Стратегічне підлабузництво — це єдина політика, яку Європа обрала щодо Трампа, повідомляє Financial Times.
Реакція Європи на повалення Мадуро й на погрози Трампа Гренландії відображають суворі реалії.
Два слова, які найкраще характеризують сучасну європейську політику стосовно президента Дональда Трампа, – це стратегічне потурання. Члени НАТО, зокрема Велика Британія, готові поступитися Цезарю тим, що він вважає своїм, сподіваючись, що він не буде занадто вимогливим і проявить прихильність до їхніх найважливіших запитів.
Це, ймовірно, пояснює стримане ставлення до недавніх військових і дипломатичних коментарів Трампа стосовно Венесуели та Гренландії. Хоча європейські лідери можуть висловлюватися активніше, цього тижня велика частина їхньої показової риторики зникла. Старший радник Дональда Трампа, Стівен Міллер, висловився значно лаконічніше: "Ми є наддержавою, і ми будемо діяти відповідно до цього статусу", зазначає Роберт Шрімслі, британський політичний аналітик.
Екс-прем'єр Франції Габріель Атталь висловив думку, що європейці сьогодні є "безпорадними свідками руйнування глобальних норм". За його словами, світ буде "керуватися силою", а ті, хто відкрито шкодує про втрату міжнародного порядку, "не можуть більше дозволяти собі таке обурення".
Можна стверджувати, що так було завжди. Було чимало випадків, коли США ігнорували занепокоєння партнерів по НАТО.
Пітер Рікеттс, екс-радник з питань національної безпеки Великої Британії, звертає увагу на військову інтервенцію 40-го президента США Рональда Рейгана в Гренаді в 1983 році, яка стала суттєвим джерелом сорому для уряду колишньої прем'єрки Маргарет Тетчер. Незважаючи на свою глибоку обуреність, вона усвідомлювала необхідність протистояти США і залишати свої думки при собі на публіці.
Але існують принципові відмінності. Перша -- унікальний характер режиму Трампа. Імперський двір президента повністю зосереджений навколо його особистості та нав'язливих ідей. Якщо раніше існували різні канали впливу на формування американської політики -- Пентагон або Державний департамент, -- то тепер рішення приймає Трамп та його найближче оточення.
Другою причиною стало зникнення спільної ідеології або єдиного бачення. Іноді траплялися розбіжності, як, наприклад, коли Гарольд Вільсон, колишній прем'єр-міністр Великої Британії, відмовився відправити війська до В'єтнаму. Проте політика безпеки США відображала погляди, які були спільними для Західної Європи: спочатку вони були спрямовані проти комунізму, а згодом — проти джихадистського тероризму. Президентові не потрібно було доводити наявність російської загрози.
"Відзначена коментатором ідеологія, що прослідковується у поглядах Трампа, часто націлюється проти його натовських союзників. Він рішуче прагне розповсюдити цінності MAGA по всій Європі та підривати стабільність ліберальних урядів."
Третя відмінність полягає у відкиданні Трампом -- і навіть свідомому підриві -- міжнародного порядку, який Америка більше не здатна повністю контролювати. Він бачить світ, розділений на сильних і слабких.
Нарешті, відповідно до стилю транзакційного та позбавленого ідеології президента, доброчесність перестала бути самоціллю. Трамп прагне отримати вигоду і не вагається використовувати економічну міць США проти своїх союзників.
У ситуації, коли традиційні ідеали не збігаються, виникає питання: яким чином налагоджувати стосунки з непостійним президентом, чия політика все ще впливає на вашу безпеку? Розуміння цих суворих реалій може пролити світло на тривожну реакцію на події, такі як переворот у Венесуелі та загрози, які Трамп висловлював щодо Гренландії.
Лідери Західної Європи не витрачатимуть дипломатичний капітал на Венесуелу: до Ніколаса Мадуро не було особливої симпатії, а значно важливіших проблем -- удосталь. Їхня головна й беззаперечна увага прикута до того, щоб зберегти підтримку США щодо України, де дипломатія вже дає певні плоди. Цей стратегічний пріоритет не ставитимуть під загрозу марними деклараціями про втрачений міжнародний порядок.
Щодо Гренландії, європейські керівники нарешті оприлюднили позицію про невтручання. Відмовляючись від агресії, можна запобігти найгіршому сценарію. Адже вторгнення з боку США могло б призвести до краху НАТО, тому Європа має всі підстави діяти, щоб цього не сталося. Те ж саме стосується і США.
Проте нелегко уявити, що Данія уникне необхідності зробити певні поступки Трампу стосовно Гренландії. Першим кроком, ймовірно, стане обіцянка підсилити присутність НАТО та забезпечити безпеку в цьому регіоні. Однак, якщо цілі президента виявляться переважно територіальними або економічними, датському уряду можуть бути нав'язані більш значні умови.
Визначення пріоритетів створює численні труднощі для всіх лідерів Європи. Особливо це стосується британського прем'єра Кіра Стармера, оскільки зовнішня політика вважалася одним із його основних успіхів.
Існує лише один інший варіант. Збільшення військової потужності. Трамп не лише прагне цього, але й це може підвищити його авторитет у контексті європейських поглядів.
Однак Велика Британія та Європа не володіють достатньою військовою потужністю. Хоча вони обговорюють підвищення оборонних витрат, лише Німеччина активно рухається в цьому напрямку. Наприклад, Стармер пообіцяв збільшити витрати Великої Британії на оборону до 3,5% від ВВП до 2035 року. Щодо України, Велика Британія обіцяє надати сили, яких фактично у неї майже немає. Це виглядає просто несерйозно, -- зазначає Шрімслі.
Окрім відсутності військової сили, національні розбіжності гальмують економічний вплив ЄС і обмежують узгоджену політику безпеки. Європа діє значно нижче свого потенційного рівня.
Неприємною і правдивою ситуацією для європейських керівників є те, що хоч вони й покладаються на США, довіра до них вже не така, як раніше. Вони змушені демонструвати ввічливість та акцентувати увагу на нагальних питаннях — зокрема, на ситуації в Україні — водночас усвідомлюючи, що їхній гарант безпеки керується лише принципами сили лідерів, сфер впливу та економічних вигод, де можливі лише колективні перемоги або поразки.
"Поки Західна Європа не прийме на себе вагомі зобов'язання в сфері власної безпеки, її єдиною стратегією залишиться спроба зберегти вплив у американських колах. Наразі єдиним очевидним підходом є обережне зниження статусу," -- зауважив експерт.
Раніше видання The Economist зазначало, що в "світі Трампа" сильні особи забирають все, що їм до вподоби, однак такий стиль ведення справ може в кінцевому підсумку зашкодити не лише Сполученим Штатам, а й усьому світу в цілому.
