість укриття кидаємося на балкон...".

"Деякі речі справді треба робити примусово - впевнена Марина. - Коли тривога - так, примусово спускатися в укриття".

Чому ж жителі Сум не поспішають до укриттів? 61-річний Михайло має свою думку з цього приводу: "Схоже, що для сумчан це ще не стало справжнім викликом. Виходячи з кількості щоденних дронових атак — від 2 до 4 — це не таке вже серйозне загроження, щоб зачинитися вдома чи в укритті. Крім того, повітряні тривоги у Сумах звучать часто, і не кожного разу є можливість бігти в укриття. Люди, як відомо, можуть звикнути до всього, навіть до тривожних сирен. Багато хто сподівається на "лотерею": якщо вже щось і станеться, то це, напевно, торкнеться не мене..."

Сумчани й сумчанки володіють почуттям власної гідності та не дозволяють ворожим дронам псувати їм настрій або заважати прогулянкам.

Свідком цікавої сценки став кореспондент "Цензор.НЕТ. Гуляючи вранці центральною вулицею Соборною, яку сумчани звуть попросту Сотнею, він почув звук вибуху. Оговтавшись від несподіванки, звернув увагу на реакцію людей поблизу. Ті, на мить зупинившись і озирнувшись по боках, у тому ж темпі пішли далі.

Через п'ять хвилин я вже опинився на зупинці тролейбуса, що розташована поруч із Центральним універмагом.

- Вибачте, чи не підкажете, де можна знайти інформацію про те, куди саме влучили? - запитала літня жінка, що стояла поряд.

Якщо й буде щось написано, то не в цей час, адже ситуація тільки-но загострилася. Можливо, лише відзначать, що "У Сумах було чути вибух".

Схоже, що моя відповідь жінці не припала до душі. Витягнувши телефон, вона ввела номер:

Привіт, Ніно! Це ж поруч з тобою сталося вибух, так? Я чую! Ти не злякалася? Чи знаєш, куди саме влучило? Немає кого запитати?

МІСТО І ВІЙСЬКОВІ: Існують різні варіанти, але в основному - це мир і шана.

Можливо, ще однією причиною відносного спокою сумчан є військові, котрих у місті - безліч. Просто останнім часом вони змінили піксель та мультикам на цивільний одяг. Причина зрозуміла: занадто багато ворожих дронів літає нині над вулицями міста...

Втім, їх відмінність від місцевих усе ж таки впадає в очі. Коли багато хлопців спокійно крокують вулицею... ніякого пікселя не потрібно, щоб упізнати в них військових. Бо цивільні так не ходять.

"На початку деякі з наших жінок відчували страх через велику кількість людей у пікселі, - усміхається у бесіді з "Цензором" місцевий житель з Сум. - Проте після Курської операції, ставлення до якої (точніше, до її наслідків) у жителів Сум здебільшого негативне, відзначається суттєва зміна у сприйнятті військових; їхня присутність приносить людям спокій і впевненість, що місто не залишать у біді."

Якщо (при)фронтові Суми часом і відчувають себе не по-воєнному спокійно, то головна заслуга в цьому - військових, що тримають ворога на відстані. Фото: ФБ-юзер Erika Viktorivna

Один із прикладів впливу військових на місто Суми можна спостерігати в його дорожній інфраструктурі. Зокрема, це стосується автомобілів, які курсують по цих шляхах.

Після того, як ворога відкинули від Сум, кількість автомобілів була дуже обмеженою, - ділиться Генадій. - Але з часом ситуація кардинально змінилася. Автівок стало в рази більше, фактично вдесятеро. На Білопольському шосе, а також на стоянках колишнього ДАІ, вільних місць для машин, що приїжджають на реєстрацію, просто не вистачає. Що ж стало причиною цього? Ось приклад: мій "пасат", який я експлуатую вже 17 років, минулого року купив молодий хлопець, військовий, що служить на "нулі", всього за пів року бойових дій.

На території міста можна помітити велику кількість військових автомобілів. Тут є як ті, хто проходить службу у Сумах, так і місцеві жителі, які виконують свої обов'язки в інших регіонах. Відрізнити військові транспортні засоби від цивільних неважко, адже у військових існує свій характерний стиль водіння, що зумовлено певними обставинами. Це не критика, а просто спостереження. Тому в соціальних мережах люди закликають: «Давайте будемо звільняти місця для них, адже в разі аварії це може обернутися серйозними наслідками для всіх».

З машинами, виходить, хоч і дещо стрьомно, але цілком задовільно. А як щодо житла? Тут проблем вистачає. І Суми не гумові, і багатьом переселенцям теж треба десь жити; і люди бувають різні.

"Я хотіла розмістити військових - розповідає 67-річна сумчанка, власниця квартири в спальному районі, - і розмістила. Але довелося поцапатись із сусідами, бо вони казали: а що як оті розвідувальні дрони твоїх військових відстежать, і по нас прилетить? Я їм так сказала: "Усі під Богом ходимо; як прилетить - значить, така доля. Ми цим військовим заборгували". Сусіди спочатку зі мною не розмовляли, а потім якось до хлопців звикли, і зараз навіть щось їм з городу привозять".

Ось як бачить ситуацію з житлом у Сумах та навколишніх районах командирка екіпажу БПЛА з позивним Бонд: "Військових дійсно багато, а житло для них часто відсутнє. І військові бувають різні: хтось підтримує порядок, а після інших доводиться фактично знищувати хату. Тому багато людей просто побоюються здавати свої квартири військовим. Ніхто ж не хоче потім мати проблеми, адже у деяких випадках житло може бути знищене. Крім того, військові частіше шукають не квартири, а приватні будинки. Проте з приватним сектором справи зовсім погані — все зайнято. І ще є момент, що з військових зазвичай просять більше, ніж з цивільних. Це викликано тим, що військові мають стабільний дохід. І, чесно кажучи, це дещо дратує. З одного боку, я розумію, що людина живе в прифронтовому місті: сьогодні квартира є, а завтра може статися обстріл, і її не стане. І всім треба якось виживати. Але з іншого боку, хлопці і дівчата, ми ж вас захищаємо. І брати більше з тих, хто вас охороняє — це не найкраща політика. Адже у нас теж є сім'ї, є куди відправляти гроші. І якщо з нами щось трапиться, ці кошти можуть стати в нагоді для відновлення".

Псевдонім Бонд

Ще один військовий, досвідчений водій-санітар медичного підрозділу з позивним Ріко, позитивно оцінює підтримку з боку місцевих мешканців і влади: "Взагалі, допомога від місцевого керівництва відчувається. Завжди можна знайти житло; коли ти на чергуванні, завжди є можливість зупинитися в якійсь хаті. Типова ситуація: бабусі, чиї діти переїхали, залишають свої будинки нам, кажучи: 'Лише годуйте курей!'. Отже, ставлення дійсно хороше".

Позивний Ріко можна перефразувати, наприклад, як "Кодове ім'я Ріко".

Ще військовим подобається те, що в Сумах багато бізнесів дають їм знижки. А ще тут реально спокійно повечеряти. Мовляв, коли приїжджаєш у місто пізно, і хочеться їсти, а сил готувати немає, то шукаєш, де б перекусити. А у Сумах - багато закладів працюють до 9-ї і 10-ї вечора! На відміну від багатьох інших прифронтових містах, де о 17-18-й 90 % закладів зачиняються.

Місто Суми, хоч і має історичні зв’язки з Росією, викликає позитивні емоції у військових. "Хоча, можливо, є люди, які ховаються, і я їх не помічаю, загалом мої враження про Суми дуже хороші", - зазначає Бонд. - "Я не так багато спілкувалася з місцевими, адже ми зайняті роботою. Проте наш сусід Назар, хлопець з чудовим українським ім'ям, спілкується українською, а його батько і дідусь – військові. Під час стрижки в перукарні, майстер була надзвичайно привітною. Також я відвідала драмтеатр ім. Щепкіна, де була на двох виставах, і після кожної з них артисти дякували "нашим хлопцям і дівчатам із ЗСУ", після чого лунали аплодисменти та проводилися збори на підтримку ЗСУ. Ми також відвідали парк, де виступав музичний гурт, виконуючи українські пісні."

Якщо в Сумах, які знаходяться поблизу фронту, іноді панує незвичний для війни спокій, то це, насамперед, заслуга військових, які тримають агресора на відстані. Адже всього в десятці кілометрів від міста життя і смерть йдуть рука в руку.

ХОТІНЬ ТА ЮНАКІВКА: КЛЮЧОВІ БАР'ЄРИ НА ШЛЯХУ ВОРОГА ДО СУМ

Коли у квітні 2024 командир ДФТГ (добровольчого формування територіальної громади) Хотінської громади Володимир Бакай возив кореспондента "Цензор.НЕТ" селами Хотінщини, гордість місцевих - Хотінський ліцей Хотінської селищної ради - зазнала ще незначних пошкоджень. Хоча по технічних будівлях обабіч ворог навалював активно.

Проте березневий обстріл російськими "пушкіністами" ліцею ракетами "Іскандер-М" перетворив колишній красивий будинок на ще один жахливий символ війни.

Изображение: "Кордон-медиа".

Зображення: Суспільне Суми

Ситуація навколо цієї школи в значній мірі символізує виклики, з якими стикається Хотінська громада. Це ім’я стало відомим на всій території України, адже його подальша доля, подібно до долі Юнаківської громади, має вирішальне значення для майбутнього Сум. Навіть Володимир Зеленський повідомив про звільнення прикордонного села Кіндратівка...

Стан справ коментує Володимир Бакай, який вже не є командиром ДФТГ громади, проте продовжує уважно спостерігати за тим, як рідна Хотінщина протистоїть ворогу.

Ситуація на кордоні з Сумщиною зазнала істотних змін з початком Курської операції. Обстріли почалися по всьому периметру кордону. Якщо розглянути карту, можна помітити, що Хотінська громада складається з 14 сіл, з яких 12 розташовані майже безпосередньо на межі. Трохи далі, приблизно за 8 км від Кіндратівки, знаходиться село Хотінь. А зовсім поруч, через дамбу, розташована Писарівка.

У квітні 2024 року, коли ми відвідували кордон, на місці ще знаходилися наші прикордонники та представники служб безпеки. Наразі всі села Хотінської громади в руїнах, а їх мешканці залишили ці місця. При цьому багато літніх людей, пенсіонерів, не бажали залишати свої домівки. Це можна зрозуміти: з їхніми невеликими пенсіями, виїхати та орендувати квартиру в Сумах або за межами міста – це великий виклик для них.

Володимир Бакай: сумна екскурсія по знищеній ворогом Хотіні

Те, що я демонструю у цьому відео, сталося за місяць. Село Хотінь, як і багато інших у нашому регіоні, розташоване неподалік річки. Це село має цікаву географію: спочатку піднімається вгору, потім тече річка Олешня, і знову йде підйом, який повертає у бік Сум. Саме на цій висоті ворог завдав ударів. Чому? Тому що якщо вони, не дай Боже, захоплять Хотінь, це дозволить їм здійснювати прямий артилерійський обстріл по Сумам. І це без врахування РСЗВ та ракетних комплексів. Додатково, КАБи вже зараз літають над Хотінню, а в майбутньому можуть почати атакувати Суми. Відстань до обласного центру — всього 20 кілометрів. Загалом, Хотінь та Юнаківка є критично важливими стратегічними позиціями для оборони Сум. Вони розташовані на висоті, що робить їх зручними для обстрілу міста. Ось чому ворог активно атакує ці райони; у Хотіні знищують один будинок за іншим. Це робиться свідомо, адже ворог усвідомлює, що з цих висот ми можемо завдавати ударів по їхній території.

Коли російські війська вдерлися до Кіндратівки, вони не звертали уваги на те, хто з'явиться з привітанням "Слава Росії". Вони нападали на будь-який звук. Тепер Кіндратівка в повній руїні. Іноді мешканці нашої громади за допомогою дронів перевіряють, що залишилося в селі, які будинки ще стоять. Один молодий чоловік із Кіндратівки розповів мені: "Ось моя оселя, залишився лише погріб".

Типова історія про те, наскільки там господарюють дрони. У Хотіні нема ні води, ні газу, ні світла. То двоє місцевих пішли набрати води. І у одного з них штани були воєнні. І їх двох fpvшка побачила, мужиків посікло, поки машину підтягнули, вони просто кров'ю стекли...

Хотінь 14 березня 2025 рік. Зображення: Суспільне Суми

Ось така історія: людина з Хотіні, яка давно покинула рідні місця, тепер мешкає в Сумах або поблизу. І ось вона вирішила повернутися в Хотінь, щоб викопати цибулю та картоплю у своєму дворі. Їх помітили, і, помітивши, що над ними літають дрони, вони швидко змушені були відступити та поїхали геть. А вночі їхній будинок зазнав обстрілу...

Більшість прикордонних сіл нашої громади вже опинилися під контролем ворога. Приблизно 80% території громади знаходиться в його руках. Однак, ми все ще утримуємо Хотінь та Писарівку.

"БІЛІ ЯНГОЛИ: У ПЕКЛО І НАЗАД. РЕПОРТАЖ З ЕВАКУАЦІЙНОГО ВИЇЗДУ

Ось вам новий погляд на страждальну від війни Сумщину. Село Битиця, що знаходиться в Сумському районі, розташоване в самому центрі між Сумами та українсько-російським кордоном, приблизно за 20 кілометрів у кожному напрямку. Ще на самому початку конфлікту ворог скинув на цю територію дві авіабомби. Коли російські війська були відкинуті за межі країни, життя в селі почало поновлюватись, але тепер, в умовах нового наступу, ситуація знову стала критичною. Сьогодні Битицю атакують безперервно, і тут залишились лише ті селяни, які проявляють неймовірну витримку.

Фото: Богдан Калініченко, Суспільне-Суми

Кореспондент "Цензор.НЕТ" вирушає до Битиця разом з евакуаційною групою "Білого Янгола" — спеціалізованим підрозділом Національної поліції, який займається евакуацією мешканців прифронтових територій України. Цього разу "Янголи" вирушають, щоб забрати 60-річного Вадима Івановича. Нещодавно його будинок піддався обстрілу, а сам він отримав контузію. Йому терміново потрібні медична допомога та постійний догляд. Ці потреби зможуть задовольнити у Сумському транзитному центрі для внутрішньо переміщених осіб, принаймні на деякий час.

Рано-вранці виїздимо із Сум двома броньованими евакуаційними мікробусами. Вже з реплік на перекурі розумієш, що життя у "Янголів" - зовсім не янгольське:

- ...Забрали бабку, не встигли від'їхати - хуяк! Вискакуємо - моста нема!

- ...Приїжджаєш додому - дружина твою футболку вижимає від поту. За короткий час 8 кіло скинув. Жодного фітнесу не треба.

- ...Шо, опять? Ні, кажу, цією дорогою я більше не поїду (сміх - Є.К.)...

Спочатку сумські "Янголи" тренувалися на Донеччині. Покровськ, Курахове, Мирноград, Костянтинівка... Звідти вже досвідченими евакуаторами повернулися додому і від вересня минулого року рятують людей на Сумщині.

Більшість поліцейських у групі - здоровезні бородаті дядьки. На їх тлі справжньою квіткою виглядає Олена Ставицька з Охтирщини - єдина жінка-поліцейська у цьому підрозділі. Та ця квітка - не лише гарна, але й витривала. За плечима в Олени, як і у всього підрозділу - кілька сотень евакуаційних виїздів - під обстрілами і постійним відчуттям стресу.

У жовтні минулого року, в ході чергового обстрілу, трапилася трагедія.

- Ми вирушили до села Павлівка, що входить до Білопільської громади, - згадує вона. - Саме там стався інцидент зі скидом. Я отримала кілька травм і потім перебувала в лікарні...

Після виписки з лікарні вона знову приєдналася до свого підрозділу.

А ваші близькі не висловлюють занепокоєння: "Олено, ти ж не зовсім при собі, чому ти вирушаєш туди, де лунають постріли та скиди?!"?

Олена розсміялася.

- Зараз вже нормально, - каже вона. - А спочатку, коли їхала на Донецьк, то не казала, що туди їду. Повідомила, що їду у відрядження до Сум. А про Донецьк розповіла, вже як повернулась...

...У буси всі сідають вже у броніках та касках. Дивлячись на спартанську обстановку - лише помаранчеві ноші і запаска, кореспондент "Цензору" про себе розмірковує, що після війни цей бус можна буде здати до музею. Стільки людей тут було врятовано...

При чому, як розповідає поліцейський групи Сергій Тарасенко, не лише людей, а й різноманітних тварин; без них їхні господарі навідріз відмовлялися полишати рідні хати.

Вивозили кіз, собак і котів. Наше досягнення – 12 собак за одну поїздку в цій машині!

А що, собаки - скавчали?

- Ні, ми перевозили їх у настільки складних умовах, що вони просто мовчки залишалися на місці...

В інший раз транспортували шість кіз. Також вивозили домашню птицю. Щоб коти не розбіглися, їх доводилося поміщати в мішки.

Якою є частота роботи групи в умовах обстрілів?

- Це залежить від того, що ви вважаєте за обстріл. От як приїжджаєш у село, і туди прилітають 5 КАБів - це обстріл чи не обстріл? А ми в таких умовах працюємо майже кожний виїзд. КАБи, артилерія, ГРАДи, fpv - повний спектр озброєння. І ми його відчули на своїй шкірі.

Позивний Тарасенка - Харон, що в древньогрецькій міфології виступає як перевізник душ у царство мертвих, відоме як Аїд.

Чому я вирішив обрати саме цей позивний? Подумав: адже ми ж колеги у сфері перевезень! – усміхається поліцейський.

Хоча вони й є колегами, їхня діяльність охоплює різні сфери перевезень. Тарасенко разом зі своїми товаришами, швидше за все, виконує місію повернення людей з межі життя в нормальний світ. Як і всі рятувальники в цій війні, він наражає себе на небезпеку: ворог має звичку наносити удари по тому ж місцю, куди вже завітали рятувальники, пожежники чи поліція...

Перед собою Сергій тримає аналізатор частот - прилад, що дає змогу перехоплювати відеосигнал з дронів. Що бачить оператор ворожого дрона - те бачать і "янголи". Якщо дрон наближається до евакуаторів, ті вживають відповідних заходів.

Вже на під'їзді до Битиці Тарасенко, вдивляючись у екран аналізатора, повідомляє колегам:

- Щось летить, частота 986, сила сигналу - 21.

Проходить хвилина-дві, і Тарасенко продовжує:

Вирушила в подорож. Зв'язок обірвався.

Тим часом ми мандруємо вулицями Битиці. Поглядаючи через вікно, відчуваєш глибокий біль і холодну ненависть. Біль — від розуміння страждань знищеного війною села. Ненависть — до російських садистів, які щохвилини знищують такі чудові села з багатою історією. За словами істориків, Битиця була заснована приблизно в 1710 році...

Ось і оселя Вадима Івановича. Він сам сидить неподалік, його руки та голова трохи тремтять — це наслідки контузії. Згадує:

- Як це сталося? Лежав на ліжку, і спочатку почулись удари з одного боку, потім з іншого. А коли я підвівся...

Зібралися сусід і сусідка, щоб провести його.

- Дивіться, он там три КАБи приземлилися, - вказує сусід. - Усі ті будинки згоріли, а цей вцілів - не постраждав.

- У нашому селі залишилося зовсім небагато людей, - ділиться з "Цензором" сусідка Валентина. - У тій оселі, наприклад, господаря вбили.

Ви вже вмієте відрізняти, звідки що надходить?

- Ми вміємо відрізняти, коли це КАБи, а коли артилерія. (Тут щось гупає за нами - Є.К.) О, це свої!

- А хоч якийсь магазин тут робе?

— Робе, глянь сюди… — дбайливо говорить вона, звертаючись до Вадима Івановича, — ось портмоне, а в ньому паспорт і код.

Вадим Іванович закриває зруйнований будинок. Видно, що він відчуває незручність. Ніхто не знає, коли йому знову доведеться повернутися сюди. А може, і не доведеться зовсім?

— Вадим, уважно слухай, — каже сусід з надмірним ентузіазмом. — Якщо все буде гаразд, знайдеш когось, щоб позичити телефон і зможеш зателефонувати.

У бусі вже помічаю, що Вадим Іванович має лише один зелений пакет з багажем.

- Що ж у вас діється? - запитую.

- Брюки, сорочки, взуття з лози. Келих, бритва. Ну, як на прийом до лікаря...

Хочеться якось його підтримати, але єдине, що спадає на думк, це поплескати Вадима Івановича по плечу.

Повертаємося до Сум. Сьогодні все відбулося спокійніше, ніж на попередніх виїздах "Янголів". Особливо враховуючи нещодавній інцидент: у Юнаківській громаді внаслідок атаки з безпілотника на цивільний автобус загинули три жінки у віці 66, 74 та 78 років, а ще 19 осіб отримали поранення.

"Білі янголи" у той день евакуйовували і мертвих, і живих.

- Поранення різного ступеня - розповідає Сергій Тарасенко. - Діяти треба було оперативно, бо поки ми там стояли, до десятка ворожих fpv над нами пролетіло.

- Як взагалі на таке реагує психіка? На смерті і страждання людей, на постійну небезпеку? Та ще й після багатьох сотень виїздів?

Ця професія, безумовно, має свій відбиток. На жаль, таке життя. Але ми виконуємо свої обов'язки, адже потрібно транспортувати як живих, так і тих, кого вже немає...

"В даний час у кількох навчальних закладах створюють сучасні укриття, де діти матимуть можливість навчатися."

Але повернімося до Сум. З в.о. міського голови ми зустрічаємося увечері, на своїй автівці Артем Кобзар везе кореспондента "Цензора" пити каву. Напередодні по величезній будівлі на площі Незалежності, де зокрема, працював і сам в.о.міського голови, відбулося кілька ворожих атак, тому одразу питаю:

- Тепер, я так розумію, подальша робота там буде неможлива, і співробітникам треба шукати місця для праці в інших локаціях. Якими ви знайшли ваші офіси після цих атак?

Внаслідок постійних атак ворога на адміністративну будівлю, ми були змушені покинути її та переїхати в безпечні райони. У таких умовах працювати стало неможливо, а збереження людських життів – це найважливіше.

Ми переконані: після нашої перемоги ми неодмінно відновимо кожен куточок, відворимо двері та знову запустимо роботу для нашої громади у звичному форматі, зайнявши свої позиції, ще більш міцними та єдиними, ніж раніше!

- Вже багато місяців Суми живуть у режимі постійного зазирання у телеграм-канали, що інформують мешканців області про атаки російських ударних дронів, ракетні удари, вибухи КАБів, баражування ворожих розвідувальних дронів. При цьому є розуміння, що восени, не кажучи вже про зиму, ситуація може значно погіршитись - просто тому, що цей тиск на місто входить до планів ворога. Звідси питання: як у місті зі сховищами?

Знаєте, я щиро вдячний цим Telegram-каналам. Вони надають важливу інформацію, нагадуючи про укриття та інші важливі моменти. Вважаю, що їхня діяльність є справжнім благом, адже вони допомагають людям залишатися в безпеці, надаючи необхідні відомості.

Тепер щодо сховищ: У 2022 році ми почали робити найпростіші укриття. У школах, садочках, пунктах незламності. Там стоять генератори, є питна вода. Люди зможуть прийти, зарядити свої телефони.

В даний час у кількох навчальних закладах активно зводяться спеціалізовані укриття, де діти зможуть продовжувати навчання. На жаль, невідомо, коли завершиться війна і наскільки ці укриття будуть затребувані. Проте реалії вимагають, щоб перш за все діти були в безпеці. У зв'язку з цим місцеві та державні бюджети роблять усе можливе для забезпечення їхнього захисту. Я вже згадував, що тривають переговори. Одне з протирадіаційних укриттів (ПРУ) зводиться за підтримки наших іноземних донорів та партнерів. Ще одне аналогічне укриття також буде побудоване за їхньою допомогою. Що стосується моєї особистої позиції як в.о. міського голови, коли я спілкуюся з потенційними інвесторами, які готові надати фінансування: ми готові співпрацювати, надавайте кошти, проводьте тендер, обирайте підрядника, і будьте впевнені, що з боку влади ми забезпечимо виділення земельних ділянок, підведення води та електрики.

- Чи можна сподіватися, що це будуть не просто укриття, а справжні комплекси?

Так, це дійсно так, адже існують вимоги від ДСНС: необхідно дотримуватись певних стандартів щодо марки бетону та кроку укладання арматури, а також врахувати, скільки землі або глини повинно бути зверху, щоб укриття змогло витримати удар ракети. Але моє особисте прагнення – знайти донорів, які зможуть допомогти створити великий ПРУ, де діти нашого міста зможуть не лише знаходитися в безпеці, але й дивитися фільми, користуватися інтернетом. Щоб діти відчували, що тут їм нічого не загрожує. Коли вони їдуть до Львова чи Чернівців, вони відчувають, що потрапили в безпечне місце; там немає повітряних тривог протягом цілого дня та відсутні гудіння дронів.

Проте, спершу потрібно дістатися до укриття. Але як це здійснити, якщо вибухи чути відразу після сигналу тривоги, а іноді навіть ще до нього?

- Ми те саме питання ставили військовим. Вони кажуть, що у них, на жаль, деколи ворожі засоби ураження не відображаються. Тому це не те, що хтось проспав і не натиснув кнопку. Як ми їх намагаємося зупинити, так і вони прагнуть максимально завдати нам ураження.

- Як мотивувати сумчан ходити до сховищ? Бо видається, що люди досі не розуміють небезпеки.

- Знаєте, я пам'ятаю, як у 2022 році у Сумах як десь далеко вибух - одразу всі розбіглися по сховищах. А потім я приїхав у Торецьк - і здивувався. Там поруч постійно щось вибухало. І військові стояли, якраз наша сумська частина. Питаю сумського хлопця: а як так - діти на велосипедах при тому, що поруч рветься? - А вони звикли.

Ось моя відповідь: ймовірно, у цей момент вони вже адаптувалися. Кожна сім'я, що перебуває вдома, намагається вірити, що небезпека їх омине. Аналогічно, коли люди пересуваються містом, вони переконані, що їм це не загрожує і що вони залишаться недоторканими.

Скільки осіб покинуло місто за останні шість місяців, а скільки нових мешканців приїхало?

З прикордонної зони до нас приїхало 34,800 осіб, які тепер зареєстровані як внутрішньо переміщені особи (ВПО) і отримують фінансову допомогу. Але, як ми знаємо, знайти квартиру в даний час дуже складно. Для кожного, хто виїхав, завжди є той, хто заїхав. Проте, статистичних даних немає, оскільки відсутня реєстрація людей, які перетинають пост міста Суми. Одне можна помітити: в порівнянні з минулим роком кількість автомобілів значно зросла.

І це незважаючи на те, що Суми наразі знаходяться в зоні бойових дій.

Дозвольте розповісти більше. Моя бабуся, якій 82 роки, живе у Ворожбі, що знаходиться в Білопільському районі. Моя мама забрала її до себе на тиждень, і вони провели цей час у Сумах. Бабуся все ніяк не могла заспокоїтися: "А в мене ж там на городі цибуля, картопля та часник, мені потрібно повернутися!" І ось вони вже кілька тижнів знову на місці. Сьогодні мама зателефонувала, запитує: "Мамо, коли ти повернешся?" - А бабуся у відповідь: "Хто його знає, стільки справ ще..." - "Але ж у вас там усе росте!"

Що й казати – це наші люди. Я дійсно вважаю, що в Сумах та Харкові звичайні мешканці, які живуть у таких складних умовах, є справжніми героями. Моя дружина, коли над Сумами пролітає небезпека, бере нашу доньку і стає між стінами, щоб захистити її. І так може тривати цілу ніч. Але вранці вона все ж підводиться і йде на роботу. Нещодавно, на День медичного працівника, я привітав медиків і сказав їм: "Я не можу уявити, як ви витримуєте це. Часом, коли небезпека триває добу, або навіть більше, ви знову встаєте, щоб допомагати військовим та лікувати людей у нашому місті".

У таких умовах існує все місто. Люди продовжують сплачувати податки, деякі роблять внески на потреби ЗСУ, інші плетуть сітки та надають допомогу. Кожен намагається зробити все можливе, аби зберегти своє місто.

Варто зазначити, що восени та взимку обстановка може значно ускладнитись, і людям слід бути до цього готовими.

Необхідно готуватися до найгіршого, але сподіватися на краще. Хочу висловити свою щиру вдячність нашим громадським організаціям. Я займаю свою посаду вже близько півтора року; до цього у нас був інший мер. Під його керівництвом ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій проходила зовсім інакше. Наразі ж допомогу надає гуманітарна місія "Проліска", Червоний Хрест. Приїжджають благодійні та громадські організації, які активно беруть участь у відновленні: нарізають фанеру, встановлюють її у вікна.

На останньому приземленні КАБів я був присутній особисто. До цих хлопців підійшла жінка і запитала: "Скільки я вам винна?" - Вони відповіли: "Ми робимо це безкоштовно. Ми самі з Сум."

Це можуть бути або військові з травмами, або спортсмени, тренери чи інші люди. Вони працюють з фанерою: вимірюють, вирізають і з'єднують. Ймовірно, вони економлять десятки мільйонів.

- Ми з вами розуміємо, що навряд чи справа дійде до захоплення міста чи його оточення. Натомість ворог буде бити по логістичних ланцюжках постачання, аби зробити життя нестерпним. Ви вже зараз працюєте наперед, щоб збільшити можливості цих логістичних поставок - їжі, ліків, топлива, речей?

Сьогодні на двох маршрутах до кордону з ворогом встановлюються сітки, що перешкоджають руху автомобілів по території області. У самому місті ми також активно працюємо над цим питанням, маючи спільні ініціативи з громадськими організаціями. Основна мета полягає у забезпеченні елементарної безпеки для об'єктів критичної інфраструктури.

Безумовно, одними-двома заходами щодо забезпечення безпеки не обійтися. Навіть якщо ми встановимо сітку, існує ймовірність, що її зможуть прорвати за допомогою шахедів. А якщо ми залиємо все бетоном, вони можуть атакувати це ракетами.

Та й ефективність засобів безпеки багато в чому залежить від самого об'єкта. Якщо це укриття під землею для безпеки дітей - це одна справа. Якщо підстанція - інша. А, скажімо, у випадку з водоканалом це неможливо зробити.

- Сумним підтвердженням ваших слів є чи не щоденні нальоти ворожих дронів на міську ТЕЦ і підстанції. Збити їх, як правило, не вдається і свою руйнівну задачу вони виконують. Інколи - двічі на день. Дякувати героїчним енергетикам, поки світло гасне лише на кілька годин. А якщо тиск ворога збільшиться? Сумчанам треба заздалегідь готуватись до блекаутів?

Це запитання слід адресувати компетентним представникам військової адміністрації.

Водночас звертаюся до всіх мешканців із проханням не публікувати в соцмережах фото, відео чи інформацію, яка може бути використана ворогом для коригування подальших атак.

Ви, самі того не усвідомлюючи, наражаєте на небезпеку і тих, хто працює над ліквідацією надзвичайної ситуації.

Уникайте допомоги супротивнику! Не коригуйте його атаки!

На старті конфлікту, коли місто Суми опинилося в оточенні ворога, виникли серйозні труднощі з постачанням, особливо ліків. У зв'язку з цим, чи плануєте ви розширити можливості для зберігання та доставки продуктів і медикаментів?

Я сподіваюся, що, дай Боже, 2022 рік не повториться. У нас є Збройні сили та Добровольче формування територіальної громади, які повністю фінансуються з міського бюджету. Матеріальна допомога, одяг, пальне, харчування - все це забезпечує місто Суми. Але давайте будемо відверті: ті дрони-камікадзе, які наші хлопці збивають тут, не прямують далі на Київ чи Львів. Місто Суми витрачає близько 280 мільйонів гривень на рік на підтримку ДФТГ. Це значні кошти, і я вважаю, що потрібен певний міжміський фонд. Я не стверджую, що всі 280 мільйонів повинні йти лише нам, але все, що залишається в Сумах, не вирушає далі. Ми розуміємо, що кожен удар дрона - це мільйони гривень? Це питання фінансування. Проте найголовніше, що дрони забирають життя людей і створюють інвалідів.

Фактично, управління бюджетом міста здійснює міська військова адміністрація. Чи вдається вам налагоджувати контакт з ними, коли вам необхідні фінансові ресурси для реалізації ваших ініціатив?

Ми маємо можливість спілкуватися. Я можу висловити свої побажання. Однак моє бачення може відрізнятися від їхнього.

- І щодо купи речей ви отримуєте відповідь "Ми тебе поважаємо, але у нас своя думка і свої плани"?

Існують інші пріоритети. Можливо, саме тому деякі люди ставлять запитання: що змінилося за той час, поки Кобзар обіймає свою посаду? Відповідаю: для того, щоб вносити зміни, необхідно враховувати поняття бюджету розвитку. Це ті кошти, які ми готові витратити на реалізацію нових проектів та ініціатив. Проте, значна частина бюджету розвитку, закладеного в попередні роки, йде на потреби ДФТГ. Також варто зазначити, що ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій потребує значних фінансових вливань. Ми займаємося будівництвом ПРУ, простих укриттів, які фінансуються або за рахунок громади, або через співфінансування 70 на 30. Але якщо ми хочемо створити справжнє укриття, забезпечене водопостачанням, електрикою та меблями, то це коштуватиме близько 80 мільйонів. Навіть 30% з міського бюджету – це величезні витрати! Ці кошти можна було б використати для будівництва доріг, створення фонтанів, скверів та інших інфраструктурних об'єктів у місті.

Раніше ця система функціонувала бездоганно. Однак, на жаль, зараз ми спостерігаємо, як бізнес зазнає труднощів, і багато компаній переїжджають з Києва, обираючи Львів як нову локацію.

Які кроки ви плануєте вжити щодо освітнього процесу в школах та університетах? Це питання наразі турбує керівників усіх міст, що знаходяться поблизу зони конфлікту.

Якщо обставини залишаться без змін, діти зможуть отримувати освіту лише в тих навчальних закладах, де вже створено потрібні умови. Так, це вимагає значних фінансових витрат, але діти — це наше майбутнє. Особисто у мене дві старші доньки навчалися в хороших умовах. Але тепер моїй молодшій доньці 11 років. Спочатку була пандемія, і вона майже не відвідувала школу. Тепер триває війна, і ситуація не змінилася — вона знову практично не ходить до навчального закладу.

Онлайн-навчання кардинально відрізняється від традиційних занять. Особливо в умовах, коли постійно виникають проблеми з інтернетом, електрикою, а також тривоги, які заважають процесу. Тому найкращим варіантом залишається ПРУ. У цьому форматі, навіть в умовах наших складних реалій, діти можуть навчатися в спокійній атмосфері.

Отже, найближчим часом ми все ж перейдемо в онлайн?

- Я вважаю - так. Якщо в школі фізично перебуває 500 дітей... Ані я, ані хтось інший не може взяти на себе таку відповідальність. Бо найважливіше - це життя.

...І ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

"Будівництво "антидронових тунелів" триває на Сумщині: вони захищають військових та цивільних.

47 окрема інженерна бригада Сил підтримки Збройних Сил України активно займається будівництвом "антидронових тунелів" у Сумській області. Ці споруди сприятимуть захисту як військовослужбовців, так і цивільного населення.

Цю інформацію передає Цензор.НЕТ.

Інженерні споруди дозволяють убезпечувати маршрути від атак російських FPV-дронів.

"Антидронові тунелі" являють собою спеціально сконструйовані захисні системи, виготовлені з натягнутих сіток. Вони забезпечують безпечний рух особового складу, військової техніки, озброєння, поранених осіб та цивільного транспорту в зонах, близьких до фронту. Ці інженерні споруди виконують функцію бар'єру проти дронів-камікадзе.

Для цих цілей застосовують риболовецькі мережі, оскільки вони відрізняються високою міцністю та низькою видимістю для операторів обладнання.

За словами капітана 47 ОІБр Віталія Кособуцького, загальна площа конструкції може сягати кількох тисяч квадратних метрів.

Після завершення будівництва ці об'єкти потребують постійного обслуговування та підтримки у хорошому стані. За цим процесом слідкує декілька спеціалістів. Крім того, є особи, які контролюють ситуацію в повітряному просторі.

На сьогоднішній день військові збудували десятки кілометрів коридорів на прикордонних територіях, і деякі з них забезпечують прохід важкої техніки, зокрема тралів.

Військові підкреслюють, що в умовах загрози атак дронів зведення подібних об'єктів є невід'ємною частиною сучасної оборонної системи.